Григорій Максимович Бораковський – український драматург другої половини XIX ст., автор соціально-психологічних драм “Як долі немає – то й щастя минає” (1881), “Із моря житейського” (1886), “Лихом щастя не добудеш”(1867), історичної драми “Маруся Чурай” (1867), численних водевілів, оперет, комедій, жартів: “Оказія з пампушкою” (1886), “Різдвяний вечір”, “Де два цілуються, третій губ не простягай” (обидві – у 70-ті рр.), “Старі до молодих не підгортайтесь” (1890), “Як жінки чоловіків морочать” (1872), “Як на лобі роги ростуть” (1886) та ін. Твори драматурга високо цінували І. Франко, літературознавець О. Огоновський, критик і бібліограф М. Комаров. За життя Г. Бораковський був у центрі громадського і культурного життя України. Створені в період бурхливого розвитку української реалістично-побутової драми (друга половина XIX ст.), твори Г. Бораковського порушували актуальні теми свого часу – злиденність селянства, безправність жінки і т.п. До цього часу творчий доробок письменника не перевидавався, а ім’я його тільки в 1988 р. було повернено до загальнолітературного процесу.
Г. Бораковський народився 1846 р. у місті Павлограді Катеринославської губернії (тепер Дніпропетровської обл.). Мати його з місцевої купецької сім’ї. Як пише біограф драматурга О. Огоновський, Г. Бораковський “…свій рід виводив з чернігівських дворян… Од матері перейняв малий Григорій українську мову… В шостому році життя залишився без батька, і відтак сама мати піклувалася долею свого сина”.
Після закінчення павлоградської повітової школи Г. Бораковський продовжив своє навчання у катеринославській гімназії. Тут і почалося його захоплення театром. На квартирі, де збиралися його товариші, Г. Бораковський ставив домашні аматорські спектаклі (“Сватання на Гончарівці”, “Кум мірошник”, “Простак” та ін.).
Пізніше молоде товариство ставило українські комедії і сцени в міському театрі, віддаючи виручку на користь бідних учнів. Один із його товаришів, згодом відомий український бібліограф, літературний критик та лексикограф Михайло Комаров, написав драматичний жарт самотужки, котрий було зіграно молодими артистами вдома. “… забрала і Бораковського охота, — пише в своїй праці “Історія літератури руської” О. Огоновський. — Пішов він у сад Потьомкіна над Дніпром та за півдня одмахав невеличку шутку українську, потім видав її за чужу”. Саме цей факт поклав початок його драматичній творчості. У 6 – 7 класах гімназії Г. Бораковський написав близько десяти драматичних творів, з яких до нашого часу дійшли лише два — “Закоханий жид” та “Як жінки чоловіків морочать”.
Після закінчення катеринославської гімназії Г. Бораковський вступає на медичний факультет Харківського університету (1864 – І869), проте залишається вірним своєму захопленню. Він бере участь в студентському драматичному гуртку, цікавиться новинами літературного життя в Україні, вивчає побут, мову, звичаї українського народу. Згодом він віддається медичній науці. Вивчає новітні праці вітчизняних і зарубіжних вчених, проводить медичні дослідження, друкує статті з питань медицини в журналі “Медицинский вестник” та інших періодичних виданнях.
По закінченню університету, Г. Бораковський одружився і виїхав на Волинь, але вже через півтора року повертається з сім’єю на Катеринославщину і поселяється у місті Новомосковську. Зосереджено працює над докторською дисертацією, захищає її і одержує науковий ступінь доктора медицини. Раптова смерть дружини примушує Г. Бораковського залишити наукову кар’єру. Нове одруження, народження дітей, праця повітовим лікарем – так минуло п’ять років життя.
Восени 1876 р. Г. Бораковського обирають головою Ради жіночої гімназії в м. Новомосковську. Давня пристрасть до літературної праці розгортається у нього з новою силою, коли починає діяти у гімназії аматорський драматичний гурток. З-під пера з’являються драма “Різдвяний вечір”, водевіль “Де двоє цілуються…”
Та знову сімейна трагедія перехоплює дух його творчого пориву: помирає і друга дружина, залишивши п’ятеро дітей, а нове одруження принесло розчарування і самотність. Залишається єдина втіха у житті — драматургія.
Протягом 1872 — 1890 рр. Г. Бораковський написав дев’ять драматичних творів, зокрема “Як на лобі роги ростуть”, “Як щастя немає, то й доля минає”, “Оказія з пампушкою”, “З моря житейського”, “Лихом щастя не добудеш”, “Маруся Чурай — українська піснетворка”, “Старі до молодих не підгортайтесь”.
У цих соціально-психологічних драмах Г. Бораковський досить талановито відтворив класові суперечності, пробудження і піднесення почуття людської гідності, моральної краси в середовищі трудового народу в пореформений період. Колізії нещасного кохання, розбитого подружнього життя невіддільні в драмах Г. Бораковського від мотивів соціальної нерівності, протесту проти соціальної несправедливості, консервативних етичних принципів.
Буваючи на судових слідствах як медик і їздячи по селах з лікарською практикою, Г. Бораковський мав змогу добре приглянутися до народного життя. Автор дотримувався у своїх творах не тільки правдивих подій, а й записував точно мову своїх героїв і користувався для цього судовими і слідчими актами. Створюючи свою найвідомішу драму “Маруся Чурай” Г. Бораковський записав оповідання про “піснетворку” від старого діда з полтавських козаків, познайомився з оповіданням “Маруся Чурай – малоросійська Сафо” російського драматурга князя О. Шаховського, достатньо вивчив епоху, в якій жила легендарна поетеса.
Український критик і бібліограф М. Комаров в статті “Українська драматургія” (1909) писав: “…фабулу цієї драми автор взяв з народних оповідань про те, що ще за Богдана Хмельницького жила на Україні дівчина Маруся Чурай, котра дуже гарно складала пісні”.
Історична драма “Маруся Чурай” побудована на сюжеті популярних народних переказів та пісні “Ой, не ходи Грицю, та й на вечорниці”. Історія кохання бідної дівчини Марусі до козака Полтавського полку Григорія Бобренка тісно переплітається з подіями національно-визвольної боротьби українського народу середини ХVII ст. І. Франко у “Нарисі історії українсько-руської літератури до 1890 року” писав: “Таланець Бораковського зовсім вже не такий малий… Шестиактною драмою “Маруся Чурай” письменник довів, що в нього не “таланець”, а справжній драматичний талант. Йому вдалася тут така річ, яка не вдалася, приміром, Старицькому – викроїти з історії Хмельниччини драму, яка б, окрім чистого психологічного інтересу, ані разу не грішила проти історичного колориту…” Цей твір, на думку І.Франка, “…може вважатися одною з найкращих драм українського репертуару”.
Свої драматичні твори Г. Бораковський мріяв надрукувати окремою книжкою, для чого через знайомого книготорговця Л. Ільницького надіслав до Київської цензури. До друку були схвалені лише деякі твори, котрі згодом з’явилися друком: “Закоханий жид”, “Оказія з пампушкою”, “Як на лобі роги ростуть”. Драма “Як долі немає, то й щастя минає” побачила світ у катеринославському часописі “Степь” (І886).
Не дочекавшись дозволу на друкування своїх творів окремою книгою у Києві, Г. Бораковський надіслав їх до Галичини, де 1888 р. у Львові вийшов “Збірник драматичних творів. Т.І”, куди увійшли п’ять п’єс драматурга.
Більшість творів Г. Бораковського пов’язано з життям різних соціальних верств мешканців Катеринославщини. У ремарках до драм автор часто вказує на місце дії: “Дія відбувається в однім з сіл поблизу Самари”, або “Діється на селі по Орілі між Полтавщиною і Катеринославщиною”. Мова дійових осіб колоритна, багата прислів’ями, приказками, діалектними елементами. У передмові до “Збірника” Г. Бораковський писав: “Я беру до своїх творів такі правдиві случаї, котрі доводиться бачити своїми очима тепер, і вивів своїх героїв такими ж, як їх тепер бачив, через те й мова їх така, якою вони справді балакають тепер”.
Драматична спадщина Г. Бораковського займає помітне місце в розвитку української драматургії другої половини XIX ст. його ім’я можна записати поруч з іменами новітніх українських драматургів: І. Карпенка-Карого, М. Старицького, М. Кропивницького.
Передчасна смерть обірвала життя талановитого драматурга, коли той виходив на широкий шлях справжньої літератури. Похований у м. Новомосковську. Місце поховання не виявлено.
Рекомендована література:
1. Українська літературна енциклопедія. Т.І. – К., 1988. – С. 218.
2. Поповський А.М. Мова творів Г.М. Бораковського / У кн.: Дослідження з граматики і граматичної стилістики української мови. – Дніпропетровськ, 1984. – С.95.
3. Бойко Л. Драматург Присамар’я // Зоря. – 1988. – 5 березня.
4. Шевчук В. З гри – в мистецтво. У кн.: Із вершин та низин. – К., 1990. – С.151.
5. Єлисеєва.А. Драматург Присамар’я. У кн.: З любові і муки… – Дніпропетровськ, 1994. – С.64 – 70; Те ж саме // Борисфен. – 1992. – №12.
6. Збірник драматичних творів Г.М. Бораковського. Т.І. – Львів, 1888.
7. Бораковський Г.М. Тяжка доля, або Як долі немає, то й щастя минає. Драма //Степь. – 1886. – №№ 23 – 25.
Автор: Наталія Василенко, старший науковий співробітник музею «Літературне Придніпров’я»
