Пострадянська історична наука поступово починає відновлювати свій статус гуманітарної дисципліни, в центрі якої стоїть людина. В першу чергу це викликано тією обставиною, що справжній свій зміст історія отримує остільки, оскільки розглядає історію людей. Як справедливо зауважив Марк Блок: «Історія – це наука про людей у часі». Адже визначальною в картині світу є проблема людської особливості, її оцінка суспільством та її свідомість і самосвідомість. І достатньо повне й глибоке розуміння цілого, тобто картини світу, неможливе без знання його складників. Якщо історичне пізнання дійсності є діалог між людиною сучасності й людиною минулого, то як обійтись без знання останнього?
Об’єктивні процеси історії, значною мірою опосередковані людською особистістю і в цьому розумінні історія кожної країни, або того чи іншого етапу її розвитку — персонізована. Коротше кажучи, історія — це спільність доль людей, де особа власне виступає творцем історії. І чим вищий соціальний статус тієї чи іншої особи, тим значніший відбиток, який вона накладає на хід історичного процесу. У своїй діяльності історичні особи здатні помилятися, іноді вести суспільство за межі потреб і можливостей його розвитку, що може спричинити до соціальних катастроф, відкинути суспільство назад чи застопорити його в розвитку. Адже особа спроможна робити тільки те, на що здатний народ, часткою якого вона виступає. Іншими словами, народ не тільки гідний тих правителів, яких він має, він породжує із свого середовища тих правителів, яких гідний. Царі, генсеки, президенти при всій своїй номенклатурній відірваності від простого народу — плоть від його плоті. Нація висуває на авансцену історії того лідера, який на даний час їй об’єктивно відповідає і здатний відповісти на виклик історії. Петро І – Ленін – Сталін – Хрущов – Брежнєв – Горбачов… були не випадковими вискочками, а продуктами своєї епохи, уособленням народних сподівань на конкретному історичному етапі.
Музеєм історії м. Дніпродзержинська зроблена конкретна спроба реалізації ідеї пізнання епохи через особу, а історичної особи — через події епохи на прикладі життя та діяльності нашого земляка, державного й політичного діяча Л.І.Брежнєва.
У стильовому відношенні художньо-документальна експозиція «Л.І.Брежнєв та його час» тяжіє до співчутливо-аналітичного роздуму, а не до зігнання своїх особистих комплексів на конкретній особі, як це побутує при оцінці історичних або державних персонажів історії радянського періоду. Власне кажучи, наш інтерес до власної історії носить, на наш погляд, хворобливий характер і є зайвим свідченням глибини системної кризи, яку ми переживаємо. Адже, як відомо, тільки невдалим та нещасливим спільнотам конче потрібна їхня історія. Через неї вони прагнуть пояснити собі й іншим свої нещастя, легітимізувати власні невдачі, свою неспроможність витворити цивілізовану державу й громадське суспільство. Звідси постійна апеляція до історії. Манія судити себе, вчорашніх, нам, сьогоднішнім, може викликати тільки смуток. Адже ми дивимось на себе вчорашніх далеко не з вершин досягнутої соціальної гармонії та суцільної високої моральності. Це є своєрідною перверсією бажання змінити сучасність. І тому ми руйнуємо одні пам’ятники і відкриваємо інші.
Шлях Л.І.Брежнєва до вершин влади — це типовий шлях для багатьох сотень і тисяч робочих хлопців з певними анкетними даними, здібностями, енергією, цілеспрямованістю, волею та деякою часткою здорового цинізму, без якого було важко вижити в ті часи. Він разом з країною пройшов всі етапи її розвитку та становлення. Епоха, відповідаючи на виклики історії, формувала особистість майбутнього політика, згодом він сам в значній мірі впливав на епоху:
- 20-ті рр – Перемогти. Відбудувати;
- 30-ті рр – Побудувати;
- 40-ті рр – Перемогти. Відбудувати;
- 50-ті рр – Побудувати.
Країна втомилась. Потрібен був лідер, який об’єктивно відповідав би вимогам часу. І такий лідер з’явився в особі Л.І.Брежнєва, який вийшов на авансцену історії в потрібний країні час. «Він щиро прагнув дати перепочинок своїй країні». Ці слова відомого американського політика Генрі Кіссінджера і стали лейтмотивом експозицій.
Сутність та зміст художньо-документальної експозиції «Л.І.Брежнєв та його час» визначались такими об’єктивними факторами:
- мета та завдання, що мали бути реалізовані при створенні експозиції;
- кількість, характер та якість музейних предметів;
- характер експозиційної площі та обладнання;
- фінансове забезпечення.
Експозиція побудована за тематико-хронологічним принципом і складається з продуманого чередування крупних експозиційних комплексів, які відображають основні етапи життя й діяльності Л.І.Брежнєва і складають таку тематичну структуру:
- Л.І.Брежнєв (1906-1941 рр.) – етапи формування та становлення;
- Л.І.Брежнєв в роки Великої Вітчизняної війни (1941— 1945 рр.);
- Л.І.Брежнєв (1945-1964 рр.) – на партійній та державній роботі;
- Л.І.Брежнєв (1964-1982 рр.) — на чолі СРСР.
В експозиційному плані матеріали Радянської епохи внаслідок їх масовості, однотипності, невисокої естетичної якості практично позбавлені атрактивності, що різко знижує силу їх впливу на відвідувача. Це значно ускладнювало створення повноцінних експозиційних комплексів. Крім того в колекціях музею практично відсутні предмети-оригінали, визначальний елемент системи музейного експонування меморіального характеру, і тому при експозиційному вирішенні кожної теми широко використовувався комплексний підхід — органічне поєднання меморіальних пам’яток, фотохроніки ТАРС, газет, плакатів та подарунків. Інший фактор, який ускладнював побудову експозиції це те, що вона створювалась в конкретному художньо-образному середовищі -площині, розділеній посередині слайд-поясом. Це значно обмежувало можливість оригінального художнього вирішення прийнятої тематичної структури, тобто зводило до мінімуму широке використання всієї палітри художніх засобів, прийнятих в музеєзнавстві. Враховуючи це, були максимально використані сильні сторони наявного архітектурного вирішення експозиції, коли головним художнім засобом виступило, власне кажучи, саме компонування матеріалу, зокрема:
– верхній пояс експозиції в більшій мірі був використаний для розміщення як знакових символів, характерних для того чи іншого етапу радянської історії – гасел, газет, плакатів, так і матеріалів, що відображають діяльність Л.І.Брежнєва як керівника держави;
– в нижньому поясі в основному розміщені матеріали, об’єднані в тему «Л.І.Брежнєв і Дніпродзержинськ»: приїзди в місто, відкриття бронзового бюсту тощо;
– слайд-пояс – це матеріали, що розповідають про приватне життя Л.І.Брежнєва, його сім’ю, друзів та соратників.
Дещо в іншому стилі вирішена тема «Л.І.Брежнєв в роки Великої Вітчизняной війни», яка об’єднана в єдине ціле.
Із широкої палітри музейних посередників в основному використані вербальні, тобто тексти зі «Спогадів», які стали характерною особливістю експозиції. Вони служать як анотації у відношенні до конкретних людей чи подій, або як ведучі тексти до теми. Наприклад, фото першого секретаря Дніпропетровського обкому КП(б)У С. Б. Задіонченко супроводжує відповідний коментарій Л. І. Брежнєва:
«Первым секретарем был у нас тогда Семен Борисович За-дионченко, человек опытный, умный, сильный, у которого многому можно было поучиться». Між іншим, тексти подані мовою оригіналу.
Відсутність відповідного фінансування не дала можливості комплексно використати в експозиції сучасні технічні засоби, зокрема аудіовізуальні.
Виваженого підходу від працівників музею вимагала тема «Л.І.Брежнєв (1964-1982 рр.) – на чолі СРСР». Якщо в попередніх темах ми давали час, як фактор, що в значній мірі впливав на формування та становлення майбутнього політичного діяча, то тут вже сам Л.І.Брежнєв, як керівник грандіозної імперії виступає як суттєвий чинник впливу на час. Ми зупинились, і то побіжно, тільки на визначальних, на наш погляд, рисах епохи, де позитив і негатив, об’єднані в одне ціле, дають певну картину життя СРСР. Адже, якщо дивитися об’єктивно, а це наш професійний обов’язок, хоча в радянську епоху і здійснювалось багато злочинів, сама вона в цілому не була злочинною. Скоріше, це був грандіозний, але передчасний, соціальний експеримент по втіленню утопії в життя. До того ж, якщо підходити до історії з критеріями моралі та права, то практично всю її прийдеться розглядати як злочин.
Економічний та соціально-культурний розвиток країни, що знайшов своє вершинне втілення в безплатній медицині та освіті, миролюбива зовнішня політика при певній твердості в захисті своїх інтересів – якраз ці риси, а не кількість нагород генсека, і визначали обличчя епохи Л.І.Брежнєва. Чехословакія 1968 р., Хельсінкі 1975 р., Афганістан 1979 р., олімпіада 1980 р., житлове та промислове будівництво, дисиденти – це все знайшло своє втілення в експозиції. Л.І.Брежнєв, як і держава, яку він довгий час очолював, викликає і не може не викликати самі різнопланові оцінки та судження – від вкрай негативних до апологетичних. Він не був твердокам’яним комуністом – ортодоксом та фанатиком. Крім цього, участь у другій світовій війні зробила його переконаним прихильником миру і, як вважав він сам,- це було його головною місією.
Недавні соціологічні дослідження показали, що Л.І.Брежнєв є найбільш поважним і улюбленим народом державним діячем. І відношення це визначається не стільки ностальгією за минулим, скільки реаліями сьогодення. Зафіксувати цей стан суспільної свідомості у певних формах музейної роботи, у даному випадку в експозиції, ми вважали своїм професійним обов’язком.
Автор: Сабов М.М. – заст. дир. по науковій роботі Музею історії міста Дніпродзержинська
Джерело: Музей і місто: музеєзнавчі аспекти збереження і відтворення своєрідності міської культури. (Матеріали обласної наук. конф., присвяченої 225-річчю м. Дніпропетровська). – Дніпропетровськ, 2003. – 134 с.
