Катеринославський період життя і діяльності Д.І. Дорошенка

Дмитро Іванович Дорошенко (1882—1951 рр.) — видатний український історик, науковець широкої ерудиції, зробив значний внесок в розбудову національної історіографії. Ще в студентські роки, навчаючись на історико-філологічному факультеті Петербурзького університету, він написав свою першу книгу — «Указатель источников для ознакомления с Южной Русью» (Спб., 1904, 60 с), яка і сьогодні слугує дослідникам. Згодом він бере діяльну участь в громадсько-політичному русі, співпрацює з різними українськими політичними органами («Новою Громадою», «Радою», «Україною»), 1906 р. очолює секретаріат в «Украинском Вестнике» — органі Української Парламентської Громади у Петербурзі. 1909 р. його запросив викладати історію в Катеринославськім Комерційнім училищі директор цього закладу, учень В. Б. Антоновича — Антін Степанович Синявський. «Літом 1909 р. переїздив через Київ А. Синявський, — згадує Дмитро Іванович, — бачився з Є. Чикаленком і казав, що він шукає для своєї школи учителів-українців, і просив порадити когось із знайомих земляків. Спеціально потрібний був йому учитель історії. Чикаленко сказав, що якраз є такий, і вказав на мене. Ми почали листуватися з Синявським, восени я поїхав до Катеринославу і дістав посаду вчителя історії в «комерційній школі», яка називалася іменем імператора Миколи II» [1]. Але Катеринославський губернатор відмовив у затвердженні на цій посаді Дорошенкові, вже відомому на той час громадському діячеві, напевно, щоб не мати халепи з «мазепинцями». І лише завдяки клопотанням впливового у місті директора училища справу вдалося полагодити позитивно [2]. Переїхавши до Катеринославу, Д. І. Дорошенко близько познайомився з місцевими істориками — Д. Яворницьким, А. Синявським, В. Бідновим і при їхній допомозі і сприянні одразу ж включається в роботу Катеринославської вченої архівної комісії (створена 1903 р.). Вже 14 листопада 1909 р. на засіданні Ради цього наукового осередку міста і краю його обирають дійсним членом Комісії і призначають правителем справ (секретарем) назамін В. О. Біднова [3]. (На цій посаді Дмитро Іванович був незмінно до свого виїзду з Катеринославу 27.10.1913 року) [4]. За цей час в «Летописях…» комісії Д. Дорошенко надрукував три свої роботи, присвячені опису катеринославських архівів, місця битви під Берестечком та аналізу першого тому «Джерел до історії України-Руси» [5]. На засіданнях комісії ним також неодноразово виголошувались доповіді з різних проблем історії, археографії та археології. Окрему сторінку життя Д. І. Дорошенка в Катеринославі становить його діяльність на терені місцевої «Просвіти». Самим своїм приїздом і влиттям в її роботу, він і його дружина Наталя Михайлівна спричинилася до пожвавлення просвітянського життя, до пошуку нових форм і виявлення нових методів роботи. Відтак, створюються філії катеринославської «Просвіти», як по навколишніх (Мануйлівка, Діївка, Лоц-Кам’янка, Амур), так і по віддалених (Кринички, Перещепине, Гупалівка, Сурсько-Михайлівка) селах. їх очолюють нові діячі — з місцевих селян, Павло Білецький (Діївка), Хома Сторубель, Трифон Татарин (Мануйлівка) та ін. У своїх спогадах Д. Дорошенко пише, як Наталя Михайлівна віддавала весь вільний час створенню при «Просвітах» драмгуртків і організації вистав, а вони з Д. І. Яворницьким здійснювали далекі рейди для лекцій і зустрічей з «просвітянами» сіл [6]. Катеринославська «Просвіта» розгорнула і видавничу діяльність. В кінці 1910 року вона почала видавати ілюстрований двотижневик «Дніпрові хвилі», організатором і редактором якого був Д. І. Дорошенко. Це яскраво засвідчує листування Д. Дорошенка з Д. Яворницьким, пов’язане з публікацією творів останнього [7]. На сторінках «Дніпрових хвиль» Дмитро Дорошенко видрукував цілий ряд своїх речей, зокрема матеріалів про П. Куліша, Д. Яворницького, М. Лисенка, тощо [8]. Перед закриттям «Просвіти» владою (1914 року) встигло вийти ще й дві книжечки Д. І. Яворницького та Д. І. Дорошенка з історії краю, призначених для народного читання [9]. Виїхавши 1913 року до Києва, Дмитро Дорошенко не пориває зв’язків з Катеринославом, продовжує листування з Д. Яворницьким, приїздить по змозі. Наталя Михайлівна частий гість на катеринославських Шевченківських вечорах [10]. Остаточно зв’язок Д. Дорошенка з Катеринославом порвався під час його вимушеної еміграції (з 1920 року). Розмова про Д. І. Дорошенка буде не повною, якщо не згадати, що на еміграції він остаточно сформувався і відбувся як визначний дослідник минулого України, як історик-державник, котрому належить більше 1000
великих і малих праць. Від 1921 до 1951 року він був професором Українського Вільного Університету у Відні, Празі, Мюнхені по кафедрі історії України, з 1926 по 1936 рр. — професором Кардового університету в Празі, директором українського наукового інституту в Берліні (1926—1931 рр.), професором історії при православнім факультеті Варшавського університету (1936—1939 рр.), в 1945—51 рр. був президентом ВУАН, (Всеукраїнська Академія Наук, являвся дійсним членом НТШ (Наукове товариство ім. Шевченка), і багатьох інших наукових товариств [11].

1. Дорошенко Д. І. Мої спогади про давне-минуле (1901 — 1914 рр.)— Вінніпег, 1949. — С. 118 — 119. Тепер у цьому приміщенні — обласна: Рада.
2. Там само. — С. 142.
3. Летописи Екатеринославской ученой архивной комиссии. Вып. 6. 1910. С. 246—249.
4. Летописи, вып. 10, 1915, — С. 291—295.
5. Летописи, вып. 7. С. 147—157; вып. 8. С. 65—81; вып. 9. С. 157—167
6. Дорошенко Д. І. Просвіти на Великій Україні (Зі спогадів). — С. 4—7. «Дніпрові хвилі», Катеринослав, «Просвіта», 1912 №7 С 107— 108; 1913, № 6, 21, 22.
7. Дніпропетровський історичний музей. Ф. Ю— Арх. № 17711, 17698, 17699, 17710, 17708, 17709 та ін.
8. «Дніпрові хвилі», 1912 № 4, 20, 21; 1913. № 7, 10.
9. Яворницький Д. Як жило славне запорозьке низове військо. — Катеринослав, «Просвіта», 1912. Дорошенко Д. З минулого Катеринославщиии. — Катеринослав, «Просвіта», 1913. 66 с. з іл.
10. ДІМ, фонди, КП-80989. — Арх. — 17707.
11. Див. Винар Любомир. Дмитро Дорошенко — видатний дослідник української історіографії. — Український історик, 1982. — Т. 19. — № 3— 4. — С. 40—78.

Автор: Заруба В. М., історик краєзнавець (Дніпропетровськ).

Джерело: Вчений-подвижник: Життєвий шлях та літературна спадщина відомого на Придніпров’ї археолога, історіографа, краєзнав­ця та етнографа Д.І.Яворницького. (Матеріали науково-практич­ної конференції, присвяченої 135-річчю з дня народження вченого). Дніпропетровськ, 1991. – 78 с.