Пам’ятки давньої культури відображають матеріальне та духовне життя минулих поколінь. Вивчення давніх пам’яток дає розуміння витоків будь-якого народу, в тому числі і українців.
Археологічна спадщина нашого краю налічує багато різноманітних пам’яток. Це стоянки первісної людини, поселення від епохи енеоліту до раннього середньовіччя, кургани та грунтові могильники, кам’яні скульптури, оборонні споруди періоду середньовіччя та ін.
Ці пам’ятки привертали увагу багатьох вчених, починаючи з середини XIX ст. Саме в цей час (1849 р.) був створений «музеум древностей Екатеринославской губернии» і не випадково, що місцем проведення XIII Археологічного з’їзду стало м. Катеринослав.
У наш час, по мірі виявлення, пам’ятки археології, що збереглись, охороняються та беруться на державний облік [звичайно, без використання сучасних систем відеоспостереження та охоронних систем]. Список археологічних пам’яток включає понад 4 тис. пунктів, в яких налічується до 8 тис. археологічних пам’яток.
На жаль, у справі охорони пам’яток як в області, так і в державі, взагалі ми маємо дуже багато проблем.
Відсутність чинного законодавства. В Хартії по охороні та дослідженню археологічної спадщини, яка була прийнята у жовтні 1990 року на IX Генеральній Асамблеї Міжнародного Союзу по пам’ятках та визначних місцях, підкреслено, що гарантувати збереженість пам’яток може тільки Законодавство, яке виходить з того, що археологічна спадщина є спадщиною усього людства, а не окремих націй.
Немає єдиної державної програми по виявленню, вивченню та збереженню пам’яток.
Немає на Україні спеціальної державної служби по охороні пам’яток. Питанням охорони пам’яток історії та культури займаються спеціальні відділи музеїв, але їх статус не дозволяє вести цю державну роботу ефективно.
Не виділяються в достатньому розмірі кошти для проведення пам’яткоохоронної роботи, а вищезгадана Хартія по охороні та використанню археологічної спадщини вказує, що фінансування цих робіт є обов’язком нашої держави.
Вирішення усіх цих питань дуже гостро постало саме зараз, так як з 1992 року почала проводитись земельна реформа: виділення землі у приватну власність, у довгострокове використання, аренду та ін. При цьому не враховуються землі, на яких знаходяться історичні об’єкти.
Без збереження археологічної спадщини неможливо говорити не тільки про національне відродження, але і взагалі про збереження національної культури, так як будь-яка культура має минуле, тобто витоки, сучасне і тільки при наявності першого та другого – майбутнє.
Будуючи незалежну державу, та вболіваючи за її майбутнє, необхідно тепер вже турбуватися про збереження самобутніх витоків культури українського народу, які беруть початок у далекому минулому.
Л. М. Голубчик (м. Дніпропетровськ)
Джерело: Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І.Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.
