Від часів свого заснування Дніпропетровський історичний музей формувався не лише як сховище та оберігач інформації про історію та культуру краю, але і як осередок, навколо котрого гуртувалися видатні постаті Придніпров’я, які самі були складовою і творцями цієї історії, а також і творцями самого музейного зібрання. Однак не лише відомі особистості докладали зусиль до формування музейних колекцій. Справа збирання пам’яток рідної історії приваблювала представників найширших верств населення регіону.
Серед безлічі предметів музейної колекції окреме місце належить предметам групи коштовностей. Це не найбільша група зберігання, але вона гідно репрезентує персонологічний аспект музейного життя та історії. Збірка коштовностей, як і більшість інших збірок, містить пам’ятки, пов’язані з іменами насамперед фундаторів музею. Першим, певна річ, маємо назвати ім’я Олександра Миколайовича Поля. З Полевського зібрання у сучасній музейній збірці коштовностей, враховуючи всі попередні втрати, перебувають: скіфський срібний нащічник з Чортомлицького кургану, срібна корона Тори, придбана О. М. Полем у Новогеоргіївську (за переказами, була захоплена гайдамаками в Умані, потім закопана біля містечка Рашкова, а у 1876 році скарб був віднайдений) [11, 83; 11, 145-146], дві повні туркменські збруї для верхового коня, з срібними накладками (у каталозі 1893 року подається цікава інформація про те, що ці предмети у комплексі з іншими – сідлом, натрускою – нібито були подаровані О. М. Полю М. М. Миклухо-Маклаєм) [11, 148], срібні наперсні хрести ХVІІ-ХVІІІ ст. з київських розкопок [11, 131], солдатські срібні медалі «За храбрость, оказанную при взятии Очакова» 1877 р. та «Победителю» 1774 р. [11, 196], монети, російські коронаційні жетони ХVІІІ-ХІХ ст. Різноманітність матеріалів характеризує О. М. Поля як видатного збирача.
На жаль, не так багато, як би нам хотілося, зберігається у сейфі меморіальних речей Дмитра Івановича Яворницького. Це срібна столова ложка російської роботи 1851 року із родини батьків Дмитра Івановича, сухарниця «Застава богатирська» роботи одного з найкращих московських ювелірів Михайла Тарасова, дрібні побутові речі з родини сестер дружини Д. І. Яворницького Бурякових.
У музейній експозиції та на музейних фондових виставках можна бачити речі представників катеринославської наукової спільноти – Антіна Степановича Синявського, директора катеринославського комерційного училища, історика, фактичного голови Катеринославської вченої архівної комісії (кишеньковий годинник та два університетські знаки – Одеського та Київського університетів; до речі, ці знаки є рідкісними, вони випускалися до введення академічних); Якова Павловича Новицького, відомого краєзнавця, педагога, історика, археолога, етнографа (срібні ложка-ситечко та щипці для цукру); Федора Васильовича Локотя, викладача історії та географії катеринославської класичної гімназії, члена Катеринославської вченої архівної комісії (срібна медаль «За усердіє», хатні ікони у срібних шатах).
Свого часу Катеринославське наукове товариство, а також Д. І. Яворницький багато зробили для того, щоб залучити до збиральницької роботи якнайширше коло людей. І досить скоро романтика пошуку скарбів старовини захоплює мешканців міста і губернії, стає однією з визначальних рис образу освіченого катеринославця. На жаль, до сьогодні мало що збереглося з перших знахідок та дарунків. Однак музейні каталоги та облікова документація архіву діловодства зафіксували імена та пам’ятки, і ця інформація вже сама є скарбом.
У травні 1901 року Катеринославське наукове товариство через редакцію газети «Вестник Юга» звернулося до громадськості міста із закликом передавати до музею предмети, що становлять історичну цінність [7, 27]. Про результати акції періодично з’являлися звіти у місцевій пресі – газетах «Вестник Юга» та «Приднепровский край». Тоді багато надійшло предметів із дорогоцінних металів. Серед перших дарунків музею були золоті та срібні монети від катеринославців А. А. Шипова, В. Є. Загуліна, С. І. Гальперіна, Н. А. Сидориної, д-ра І. В. Богацького, Є. А. Ліпавського, Ф. С. Машичева, д-ра І. Д. Лешко-Поппеля, Н. П. Делімарської, Є. А. Гарнієра, Б. Я Гурвіца, Я. О. Вільчура, від пана Зелікмана та пані Стрекозової [7, 33]. Як бачимо, багато надійшло одразу нумізматичного матеріалу. Крім того, книги обліку за 1902-1903 рр. фіксують імена пані Матової (передала тютюнницю у срібній оправі), М. П. Руденка (подарував старовинного срібного годинника), М. Ф. Ємельянової (передала срібний ківш та братину) [3, 9-34].
У 1904 році від панів Г. А. Бакалова та В. П. Радченка музей одержав срібні запорозькі чарки [3, 37; 3, 43]. 1905 року Є. В. Тихомирова подарувала люльку у срібній оправі, що належала нащадку гетьмана Петра Дорошенка, Федорові Дорошенку [3,59; 10,88; 1,610], наступного 1906 року В. П. Гегело також передав запорозьку люльку у срібній оправі [4, 38]. Отже, музейні документи поєднують імена дарителів та славні імена колишніх власників історичних пам’яток, створюючи примхливу картину зв’язків минулого та давно минулого.
Цікавим є факт широкої видачі музеєм посвідчень на право пошукової та збиральницької діяльності, в результаті якої збільшувалася і збірка коштовностей. Музейні документи знайомлять нас з колом добровільних збирачів та з особливостями їхньої роботи. Посвідчення видавалися за умови обов’язкової передачі знайдених пам’яток до музейного зібрання. Хто ж були ці люди? По-перше, це були особи, тісно пов’язані з музеєм, та близькі знайомі й приятелі Д. І. Яворницького. Але були серед тих, хто дістав дозвіл на пошук, і представники дуже різних верств катеринославського суспільства. Від 1905 до 1915 року такі документи (вони називались «свідоцтвами» та «посвідченнями») були видані: Якову Павловичу Новицькому, Гаврилі Семеновичу Бухалову (доручалося здійснювати пошук у Таврійській губернії), Ігнатію Івановичу Іванченку, помічникові інспектора Катеринославського вищого гірничого училища; Івану Івановичу Чайкіну, вчителеві, археологу-аматору (досліджував кургани у межах Катеринославської губернії) [8]; Андрію Михайловичу Міклашевському, лейтенанту запасу флоту, представникові роду Міклашевських (доручалося «приобретать в различных местах за границей предметы всевозможной старины для доставления в Екатеринославский Областной музей имени А. Н. Поля» [9, 23]); Дионісію Мусійовичу Марченку, псаломщику с. Кагальник Катеринославської єпархії Ростовського округу [9, 23]; Миколі Івановичу Чайкіну (на розкопки в Олександрівському повіті) [9, 23]; Георгію Іллічу Туровцю, інженеру-архітектору (на збирання старожитностей у Київській губернії для Обласного музею) [9, 60]; Анатолію Яковичу Краснокутському [9, 88]; Івану Кириловичу Пазенку [9, 90]; Леоніду Митрофановичу Коваленку з с. Попасного [9, 90]; Василеві Андрійовичу Гофштеттеру [9, 91]; Родиону Дядюрі, учителеві з Верхньодніпровського повіту [9, 99-100]; Григорію Олексійовичу Лукашу, селянину з хутора Кротовського Рудовської волості Прилуцького повіту Полтавської губернії [9, 100]; Михайлові Михайловичу Іваненку, дворянину [9, 101]; Василю Васильовичу Зозуленку, селянину с. Пушкарівки Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії [9, 102]; Василю Олексійовичу Біднову, викладачу Катеринославської духовної семінарії, члену Катеринославської вченої архівної комісії [9, 103]. Отже, перед нами поважне і багатобарвне товариство, що створює портрет музейної спільноти, репрезентує частку музейного активу початку ХХ ст. Належати до цієї спільноти було справою почесною.
Відомо, що на межі ХІХ-ХХ ст. археологічні розвідки захоплювали не тільки фахівців, але й широке коло освічених землевласників, які досліджували свої маєтки у пошуках скарбів. Не була виключенням у цьому сенсі і Катеринославщина. Археологічна частка музейної колекції коштовностей до сьогодні зберігає вагомий дарунок Абрама Германовича Бергмана, підприємця, мецената, депутата ІІІ Державної думи. На землі його маєтку, біля с. Вороного Новомосковського повіту були знайдені і передані до музею дві великі срібні сережки «половецького типу» [1, 61].
Музей гуртував і тепер гуртує навколо себе також нащадків старих активістів, і спонукає долучатися до музейної справи нових людей. У 1946 році від гр. Куркіна Віктора Михайловича до фонду коштовностей надійшов скарб срібних російський монет ХVІІ – початку ХVІІІ ст., що був знайдений у с. Рублино Дмитровського району Орловської області [6, 43]. Здивувало те, що людина доправила свою знахідку не до Орловського обласного чи найближчого краєзнавчого музею, а саме до Дніпропетровська. Пізніше, при вивченні документів діловодства, з’ясувалося, що у Катеринославському музеї працював служителем з 1910 до 1914 р. такий собі Микола Курків, селянин. Д. І. Яворницький у ці роки тричі видавав йому письмові підтвердження про його роботу [5,78; 8,56; 8,89] і засвідчував, що цей селянин «человек вполне трезвый, честный и исполнительный» [8, 56]. Немає сумніву, що саме родинні перекази про музей привели до Дніпропетровська нащадка му-зейного служителя.
Порівняно недавно, у 1982 році, до збірки коштовностей потрапила золота весільна медаль, виготовлена в Голландії у ХVІІ ст. Ця пам’ятка пов’язана з іменами двох людей – Івана Піддубного та Онуфрія Кравченка. Ім’я І. Піддубного, видатного борця, чемпіона світу, сьогодні широко відоме. Але мало хто знає про Онуфрія Йосиповича Кравченка. Його кар’єра естрадного співака-куплетиста розквітла на півдні країни на межі ХІХ-ХХ ст. Одного разу ці двоє людей зустрілися – на концерті, в якому виступав співак. Талант і майстерність Онуфрія Кравченка так вразили чемпіона, що той вирішив подарувати співакові золоту «дрібничку» – медаль, що її сам Піддубний одержав від свого шанувальника-француза у 1905 році, ставши уперше чемпіоном світу. Цю родинну історію переказав нам онук Онуфрія Йосиповича, Валерій Максимович Кравченко, який і передав медаль до музею.
Добра слава про поважне зібрання приводить до музею у повоєнні роки і пізніше нових дарителів, серед яких чимало колекціонерів. У сейфі зберігаються: срібна гімназійна медаль «Преуспевающему» (ХІХ ст.) із колекції Дніпродзержинського збирача Івана Євтроповича Левшина, срібні нагрудні знаки стрілецького та артилерійського офіцерських училищ (поч. ХХ ст.) із колекції Віталія Григоровича Баскіна.
Престижним було і є вписати своє ім’я та імена членів свого роду в історію музейного зібрання, а значить і в історію краю, для багатьох наших краян. Справедливо пишається своїм пращуром, І. Бичком, родина Пивоварових. І. Бичко, уродженець с. Диріївки, був учасником подій Кримської війни, брав участь в обороні Севастополя. Його праонука, С. І. Пивоварова, передала у музей прадідову срібну медаль «За защиту Севастополя» 1855 р.
Невеликий срібний жетон «Община Св. Єлисавети» початку ХХ ст. Російського товариства Червоного Хреста потрапив до музею через І. Ф. Ковальову, доктора історичних наук, яка певний час працювала в нашому музеї. Такі жетони видавалися добродійникам, що сприяли своїми коштами діяльності товариства Червоного Хреста. Мешканець Катеринослава Дмитро Федорович Вакула у 1905 році пожертвував гроші «для постройки больничных бараков и увеличе-ния числа сестер милосердия» [12]. Того ж року він був відзначений почесним жетоном. Перед тим, як стати часткою музейної колекції коштовностей, цей жетон довгий час зберігався у дочки Дмитра Вакули, В. Д. Ковальової (Вакули), від котрої перейшов до І. Ф. Ковальової.
Важко у короткому огляді перелічити всіх вкладників у збірку коштовностей, усіх тих, чиї імена можна зустріти, працюючи з предметами сейфового зберігання. Назвемо на останок іще кілька прізвищ: Дидюк Поліна Федорівна, мешканка Новомосковська (подарувала коралове намисто із срібними дукачами); Константинов Василь Васильович, підпоручик 212 Моршанського стрілецького полку (передав орден Анни ІІІ ст. 1916 р.); Локоть Володимир Федорович, син Локотя Федора Васильовича, учасник Великої Вітчизняної війни (передав родинні реліквії та свої власні нагороди часів війни); Пінчук Никифір Корнилович (від нього надійшов коронаційний срібний жетон Олександра ІІІ); Гамзін Олег Дмитрович, який і тепер працює у музеї (передав нагороди свого батька, Дмитра Лукича, учасника Великої Вітчизняної війни). Цей список можна продовжувати, він далеко не вичерпаний.
Окремо треба говорити про коштовні нагороди – ордени та медалі наших земляків, вершителів бойової та трудової слави краю. Один лише перелік цих імен може стати темою самостійної доповіді.
Музейні предмети, що зберігаються у зібранні Дніпропетровського історичного музею, – це скарб, який визначає рівень культурного та інтелектуального потенціалу Дніпропетровщини, її місце серед інших регіонів України. І фонд коштовних металів яскраво доповнює коло людей, що створюють загальний портрет культурної спільноти краю.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
- Вестник Екатеринославского Земства, №25, 1905.
- Дніпропетровський історичний музей (далі – ДІМ). Архів діловодства (далі – АД). – Оп. 1. – Од. зб. 1.
- ДІМ. – АД. – Оп. 1. – Од. зб. 2.
- ДІМ. – АД. – Оп. 1. – Од. зб. 3.
- ДІМ. – АД. – Оп. 1. – Од. зб. 18.
- ДІМ. – АД. – Оп. 2. – Од. зб. 114.
- ДІМ. – Відділ рукописів (далі – ВР). – Кор. 94. – П. 30/б.
- ДІМ. – ВР. – Кор. 94. – П.3. – Арх. – 1547.
- Исходящий журнал. 1907 – 1918 гг. – КП-2573/Арх.-1547
- Каталог Екатеринославского областного музея имени А. Н. Поля. Архе-ология и этнография. – Екатеринослав, 1905.
- Каталог коллекции древностей А. Н. Поль, в Екатеринославе. Вып. І. – Киев, 1893.
- Свидетельство члена Российского общества Красного Креста. 1905 г. – Кп-9275/Арх.-3581.
Автор: Степаненко Н.О. – с.н.с. фондів ДІМ
Джерело: Видатні особистості: музейна персоналістика. (Матеріали обласної музейної конференції до Міжнародного дня музеїв та 75-річчя Дніпропетровської області). – Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2008. Вип. 10. – 338 с.
