Важким й одночасно плідним в житті Д. І. Яворницького був петербурзький період, що тривав 7 років (1885—1892).
Звинувачений в українофільстві й сепаратизмі, звільнений з Харківського університету, Д. І. Яворницький змушений був покинути Україну. М. М. Шубравська на підставі архівних джерел остаточно встановила дату переїзду Яворницького з Харкова до Петербурга. Це сталося в кінці липня — на початку серпня 1885 р. Розпач, тяжке моральне й матеріальне становище згодом змінюються напруженою працею в архівах, бібліотеках, викладацькою діяльністю в Миколаївському сирітському інституті благородних дівиць, другому кадетському корпусі, приватній гімназії Стоюніної, театральному училищі, царській капелі.
Яворницький писав, що у Петербурзі він займаюся стільки, як ще ніколи в житті. Про це яскраво свідчить науковий доробок вченого того часу. Протягом 1885—1892 рр. він написав низку статей, видав декілька книг: «Остров Хортица на реке Днепре», «Последний кошевой атаман Петр Иванович Калнишевский», двотомова «Запорожье в остатках ста-рины и преданиях народа» (СПб., 1888), «Сборник материалов для истории запорожских козаков» (СПб., 1888), «Очерки по истории запорожских Козаков и Новороссийского края» (СПб., 1889), «Публичные лекции по археологии России» (СПб., 1890), історично-топографічний нарис «Вольности запорожских Козаков» (СПб., 1890), «История села Фалеевки-Садовой Херсонской губернии и уезда» (СПб., 1892) і нарешті 1-й том фундаментальної «Истории запорожских Козаков» (СПб., 1892). Нелегко було видати ці книжки. На перешкоді ставали цензорські перепони, відсутність коштів. Але допомагали друзі, прогресивні петербурзькі діячі, впливові особи, українські меценати, однодумці-земляки.
Окрім наукової та викладацької діяльності, Яворницький поринув у громадсько-культурне життя Петербурга, він став одним з активних діячів української колонії, яка об’єднала в собі ряд блискучих талантів на всіх теренах суспільного життя.
Історія української колонії в Петербурзі, як зазначив сучасний український вчений С. Білокінь, заслуговує на спеціальне дослідження. Українці з’являються у північній столиці імперії одразу ж після її закладення. На будівництві Північної Пальміри загинули тисячі українців. Талановитіші українські митці перенесли свою діяльність до Петербурга. Такі, як Березовський, Бортнянський, Ведель, Боровиковський, Левицький, Гоголь та багато інших здобули собі всесвітню славу.
Наприкінці 50-х років минулого століття в Петербурзі діяли видатні діячі Кирило-Мефодіївського Братства: Куліш, Костомаров, Білозерський і Шевченко. Як зазначив Дм. Дорошенко, на той час тут був духовний центр українського національного руху. В Петербурзі засновується українська громада на чолі з М. Костомаровим та П. Кулішем, видається місячник «Основа» (1861 —1862).
За підрахунками одного з відомих петербурзьких українців Сергія Жука, напередодні революції 1917 р. північна столиця мала щонайменше стотисячну українську колонію. Тут працювала значна кількість українських громадських організацій.
Доба, коли Яворницький опинився в Петербурзі, а саме 80-ті роки і перша половина 90-х, була, за висловом Дм. Дорошенка, мабуть, найглухішою в історії українського руху в другій половині XIX ст. Але й вона не була безплідною. В Петербурзі на той час зійшлися гарячі прихильники українського національного руху: К. Білиловський, Ґ. Вашкевич, М. Костомаров, П. Стебницький, П. Балицький та ін.
Яворницький налагодив міцні стосунки з представниками української колонії ще задовго до свого остаточного переїзду до Петербурга. Так, в січні 1885 р. він зустрічався з М. Костомаровим.
Багато допомагав Яворницькому Г. С. Вашкевич, який був приятелем Т. Г. Шевченка (останніх років його перебування в Петербурзі). У нього зберігалися деякі цінні реліквії Т. Г. Шевченка (наприклад, гравюри, які дуже хотів придбати для своєї колекції відомий український збирач та меценат В. В. Тарновський). Вашкевич сидів разом із М. Костомаровим у в’язниці в Петропавловській фортеці. Вашкевич не тільки надав Яворницькому свою квартиру в Петербурзі, але й допоміг влаштуватися на викладацьку ро-боту і весь час перебування Яворницького в Петербурзі підтримував його. Ще до переїзду Яворницького, він писав йому: «…приезжайте — работа найдется » й повідомляв про заходи української (петербурзької колонії щодо увічнення пам’яті М. Костомарова. Українська громада пропонувала встановити в Харківському університеті стипендію імс-ні М. Костомарова для студентів, які студіюють місцеву історію, етнографію тощо. Щоб зібрати кошти на цю стипендію, передбачався продаж бюста М. Костомарова, виконаний Лаверецьким, та етюда І. Ю. Репіна. Окрім того, планувалося видати збірник статей про життя та творчість М. Костомарова. В зв’язку з цим. Г. Вашкевич прохав Яворницького допомогти в підготовці збірника.
Загострене почуття національної самосвідомості, вболівання за пригноблений український народ, його культуру, мову, сприяли активній громадській позиції, що її займав Яворницький в громадсько-культурному русі України. Значну увагу дослідник приділяв розповсюдженню серед широкої громадськості знань про історичне минуле та культуру України. Він читав лекції з археології та історії України, передусім з. історії запорозького козацтва. Згодом Яворницький влаштував в своєму петербурзькому помешканні так звані «суботки», на які збирались діячі науки, культури, мистецтва, студенти, передусім земляки з України.
Архівні джерела свідчать, що Яворницький підтримував міцні стосунки з діячами, котрі у різні часи належали до української колонії в Петербурзі: з Д. Мордовцем, К. Білиловсыким, П. Стебницьким, О. Лотоцьким, П. Чижевським, О. Бородаєм, Ф. Вовком, М. Могилянським, Д. Дорошенком, І. Трубою, П. Саладиловим, І. Личком, І. Крижановським, П. Балицьким, Ю. Цвітковським, Ю. Грибинюком, О. Гатцуком, Є. Чикаленком та ін.
Великого значення діячі української колонії, в тому числі й Яворницький, надавали виданню українських книжок. Він брав активну участь у виданні поеми Т. Шевченка «Гайдамаки» (СПб., 1885), альбома «Из украинской старины» (СПб., 1900). 1900 р. до Яворницького звертався громадський діяч і видавець М. І. Лащенко з проханням взяти участь у виданні в Петербурзі українсько-російського збірника на користь рідного краю.
Міцні стосунки зв’язували Яворницького з видатним діячем української колонії в Петербурзі П. Я. Стебницьким (1862—1923), письменником і публіцистом, родом з Київщини. Яворницький надсилав Стебницькому свої нові твори, які читалися серед петербурзьких земляків. Високу оцінку дав Стебницький повісті Яворницького «За чужий гріх».
Ще перебуваючи в Петербурзі, Д. Яворницький познайомився з одним із відомих петербурзьких українців — Петром Саладиловим, добрим знайомим І. Репіна, Г. Вашкевича, П. Стебницького та ін. П. Саладилов допомагав Яворницькому у виданні його творів. Коли Яворницький перебував на засланні в Середній Азії, Саладилов надсилав йому необхідні книжки, домовлявся з петербурзькими фахівцями відносно перекладів іноземних архівних джерел. Цікава деталь: в листах до Яворницького П. Саладилов підписувався: «Твій кум Таракан».
У Петербурзі Яворницький підтримував Товариство допомоги бідним студентам з України, завжди підтримував талановиту молодь, надавав допомогу студентам-українцям Петербурзького гірничого інституту, які організували гурток українців і вирішили грунтовно вивчати українську історію. Окрім того, Яворницький підтримував зв’язки з українським науково-просвітнім товариством студентів при Петербурзькому університеті. Товариство мало бібліотеку, до якої Яворницький надсилав свої книжки. Особливо міцні стосунки були у Яворницького саме з бібліотекарем цього товариства Павлом Балицьким, який свого часу був народним учителем в Катеринославі. Яворницький завжди приваблював до себе як великий знавець й оповідач історії запорозького козацтва, бо саме у цій царині доклав він свого таланту. Взагалі інтерес до козаччини був невипадковий, тому що, як зазначив М. Жулинський, «козаччина виступала ефективним емоційним збудником притлумленого почуття національної гордості, честі й достоїнства».
Яворницький сміливо боронив кращі здобутки-української культури, не стояв осторонь бурхливих подій свого часу. Тому невипадково за ним у Петербурзі було встановлено нагляд, двічі його звільняли з педагогічної роботи (1887, 1891) як неблагонадійного, за «пристрасть до історії Малоросії». Наказом від 5 квітня 1892 р. він був відряджений на три роки в Середню Азію. По суті, це було заслання. Але й в Середній Азії, й після повернення, коли він опинився в Москві, згодом — в Катеринославі, Яворницький продовжував підтримувати міцні стосунки з українською колонією в Петербурзі.
Саме висвітлення зазначеної теми (Яворницький і українська колонія в Петербурзі) яскраво свідчить про активну громадську позицію Яворницького у визвольному русі України того часу. Безумовно, Яворницький належав до кращих представників української інтелігенції, що боролася за національну культуру, самосвідомість рідного народу, наближаючи час його визволення. Окрім того, виведення до наукового обігу нових джерел віддзеркалює подвижницьку діяльність багатьох петербурзьких українців, які були відірвані від рідної землі, але добре її пам’ятав.
Автор: Абросимова С. В. – к.і.н., с.н.с. ДІМ
Джерело: Скарбниця ріднокраю. – Дніпропетровськ: “Дніпро”, 1993. – 132 с.
