Бібліографія праць Прокудо В.С.
Біографічна довідка
В.С.Прокудо народився 19 листопада в с. Азаровка Стародубського району Брянської обл., Росія. в родині сільських вчителів. Закінчивши 7 класів у рідному селі, поїхав до м. Новозибкова, де працював машиністом-дизелістом на фабриці “Волна революции”, а потім “Красный гвоздильщик”, одночасно навчався у вечірній школі. У 1938 році вступив на заочне навчання до Московського інституту іноземних мов, а через рік прийняв рішення стати лікарем і вступає до Воронезького стоматологічного інституту, але в листопаді того ж року був призваний на тимчасову службу до лав Червоної Армії. Служив у складі 135-го окремого зенітного артилерійського дивізіону 169 стрілецької дивізії.
Війна застала його в літніх таборах. З першого дня фашистської навали дивізіон прикривав війська, мости, аеродроми від ворожої авіації, а потім у складі 18 армії чинив опір ворогові в районі Вінниці, Умані, захищав Херсон та Запоріжжя. В боях на о. Хортиці – старший стереоскопіст батареї В.С.Прокудо був поранений, після одужання знову на фронті. Дивізія з боями відступала на Ізюм, Шахтинськ. У 1942 р. Прокудо воював на Дону та Північному Кавказі (в районі П’ятигорська, під Моздоком та Владикавказом). Під час наступальних боїв у 1943 р. Прокудо був призначений командиром 85 мм гармати 383 ОЗА дивізіону, потім став командиром взводу управління дивізіону 8 корпусу ПВО 4-го Українського фронту. В цей час він брав участь в жорстоких боях на Міус-фронті та на р. Молочна. Визволяв південну Україну. Війна для В.С.Прокуди закінчилась у жовтні 1944 р., коли було вже звільнено від ворога всю територію України, а він був направлений на навчання у військово-зенітне училище, яке знаходилось у Баку, а потім в Севастополі. В 1946 р. він повернувся в свою військову частину, служив командиром вогневого взводу, старшим офіцером батареї, а у вересні 1948 р. отримав призначення у Дніпропетровське артилерійське училище, яке дислокувалось на той час в Полтаві. Під час служби в училищі він закінчив Дрогобицький вчительський інститут, а декілька років пізніше вступив на історичний факультет Полтавського педагогічного інституту. Закінчив його вже, як кажуть, цивільною людиною, бо 5 листопада 1960 р. в чині капітана був звільнений у запас з лав Радянської Армії.
З цього моменту починається новий етап в житті і діяльності В.С.Прокуди. Він з родиною переїздить в м. Дніпропетровськ, де на гой час жили його батьки, і вже в березні 1963 р. починає працювати науковим співробітником Історичного музею ім. Д.Яворницького. З захопленням поринає в науково-дослідну роботу по темі “Дніпропетровщина в роки Великої Вітчизняної війни” і досліджує цілий ряд малодосліджених проблем в цьому напрямку. Він працює з архівами, літературою, а головне з живими свідками – учасниками війни, у яких ще були дуже свіжі спогади про події.
Треба сказати, що сам час допомагав В.С.Прокуді. В 1965 р. вперше за повоєнні роки, широко святкували 20-ту річницю перемоги. Кінець-кінцем було знято табу з теми війни і з’явилась можливість більш повно вивчати події найбільш тяжких часів історії країни.
Віталій Стефанович був небайдужою людиною, взагалі для нього не було будь-яких дрібничок щодо подій воєнного часу та долі їх учасників. Випробувавши на собі увесь тягар фронтового життя протягом більш ніж трьох років, він дуже емоційно і відповідально відносився до вивчення теми. Саме він зробив багато зусиль, щоб перш за все знайти учасників цих подій, з’ясувати всі військові частини, які вели бойові дії на території краю, і врешті решт відтворити загальну картину оборонних боїв. В колі цих питань особливе місце зайняла історія Дніпропетровського артилерійського училища, зокрема розкриття його ролі в обороні м. Дніпропетровська, внеску кожного курсанта поіменно, особливо тих, хто найбільш відзначився в боях за місто. Крім того В.С. Прокудо з ветеранами училища піднімає питання та досить переконливо обґрунтовує його перед Міністерством оборони СРСР про доцільність переводу артилерійського училища з Полтави у Дніпропетровськ, що й було зроблено пізніше.
Невід’ємною частиною досліджень і пошуків В.С.Прокуди була історія боротьби партизан та підпільників, антифашистських груп на окупованій території Дніпропетровщини. Вже в той час, користуючись тим, що найбільш активні підпільники загинули, деякі “діячі” стали наголошувати про свою керівну роль в підпільній боротьбі. Віталій Стефанович, досліджуючи дану тему, активно залучав спогади учасників та свідків подій, не забуваючи підтверджувати їх архівними матеріалами. Фотографії, документи, особисті речі підпільників та партизан, значно поповнили фонди музею. Найбільш вдало були реконструйовані події та встановлені імена учасників павлоградського повстання підпільних груп в лютому 1943 р.
Багато питань вдалося з’ясувати В.С.Прокуді, а в деяких випадках ліквідувати “білі плями”, по періоду визволення Дніпропетровщини від німецько-фашистських загарбників. Перлинами його досліджень в цьому напрямку стали діорама “Битва за Дніпро” (1975 р.) та експозиція зали № 7 Дніпропетровського історичного музею (1977 р.), де наочно, яскраво і змістовно, за допомогою музейних джерел і художньо-оформлювальних засобів, відтворені події як всього періоду війни в цілому, так і ті, що відбувались на території Дніпропетровщини в 1943-1944 рр. Досліджуючи тему форсування Дніпра на території Дніпропетровської області, яка практично була зовсім не вивчена на той час, Прокудо довгий час працює в архіві міністерства оборони, збирає спогади і свідчення учасників боїв, їх особисті документи і матеріали. Місць форсування було відомо декілька і кожне мало своє значення, відігравало свою роль в подальшому визволенні області та України. Тому перед Прокудо стояла важлива задача: для створення діорами виділити одну з ділянок форсування Дніпра. Як людина військова, та ще й історик, він зумів розібратися в складнощах цієї операції, обгрунтувати і довести всім свій вибір. Йому приходилося витримувати шалений натиск багатьох учасників форсування Дніпра, які намагалися довести, що їх ділянки форсування Дніпра більш важливі. Але Прокудо, користуючись архівними даними, на перше місце в цій роботі ставить історичну достовірність. Під час роботи в архіві він знаходить сотні імен тих, хто здійснив героїчний подвиг. Продовжуючи пошук, Прокудо знаходить живих учасників, які своїми спогадами допомагали йому. На архівних матеріалах та спогадах створюється сценарій діорами, на основі якого працюють художники, а Прокудо консультує їх з усіх питань, щодо поведінки героїв битви та бойових дій на даному плацдармі Дніпра.
Одночасно йде велика робота по створенню наукової документації (тематична структура, тематико-експозиційний план) експозиції залу № 7, а потім монтаж і художнє оформлення самої експозиції, по темі “Дніпропетровщина в роки Великої Вітчизняної війни”, яка налічує більш ніж 1000 експонатів, де через документи, фотокартки, особисті речі людей, зразки та залишки бойової зброї з великою історичною достовірністю відтворена картина історії нашого краю по таких розділах, як: оборона краю та міста, історія окупаційного періоду, визволення краю. Тут показані долі багатьох наших земляків, які воювали на різних фронтах Великої Вітчизняної війни, в партизанських загонах, підпільних групах та загонах антифашистського опору на території інших держав. Про історичну достовірність і правдивість експозиції по темі Великої Вітчизняної війни свідчить і той факт, що навіть через 25 років з дня її відкриття вона не потребує серйозних змін, за винятком деяких проблем, які в той час не можливо було висвітлити, бо ці теми були “закриті”.
В.С.Прокуді належить ідея створення біля діорами та в залі № 7 – виставки бойової зброї та техніки періоду Великої Вітчизняної війни, і він приклав немало зусиль, щоб така виставка була створена на майданчику біля діорами та в залі музею. Протягом тридцятирічної праці в музеї Прокудо друкує більше 50-ти науково-популярних статей в місцевій і республіканській пресі, в яких він оприлюднює цікаву інформацію, підсумки своєї науково-дослідної, збиральницької, пошукової роботи з обраної теми.
Протягом декількох десятків років він був лектором товариства “Знання”, і під час численних лекцій, а також екскурсій по музею і діорамі він охоче ділився своїми знаннями з історії Дніпропетровщини, яка стала для нього рідним краєм.
В.С.Прокудо пішов з життя у листопаді 1995 р., але залишив нам свою натхненну працю, свій вагомий внесок в дослідження історії краю.
