Історична довідка
Взимку земля – від покровом снігу, влітку – зелених трав, восени – опалого листя і будь-якої пори – під покровом неба. Птаха захищає пір’я, звіра – хутро, людину – дах її оселі, а всіх живих істот – небесна покрівля. “Ніхто і ніщо по всіх земних усюдах не може обійтися без Покрови”, – пояснюють мудраки, що у всьому звикли бачити міцну природну основу. Осіннє свято Покрови встановлено на честь Божої Матері. Історія виникнення свята має глибоке коріння. Виникло воно ще в Х ст. у Візантії, на яку в цей час нападали араби. В оточеному Константинополі люди зібралися на відправу до Влахернської церкви. Під час божої служби святий Андрій Юродивий та його учень Єпіфаній побачили в горішній частині храму образ Божої Матері. Вона в оточенні сонму святих тримала над віруючими християнами омофор (покров – звідси Покрова) і молилася. Це придало грекам впевненості у своїх силах, і вони відстояли незалежність. З того часу свято Покрови стало всенародним. Ця довга біла покрова стала своєрідним оберегом і України, символом її споконвічного прагнення до встановлення злагоди і миру між своїми і чужими землями.
Невипадково саме 14 жовтня, в день Покрови Пресвятої Богородиці, з 1990 р. відзначається свято запорозького козацтва – цього унікального явища в світовій історії. Бо запорозькі козаки. особливо шанували Покрову. На Січі це свято було храмовим. Богородиця була їхньою заступницею в далеких походах, під її покровом вони не боялися ні розбурханої стихії, ні злих ворожих сил. Її зображення було вибите на хрестах, які носили козаки. Священною для кожного козацького лицаря на Січі була Покровська церква, від її порога січовики вирушали на захист рідної землі і з подякою за порятунок поверталися до неї після походів.
Саме восени на Покрову козаки часто проводили загальновійськову Раду, де переобирали кошового отамана і старшину. Першу церкву на честь Покрови запорожці побудували в 1659 р. на Чортомлицькій Січі. За свідченням Д.І.Яворницького, за час існування Січей було побудовано 13 церков Покрови Богородиці. Крім того, Покрова уособлювала ще й материнство – святе поняття для козаків. Як писав Д.І. Яворницький: “… це свято для козаків мало подвійне значення, під покровом Богородиці запорожці не боялися ні ворожого огню, ні грізної стихії, ні морської бурі; під Покровом Пріснодіви вони залишалися нежонатими, і свято виконували головний девіз святого життя – захист православної віри”.
Після зруйнування Січі запорожці захопили з собою за Дунай і образ Покрови.
Народні прикмети.
Прийшла Покрова – всохла діброва і з’їла полудень корова. Покрова в народному календарі – помітна переломна дата, після якої холод почувався повним господарем на землі. Ледь ворушачи губами на вітряному осінньому перехресті, селянин зітхав: “Недалеко до Покрови – ще сіна накошу, а прийшла Покрова – заніміла мова”. До Покрови гречкосії намагалися утеплити хати, навалюючи вздовж стін хмиз, сухі кукурудзяні стебла, підправляючи призьби, забиваючи і замазуючи усі щілини. Звідси і вигук: “Покров, натопи хату без дров!” Напередодні Покрови “засушували хату” – починаючи топити піч, виконували деякі обряди (скажімо, тричі перекидали через дах шмат кізяка). А вже коли пічний вогонь розігрівав оселю, то під її дах (особливо новий) запрошували і саму Покрову: “Покрова кохана, ходи до нас в хатку. Будеш ти співати і нас звеселяти”.
У жовтні повністю закінчувалися роботи в полі, садівники набивали комори і льохи яблуками – “покровками”. Раділи господарі, яким вдалося зібрати і відправити під надійні замки багатий врожай. Веселішали і господині. Цієї пори їхні чоловіки нерідко жартували: “Як прийшла косовиця, то й жінка кородиться, як прийшла жнива, жінка як нежива, а як прийшла Покрова, то й жінка здорова”.
Жовтень був веселим, щедрим на розваги місяцем (звичайно, для тих, хто як слід підготувався до зими). У селах після Покрови починали грати весілля. В народі говорили, що Покрова покриє траву листям (жовтень, до речі, називали ще “падолистом”), землю – снігом, а дівчат – шлюбним вінком. Юні красуні збиралися і співали: “Свята Покрівочко, покрий мені головочку, хоч хусткою, хоч ганчіркою, аби не залишалася дівкою. Сякий-такий аби був, аби хліба роздобув”. А дехто шепотів уночі, звертаючись до небесної заступниці: “Свята Покрово, почорніть мені брови, а личико біле єсть, якби іще був у мене тесть”.
