Яків Павлович Новицький (1847-1925), відомий історик, археолог, етнограф, фольклорист, краєзнавець, педагог, народився 24 жовтня (6 листопада) 1847 р. в с. Аули Катеринославського повіту, Катеринославської губернії (тепер селище Криничанського р-ну Дніпропетровської обл.). Свій родовід веде з Гетьманщини, від знаменитого полковника, соратника Івана Мазепи Ілька Новицького. Закінчив Олександрівське повітове училище. Ще в дитячі роки він захопився народними казками, легендами, думами та піснями про запорожців, що й визначило його подальший життєвий шлях. У 1868 р. Новицькии познайомився з відомим громадським діячем, педагогом, організатором народних шкіл, головою Олександрійської повітової училищної ради бароном М. О. Корфом. Під впливом цього знайомства Я. П. Новицький вирішив стати учителем. Користуючись унікальною бібліотекою М. О. Корфа, Яків Павлович шляхом самоосвіти здобув всебічні знання з історії, етнографії, археології, фольклористики, природознавства, педагогіки.
З 1869 по 1877 рр. Я. Новицькии працює вчителем у різних школах Олександрійського повіту. Захопивши учнів живою краєзнавчою роботою, залучає їх до збирання унікальних пам’яток навколишньої природи і старовини, а також історичних, археологічних та народнопоетичних, проводить краєзнавчі походи та археологічні розвідки, записує фольклорно-етнографічний матеріал як від старожилів, так і від самих учнів. Якова Новицького можна вважати новатором в педагогіці українознавства — він намагався ввести в шкільну програму все, що становить історико-етнографічний інтерес, виховував національну свідомість школярів на основі знань місцевої історії, етнографії, археології, природи.
До 1876 р. він мав уже чималу колекцію фольклорних творів, записаних на Запоріжжі. Свої зібрання надсилає до Півдепно-Західного відділу Імператорського Російського Географічного Товариства, дійсним членом якого став з 23 січня 1876 р. Того ж року вийшов у світ збірник М, П. Драгоманова «Малорусские народные предания и разсказы», де вміщено понад 50 казок, легенд та переказів, записаних Я. П. Новицьким.
Все це не могло не викликати підозру з боку офіційної влади. 1877 р. Яків Павлович був звільнений з посади вчителя «за поширення в народі українофільських тенденцій». Деякий час працював у Чернігівському земському статистичному відділі, а з 1879 р. знов повертається до Олександрівська (теп. м. Запоріжжя), де й продовжує наукову роботу.
Офіційно, Я. Новицькии працює спочатку секретарем по¬вітової училищної ради, згодом — опікуном і екзаменатором земських шкіл, що сприяє його мандрівкам по території Запорожжя. Спираючись на власний досвід, пише ряд важливих досліджень по історії педагогіки: («Первые училища Александровской крепости Александровска, уездного города» (1908); «К истории народного образования в Екатеринославской губернии» (1887) та ін.
Не менш важливою є його історико-статистична та археологічна діяльність. Понад ЗО років Я. П. Новицькии досліджував о. Хортицю, Великий Луг, руїни всіх Запорозьких Січей, крім Олешківської і Кам’янської, здійснював тривалі походи по Катеринославщині (зокрема побував майже в усіх слободах, заснованих запорожцями) і ретельно опрацьовував місцеві архіви; зробив статистико-економічний та історико-етнографічний опис сіл Олександрівського повіту, провіз ряд археологічних досліджень на о. Хортиці та в околицях Олександрівська — розкопав більше 100 курганів; створив детальну карту о. Хортиці, яку використав Д. І. Яворницький у своїх працях; зібрав унікальну колекцію запорозьких ікон, люльок, картин, інших цінностей, яку згодом передав до музею О. Поля (тепер Дніпропетровський історичний музей ім. Д. І. Яворницького); зафотографував майже всі церкви Олександрівського повіту, хрести та інші пам’ятки, історичні краєвиди, могили, урочища, Дніпрові скелі, пороги, вікові дуби, тощо. Найважливіші історико-статистичні праці Я. П. Новицького: «История города Александровска» (1905), «Материалы для истории Запорожских казаков» (1909), «Описание границ и городов бывшей Азовской губернии» (1910), «С берегов Днепра» (1905), «Острів Хортиця на Дніпрі» (1917).
1913 р. в приміщенні Олександрівського земства був відкритий історичний музей, засновником якого і першим директором до 1925 р. був Я. П. Новицькии (нині — Запорізький обласний історичний музей). В останні роки життя (1919—1925) Яків Павлович працював також завідуючим створеного ним архіву (тепер Державний історичний архів Запорізької обл.).
Я. П. Новицький зібрав також багатий ботанічний та зоо-логічний матеріал, вів метеорологічні та фенологічні спостереження.
Та, безперечно, найважливішою є його фольклористично-етнографічна діяльність. Протягом 1873-1916 рр. Я. Новицький збирав народні скарби переважно на території колишнього Запорожжя — в Олександрівському та Катеринославському повітах. Його друкована спадщина становить понад 10 фольклорних збірників: «Малорусские песни, преимущественно исторические» (1894); «С берегов Днепра» (1905), «Малороссийская и запорожская старина в памятниках устного народного творчества» (1907), «Малорусские народные предания, поверья и рассказы» (1907), «Малорусские исторические песни» (1908), «Запорожские и гайдамацкие клады» (1908), «Народная память об урочищах и исторических лицах «Запорожья» (1909), «Народная память о Запорожье» (1911), «Духовный мир в представлении малорусского народа» (1912), «Малорусские народные заговоры, заклинания, молитвы и рецепты» (1913), «Малорусские народные заговоры и заклинания» (1915).
Велику кількість статей, фольклорних та архівних матеріалів надрукував Я. П. Новицький в різних часописах. Бібліографія його праць сягає більше 200 одиниць. Матеріали, зібрані вченим, передруковувались та використовувались численними вітчизняними вченими — істориками, фольклористами, мовознавцями— М. Драгомановим, М. Сумцовим, В. Дашкевичем, П. Заболотським, Д. Яворницьким, А. Поповським, В. Чабаненком та ін. його спадщину високо оцінили академіки М. Ф. Сумцов, В. М. Гнатюк, Д. І. Яворницькнй, В. В. Білий, С. О. Єфремов, М. С. Грушевський. В 1924 р. за нагоди 50-ліття наукової діяльності Я. П. Новицький був обраний членом-кореспондентом Української Академії Наук.
Крім того, він був членом ряду наукових товариств: Харківського історико-філологічного, Катеринославського наукового, Катеринославської вченої архівної комісії Товариства любителів природознавства, антропології та етнографії при Московському університеті.
Помер Я. П. Новицький 19 травня 1925 р. Могила його не збереглася. Нині ім’ям вченого названо одну з вулиць м. Запоріжжя.
Автор: Іваннікова Л. О. – аспірантка ІМФЕ АН України
Джерело: З минувшини Подніпров’я. – Дніпропетровськ: “Дніпро”, 1995. – 177 с.
