Влітку 1927 р. на Дніпрі вже йшло спорудження Дніпрельстану. У цей час науковці. Української Академії наук (УАН) здійснювали археологічні й етнографічні експедиції на місцевості, яка з часом могла опинитися під водами Дніпра. Увесь червень у такій експедиції працював 33-річний науковий співробітник Етнографічної комісії УАН Володимир Білий. Разом з археологічною експедицією Укрнауки він проводить етнографічне вивчення території Придніпров’я. Експедиція тривала двадцять п’ять днів. У результаті зібрано багатющий фольклорний матеріал, зразки матеріальної етнографії. Загальна кількість матеріалів, зібраних Білим, становила близько десяти друкованих аркушів («Пролетарська правда», 8 липня 1927). Восени того ж року на прилюдному засіданні етнографічної комісії він зачитав доповідь про свою подорож, ілюструючи її фотознімками.
Хто ж такий Володимир Білий? Народився він 27 жовтня 1894 р. у Катеринославській губернії. Юнацькі роки його пройшли в Катеринославі. Здобувши вищу освіту, став етнографом й літературознавцем, науковим співробітником УАН. Білий спеціалізувався у вивченні фольклору Придніпров’я, брав участь в археологічних розкопках поблизу Нікополя. Дружні взаємини єднали його з академіком Яворницький, якого він вважав своїм вчителем. Пропагуючи краєзнавство на Катеринославщині, Білий надрукував тільки влітку. 1925 р. на цю тему чотири статті в катеринославській селянській газеті «Зірка» — «Краєзнавству належить велике майбутнє» (12 липня 1925), «Засновуйте на селі музеї краєзнавства» (4 серпня 1925) тощо.
Активно друкується дослідник у київському. «Етнографічному Віснику», котрий видавала етнографічна комісія УАН. Тут з’являються його розвідки «До історії збірки А. Л. Метлинського «Народные южнорусские песни» (1854)», «До звичаю кидати гілки на могили заложних мерців» та інші 1927 р. дніпропетровський журнал «Зоря» друкує статтю Білого пам’яті славетного західноукраїнського етнографа Володимира Гнатюка.
У травні 1927 р. етнографічна комісія проводила урочисте засідання, присвячене 100-літньому ювілеєві з дня виходу збірника українських народних пісень М. А. Максимовича. Доповіді на засіданні виголошували такі наукові авторитети, як академік С. О. Єфремов, В. П. Петров. В. В. Білий свою доповідь присвятив дослідженню збірки Максимовича в характеристиках сучасних критиків.
Білий також досліджував творчість Яворницького, писав про створений ним музей. У статті «Харківські вчені 80-х років в українській літературі» він писав про Яворницького як письменника. А в журналі «Зоря» (1926, № 8 ) надрукував статтю «З скарбів Катериносласького Краевого музею».
Повертаючись влітку 1927 р. з етнографічної експедиції, Білий не міг не зайти в музей до Дмитра Івановича, який передає ним до Києва кілька своїх рукописів. Так стаття Яворницького «Кошовий отаман О. М. Гладкий» вже незабаром з’являється в «Ювілейному збірнику академіку М. С. Грушевському», а спогад Яворницького «Моя перша зустріч з Л. Толстим» друкує 1928 р. київський часопис «Життя й революція».
Віддаючи належне В. Білому як етнографові, Яворницький замовляє йому статтю до видаваного на Придніпров’ї «Збірника» Дніпропетровського краевого історично-археологічного музею (перший том виданий 1929 р.). У вересні 1927 р. В. Білий пише статтю «Минуле етнографії на колишній Катеринославщині та її сучасні завдання», де розглядає доробок своїх попередників, етнографів Залюбовського, Манжури, Новицького, Яворницького. Крім українців, пише про інші народи, що заселяли цей край (болгар, греків, волохів, сербів, німців), виявляючи велику обізнаність в предметі своїх студій.
Значний інтерес становлять листи В. В. Білого до Д. І. Яворницького, які зберігаються у фондах Дніпропетровського історичного музею. З них видно, як старанно виконував Білий прохання вченого по уточненню окремих фактів, прізвищ, першодруків. Ось характерний приклад. У листі від 10 вересня 1927 р. київський науковець повідомляв Яворницького:
«Тепер же поспішаю Вам написати, що в статті А. Южного «Два дня на Днепровских порогах и у штундистов» — «Вестн(ик) Европы», 1881 № 7, є новий вар(іант) легенди про каміння «Богатирі» — Жили два брати, що їм стало
тісно. Вирішили кидати каміння — хто далі кине, той залишиться, а хто ближче — піде геть. Один кинув — близько впав камінь; а другий так шпурнув, що й брата убив. Не захотів він з горя жити там і сам пішов кудись у інше місце».
Якщо заглянути в альбом фотографій з географічно-історичним нарисом академіка Яворницького «Дніпрові пороги» (1928), то на сторінці 25 побачимо, що академік майже дослівно навів цей переказ за листом В. Білого. Це одна з ілюстрацій допомоги вже учня учителеві. Як і багато інших кореспондентів, Білий залюбки надсилав Яворницькому почуті і записані в народі слова та вирази, що знайшло відбиток в його листах: «на днях послав Вам лексичний матеріал», «набігло ще слів з сотню. Як трохи одужаю, то впорядкую їх і пришлю», — тощо.
Білий був посередником між Яворницьким і часописом «Життя й революція», він заохочував академіка до написання спогадів про Костомарова, Толстого. «Редакція пропо-нує взяти стенографістку, якій вона заплатить гроші, щоб Вам не возиться з писаниною. Що Ви на це скажете?», — писав Білий у жовтні 1928 р.
Сам етнограф у цей час бере діяльну участь в збірниках «Дніпровські лоцмани» (1929), «Чумаки» (1931), досліджує твори Григорія Сковороди, Климентія Зіновіїва. Та після процесу «СБУ» (1930) УАН фактично було розігнано. А 1937 р. заарештовують В. Білого. Всі сліди по ньому загублені.
Автор: Чабан М. П., член Спілки журналістів УРСР (Дніпропетровськ).
Джерело: Вчений-подвижник: Життєвий шлях та літературна спадщина відомого на Придніпров’ї археолога, історіографа, краєзнавця та етнографа Д.І.Яворницького. (Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої 135-річчю з дня народження вченого). Дніпропетровськ, 1991. – 78 с.
