Ще на початку 1970-х рр. київська дослідниця М. М. Шубравська, яка зробила значний внесок в сучасну яворницькіану, зазначила необхідність створення наукової біографії академіка Дмитра Івановича Яворницького (1855—1940). Це питання є актуальним і сьогодні.
В архітектоніці створення фундаментальної комплексної наукової біографії такого різнобічного вченого, як Д. І. Яворницький, не останнє місце посідає дослідження початкового етапу наукової діяльності Дмитра Івановича, насвітлення витоків і процесу формування його наукових зацікавлень, орієнтирів, дослідницького «кредо». На наш погляд, розв’язанню цих питань в значній мірі допоможе висвітлення творчих контактів Д. І. Яворницького з діячами науки того часу.
Становлення Д. І. Яворницького, як вченого, відбувалося в Харківському університеті, що вславився ідеями слов’янського відродження, романтичним захопленням народністю, інтересом до етнографії.
Час навчання Д. І. Яворницького у цьому навчальному закладі (1877—1881) припадає на вельми сумний період в історії української науки й культури. Емський указ 1876 р. посилив тиск на українське друковане слово. В цей час небезпечно було виявляти симпатії до української мови, літератури, історії, досліджувати та популяризувати її. Але, не зважаючи на ці тяжкі умови, в університеті були мужні вчені, справжні патріоти, яких не мали змоги зупинити аніякі заборони. Саме завдяки таким вченим, як Олександр Потебня та Микола Сумцов, Д. І. Яворницький та його однодумці мали можливість здобути глибокі знання про духовні надбання та матеріальну культуру рідного народу.
В існуючій історіографії (в працях М. М. Шубравської, В. В. Білого) деякою мірою віддзеркалено вплив, що його мали на Д. І. Яворницького О. О. Потебня та М. Ф. Сумцов 1.
Великий український філолог, творець лінгвістичної поетики, професор Харківського університету Олександр Опанасович Потебня (1835—1891) справив благотворний вплив на молодого Д. І. Яворницького, який брав участь в студентському гуртку по вивченню історії, побуту та звичаїв народу, керований О. О. Потебнею. Згодом між учителем та учнем встановилися теплі стосунки. Д. І. Яворницький був частим гостем в родині О. О. Потебні, котрий допоміг Дмитру Івановичу влаштуватися в харківській 3-ій гімназії (ДІМ. — ВР.— Арх-18992, 18993).
Саме О. О. Потебня і М. Ф. Сумцов залучили Д. І. Яворницького до праці в історично-філологічному товаристві, заснованому при Харківському університеті 1876 р.2.
Як зазначила М. М. Шубравська, перші зацікавлення Д. І. Яворницького етнографією, народною творчістю хронологічно співпадають з роками його навчання в університеті. Зібраний у студентські роки фольклорний матеріал він давав на розгляд О. О. Потебні, а той всіляко заохочував обдарованого студента. М. Ф. Сумцов згадував, що вже на студентській лаві Д. І. Яворницький виявляв великий інтерес до етнографії та фольклору.
1881 р. Д. І. Яворницький закінчив університет і його було залишено позаштатним стипендіатом для підготовки до професорського звання. Одночасно він починає викладати в 3-й чоловічій гімназії, згодом — в жіночій гімназії Н. Я. Григорцевич. Молодий дослідник остаточно зупиняється на дослідженні запорозького козацтва. Ще в студентські роки розпочав Д. І. Яворницький студіювати тему «Виникнення та устрій Запорозького Коша», що належала до крамольних і за яку його було позбавлено стипендії. Але це не відвернуло Д. І. Яворницького від улюбленої теми. Вчений інтенсивно збирає джерела. До джерельної бази свого дослідження вїн намагався залучити не тільки писемні джерела, але також фольклорний, етнографічний, археологічний матеріал, тобто орієнтувався на комплексне джерелознавство. Д. І. Яворницькому імпонувало положення М. І. Костомарова про те, що історію треба вивчати не тільки за друкованими джерелами, а й за народними переказами, піснями. В пошуках джерел Д. І. Яворницький мандрував землями колишніх запорозьких вольностей, провадив археологічні розкопи, записував пісні, розповіді, досліджував приватні колекції, а також працював в архівах. Результати евристичної роботи Д. І. Яворницького знайшли відображення в його статтях в періодичних виданнях Харкова і Катеринослава, а також в першому українському історичному журналі «Киевская старина», в якому у 1883 р. була надрукована одна з перших його статей «Жизнь запорожцев по рассказу современника-очевидца». Того ж 1883 р. Д. І. Яворницького обирають членом історично-філологічного товариства при Харківському університеті. М. М. Шубравська зазначила, що 1883 р. був якісно новим творчим злетом у біографії Д. І. Яворницького. Навесні наступного 1884 р. він почав читати в Харкові серію публічних лекцій «Про запорозьких козаків», які мали величезний успіх.
Але в реакційні 80-ті рр. минулого століття таке енергійне дослідження й пропагування крамольної історії запорозького козацтва негативно позначилося на долі Д. І. Яворницького. Він потрапляє в опалу, і восени 1884 р. його оголошують «українофілом і сепаратистом» і незабаром звільнюють з університету. За допомогою друзів Д. І. Яворницький переїздить до Петербурга, де розпочинається новий період в його житті.
Проте не перервалися його стосунки з харківськими приятелями-однодумцями, з колегами-вчен’ими Харківського університету. Спілкування з ними продовжилося в листах. Саме листування, і епістолярій Д. І. Яворницького це яскраво підтверджує, стає своєрідною «віддушиною», самовизначенням особистості, формою культурних, наукових та суспільних зв’язків, формою наукових та літературних бесід.
В цьому плані на особливу увагу заслуговує листування Д. І. Яворницького з М. Ф. Сумцовим (1854—1922) — видатним етнографом, фольклористом, істориком, літературознавцем і прогресивним громадським діячем, професором Харківського університету, багатьом студентам якого він дав путівку в наукове життя. Одним з найталановитіших його студентів був Д. І. Яворницький. Лекції М. Ф. Сумцова мали великий вплив на формування наукових інтересів Д. І. Яворницького. Згодом Д. І. Яворницький стає колегою і другом М. Ф. Сумцова. Про це свідчить листування вчених, що тривало понад 30 років. Вони радилися, підтримували, допомагали один одному в житті й творчості. їх пов’язували однакові наукові інтереси: фольклор, етнографія, історія, Запорозька Січ, творчість Т. Шевченка. До речі, М. Ф. Сумцов написав найкращу статтю з нагоди 30-річчя наукової діяльності Д. І. Яворницького. Додамо, що співпадали не тільки наукові інтереси обох учених, але і їх дослідницькі методи, форми їх наукових праць. Як зазначила новітня харківська дослідниця творчості М. Ф. Сумцова Ганна Савченко (до речі — правнука М. Ф. Сумцова), він належав до порівняльно-історичної школи в історично-філологічній науці 3. М. Ф. Сумцов дав високу оцінку книгам Д. І. Яворницького «По следам запорожцев» (Спб, 1898), «Вечірні зорі» (Катеринослав, 1910) й особливо підкреслив велике значення «Словника української мови» (Катеринослав, 1920), який «приваблює до себе подихом життя і невсипущої довгої наукової праці» (ДІМ.—Арх-11737). Зі свого боку, Д. І. Яворницьхому імпонувала велика працьовитість М. Ф. Сумцова, цього безкорисливого трударя на ниві дослідження й пропагування вітчизняної історії й культури. Д. І. Яворницький присвятив М. Ф. Сумцову вірші під назвою «Працівнику за Україну» 4.
Свої враження про навчання в університеті, спогади про професорів М. Сумцова, О. Потебню, В. Надлера, М. Петрова, П. Безсонова та ін. Д. І. Яворницький заховав в романі «За чужий гріх» (Катеринослав, 1907) 5. Впізнав своїх харківських професорів в романі «За чужий гріх» і М. Є. Халанський (1857—1910) — мовознавець і фольклорист, професор Харківського університету, який був вельми близьким другом Д. І. Яворницького в студентські роки. В листах М. Є. Халанського до Д. І. Яворницького йдеться про студентські заворушення наприкінці 1878 р. (ДІМ.—Арх-21176), про складання Д. І. Яворницький магістерських іспитів 6 та захист дисертації, про його намір перебратися в провінцію (ДІМ.—Арх-21165, 21160). М. Є. Халанський радив Д. І. Яворницькому подати монографію «Історія запорозьких козаків» на здобутня магістерського ступеня до Московського університету, бо в Харківському університеті для нього склалися несприятливі умови (ДІМ.—Арх-21144). Зазначимо, що саме М. Є. Халанський сприяв першій науковій публікації Д. І. Яворницького. 1882 р. в «Русском филологическом вестнике» у Варшаві в розвідці М. Є. Халанського були опубліковані пісні, зібрані Д. І. Яворницький в Харківській губернії.
Складними були стосунки Д. І. Яворницького з одним із видатних учених Харківського університету Д. І. Багалієм (1857—1932) — істориком, громадським діячем, професором (з 1887) і ректором (1906—1910) Харківського університету, академіком, спеціальним історіографом Слобідської і взагалі Степової України.
Наприкінці 1891 р. Д. І. Багалій дав негативний відгук на 1-й том «Історії запорозьких козаків» Д. І. Яворницького. Останній вельми образився. Але згодом стосунки між ними нормалізувалися, хоча залишалися офіційними і торкалися головно питань архівної справи в Україні, зокрема на Кате-ринославщині, де Д. І. Яворницький очолював місцевий губархів. (Ін-тут літератури АН України.—ВР.—Ф. 37.—Од. зб. 264).Серед вчених Харківського університету, з якими Д. І. Яворницький Також підтримував наукові стосунки, були: Є. К. Рєдін (1863—1908) — мистецтвознавець, історик і бібліограф; І. Я. Айзеншток (1900—1980) — літературознавець; В. І. Барвінський (1885—1940) — історик, бібліограф; В. І. Білецька (1894—1933) — етнограф; В. Я. Дашкевич (1907— ?) — етнограф і мовознавець; В. В. Дубровський (1897 — 1966)—історик і музеєзнавець; М. А. Плевако (1890—1941) — літературознавець і бібліограф; О. Н. Синявський (1887— 1937) — мовознавець і культурний діяч; О. С. Федоровський (1885—1939) — геолог, палеонтолог, археолог; В. П. Ступницький (1879—1945?) — етнограф, композитор, диригент капели «ДУХ» та ін.
На особливу увагу заслуговують стосунки Д. І. Яворницького з мистецтвознавцем і музеєзнавцем професором С. А. Таранушенком (1889—1976). Учені обговорювали музейну справу, проблеми збереження та реставрації історичних пам’яток. 1928 р. С. А. Таранушенко приїздив на Дніпропетровщину з метою вимірювання найцінніших пам’яток монументальної дерев’яної архітектури — Самарського та Новомосковськом соборів (ДІМ. Арх-21321).
Листування з професором Харківського університету М. О. Поповим дає можливість дещо скорегувати в ітінерарії Д. І. Яворницького (ДІМ. Арх-18810).
Д. І. Яворницькнй також підтримував стосунки з ботаніком Миколою Кириловичем Срединським, автором книги «Материалы для флоры Новороссийского края и Бессарабии», який був правнуком славнозвісного запорожця Лазаря Глоби і, продовжуючи традицію прадіда, насадив вокзальний парк в Катеринославі (ДІМ.— Арх-19309).
Резюмуючи, зазначимо, що, як свідчать джерела, Д. І. Яворницький мав міцні плідні стосунки з харківськими вченими, передусім професорами Харківського університету О. О. Потебнею, М. Ф. Сумцовим, М. Є. Халанським, С. А. Таранушенком. Саме під впливом О. О. Потебні і М. Ф. Сумцова формувалися наукові інтереси і дослідницькі методи Д. І. Яворницького. В Харківському університеті Д. І. Яворницькнй підготував перші наукові статті, прочитав перші лекції. Покинувши Харків, він не перервав творчих контактів з харківськими вченими, постійно знаходився в гущині наукового життя. Дослідження наукових стосунків Д. І. Яворницького допомагає визначити місце, що його посідав видатний вчений в науковому житті України кінця XIX — першої чверті XX ст.
ПРИМІТКИ:
1. Див.: Шубравська М. М. Д. І. Яворницький: Життя, фольклориотично-етнографічна діяльність. — К-, 1972. — С. 16—26; Вона ж. Харківський період життя Д. І. Яворницького та його автобіографічний роман «За чужий гріх»//Яворницький Д. І. За чужий гріх. — Харків, 1993. — С. 5—26; Білий В, В. Харківські вчені 50-х років в українській літературі//3аписки історично-філологічного віддіду Академії Наук. — К., 1927. — Кн. XIII— XIV. — С. 204.
2. Про це товариство див.: Фрадкин В. Харьковское историко-филологическое общество (1877—1919)//История и историки. 1979. — М., 1982.
3. Див.: Савченко Г. О. Життя, діяльність і науково-історична спадщина академіка М. Ф. Сумцова (1854—1922 рр.): Автореф. дис. канд. іст. наук. Дніпропетровськ, 1993.
4. Див.: Яворницькнй Д. Вечірні зорі: (Вірші). — Катеринослав, 1910. — С. 71—72.
5. Див.: Сумцов М. До історії наукового впливу О. О. Потебні//Науковий збірник Харківської науково-дослідчої катедри історії української культури. — Харків, 1926. — Ч. 2—3. — С. 7; Білий В. В. Вказ. пр.
6. Про це див.: Ковальський М. П. Невідомі документальні свідчення про варшавський період наукової діяльності Дмитра Яворницького (1895—1896)//До 90-річчя Катеринославської ученої архівної комісії. — Дніпропетровськ, 1993. — С. 5—21.
Автор: Абросимова С. В. – к.і.н., с.н.с. ДІМ
Джерело: З минувшини Подніпров’я. – Дніпропетровськ: “Дніпро”, 1995. – 177 с.
