Нагрудні знаки та значки 1920-х – 1930-хх рр. в колекції ДНІМ ім. Д. І. Яворницького

Романчук Д.О., Дніпропетровський Національний історичний музей ім. Д.І.Яворницького.

В роботі розглянута частина колекції нагрудних знаків (значків) добровільних громадсько-політичних організацій 1920-30-хх рр в зібранні Дніпропетровського Національного історичного музею ім. Д.І.Яворницького.
Вивченням нагрудних знаків займається спеціальна дисципліна – фалеристика і особливу увагу для фахівців цієї області історичних знань привертає період 1920-1930 рр. Саме в ці часи сформувалося основне призначення знаків, з їх величезним емоційним впливом, як ефективного засобу спрямованої пропаганди, та їх випуск набув масового характеру. Втілюючи в собі принципово нові художні пошуки, вони одночасно відобразили і новий уклад життя, ідеологію та свідомість мас.
В сучасних вітчизняних історичних студіях, нажаль, не приділяється достатньої уваги даній тематиці і всі існуючи фахові видання більше представляють інтерес для фалеристів – колекціонерів аніж науковців.
Окрім цього дана тема в царині музеєзнавчих досліджень на сьогодні не є розробленою, і направленість моєї роботи визначається перспективою створення музейного каталогу.
Перш ніж перейти власне до опису знаків, варто звернути увагу на деякі моменти теоретичного характеру, в першу чергу щодо етимології понять «нагрудний знак», «значок» та їх класифікації. Серед спеціалістів досьогодні не існує єдиного погляду на визначення цих слів. Так, якщо такі визначні лексифографи, як В.І.Даль та С.І.Ожегов зходяться в тлумаченні терміну «знак» по відношенню до орденских знаків, то термін «значок» у В.І.Даля пояснюється як зменшене похідне від терміну «знак»[5, с.109], а С.І.Ожегов виокремлює його для позначення нагрудних знаків[12, с.203]. В сучасній українській мові поняттю «значок» відводиться теж саме тлумачення що й «знак», тобто «предмет, позначка, зображення, які вказують на що-небудь, підтвержують, означають щось» [4, с.469]. Окремо подається визначення «нагрудний» – призначений для носіння на грудях [4, с.709].
Щодо класифікації нагрудних знаків то по своєму призначенню вони поділяютьсю на декілька видів:
– наградні – вручаются фізичній особі або коллективу за досягнення в праці, суспільно-політичній діяльності, спорті тощо;
– членські – характеризують приналежність до певних організацій, спілок;
– академічні – свідчать про закінчення вищих, середніх або спеціальних учбових закладов;
– ювілейні – присвячені ювілеям подій, свят, заснування міст тощо;
– памятні – випущені якою-небудь організацією на честь якої-небудь події;
– службові – вказують на приналежність власника до певного відомства, організації, підприємства;
– сувенірні – присв’ячені різноманітним країнам, містам, історичним місцям тощо.
В даній роботі розглянута лише невелика частина музейної колекції знаків, представлених в експозиції зали № 6 по темі «Катеринославщина-Дніпропетровщина в період 1921-1941 рр.». Із загальної кількості (25 од.) в певну групу можна виділити 8 знаків, випуск яких пов’язаний з діяльністю добровільних громадських організацій (товариств). Серед великого розмаїття таких організацій особливе місце займає Міжнародна організація допомоги борцям революції (далі МОДР), яка розгорнула свою діяльність не лише на Всесоюзному рівні, а й в міжнародних масштабах. Створена МОДР в листопаді 1922 року під час роботи ІV Конгресу Комінтерну і вже до 1932 року об’єднувала понад 70 національних секцій та близько 14 млн осіб [ 5, с 133 ]. У міжнародному масштабі МОДР існувала до Великої Вітчизняної війни, а в СРСР – до 1947 року. Основною метою цієї організації було надання матеріальної, юридичної та моральної підтримки політвязням, політємігрантам та їх сім’ям. Катеринославська (Дніпропетровська) організація МОДР була однією з найбільших в країні і вже на 1924 р. в її лавах нараховувалось 250 тис. осіб [13, с.3]. На першій міжнародній конференції в Москві поряд з ленінградською та московською, відзначалась і катеринославська організація, яка за 2 роки свого існуваня передала в розпорядження виконкому МОДР близько 70 тис. карбованців. До 1937 року за свою інтернаціональну роботу вона отримала три перехідних прапори: Німецької червоної допомоги, ім. К.Цеткін від ЦК МОДР СРСР та ЦК МОДР України [11, с.87]. 16 червня 1937 року Дніпропетровськ відвідала голова ЦК МОДР О.Д.Стасова, яка взяла участь у другому обласному зльоті активістів модрівської роботи [8, с.419 ].
Кожен член організації обовязково повинен був мати членський значок єдиний зразок якого був затвердений в 1924 році [5, с.133 ]. Саме такий значок представлений в експозиції музею (№ ОМ-8357, КП-188058) та являє собою п’ятикутник червоної емалі з вписаним в нього колом, що символізує земну кулю. В нижній частині земної кулі – ланцюги. По екватору (верхня частина земної кулі) білої ємалі, схід променистого сонця над яким по напівсфері – рельєфний, червоної ємалі, напис «МОПР». Знак виготовлений із бронзи, розміром 27х27 мм, кріплення гвинтове. Знак належав Миколі Миколайовичу Фадєєву та був переданий до музею в 2000 році.
Ще одніє добровільною громадською організацією було товариство «Друг інваліда» яке займалось збором коштів в фонд допомоги інвалідам, проводячи численні «дні» та «тижні» допомоги, збори пожертвувань та продаж значків. Один із значків товариства «Друг інваліда» (№ И-5294, КП-11039) експонується в вітрині «НЕП на Катеринославщині». Знак являє собою зубчату шестерню, на фоні якої фігура червоноармійця в буденовській формі. Витягнута права рука тримає гвинтівку, а в лівій руці – милиця. По колу шестерні напис – «Друг инвалида», а внизу в квадратній рамочці текст «Всеукр.Центком. Помощи Инвалида». Знак розмірами 30х40 мм, виготовлений із посрібленої бронзи. Зображення деталей рельєфне, кріплення гвинтове . Згідно з інвентарною книгою (и-8), знак був переданий до музею 8.10.1965 року науковим співробітником музею Т.Ф.Іосіковим.
Одним із найголовніших завдань в сфері культурних перетворень радянський уряд вважав навчання грамоті широких мас населення. Спеціально для цього в березні 1921 року була створена Всеукраїнська надзвичайна комісія по ліквідації неписемності, а в 1923 року організаційно оформилось добровільне товариство «Геть Неписьменість» (ТГН), яке очолив голова ВУЦВК Г.І.Петровський [8, с.397]. Товариство масово розгорнуло свою діяльність по організації пунктів «лікнепу», гуртків, «кутків», по забезпеченню їх підручниками тощо. Кошти на свою роботу товариство отримувало від сплати членських внесків, пожертвувань та від продажу значків. За період своєї діяльності (вересень 1923 – лютий 1936 рр.) ТГН було випущено багато різновидів значків, але основними елементами їх символіки були портретне зображення «красного ликвидатора неграмотности» Леніна та дати 1917-1927 рр., тобто десятиліття, за яке планувалося остаточно подолати масову неписьменність. Саме такий значок розміщений у вітрині «Культурний розвиток Катеринославщини – Дніпропетровщини в 1921-1941 рр.» зали № 6. Цей знак (№ И-5761, КП-15658) являє собою п’ятикутну зірку, в центрі якої погрудне зображення Леніна в профіль, над яким напис «1917-1927». Внизу, на розкритій книзі напис в два рядки «Долой неграмотность». Значок розмірами 33х30 мм, виготовлений із посрібленої бронзи, кріплення гвинтове. Згідно з інвентарною книгою (и-8), знак був переданий до музею Краснухіним М.М в 1968 році та належав Федору Володимировичу Чорному, уроженцю с. Діївка Катеринославського повіту (нині м.Дніпропетровськ). Народився Ф.В.Чорний в 1894 році в сімї робітника Брянского заводу, а в 1907 р поступає працювати на цей же завод в залізопрокатний цех [2]. За свою активну політичну роботу в середовищі робітників заводу двіччі (1914 та 1916 рр.) підлягав арешту [2]. За другим вироком в 1916 році був засуджений до смертної кари, але завдяки товаришам по партії вдалося влаштувати йому втечу із в’язниці. В ході революційних подій 1917 року Чорний стає уповноваженим по організації Червоної гвардії від Кайдацької та Фабрично-Чечеловської партійної організації, а в грудні 1917 р. – один із активних учасників встановлення Радянської влади в м.Катеринославі. В період 1918-1920 рр. перебував на фронтах громадянської війни, по закінченню якої обіймав високі господарські та партійні посади [2].
Представлений в експозиції членський знак «СВБ» (№ ОМ-5943, КП-133659) був одночасно і ємблемою «Спілки войовничих безвірників», яка була створена у квітні 1925 р. з ініциативи ВКП(б) [8, с.395]. Членство в спілці було справою добровільною, але сплата внесків та придбання членського знака було обов’язковим.. Знак являє собою коло обрамлене шестернею білої ємалі. В центрі знака – п’ятикутна зірка червоної ємалі, з правого боку знака – прапор червоної емалі та три накладні літери «СВБ». По півфері шестерні рельєфний напис: «Борьба против религии – борьба за коммунизм» (відомі варіанти з написом «Борьба против религии – борьба за социализм»). Знак виготовлений із бронзи, розміри 30х30 мм, кріплення гвинтове. На звороті вигравійований товарний знак «АРТ-Труд-Гравер». Згідно з записом в інвентарній книзі (ОМ-15), знак був придбаний музеєм у 1982 році у Рондіної Н.П.
Важливе місце в громадсько-політичному житті суспільства 1920-30-х рр. зайняло патріотичне виховання населення та підвищення обороноздатності країни. Така робота масово почала проводитись з другої половини 1920-х рр., коли організаційно оформилось Товариство сприяння обороні та Авіаційно-хімічній промисловості (далі – Тсоавіахім). Ця організація була створена 23 січня 1927 року шляхом об’єднання Товариства сприяння обороні та Товариства друзів авіаційної і хімічної промисловості [5, с. 114]. Діючи під девізом «Осоавиахим – опора мирного труда СССР», товариство ставило за мету залучити до оборонної роботи широкі маси населення. І треба зазначити, що це успішно виконувалось. Так, на Дніпропетровщині на березень 1940 року нараховувалося 3 725 організацій, якими було охоплено 217 200 тисяч чоловік [11, с.85]. Серед найбільш популярних заходів у справі залучення населення до оборонної роботи стали тижні, декади, місячники оборони, агітаційні пробіги, авіаперельоти, шлюпочні походи тощо.
В музеї експонується нагрудний знак «Зюйд» (№ И-6560, КП-19616) Доліна Валер’яна Олександровича, участника військово-морського агітаційного походу на двох шлюпках річкового типу. Як повідомляє місцева газета «Зоря», старт походу відбувся о 17 годині 17 червня 1931 року в парку ім. Шевченко [14, с.4]. Маршрут загальною протяжністю 3 575 км пролягав Дніпром до Чорного моря, потім через Очаков-Севастополь-Ялту-Феодосію-Новоросійськ-Туапсе-Сухумі до Батумі та таким же шляхом назад [6]. 5.09.1931 року міська рада Тсоавіахім урочисто зустрічала в парку Шевченка 12 учасників походу [9, с.4]. У січні 1932 р міськрада Тсоавіахім вручила знак, присвоєний походу, та грамоту Доліну В.О. «в тому, що він дійсно був за участника військово-морського агітаційного шлюпкового походу Дніпропетровськ – Батумі – Дніпропетровськ… і проявив енергію та ентузіазм в поході, не зважаючи на ряд труднощів в дорозі» [6]. Долін В.О., уроженець м. Катеринослава, 1910 року народження, на час походу працював викладачем у Дніпропетровському технікумі фізкультури. За період своєї діяльності в сфері фізичної культури та спорту був відзначений великою кількістю грамот за участь в спортивных змаганнях обласного та республіканського рівнів.
Знак «Зюйд» являє собою рятувальне коло білої та червоної емалі, в центрі якого парусна шлюпка на фоні блакитного неба. На нижній частині кола напис «ЗЮЙД». Коло, діаметром 24 мм, зображене на фоні двох схрещених весел та якора. На зворотньому боці напис – «Учаснику похода Днепропетровск-Батуми-Днепропетровск тов. Долину В.А. 17/VІ – 8/ІХ 1931 г.». Знак за допомогою двох ланцюжків (довжиною 14 мм) кріпиться до знаку Тсоавіахім УСРР з гвинтом. Останній являє собою коло, діаметром 22 мм, створене зубчастою шестернею та обрамленням із вінка колосків червоної емалі. В центрі розміщена червона зірка, на фоні якої схрещені гвинтівка та пропелер під протигазом. Внизу знака, в стрічці червоної емалі напис «Тсоавіяхем УСРР». Знак виготовлений із бронзи та емалі. Був переданий до музею в 1970 році Доліною А.І.
Значне місце у військовій підготовці членів Тсоавіахім займав стрілковий спорт. З метою відзначення найкращих стрільців в 1932 році ЦР Тсоавіахім був утверждений знак «Ворошиловский стрелок» на честь наркома у військових та морських справах К.Ворошилова [5, с.105]. Право отримати цей знак мали всі члени Товариства, які оволоділи початковими стадіями стрілкової підготовки та виконали відповідні нормативи. Пізніше, в травні 1934 року, з метою підвищення майстерності були затверджені нормативи «Ворошиловский стрелок» I та II ступенів [5, 105].
Інформація про знак «Ворошиловский стрелок» (И-5286, КП-11007), який експонується в альбомі № 2 6-ї зали музею, обмежена. Відомо лише, що він був переданий до музею в 1965 році науковою співробітницею музею Огризкіною О.М. Розміри знака (30х40 мм) говорять, що він був випущений в період з кінця 1933 по 1941 рр., тому що до 1933 р. знаки випускалися розмірами 40х50 мм, а в 1941 році знак «Ворошиловский стрелок» був відмінений. Загалом же, знак являє собою п’ятикутну зірку червоної ємалі, в центрі якої стоїть червоноармієць з гвинтівкою. У верхній частині знаку червоний прапор з написом у два рядки «Ворошиловский стрелок», внизу мішень білої емалі. Знак накладений на шестерню, з правого боку якої колоски пшениці, злівого – напис «ОСОАВИАХИМ».
Подібна символіка зображена на ще одному нагрудному знакові товариства – «За стрельбу» (№ И-5490, КП-12581), яким нагороджувались переможці стрілкових змагань. На круглу мішень білої емалі діаметром 32 мм, в центрі накладені гвинтівка, пропелер та газовий балон. Над ними п’ятикутна зірка червоної емалі, у нижній частині – рельєфний напис у два рядки «ОСОАВИАХИМ – За стрельбу». Нижня частина знаку обрамлена вінком із колосків зеленої емалі. Знак належав Васильовій Катерині Павловні та був переданий до музею в 1966 році.
Тсоавіахім не обійшло увагою й підготовку громадян до протихімічної та протиповітряної оборони. В ячейках товариства проводились широкомасштабні заходи щодо вивчення методів захисту та ліквідації наслідків повітряного і хімічного нападів. В 1934 р. ЦР ТСО були розроблені нормативи комплексу «Готов к противовоздушной и противохимической обороне», а в серпні 1935 р. був затверженний нагрудний знак «Готов к ПВХО» [5, с.118]. В положенні про знак говорилось, що він вручався членам товариства які не лише успішно здають нормативи комплексу, але й ведуть ударну роботу на виробництві та активні участники заходів з ППХО. Обовязковою умовою було те, щоб кожен власник значка мав справний протигаз.
Знак «Готов к ПВХО» (№ И-4981, КП-9368) виготовлений із бронзи у вигляді кола, створеного зубчатою шестернею та колосками пшениці. В центрі знака п’ятикутна зірка червоної емалі з рельєфним написом у три рядки «Готов – к – ПВХО». Під зіркою дуло зенітного знаряддя, а вгорі літак у промені прожектора. В нижній частині протигаз та стрічка червоної емалі з написом «ОСОАВИАХИМ СССР». Поле знаку блакитної емалі, промінь прожектора – білої. Знак діаметром 32 мм (відомі різновиди від 15 мм до 35 мм діаметром [5, с.118]), за допомогою двох ланцюжків кріпиться до гвинта у вигляді літака. Знак був переданий до музею в 1963 році та належав Володимиру Вікентійовичу Тржасковському, значна частина революційної та трудової діяльності якого пов’язана з м. Кам’янським (нині м.Дніпродзержинськ). Уроженець м.Варшави, 1889 року народження В.В.Тржасковський в 1905 р. приїздить до Кам’янського, де влаштовується на роботу в доменний цех Дніпровського металургійного заводу [1, с.1]. За активну підпільну роботу в 1916 р. був заарештований і відправлений в армію [1, с.11]. В травні 1917 р. повернувся в Кам’янське, де став одним із організаторів Червоної гвардії. До 1921 р. перебував у лавах Червоної армії, а після демобілізації обіймав ряд високих адміністративно-господарських посад та активно займався громадсько-політичною роботою. [3,с.143].
Отже, розглянута частина нагрудних знаків із колекції ДНІМ є достатньо репрезентативною в плані висвітлення найголовніших моментів соціально-економічного та ідеологічного життя країни і нашого краю. Добровільні організації (товариства) торкнулися найбільш актуальних аспектів суспільного життя, а нагрудні знаки зайняли важливе місце серед засобів морального заохочення, популяризації та пропаганди в справі залучення широких мас населення до діяльності цих організацій. В значній мірі цим пояснюються і притаманні знакам художні риси – простота форм та образів, злободенність та елементи класичної радянської символіки.

Бібліографічні посиланя:

  1. Автобиография Тржасковского В.В.– М.,1951 // Фонди ДНІМ. – Арх.-1805.
  2. Автобиография Черного Ф.В.// Фонди ДНІМ. – Арх.-5304.
  3. Борці за Жовтень на Катеринославщині: Збірник коротких біографій. – Д.,1958.
  4. Великий тлумачний словник сучасної української мови.- К., 2007.
  5. Гладков Н.Н. История государства Российского в наградах и знаках. – М.,СПб., 2004.- Т.2.
  6. Грамота Доліна В.О. – 1932 // Фонди ДНІМ. – Арх.-6350.
  7. Ильинский В.Н. Значки и их коллекционирование.- М., 1974.
  8. Історія міста Дніпропетровська / За наук. ред. А.Г.Болебруха. – Д.: Грані, 2006.
  9. Зустрічайте учасників морського переходу // Зоря. – 1931.5.09. – №207.
  10. Кузнецов Д.Н. Нагрудные знаки оборонных обществ. – М., 1983.
  11. Маркова Л.М. Матеріали про діяльність ОСОАВІАХИМ та МОПР в фондах ДІМу // Музей і майбутнє. Доповіді та повідомлення наукової конференції до Міжнародного дня музеїв. – Д., 1998. – с.84-88.
  12. Словарь русского языка. Сост.С.И.Ожегов. М., 1953.
  13. Сосіна М. Всі – в ряди МОДР! // Дніпро вечірній. – 1972.30.11. – №281.
  14. Шлюпочний похід Дніпропетровське – Батум // Зоря. – 1931.16.06. – №138.