Дмитро Яворницький — ім’я, яке так багато важить не лише для українців, але й для всього прогресивного людства. Людина будь-якої національності, яка являє собою приклад подвижника, і віддає все життя служінню своєму народові, заслуговує на величезну повагу і шану. Саме таким є відомий дослідник, Д. І. Яворницький, який дав друге життя історії запорозького козацтва, уособив собою цілу епоху в українській культурі, та й не тільки в українській. Енергія його таланту і ентузіазму не зникла, вона принесла людям знання, усвідомлення незнищенності того, що створили попередні покоління. Впевнена: жоден з дослідників історії і культури українського народу не обминув праць Д. І. Яворницького, Але якою ж людиною від був, яким був його внутрішній світ, його погляди? — знали про це здебільшого лише ті люди, які з ним були знайомі. Саме їх спогади, спогади сучасників і дають нам відповіді на ці питання. Спогадів про Дмитра Івановича дійшло до нашого часу небагато, та й ті коротенькі. В архіві Дніпропетровського історичного музею зберігаються спогади людей, які в тій чи іншій мірі спілкувалися з українським вченим: М. Полотая — відомого кобзаря, керівника першої української художньої капели кобзарів; Ю. О. Сущенка — студента ДСГУ; студентів ІНО — Д. Демерджі, М. Топузова, П. Матвієвського; художника В. Соляника; завідуючого відділом окружного виконкому —3. Б. Гутчина; хатньої робітниці К. І. Литвиненко; співробітника ДІМ — І. Ф. Іосікова. У 1987 р. до будинку-музею Д. І. Яворницького надійшли спогади Павла Володимировича Довгалевського (Копа, 1894 р. народження). В роки 1908—1913, про які йдеться в спогадах, він був членом підпільного соціал-демократичного гуртка, працював у Катеринославському краєзнавчому музеї ім. Поля, яким керував Д. І, Яворницький. Юнак часто спілкувався з Дмитром Івановичем, мандрував з ним по запорозьким землям, слухав його розповіді, лекції — записував висловлення свого вчителя і кумира. Автор спогадів розповідає про риси характеру вченого, його звички, поведінку в тій чи іншій ситуації, його висловлювання, погляди, мрії, якими він щедро ділився з співбесідниками, про його рідкісний талант оповідача, про ставлення вченого до політики, царського уряду, до революції і революціонерів та багато інш.
Спогади дають можливість дізнатися про те, де перебував Дмитро Іванович у позначені часи, з ким зустрічався, які події в його житті відбувалися.
Таким чином, спогади відкривають раніше зачинені для нас двері, відтворюючи цілі картини з життя і діяльності видатного вченого, допомагають узнати і зрозуміти раніше невідомого нам Д. І. Яворницького — людину, філософа, вченого. Саме тому вони мають для нас велику цінність і заслуговують публікації.
Зберігаються спогади в особистому фонді Д. І. Яворницького (ф-10). Вони являють собою 11 учнівських зошитів, і є найбільшими з усіх відомих спогадів, за обсягом. Спогади П. В. Довгалевського написані у 1987 р. на основі власного архіву живою, яскравою, образною мовою. Зберігаючи своєрідний колорит викладу, друкуємо їх мовою оригіналу і надаємо найбільш цікавих фрагментів із спогадів П. В, Довгалевського.
«(…) Глупые недоброжелатели обвиняли Дмитрия Ивановича в том, что он замкнулся в своей националистической раковине… Недруги обвиняли его в идеализации старины, в том, что он не разглядел классового расслоения в Запорожском Казачестве…»
«Идеализация старины, термин, несомненно, в значительной мере надуманнный. Его пустили в обращение люди, стремящиеся недопустить признання того, что в прошлом, наряду с плохим, было нечто хорошее, а кое-что, может бьіть, даже лучше, чем сегодня. Те, кто зто оспаривает, занимается просто замазыванием и искажением истинного положення дел. Избьытком обьективного отношения к вещам зти люди, во всяком случае, не страдают».
«Поверьте…, все, в чем обвиняли Д. И. Яворницкого, — не соответствующая действительиости глупость, порожденная неблагожелательностью.., и в неменьшей степени порожденная желанием прислужиться властям придержащим, у которых Дмитрий Иванович был не в фаворе».
«{…) Как же было ему не любоваться и не гордиться славным Запорожьем, очагом вольности, единственной тогда силой, способной противостоять угнетателям народа, — Запорожской Сечью, бывшей по царившему в ней духу и по, устройству народной демократической республикой, малой по территориальным размерам, но великой по размаху деятельности? На деле, уйдя в старину и сльїша плач украинского народа, видя его славних защитников — сечевиков, слыша вой налетающих чамбулов крымских татар, топот конных польских полков Иеремии Вишневецкого,Потоцкого, Конецпольского, Дмитрий Иванович переносился туда, в эти благословенные и проклятые богом места, залитые кровью и слезами, потоптаные, посеченные, порубленные, пожарами испепеленные. Он ходил между куренями, плыл на чайках и байдарках по Днепру и Черному морю, стоял в толпе на казацких сходах, слушал слепцов-кобзарей».
Автор: Перкова А. І. – зав. відділом “Меморіальний будинок-музей Д. І. Яворницького”
Джерело: Вчений-подвижник: Життєвий шлях та літературна спадщина відомого на Придніпров’ї археолога, історіографа, краєзнавця та етнографа Д.І.Яворницького. (Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої 135-річчю з дня народження вченого). Дніпропетровськ, 1991. – 78 с.
