„…Цього року, в березні місяці, м.Катеринослав відвідала, як чутно, п-ні Марко Вовчок, відома малоросійська письменниця, яка приїжджала сюди на досить короткий час”, – сповіщала газета „Катеринославський ювілейний листок” за 1887р. у замітці „Перебування в Катеринославі літераторів”, вміщеній у №17.
Мало хто знав, що це був уже другий приїзд до міста відомої української письменниці, за яким послідкував ще й наступний, третій. А причиною їх стали не літературні справи, а досить трагічні обставини сімейного життя.
Протягом 1886-1887 років вона тричі приїздила до Катеринослава і Новомосковська на побачення з сином Марковичем Богданом Опанасовичем. З 5 листопада 1885 і по 1 травня 1887 року він перебував у Новомосковському в’язничому замку по звинуваченню в державному злочині (за революційні переконання), потім вибув до Астрахані.
Справа з переслідуванням і арештом Богдана тривала понад десять років. Марія Олександрівна їздила в міста ув’язнення сина (Ростов-на-Дону, Новомосковськ, Астрахань) на побачення з ним, оббивала пороги кабінетів високих і дрібних поліційних чиновників, але так і не домоглася нічого для заспокоєння свого материнського серця. Дедалі гіршало здоров’я. Хворів молодший син Борис.
Треба було допомагати чоловікові М.Д.Лобач-Жученкові в його службових справах. Де ж було брати силу й снагу для літературної праці?
І все ж наперекір усьому вона продовжувала служити своєму покликанню. У 1896-1899 роках вийшло підготовлене нею Зібрання творів у семи томах.
Моменти перебування Марко Вовчок у Катеринославі і Новомосковську, які, перш за все, розкривають її материнське опікування долею сина, деталі ув’язнення Богдана відтворюють численні архівні та документальні матеріали, що увійшли до книги, написаної онуком письменниці „Літопис життя і творчості Марка Вовчка”[1] та „Справи про встановлення гласного поліційного нагляду за дворянином Богданом Марковичем”.[2]
Вихований на визвольних ідеях, син письменниці ще на студентській лаві набув досвіду пропагандиста-підпільника. Академік Д.М.Овсяников-Куликовський писав про нього у „Спогадах” (1923): „Це був у повному розумінні слова красень. Розумний, добре освічений, жвавий, бадьорий, він справляв чарівне враження. Він дуже захоплювався соціалістичними ідеями…як захоплювалась ними більшість радикальної молоді.”
Закінчивши навчання у Петербурзькому університеті, Богдан одержав ступінь кандидата математичних наук. У цей час він стає одним із визначних керівників революційного студентства, діючи під конспіративною кличкою Генерал-пропагандист. За участь у студентських заворушеннях 1874 року він потрапив у число політично неблагонадійних. Переходить на нелегальне становище і часто переїжджає з місця на місце, переховуючись від поліції. Звичайно, Марія Олександрівна про це знала і перебувала в постійній тривозі за сина. Але зрештою поліція потрапляє на його слід. Богдана ув’язнюють, звинувативши у збройному опорі під час арешту, і встановлюють гласний нагляд поліції на 2 роки.
Катеринославський губернатор відмовив Б.Марковичеві на прохання оселитися на батьківщині у містечку Богуслав Київської губернії і звелів вислати його в Новомосковський повіт. 16 жовтня 1885 року Б.Маркович з подорожнім листом виїхав з Ростова-на-Дону, а 19-го прибув до Новомосковська і поселився в с. Вільне, за 20 кілометрів від міста.
Марія Олександрівна пише Богданові в Новомосковськ про радість з приводу того, що він „ уже не в клітці”, радить залишатись у Новомосковську, цікавиться, як до нього проїхати з Катеринослава: „…ти від нас дуже близько – навіть взимку їзди залізницею від нас до Катеринослава, всього-навсього менше 24 години…”[3]
Але вже 5 листопада у зв’язку з виявленням нових фактів революційної діяльності Б.Марковича за вказівкою департаменту поліції знову заарештовують і ув’язнюють в Новомосковському в’язничному замку, помістивши у камеру до карних злочинців.
Марія Олександрівна тяжко переживає, поривається їхати до сина, має намір сходити до губернатора Д.М.Батюшкова. Незважаючи на хворе серце, 28-29 грудня 1885 року вона приїжджає до Катеринослава, про що сповіщає Михайлові Дем’яновичу, чоловікові, в Богуслав:
„ Катеринослав 8 годин вечора Приїхала в 4 години 37 хвилин вечора, зважила, що вже пізно йти до Батюшкова – піду завтра зранку. Туга страшенна і до того ж не знаю, як ще доберуся до Новомосковська. Починаючи від Знам’янки, снігу зовсім немає, а сьогодні зранку йшов безперервно дощ, і більше схоже на весну, ніж на кінець грудня. Кого запитувала, усі говорять, що в Новомосковськ дістатися не важко – усього 26 верст, із яких 12 – чудове шосе, а візник, якого я запитувала, коли їхала з вокзалу, пояснив, що , дійсно, возять вони карбованця за 3, тільки в гарну погоду, а зараз дощ і грязюка, так треба заночувати в Новомосковську. Поштовий віз – теж незручно. Не знаю ще, як завтра влаштуюся… Готель, де зупинилася, поганий, хоч і не брудний, та деруть за все жахливо, мабуть. Я поки-що, крім самовара, нічого не брала…
…не знаю, коли виїду. Думаю залишитися на найкоротший час, та сьогодні вже 28 і навряд чи встигну повернутися до Нового року. Невеселий буде Новий рік. Що зробиш…[4]
Але розмова з губернатором позбавляє її будь-якої надії покращити долю Богдана. Вона вирушає до Новомосковська, з думкою назавжди попрощатися з улюбленим сином. Діставши дозвіл на побачення, вона застає Богдана в жахливому стані і страшних умовах. Убита горем, втомлена і хвора, Марія Олександрівна відразу ж їде до Києва на лікування.
Це був найважчий період її життя. Про стан письменниці можна судити із спогадів її сина Богдана: „У Марії Олександрівни був гнітючий тяжкий настрій, який міг перейти в невиліковну іпохондрію. Вона намагалася ні з ким не розмовляти, не бачитися; вона тижнями, місяцями не виходила з дому, а у взаєминах з людьми нею опановував збуджено – нервовий стан.”[5]
Богдан сидів у одній камері з криміналістами, хворів, про що скаржився матері в листі: „Хвороба маленька і неприємні, тяжкі видовища, свідком яких мимоволі буваєш, коли живеш серед морально покалічених людей.”[6]
У січні 1887 року Олександр ІІІ розв’язав нову справу Б.Марковича адміністративним шляхом, запропонувавши звільнити його з-під варти і вислати в Астраханську губернію під нагляд поліції на три роки. В кінці лютого Марія Олександрівна з чоловіком приїхала в Новомосковськ і зустрілася з Богданом. Вона клопоталася про дозвіл відправити сина до Астрахані не по етапу, а з подорожнім листом – з конвоїром.
Катеринославський губернатор повідомив новомосковського справника Г.М.Гординського, який робив усе можливе для полегшення тюремного життя Богдана і для пом’якшення його відправки в Астрахань, що Б.Маркович треба вислати не з подорожнім листом, а етапом. Якщо ж медичний огляд покаже, що Маркович хворий, то його можна відрядити під вартою за власний рахунок з оплатою проїзду туди й назад поліцейських конвойних, які його супроводжуватимуть. Огляд міського і в’язничного лікаря Руновського засвідчив, що за станом здоров’я Богдан не може вирушати по етапу.
У Новомосковську хвороба Марії Олександрівни загострилася, і вона пробула там майже місяць до кінця березня 1887 року. Потім повернулася в Хохітву, село на околиці Богуслава. У листі до сина вона йому признається: „Погано мені, лебедику, і, мабуть, краще не буде. Дуже схоже на початок кінця. Я сама бачу, що дуже змінилася навіть після Новомосковська…” Далі сповіщає, що позичила для нього 50 карбованців у одного знайомого, який років з 4 повернувся з найвіддаленіших місць, де пробув понад 10 років. Це був польський революціонер А.Калиновський. Вона з пошаною ставилася до нього, розпитувала про Сибір, де він відбував заслання за участь у повстанні 1863 року.
Втретє, і востаннє, 29-30 квітня Марія Олександрівна приїхала з чоловіком у Новомосковськ, щоб попрощатися з Богданом. „Далеко ти тепер заїдеш, голубчику, серце завмирає, як подумаю.”[7] Б.Маркович у супроводі поліційного урядника вибув із Новомосковська 1 травня 1887 року до Астрахані. У серці і пам’яті Марко Вовчок згадки про Катеринославщину завжди були оповиті невимовним смутком і тяжкими спогадами.
- [1] Лобач-Жученко Б.Б. Літопис життя і творчості Марка Вовчка. 2-е вид. – Київ, 1983.
- [2] Державний архів Дніпропетровської області. – Ф. 11, №178, 179. „Справа про встановлення гласного поліційного нагляду за дворянином Богданом Марковичем, почата 27 вересня 1885 р., закінчена 3 травня 1887 р.
- [3] Листи Марка Вовчка. У 2 т.: Т.2. – Київ,1984. – с. 208.
- [4] Там же. – с.212. Лист Марко Вовчок від 28-29 грудня 1885 р. (9-10 січня 1886р.) з Катеринослава.
- [5] Маркович Б.О. Марко Вовчок на Кавказі. – Ставрополь, 1912. – с.46.
- [6] Листи до Марка Вовчка. Т.2. – с. 273 – 274. Лист Б.Марковича від 22-23 січня 1887р. з Новомосковська.
- [7] Там же. – с.211-212.
БІБЛІОГРАФІЯ:
- Большая советская энциклопедия. – Т.5. – Москва, 1971. – с.170-171.
- Украинская советская энциклопедия. – Т.2. – Киев,1979. – с.272.
- Краткая литературная энциклопедия. – Т.1. – Москва, 1962. – с.1000-1001.
- Українські письменники. Біо-бібліографічний словник. Т.2. – Київ,1963. – с.108-139.
- Русские писатели. Биографический словарь.Т.1:А-Г. – Москва, 1989. – с.451 – 453.
- Три долі. Марко Вовчок в українській, російській та французькій літературі /Упоряд. В.Агеєва. – Київ: Факт, 2002.
