Серед світових явищ людської культури особливе місце посідають музеї. На початку нашого століття про музеї було сказано, що вони «грандіозна пам’ятна книга людства», і «якщо підходити до музеїв без належної шани, ми підсічем коріння світової культури».
В свою чергу, фундатор Дніпропетровського історичного музею Д. І. Яворницький зазначав, що «… музеї мусять стати таким осередком, навколо якого має концентруватися культурно-освітня й науково-дослідча робота з усіх галузей знання», стати «школою життя».
Історія нашого музею налічує півтора століття.
У 1849 році в губернському місті Катеринославі за ініціативою губернатора А. Я. Фабра і при підтримці місцевого населення був створений Громадський музеум Катеринославської губернії. Газета «Екатеринославские губернские ведомости» зазначала, що музей виник, щоб мати сховище різних рідкостей, які заслуговують на увагу в історичному та археологічному відношенні. Музей повинен був зберігати природні та штучні витвори Катеринославської губернії в такому вигляді, щоб кожна допитлива людина, котра б мала бажання ознайомитись з цими витворами, змогла знайти їх у даному музеї.
Роботу по упорядкуванню музею очолив директор училищ Катеринославської губернії (і одночасно директор місцевої чоловічої гімназії) Я. Д. Грахов. А розташовувався музей в Потьомкінському палаці, пізніше в класичній гімназії.
В 1860—1900 pp. цей музей, на жаль, не підтримувався місцевою владою та не набув статусу губернського музею. Але цікавість до історії і древностей в місті не переривається, тут формується декілька цікавих приватних колекцій: Алексеєва Г.П., Гана П.О., Левінсона В.Я. Акінфеєва І.Я., Проніна П.П. та інших.
Безумовно, найкрупнішим, різноманітним і науково класифікованим було зібрання О.М. Поля, почесного громадянина Катеринослава, який в 1887 р. відкрив у місті перший приватний музей. Після смерті Поля у 1890 p. перед громадськістю постало питання щодо збереження цієї унікальної колекції, та виникає ідея створення губернського музея імені О. М. Поля. Завдяки клопотанню і діяльності в цьому напрямку Катеринославського наукового товариства, губернського земства, міської управи, діячів освіти та представників дворянства, 6 травня 1902 р. був відкритий Обласний музей ім. О. М. Поляг який об’єднав древності полівської колекції, старожитності Громадського музеума, а з часом інші приватні, колекції.
Директором був запрошений Д. І. Яворницький, в тон час приват-доцент Московського університету, автор багатьох праць з історії запорізького козацтва, власник багатої колекції козацьких реліквій.
В 1905 р. було збудоване приміщення музею, в ньому він знаходиться і сьогодні. Цей будинок споруджено під наглядом архітекторів Г. К. Сандецького та Г. І. Панафутіна на зразок будинка Гофмана в Берліні. Під час його відкриття пролунали такі слова: «Тепер тут є світло і тепло фізичне, але я впевнений, що з часом тут буде світло духовне».
До 1911 р. музейні предмети були розподілені по таких відділах: доісторичний, скіфський, грецький, тюркський, запорізький, церковний, етнографічний, природний та архівний. В зв’язку з постійним зростанням зібрання, в 1911 р. Катеринославське земство ухвалило рішення про будівництво другого корпусу музею. За зразок нового приміщення Д. І. Яворницький запропонував взяти проект Каїрського національного музею. Протягом 1912—1914 pp. тривали будівельні роботи, але вони з відомих причин були призупинені і відновлені лише в 1930-ті pp., коли будинок було передано для потреб Міністерства транспорту. Музею цей будинок повернено лише в 1990 р.
В складні часи першої світової війни, революційних подій, збройних змагань, перших років радянської влади головною турботою Д. Яворницького було зберегти і поповнити музейне зібрання. Він знаходив спільну мову з різною владою, людьми різних переконань. Яскравим прикладом цього є отримання охоронної грамоти від батька Нестора Махна в листопаді 1919 р.
В 1918 р., а тоді музей мав назву Народного, в його фондах налічувалось біля 38 000 предметів, а в 1929 р.— 49 000. Музей декілька разів змінював назву, і в 1920-х рр. це був Краєвий історико-археологічний музей. В ці роки разом з поповненням колекції були і певні втрати, пов’язані, з одного боку, з конфіскаціями і пограбуваннями, з другого боку, відбувався перерозподіл фондів: 250 пудів архівних документів перейшли до» Краєвого архіву, 150 картин — до Художнього музею.
В 1927—1932 рр. внаслідок Дніпробудівської археологічної експедиції, яку очолював академік Д. І. Яворницький, в музей надійшло майже 40 000 пам’яток. На жаль, в зв’язку з трагічними подіями 1932—1940 рр., коли Яворницького звинуватили в «націоналізмі» і «контрреволюції» та усунули з посади директора, ці археологічні знахідки майже не вивчалися і навіть не всі були: взяті на музейний облік. Для розвитку музейної справи., як і для інших галузей, період репресій мав вкрай негативні наслідки. Це стосувалося і Дніпропетровського) історичного музею (назва того часу). Розігнаний і частково репресований був колектив музею, почалася кадрова чехарда, згорнута експозиція, відбувався відхід від суто музейної специфіки показу предметів в угоду ідеологічним настановам.
Більше 30 років Яворницький очолював музей, сім останніх років життя він був відлучений від свого дітища, але в 1940 р., після смерті, пам’ять вченого була увічнена саме присвоєнням музею його імені.
Катастрофічних збитків, і це не перебільшення, зазнав музей у роки Великої Вітчизняної війни. Загинули музейні предмети, що були евакуйовані на схід в 1941 р.: з 11 ящиків повернулося лише 8 (біля 2000 предметів). 9000 експонатів врятували технічні працівники музею М. Я. Білий і П. К. Дузь. Фашистські окупанти зруйнували будинок музею, вивезли майже всі археологічні та інші матеріали, що залишились в окупованому Дніпропетровську.
Треба зазначити, що в повоєнні роки музей швидко відновив свою роботу, і в 1948 р. його фонди вже налічували 33000 предметів.
Особливо важливим для подальшого розвитку музею були 1970-ті роки. Їх можна певною мірою назвати періодом, коли наш музей піднявся на якісно новий рівень свого розвитку. Насамперед було збудоване нове велике, сучасне, просторе приміщення за проектом місцевого архітектора О. В. Зуєва, де розмістилися: одна з найбільших в Європі діорама «Битва за Дніпро», кіно-лекційна, виставочна та 8 експозиційних залів. В травні 1975 р. діорама, яка була створена художниками студії батального живопису ім. Б. Грекова М. Бутом і М. Овечкіним при науковому керівництві старшого наукового співробітника музею В. С. Прокуди, прийняла своїх перших відвідувачів. В 1977 р. урочисто відкрили нову експозицію історичного музею, художнє оформлення і обладнання якої було здійснено Санкт-Петербурзькими художниками творчої майстерні В. Рівіна та В. Короткова. Всі роботи проводились під безпосереднім керівництвом і наглядом директора музею Г. Ф. Ватченко. В 1988 р. після довготривалої реставрації був відкритий Меморіальний будинок-музей академіка Д. І. Яворницького, а в 1998 р.— музей «Літературне Придніпров’я».
Дніпропетровський історичний музей сьогодні — це 220 000 експонатів, майже 300 000 відвідувачів, біля 30 виставок, понад 10 000 екскурсій, 100 наукових та науково-популярних публікацій з історії краю щорічно.
Музей, як заклад культури з піввіковими традиціями, має величезний потенціал щодо впливу на населення краю, формування історичної і національної свідомості людей, виховання гармонійно розвиненої особистості, сприяння духовному збагаченню народа, для якого неможливим стане забуття своєї вітчизняної історії, неповага до традицій інших народів.
Музейні предмети ДІМу є унікальною базою для науково обґрунтованих досліджень сьогодні і в майбутньому. Вони ж є основою для культурного обміну з музеями світу, ознайомлення з цікавими сторінками нашої історії і культури людей інших країн.
Ґрунтовний аналіз проблем, які має музей на сучасному етапі, дав можливість розробити комплексну програму його розвитку і удосконалення діяльності на найближчу перспективу. Головні заходи, що ввійшли до програми, наступні:
- закінчення робіт по створенню музею «Літературне Придніпров’я» і створення навколо нього своєрідної меморіальної культурологічної зони;
- на базі адміністративного будинку (після відселення відділів обласної наукової бібліотеки) створення: музею «відкритих» фондів;
- повна реекспозиція залів: «Катеринославщина 1861 —1917 рр. (зал № 4); «Історія Дніпропетровщини з післявоєнних років до сучасності» (зал № 8);
- створення лапідаріуму і заповідної зони колекції кам’яних статуй (що є найбільшою в Європі);
- системна комп’ютерізація музейних фондів, наукової, бібліотеки і науково-експозиційних відділів;
- забезпечення експозиційних та фондових приміщень системою кондиціювання, що допоможе зберегти музейні предмети і створити нормальні умови для відвідувачів;
- проведення реставрації живописного полотна діорами «Битва за Дніпро»;
- проведення робіт по створенню і обладнанню комплексу виставочних залів музею;
- розробка і забезпечення всього музейного комплексу сучасною охоронно-пожежною системою;
- створення музейного дитячого ареалу, що повинен складатися з дитячого виставочного залу, кімнат дитячої творчості і комп’ютерного класу з програмами історичних ігор, інформаційно-довідкового обліку, відеотекою фільмів з історії і культури України та країн: світу, а також особливого фонду предметів, що є ново-робами для проведення музейних занять як в музеї,, так і за його межами;
- обладнання реставраційних майстерень сучасною технікою та оснащенням;
- роботи по дослідженню і укріпленню фундаментів в 4-х будинках музею;
- капітальний ремонт фасадів меморіального будинку-музею Д. Яворницького і Діорами «Битва за Дніпро»;
- капітальний ремонт і перепроектування будинку по пр. К. Маркса, 18.
Впровадження цих заходів є цілком реальною справою, особливо враховуючи економічний потенціал Дніпропетровщини, і сприятиме перетворенню нашого музею на найсучасніший музейний центр, відвідати який будуть прагнути не тільки всі громадяни України, а й туристи з найвіддаленіших куточків світу.
Автор: Капустіна Н.І. – директор Дніпропетровського історичного музею
Джерело: Музей на межі тисячоліть: минуле, сьогодення, перспективи. (Збірник тез доп. та повід. міжнародної наук. конференції, присвяченої 150-літтю від дня заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького). – Дніпропетровськ, 1999. – 177 с.
