Торгівля у запорозьких козаків розвивалася на дуже широких засадах, чому сприяло як розташування їхніх вольностей, так і природні шляхи сполучення: запорожці жили на роздоріжжі: між Україною, Литвою, Польщею і Росією з одного боку, та Кримом і Туреччиною з іншого. Крім того вони володіли кращою частиною великого водного північного шляху з варяг у Царград, який споконвіку був відомий; руським людям і вів до Чорного моря, а звідси з Царгорода і на схід — це ріка Дніпро з його широким і глибоким ли-маном. Тому можна сказати, що вся торгівля Польщі, Литви, України зі сходом у XVI—XVIII ст. була в руках запорозьких козаків і велася за їх посередництвом.
Торгівля у запорозькому краї розпочалася уже наприкінці XV ст. З акту (Акти ЮЗР т. 1 № 170) 1499 року ми дізнаємося, що вже тоді якісь козаки плавали вниз по Дніпру, ловили там рибу і згодом продавали її у Києві. З інших актів відомо, що багато хто з українців здавна щовесни вирушав до порогів і нижче, ловив там рибу, полював на звірів і лише восени повертався у міста й продавав там свіжу й солону рибу і звіряче хутро. Як і в усіх інших на-родів, у запорозьких козаків торгівля початково була міновою, не виключаючи, зрештою, і вживання монет. Шляхи сполучення початково були природні — ріки й річки, згодом так звані «одвічні» шляхи, головним чином муравський чорний. Засобом пересування по воді служили човни, чайки або галери, по шляхах — «мажі» або «паровиці», тобто великі чумацькі вози, й «палубці» — такі ж самі великі вози, але вкриті зверху від негоди, запряжені волами, по парі на кожен віз.
На Підпільнянській Січі (1734—1775 рр.) для всіх іноземних суден була чудова затока, що звалася «оступом», це була дуже глибока бухта, що врізалася у річку Підпільну, оточена з усіх боків густим частоколом, куди вміщалась, за словами Д. І. Яворницького, і запорозька флотилія. В 1746 році на Січі було 8 суден, 7 з яких грецькі і 1 турецьке. Взагалі в Січ у різний час прибувала різна кількість іноземних суден: 5, 8, 10. Ці судна, не доходячи верству до Січі, повинні були витримувати 20-денну «обсервацію» новосіченського коменданта, і всі вони входили в січову бухту безмитно. Торгівля запорожців із турками розпочалася в дуже ранні часи. За договором 1649 року турецького султана з Військом Запорозьким і народом руським козаки отримали дозвіл на вільне плавання Чорним морем. Війську Запорозькому дозволено було мати у Стамбулі власного представника купецьких інтересів, а султан наказав призначити власного намісника, на якого покладався обов’язок видавати за власним підписом і печаткою паспорти запорозьким купцям для їх плавання на суднах з правом стягати за кожний паспорт лише по одному червінцю та брати присягу з командирів суден про їх добрі наміри Щодо турецької держави. В разі недотримання командиром судна якихсь з умов, покаранню підлягав лише він сам, без перешкод для дальшого плавання судна. Турки зобов’язувалися повертати запорозьким купцям робітників, що втекли з козацьких суден. У XVIII ст. правильному розвиткові торгівлі запорозьких козаків з турками заважали три обставини: 1) Белградський трактат Росії з Туреччиною 1739 р.; 2) несприятливі розпорядження кримських ханів; 3) шкідливі дії російських відкупників митних поборів, скеровані проти запорожців. За Белградським трактатом 18 вересня 1739 р. Росія не могла мати своїх кораблів на Чорному морі, а торгівлю мусила вести лише за посередництвом турецьких кораблів. Лише з 10 червня 1774 року після укладання Кючук-Кайнарджійського миру Росії з Туреччиною запорозькі козаки позбулись обмежень у своїй торгівлі з турками. Предметами вивозу запорозькими козаками до Туреччини були хутра, вовна, залізо, полотно, канат, коноплі, яловичина, баранина, живі вівці, конопляна олія, риба, ікра, пшениця, тощо. Певна частина цих товарів ішла безпосередньо з Січі, інші через Січ з України, Польщі й Росії. Турецькі купці ввозили в Запорожжя зброю, кінську збрую, свинець, сіль, сукно, сап’ян, бавовну, шовкові тканини, китайку, шнурки, галуни, вино, лимонний сік, камфору, скло, ножиці, сугачі роги, з яких, можливо, виготовляли козацькі порохівниці, різну бакалію: ізюм, винні ягоди, лимони, сорочинське пшоно, каву.
Сухопутну торгівлю запорізькі казаки вели з Кримом, Польщею, Литвою, Україною, Великоросією, Новосербїєю.
Торгівля з Кримом розпочалася відразу з появою запорізьких козаків на дніпровському низу й набула значного поширення. Обмеження у кримській торгівлі запорізьких козаків почалися в другій половині XVIII ст. Вони були введені російським урядом у зв’язку з указом Катерини II 7 липня 176,4 року видавати грошове жалування запорожцям не срібною, а мідною монетою. Звичайно, татари зовсім не хотіли продавати свої товари за мідні гроші, але цього разу козаків рятували контрабандисти, які зуміли провозити срібну й золоту монету з України на Запорожжя. Головними місцями торгівлі запорожців з татарами були: Січ, Перекоп, Кафа, Козлів; товари з Запорожжя частково йшли Дніпром, але переважно суходолом по так званих «одвічних шляхах», Муравському та його гілках: Ізюмському і Кальміуському, тим же шляхом ішли товари з Криму в Запорожжя. Засобами пересування у запорозьких козаків були дуби, коні й воли, у татар — коні й верблюди.
З Польщею запорізькі козаки також торгували споконвіку: поляки вели торговельні операції або безпосередньо з самими запорожцями, або за посередництвом запорожців із турками й кримчаками. Головними центрами польсько-запорозької торгівлі були Умань, Лисянка, Корсунь, Торговиця та ін.
Торгові валки з України чи Великоросії ішли в Запорожжя або суходолом — Чорним, Українським, Крюківським, Кримським, Переволочанським, Кизикерменським шляхами з боковими гілками, Муравським, Ізюмським, Кальміуським шляхами, або річковими шляхами — Дніпром від Мишуриного Рогу і далі вглиб Запорожжя до Січі. Наприклад, для сплаву Дніпром різних товарів у запорізьких козаків в 1656 р. існував особливий стан людей — лоцманів, до яких потрапляли найхоробріші козаки Кодацької паланки, що жили вище дніпровських порогів. Вони були вільними від усяких повинностей, але мусили проводити купецькі судна через страшні пороги. Головними місцями торгівлі запорозьких козаків з українськими були міста: Стародуб, Миргород, Хорол, Лубни, Ромни, Опішня та інші місця, куди вони з’їжджалися переважно на ярмарки у дні річних чи храмових свят. Початково всі товари з України й Великоросії пропускали в Запорожжя безмитно, але згодом в 1753 р. в Переволочній і Кременчуку були запроваджені російські митниці.
У всіх торговельних стосунках запорозьких козаків із сусідами й сусідів, особливо українців і поляків, із запорожцями першу й незамінну роль грали чумаки. Чумаки в побуті Запорожжя, як і в побуті всієї України, становили важливу верству людей, що вона не раз звертала увагу дослідників. Назва «чумак», на думку одних, походить від слова «чум» — ківш, яким пили воду в дорозі; на думку інших, від татарського слова «чумак», тобто візник, треті — вважали, що від слова «чума», так як українські купці, ідучи в Крим, часто заражувалися по дорозі чумою і заносили її на Запорожжя, дехто виводить назву «чумак» ще й від того, що, вирушаючи в дорогу, вимащували свій одяг дьогтем для відвернення різних хвороб і комах і своїм виглядом, як в народі говорили, нагадували чуму. Чумацтво — це цікава риса економічного життя України, це зародок національного українського купецтва, заснований на засадах суто товариської асоціації.
Кілька разів змінивши конвой і щоразу заплативши їм особливий «ралець», чумаки врешті діставалися або до Микитиного, або до Кодака. Далі рухалися східними степами Запорожжя, а ті, хто їхав по сіль, отримували в Микитиному особливі ярлики і квитки татарською і турецькою мовами від запорозького товмача, переправлялись через Дніпро і далі вже вступали у володіння ногайських татар, тримаючи шлях на місто Перекоп.
Дійшовши до воріт Пєрекопської вежі, чумаки платили за кожний віз «вежового збору» по 70 копійок і вже потім в’їжджалив місто; якийсь час вони відпочивали, навантажувалися сіллю, платили за половинний віз 3 карбованця, а за повний по 5 карбованців. А в цей час запорожці знову очікували чумаків, знову брали з них мито за переправи, пароми, містки і гаті, зі своїх звичайно менше, ніж із чужих, знову — виявляли їм гостинність корчмарі й шинкарі. Із Запорожжя чумаки рухалися кому куди було треба для продажу товару.
Крім великої торгівлі з турками, українцями, поляками, новосербами, кримчаками, Запорозький Кіш вів також торгівлю і всередині Січі, але це переважно була дрібна торгівля. її вели часом на січовій площі, але переважно на Гасан-базарі, Крамному базарі чи січовому форштадті, тобто передмісті. Крім Січі, торгівля велась і в паланкових селах: Кам’яному, на Кальміусі; у Гарді на Бузі; Микитиному на Дніпрі. Тут були заїжджі двори, шинки, крамниці.
Ремесла не приносили такої користі і не були у запорізьких козаків настільки розвинутими, як торгівля, скотарство, рибальство.
З безлічі перевозів у межах запорізьких вольностей особливо відомими, були: Мишуринорозький, Кодацький, Микитинський, Кам’янський, Кизикерменський — усі через р. Дніпро; Бугогардівський через р. Буг до Мертвовода.
З найвідоміших торгових шляхів були: Муравський шлях, Чорний, Крюковський, Кримський, Переволочанський.
У південно-західній окраїні вольностей запорозьких козаків пролягало три шляхи — Гардовий (або Королівський), Січовий вищий та Січовий нижчий.
Історія торгівлі у запорізьких козаків вивчена ще недостатньо і потребує більш глибокого дослідження.
Автор: Журба А. С., завідуюча сектором ДІМу
Джерело: Скарбниця ріднокраю. – Дніпропетровськ: “Дніпро”, 1993. – 132 с.
