Місяць: Липень 2014

Термін «дисиденти» використовується для визначення інакодумців, які в тій чи іншій формі відкрито висловлювали свої погляди, що не збігалися з офіційною політикою. Дисидентський рух в Україні зародився у середині 1960-х років як протест проти панування партійно-державної бюрократії, утисків національно-культурного життя, зростаючої русифікації в Україні. Головними центрами активності українського дисидентського руху були міста Київ та Львів. Відкриті прояви інакомислення спостерігалися також у Дніпропетровську, Івано-Франківську, Луцьку, Одесі,Тернополі та інших містах Про феномен дисидентства, періодизацію історії та масштаби дисидентського руху в Україні, напрямки та течії цього руху були висвітлені в працях Л. Алексєєвої [1], Ю. Зайцева [22], Г.Касьянова [25], А. Русначенко [34] і спогадів колишніх в’язнів психлікарень [29],[33], із інформаційних повідомлень [6-19] листів і заяв дисидентів стало відомо про психіатричне насильство для придушення інакомислення в СРСР, Основним джерелом стали публікації в «Хронике текущих событий» [37-54], інші інформаційні видання самвидаву[5], спогади учасників незалежних громадських рухів. Все це зібране разом дало змогу відобразити використання каральної психіатрії.