В музеї «Літературне Придніпров’я» до 110-річчя від дня народження Григорія Епіка відкрита міні-виставка, на якій експонуються прижиттєві видання роману письменника «Без ґрунту»(1928), його оповідання, нариси в радянській періодиці 1920-х рр. («Молодий більшовик», «ВАПЛІТЕ», «Літературний ярмарок»), копії листів з Соловків до донечки Ради, світлини, перевидання роману Г. Епіка «Перша весна» (1971)з автографом його дружини Віри Омельченко та інш.
Григорій ЕПІК
Епік Григорій Данилович народився 17 січня 1901 року в с. Кам’янка під Катеринославом у сім’ї робітника. Закінчив сільську школу. З 1916 р. працював у залізничних майстернях, конторщиком на складі. За участь в антигетьманському повстанні був вигнаний з роботи. 1919 р. став добровольцем Першого Ново-Московського повстанського полку, брав участь у революційнихподіях.
На початку 1920 р. вступив до більшовицької партії і став працювати у ревкомі Кам’янки. Згодом переїхав до Полтави, був інструктором політпросвіти, секретарем та головою повітового виконкому. З 1922 року — в культвідділі окружкому КП(б)У, а потім — у губкомі комсомолу. У 1924—1926 роках Г. Епік — головний редактор видавництва «Червоний шлях» та ДВУ в Харкові. Навчався в Інституті марксизму-ленінізму. З серпня 1933 року — на творчій роботі.
Григорій Епік брав участь у діяльності культурно-просвітницьких товариств, входив до Спілки селянських письменників «Плуг», згодом примкнув до групи Хвильового ВАПЛІТЕ. У червні 1934 р., під час партійної чистки, виключений з КП (б) У із таким формулюванням: «На протязі довгих років і до останнього часу опирався лінії партії в літературі, підтримував націоналістичні елементи в їхній боротьбі проти партії».
Основні творчі здобутки письменника — кілька повістей і романів, що засвідчують його духовну еволюцію. Найпомітніші з них є повість «Восени», де виведено тип комуніста-переродженця, який безкарно владарює у житловому кооперативі, та роман «Без грунту». В ньому письменник гостро таврував пристосуванців — «папероїдів», які виробили систему свого існування: цілковита покора дужчим і нещадне знущання над слабшими. В романі «Перша весна» (1931) Епік зумів правдиво показати фактичний опір селянства насильницькій колективізації. Проте в 1932 році він видав прокомсомольський роман «Петро Ромен», де оспівував зростання радянської технічної інтелігенції.
Арештований 5 грудня 1934 року нібито за приналежність до контрреволюційної націоналістичної організації, що планувала терористичні акти проти керівників Компартії і уряду. Виключення з партії, арешт на п’ятий день після вбивства Кірова духовно надломили письменника. На противагу заарештованим одночасно з ним у Харкові В. Шдмогильним, М. Кулішем, які тривалий час відкидали надумані звинувачення, Г. Епік одразу визнав свою приналежність до міфічної терористичної організації, до якої нібито входили М. Куліш, В. Поліщук, В. Підмогильний, Є. Плужник, В. Вражливий.
На початку 1935 року багатьох письменників вразив лист Епіка на ім’я наркома В. Балицького, в якому письменник розкаювався за злочинні наміри всієї групи і визнавав, що їх усіх варто постріляти, «як скажених псів». Цього листа на пленумі Правління Спілки письменників України зачитав секретар ЦК КП(б)У Постишев. Як засвідчують документи, засуджений до 10-річного ув’язнення спільним вироком на 17 чоловік Г. Епік був відправлений для відбування покари на Соловки.
Листи письменника з концтабору до дружини переповнені фальшивим пафосом, довжелезними списками класичної літератури, яку він буцімто читає в години дозвілля, а також натхненно працює над книжкою новел «Соловецкие рассказы», котра, на його думку, «принесла б дуже багато користі і мала б надзвичайний успіх». Рукопис цієї книжки Епік згодом надіслав до Москви на ім’я наркома внутрішніх справ з проханням ознайомити з нею «ще й старших».
Проте ніякі запобігання не полегшили долі письменника. В цьому незабаром переконався і сам Епік. В книзі «Українська інтелігенція на Соловках» С. Підгайний згадує, як бадьорий письменник раптом «перестав бути ударником, спалив новели й роман, писані «во славу Чека», відмовився від роботи, посилаючись на біль у нозі…»
В жовтні 1937 року його справу, як і інших українських письменників і митців, несподівано переглянула «трійка» УНКВС Ленінградської області і винесла новий вирок — розстріл. Вирок був виконаний 3 листопада того ж року.
Реабілітований Григорій Епік посмертно, в 1956 р., постановою Військової колегії Верховного Суду СРСР.
З порога смерті: Письменники України — жертви сталінських репресій/Авт. кол.:Бойко Л. С. та ін. — К.: Рад. письменник, 1991.— Вип.І /Упоряд. О.Г. Мусієнко
Виставка триватиме: з 15 березня по 30 березня 2011 року
Адреса: пр. К.Маркса,64 (музей «Літературне Придніпров’я»)
Тел. для довідок: +38(0562) 778-01-00
Часи роботи музею: вівт., п’ятн., суб., нед. з 11:00 до 17:30 без перерви; середа з 11:00 до 20:00
Вартість квитків: 3 грн. для школярів, студентів; 6 грн. для дорослих.
