ВСТУП
Короткі біографічні довідки в енциклопедично-довідкових виданнях повідомляють про Григорія Юлійовича Гербільського (14.12.1904-14.03.1991) передусім, як про відомого українського історика, доктора історичних наук, професора Львівського державного університету ім. І. Франка, автора ґрунтовних наукових праць з історії України XVII-XIX ст. [15-19; 34; 35; 60]. Створюється враження, що життєдіяльність Г.Ю. Гербільського була пов’язана лише з науковою та педагогічною працею у вищій школі.
Факт праці Г.Ю. Гербільського у провідних історичних музеях України (Львівському та Дніпропетровському) побіжно згадували автори біографічних довідок лише в останньому десятиріччі. Уперше на це звернув увагу відомий український історик-джерелознавець, у минулому сам музейник, Микола Павлович Ковальський [32, с. 795-796]. У виданнях як Львівського, так і Дніпропетровського історичних музеїв містяться лише короткі згадки про Г.Ю. Гербільського [13, с. 69; 39, с. 102]. Нині автори проекту «Української музейної енциклопедії» слушно пропонують присвятити Г.Ю. Гербільському окрему статтю в біографічному блоку майбутньої енциклопедії, відзначивши його заслуги як ученого-історика та музейника [24, с. 39].
Зовсім невивченою залишається та частина його трудової діяльності, котра пов’язана з організовуванням архівної справи під час праці у Дніпропетровському історичному архіві (нині Державний архів Дніпропетровської області) та Центральному державному історичному архіві УРСР (нині Центральний державний історичний архів України, м. Київ). Про те, що Г.Ю. Гербільський працював в архівах Дніпропетровська та Києва, автори біограм, крім М. Кріля [34], взагалі не згадують.
Зауважимо, що під сучасну пору, окрім коротких біографічних довідок, інших публікацій, присвячених Г.Ю. Гербільському, нема, причому інформація, надана в окремих енциклопедичних та довідкових виданнях, містить чимало фактологічних помилок. Наприклад, з тексту біограми, підготовленої Галиною Герасимовою, випливає, що в міжвоєнний період Г.Ю. Гербільський працював у Дніпропетровську в Республіканській вищій школі пропаґандистів при ЦК КП(б)У [15, с. 552; 16, с. 103]. Як відомо, ця школа знаходилась у Києві. Г.Ю. Гербільський викладав там у повоєнний час. Вона ж пише, що професор вийшов на пенсію у 1986 році, а насправді – у 1977, хоча в 1978 – 1979 навчальному році він ще працював в університеті погодинно. Автор біограми в Ювілейній книзі історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка Михайло Кріль пише, що в 1930-1933 роках Г.Ю. Гербільський працював у «ДУУТу», не розшифровуючи абревіатури [34, с. 90]. Однак, у цей час Г.Ю. Гербільський викладав у Дніпропетровському інституті інженерів транспорту (ДІІТ). Є помилки в музейних публікаціях, зокрема в датуванні [32, с. 795-796; 13, с. 69; 39, с. 102].
У біографії будь-якої визначної людини вельми важливим є період формування особистості та становлення її як професіонала в певній царині діяльності. Цей період у житті Григорія Юлійовича пов’язаний з рідним містом Катеринославом (з 1926 року – Дніпропетровськ), у якому він народився і прожив тридцять п’ять з половиною років, тобто дитячі, юнацькі та молоді літа. Наша стаття є першою спробою реконструкції цієї частини його біографії.
Джерельну базу дослідження склали архівні документи, спогади, матеріали тогочасної періодики, видання з історії міста та окремих установ. Наприкінці статті вміщено укладену авторкою бібліографію друкованих праць Г.Ю. Гербільського дніпропетровського періоду (див. Додаток).
Найцінніша інформація походить з неопублікованих архівних документів. Авторкою опрацьовані особові справи Г.Ю. Гербільського з часу його праці в Центральному державному історичному архіві УРСР в Києві [55] та Львівському державному університеті імені Івана Франка [10], особистий листок обліку кадрів Г.Ю. Гербільського з часу праці у Львівському державному історичному музеї [9, арк. 51, 52], накази по Музею [8]. Додаткова інформація отримана з окремих документів Державного архіву Дніпропетровської області [20-23], а також діловодного та наукового архіву Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького [1; 51]. Зазначимо, що в особову справу Г.Ю. Гербільського, яка зберігається в Архіві Львівського національного університету ім. І. Франка, внесені окремі довідки з місць навчання та праці у Дніпропетровську [10]. Основні факти біографії Григорія Юлійовича Гербільського авторкою встановлені на підставі перелічених раніше документів.
Позаяк можливості творчих поїздок для праці над обраною темою були вельми обмежені, нерідко доводилося звертатися по допомогу до колеґ з музеїв, архівів, бібліотек з проханням віднайти потрібні матеріали та надіслати копії. У зв’язку з цим хочу висловити особливу подяку насамперед колеґам з Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького: заступнику директора з наукової роботи Валентині Михайлівні Бекетовій, провідному науковому співробітнику Світлані Вікторівні Абросимовій, завідувачці відділу Валентині Іванівні Лазебник, а також архівісту першої категорії Державного архіву Дніпропетровської області Георгієві Анатолійовичу Борисову, завідувачці відділу краєзнавства Дніпропетровської обласної універсальної наукової бібліотеки Ірині Станіславівні Голуб, докторові медицини, професору, завідувачці кафедрою біології Дніпропетровської державної медичної академії Вірі Іванівні Гарець, завідувачці Народного музею історії Дніпропетровської державної медичної академії Вірі Іванівні Чепель.
РОДИНА
Знайомство з життєписом зазвичай починається з питання про походження особи. Григорій Юлійович походив з асимільованої єврейської родини Гербільських, відомої у Катеринославі із середини XIX ст. Батьки назвали його Григорієм (мабуть, на честь діда). Відомо, що Григорія М. [Михайловича?] Гербільського, шановану в місті людину, губернатор двічі призначав гласним Катеринославської міської думи в 1883-1887 та 1887-1890 роках [51]. Його сини Олександр, Лев та Юлій (батько Григорія Юлійовича) ще в дореволюційний час були знаними в місті лікарями. Найуспішніше провадили свої справи Олександр Григорович та Лев Григорович Гербільські.
Олександр Григорович Гербільський після 1910 року придбав ділянку під будівництво власного будинку та лікарні при вулиці Садовій (будинок лікарні зберігся, нині вул. Сєрова, 16) [53]. Заможним пацієнтам лікарня О.Г. Гербільського пропонувала різні фізіотерапевтичні процедури, що на той час були новітні в медичному обслуговуванні. Тут лікували, зокрема, ревматизм, подагру, ожиріння, нервові та венеричні захворювання. Останні були спеціалізацією лікаря О.Г. Гербільського [52, с. 30]. Обладнання лікарні пропало під час Громадянської війни [53]. Сам Олександр Григорович продовжував працювати лікарем і в радянський час [49, с. 5; 50, с. 14].
Лев Григорович Гербільський (р.н. 1861) винаймав помешкання і приміщення для пологового притулку при вулиці Каретній (нині вул. Челюскінців). Там вів прийом як акушер-гінеколог. Лікування, звісна річ, було платне, але в рекламних виданнях вказувалося, що для незаможних породіль ліжка в лічниці Л.Г. Гербільського надають безкоштовно [52, с. 31]. Він же був директором власної акушерської школи, яка містилася поряд, при вулиці Каретній, 3 [52, с. 31]. Для цієї школи Л. Г. Гербільський сам укладав підручники і видавав переклади (з німецької мови) навчальних посібників [28]. Два його сини, які Григорію Юлійовичу Гербільському доводилися двоюрідними братами, стали знаними науковцями.
У дореволюційні часи окремі представники родини Гербільських здобували вищу освіту за кордоном. Відомо, що двоюрідний брат Григорія Юлійовича, на 12 років старший, Віктор Львович Гербільський навчався в Німеччині на медичному факультеті Бреславського університету [28]. Віктор Львович Гербільський (1892-1966) відомий як талановитий учений-паразитолог, доктор медичних наук, професор Дніпропетровського медичного інституту. Перед смертю він заповів кафедрі медичної біології, яку очолював довгі роки, свої мозок та серце. І нині в Музеї кафедри можна побачити експозицію, присвячену пам’яті професора [29, с. 219-223]. Відомим науковцем став і його син – Лев Вікторович Гербільський (р.н. 1944), учений-гістолог, доктор медичних наук, професор Дніпропетровського медичного інституту, член-кореспондент Української екологічної академії наук (нині проживає у Німеччині) [28; 30, с. 55].
Микола Львович Гербільський (1900-1967), учений-іхтіолог із світовим визнанням, доктор біологічних наук, був професором Ленінградського державного університету [38]. На відзначення заслуг вченого його ім’ям назвали науково-дослідне судно («Н.Г. Гербильский», потім «Профессор Гербильский»).
Батько Григорія Юлійовича Гербільського – Юлій Григорович Гербільський (1877-1933) за фахом зубний лікар [14; 55, арк. 8]. Мати – Поліна Яківна Гербільська (1877-1941) – домогосподиня [55, арк. 8]. Адресна книга Катеринослава в 1903 році повідомляла, що лікар Ю.Г. Гербільський приймає пацієнтів у домі Брагінських на проспекті (нині пр. К. Маркса), навпроти будинку губернатора. Прийом тривав від 9-ї ранку до 3-ї години дня, а потім від 4-ї пополудні до 7-ї вечора [14]. Згодом він приймав хворих за адресою: вулиця Воскресенська (нині вул. Леніна) [27, с. 365]. У довіднику за 1913 рік і в пізніших випусках ім’я Ю.Г. Гербільського вже не зустрічається у переліку лікарів. Не знаходимо його й серед домовласників міста. Він продовжував лікарську практику, але, мабуть, не мав приватного кабінету. Лікарем працював і після 1917 року [9, арк. 51].
Юлій Григорович та Поліна Яківна Гербільські мали двох синів-близнюків, які народилися 14 грудня 1904 року: Григорія та Михайла. Михайло Юлійович Гербільський (1904-1972) продовжив родинну традицію – став лікарем-педіатром. У повоєнний час жив і працював у Львові. (Під час складання бібліографії друкованих праць Г.Ю. Гербільського авторці цих рядків також зустрічалися наукові публікації його брата – М.Ю. Гербільського. – О.П.).
Батьки пішли з життя передчасно в роки пам’ятні і трагічні для країни. Юлій Григорович Гербільський помер у 1933 році [10, арк. 4]. Його ім’я вписане в Національну книгу пам’яті жертв Голодомору [41, с. 293]. Причиною смерті вказаний порок серця. Вочевидь, саме тяжкі умови життя загострили серцеву недугу і призвели до трагічного кінця. Поліна Яківна Гербільська загинула в 1941 році [10, арк. 4]. Як відомо, початковий період німецької окупації Дніпропетровська позначився серією каральних акцій, результатом яких була насильницька смерть десятків тисяч дніпропетровчан єврейської національності [12]. Сучасники намагаються встановити імена загиблих. В опублікованій Книзі пам’яті вміщено список, що налічує 2177 тисячі жертв Голокосту в Дніпропетровську. Але це лише невелика частина загиблих. Тут знаходимо двох представників родини Гербільських, розстріляних у жовтні 1941 року [54, с. 257]. Під час цієї каральної акції загинуло близько 11 тисяч євреїв. Можливо, серед них була Поліна Яківна Гербільська, хоча її ім’я в опублікованому списку не значиться. Встановлення імен триває і нині. Така сама доля могла спіткати і молодше покоління братів Гербільських, але на той час їх не було у місті. Григорій Юлійович Гербільський за розпорядженням Наркомату освіти УРСР був скерований у Краснодарський край працювати в дитбудинку для іспанських дітей, який потім перевели до Саратова. Його рідний брат-близнюк Михайло Юлійович Гербільський з початку війни був мобілізований до Червоної Армії. Двоюрідний брат Віктор Львович Гербільський як завідувач кафедри біології Дніпропетровського медичного інституту займався її евакуацією спочатку до Ставрополя, а потім до Фергани і Ташкента. Інший двоюрідний брат, Микола Львович Гербільський, у той час завідував кафедрою біології Ленінградського університету, залишився у місті, пережив блокаду, воював у народному ополченні.
В усьому, що стосувалося приватного життя, Григорій Юлійович був стриманою, небагатослівною людиною. Як довелося переконатися авторці цих рядків, його колеґи із Львівського університету, навіть ті, котрі часто бували в домі Гербільських, мало що знали про його життя у Катеринославі. Вказані нами факти взяті з архівних документів і давніх довідників. Тож достеменно невідомо, в яких умовах минули ті літа, які прийнято вважати найкращими в житті людини: дитинство, отроцтво, юність. Очевидно, у ті часи родини лікарів Гербільських належали до забезпеченої і культурної верстви міського населення. Родина – це маленька держава всередині більшої держави, якою було рідне місто. І ця держава також впливала на розвиток особистості, її історія достачала своїх життєвих уроків, як позитивних, так і часом дуже жорстоких.
МІСТО
Катеринослав був значним промисловим та культурним центром Півдня України, що мало би давати ширші можливості для людей з амбітними прагненнями, певна річ, за матеріальної забезпеченості. Проте умови життя в Катеринославі на той час для основної маси населення були далекі від комфортних. І проблема не лише в рівні матеріальних статків і соціального статусу. Нагадаємо кілька важливих фактів з історії міста. Автор книжки з історії Катеринослава Д.І. Яворницький писав: «Конец 1905 года ознаменовался в городе Ектеринославе такими кровавими событиями, которые по справедливости следовало бы изобразить не чернилами, а кровью погибших» [58, с. 184]. У цей час проходили страйки та мітинги трудового люду, жорстоко придушені поліцією та козаками. Крім того, як пише Д.І. Яворницький, влада вдалася до перевіреного методу – єврейського погрому [58, с. 187]. З рапорту Катеринославського поліцмейстера до Катеринославського губернатора від 25 жовтня 1905 року довідуємось: «Доношу Вашему превосходительству, что во время происходивших в последние дни беспорядков в городе Екатеринославе разбито и разграблено 122 лавки, 64 магазина, 135 рундуков, 40 квартир и сожжено 5 домов. Убито евреев холодным оружием: 34 мужчины, 9 женщин, 1 девочка, огнестрельным 20 мужчин… ранено холодным оружием и огнестрельным 48 человек евреев…» [58, с. 187-188]. Нелегким був період Першої світової війни. Вельми тяжкими для населення міста стали роки Громадянської війни (показовий факт: восени 1919 року в Катеринославі «гуляв» батько Махно) та післявоєнної руїни. Страшним був голод у 1922 році. Наведемо уривок з інформаційного зведення таємного інформативного відділу губернської «надзвичайки» від 10 травня 1922 року: «…на улицах валяются трупы умерших от голодной смерти, которые иногда в продолжении целых суток не убираются. Масса нищих ходит по улицам, тщетно стараясь выпросить кусок хлеба» [26, с. 383]. Одночасно з голодом у губернії спалахнули холера і тиф. Тоді Катеринослав займав перше місце за смертністю в Україні [26, с. 383-384]. Як стверджують дослідники історії міста, з холерою і тифом боролися «практично всі, хто міг і мав право лікувати і наглядати за хворими» [26, с. 384]. Серед них були й представники родини Гербільських. Минали роки. Своєю чергою проходила соціалістична модернізація країни. Дніпропетровськ розвивався як значний індустріальний центр України. Окрім позитивних результатів – голод 1933 року і репресії. Незагоєною раною у душі залишалася смерть близьких людей в роки німецької окупації. Але в радянському суспільстві не прийнято було відкрито обговорювати окремі трагічні події в історії країни, свідками і учасниками яких було покоління Г.Ю. Гербільського. Може, тому навіть близькі колеґи по роботі мали дуже скупі відомості про те, що довелося кожному з них пережити.
НАВЧАННЯ
Повертаючись до біографії Г.Ю. Гербільського, нагадаємо, що важливі факти його життєпису встановлені автором з особових справ, зокрема з написаних ним автобіографій. На жаль, у цих документах не вказано, де він здобув середню освіту. Григорій Юлійович вважав, мабуть, суттєвим вказувати лише вищу школу як таку, що давала фахову освіту. Можна з великою імовірністю припустити, що навчався він у такому елітному навчальному закладі, як Катеринославська класична чоловіча гімназія. У списках випускників цієї гімназії за період 1805-1905 років знаходимо трьох представників родини Гербільських (роки випуску – 1878, 1883, 1893) [56, с. 458-459, 461]. Тут на початку XX ст. навчалися двоюрідні брати Григорія Гербільського: Лев та Микола Гербільські. Як вказує краєзнавець М. Чабан, який присвятив окрему книжку історії цього навчального закладу, близько 1920 року Катеринославська гімназія припинила своє існування [56, с. 20]. Отже, навчання Григорій Гербільський мав би завершити у трудовій політехнічній школі. Саме цей тип навчальних закладів прийшов на зміну давнім гімназіям.
Цікаво, чому попри родинну традицію молодий Григорій Гербільський обрав фах історика? Безперечно, свою роль тут відіграло те, що Катеринослав був краєм з надзвичайно цікавою багатою історією. У цей час у Придніпров’ї інтенсивно розвивалися музейна та архівна справи. Справжньою скарбницею історії та культури був очолюваний Д.І. Яворницьким Катеринославський історико-археологічний музей, відомий далеко за межами краю. Можливо, у виборі спеціальності могли відіграти свою роль ще якісь інші невідомі нам причини.
Вищу освіту Григорій Гербільський здобув у Катеринославському (з 1926 р. – Дніпропетровському) вищому інституті народної освіти, де навчався на соціально-економічному відділенні факультету профосвіти, яке містило й колишнє відділення мови і літератури. Тут навчали майбутніх викладачів історії та суспільствознавства. До Інституту він вступив у 1922 році, завершив навчання у 1928 році [10, арк. 6]. У період навчання, як свідчать документи, була перерва [21, арк. 39], під час якої працював учителем у сільській школі [55, арк. 2, 6].
20-ті роки були тяжким періодом в історії становлення і розвитку цього вузу, проте можна твердити, що Григорій Гербільський пройшов добру університетську школу. У цей час в Інституті працювали такі знані українські історики, як Дмитро Іванович Яворницький (1855-1940) [48, с. 577-579], Михайло Федорович Злотников (1890-1942) [46, с. 177-178], Володимир Олександрович Пархоменко (1880-1942) [47, с. 359-361], учений-літературознавець Петро Олександрович Єфремов (1883 – ?) [45, с. 158-159]. Усі названі фахівці та чимало інших представників професорсько-викладацького складу у 1930-х роках були вигнані з Інституту і піддані репресіям [25, с. 78-79]. Професора М.Ф. Злотникова, зокрема, звинуватили в тому, що він «своїм викладанням не озброює студентів революційною теорією, а лише копається в історичному архіві» та протягує «буржуазну контрпропаганду» в курс історії СРСР [25, с. 79]. Репресій удалося уникнути тільки історику Митрофанові Васильовичу Бречкевичу (1870-1963), який 1931 року звільнився з Інституту в зв’язку з виходом на пенсію [44, с. 60-62]. Характерно, що через 20 років комісія з ЦК КП(б)У, яка перевіряла роботу кафедри історії СРСР Львівського державного університету ім. І. Франка, звинуватила Г.Ю. Гербільського в тому, що він «часто читає лекції в дусі буржуазного об’єктивізму», а у своїх працях «не викриває фальсифікації історії українськими буржуазними націоналістами» [31]. Як бачимо, у період сталінщини самі лише спроби зробити об’єктивні висновки на основі опрацьованих історичних джерел мали наслідки щонайменше у вигляді публічного шельмування і приниження. Проте у формуванні особистості молодого історика саме науковці та педагоги Дніпропетровського інституту стали гідним прикладом чесного ставлення до науки.
Окремо слід згадати про створену в Катеринославському вищому інституті народної освіти науково-дослідну кафедру українознавства. Вона була однією з найстаріших кафедр вузу і першою кафедрою такого спрямування в Україні. Керував кафедрою видатний історик Д.І. Яворницький. У її складі в 1920-х роках працювали професори М.В. Бречкевич, М.Ф. Злотников, В.О. Пархоменко та ін. Тематика досліджень кафедри – історія України, історія місцевого краю, етнографія та археологія [25, с. 75]. Активно працював в Інституті створений 1923 року студентський науковий соціально-історичний гурток. Поділ на секції був такий: історія України, російська історія, історія революційного руху, археологія. На засіданнях гуртка з доповідями виступали як викладачі, так і студенти [25, с. 71]. У практику також впроваджували семінари підвищеного типу, які ставили за мету підготовку студентів старших курсів до науково-дослідної роботи [25, с. 71]. Важливе значення для ефективної наукової і навчальної діяльності Інституту мала фундаментальна наукова бібліотека, до складу якої входили книгозбірні розформованих дореволюційних навчальних закладів Катеринослава (на 1930 рік бібліотечний фонд нараховував бл. 70 тисяч томів). Упродовж 1922-1927 років бібліотека передплачувала 80 вітчизняних та понад 40 іноземних журналів [25, с. 76]. (Перелік назв передплачених іноземних журналів вміщено у виданні «Питання та замітки Дніпропетровського Інституту Народньої Освіти» [42, с. 50-53]).
У той час, коли Григорій Гербільський завершував навчання, у Дніпропетровському інституті народної освіти добирали кандидатури для аспірантури, що була покликана готувати кадри для радянської науки. Політична ситуація у країні відбилася на вимогах, що їх висували до охочих навчатися в аспірантурі [25, с. 62]. Григорій Гербільський тим вимогам не відповідав. По-перше, був вихідцем із середовища інтеліґенції, а не робітників чи селян. По-друге, був безпартійний, так і не вступивши ані до Ленінського комсомолу, ані до лав Комуністичної партії. Ми не знаємо, чи прагнув Григорій Гербільський саме в той час вступати до аспірантури, але якщо навіть і так, то обставини були проти нього. З іншого боку, трудова діяльність після закінчення вузу, як це видно з опрацьованих джерел, сприяла формуванню майбутнього вченого-дослідника.
ПРАЦЯ
Трудову діяльність Г. Гербільський розпочав перед вступом до вузу, будучи на посаді канцеляриста [55, арк. 2]. Під час перерви в навчанні в 1925-1926 роках працював учителем історії у с. Солоному неподалік Дніпропетровська (нині райцентр) [55, арк. 2, 6]. Після закінчення вузу в 1928-1929 навчальному році викладав у профшколі друкарів у Дніпропетровську [55, арк. 6]. Школу закрили, тож у пошуках праці довелося виїхати з міста. Наступного навчального року (1929-1930) працював на педагогічній ниві в Донбасі (тоді це був Сталінський округ). (Назва навчального закладу, де він працював на робітфаці, у документах написана нерозбірливо: «коп.» [?] «кш» [?] «ком» [?] «Червона Зірка». – О.П.) [9, арк. 51; 10, арк. 2; 55, арк. 6]. Повернувшись до рідного міста, у 1930-1933 роках викладав на робітфаці нововідкритого Дніпропетровського інституту інженерів транспорту [55, арк. 6]. (Нині Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту ім. В.А. Лазаряна – О.П.). Водночас упродовж 1931-1933 років працював викладачем в Українській промисловій академії (Дніпропетровський філіал) [10, арк. 2, 11]. Отже здобув певний досвід викладання у навчальних закладах різного рівня.
Стаж праці у вищій школі йшов від 1931 року, але початок своєї наукової діяльності Г.Ю. Гербільський пов’язував з переходом на роботу до Дніпропетровського обласного історичного архіву (нині Державний архів Дніпропетровської області). Тут він працював з початку вересня 1932 року до кінця березня 1938 року, послідовно обіймаючи посади наукового співробітника, ст. наукового співробітника та заступника директора по науковій роботі [10, арк. 10; 55, арк. 2, 6]. На одному із збережених документів Г.Ю. Гербільський підписаний як тимчасовий виконувач обов’язків директора архіву [23, арк. 29].
Працювати в Архіві Г.Ю. Гербільський прийшов того року, коли Дніпропетровський крайовий історичний архів і Дніпропетровський окружний архів були об’єднані у Дніпропетровський історичний архів. То був час докорінної реорганізації установи.
Основна робота в Архіві була пов’язана з систематизацією, упорядкуванням та облікуванням масиву архівних документів, підготовкою довідок на запити юридичних і фізичних осіб, обслуговуванням дослідників, добором матеріалу певної тематики для побудови музейних експозицій, зокрема Українського філіалу музею Леніна в Києві. Архів відкривав і свої виставки. Архівні працівники проходили навчання на курсах підвищення кваліфікації. У лютому 1938 року Г.Ю. Гербільський працював у складі комісії, яка приймала «держтехіспити від архівно-технічних робітників» [22, арк. 77].
Перед працівниками Архіву також ставили завдання популяризації архівних матеріалів через публікування заміток та статей у місцевій пресі. Практика роботи з писемними джерелами, здобута під час праці в Архіві, мала велике значення у формуванні майбутнього вченого-історика. У той час Г.Ю. Гербільський почав друкуватися, готуючи на архівних матеріалах статті з історії міста і краю. (У листі до Ю.А. Мицика від 12.05.1975 року Г.Ю. Гербільський указував 1934 рік як час появи своїх перших публікацій. Лист зберігається у приватному архіві Ю.А. Мицика. – О.П.). На жаль, авторці цієї розвідки не вдалося скласти повну бібліографію друкованих праць Г.Ю. Гербільського. Проте, низка виявлених статей та повідомлень у дніпропетровських журналах і газетах дає достатнє уявлення про наукові зацікавлення молодого історика, спрямовані головно в царину краєзнавства. Цій тематиці присвячені статті про історичне минуле Катеринослава [Додаток, № 1], Катеринославське повстання 1856 року [Додаток, № 3], Катеринославське намісництво [Додаток, № 5], міський театр [Додаток, № 2] та ін. Його також приваблювало дослідження рідкісних автографів. У 1937 році на сторінках журналу «Штурм» він опублікував листи російського поета Г. Державіна, що зберігалися у Дніпропетровському історичному архіві [Додаток, № 4].
Підготовка матеріалів для місцевої преси була важливим обов’язком працівників Архіву, але оцінка цієї праці мала специфічний відтінок. В «Архівознавчому збірнику» видання 1938 року вміщена велика стаття анонімного автора про архіви й архівне будівництво у Дніпропетровській області. Стаття мала спеціальний розділ «Агітаційно-пропагандистська робота», де йшлося, зокрема про публікації працівників Дніпропетровського обласного історичного архіву [11, с. 46-49]. Тут вказана чимала кількість назв статей та заміток за 1935-1937 роки, але не названий жоден автор. Згадуються і публікації Г.Ю. Гербільського (їх можна визначити за назвами), але його прізвище, як і інші, замовчувалося. Таке зневажливе ставлення до авторських прав дуже показове з боку тогочасного керівництва різних рівнів.
Робота в Архіві була цікава, але водночас і виснажлива – передусім через невпорядкованість архівних колекцій, які в попередній час непродумано перекидали з одного місця збереження на інше. «У зв’язку з ліквідацією установ окружної системи місцевими архівними управліннями були сконцентровані архівні матеріали всіх окружних установ. Цими матеріалами були переповнені всі архівосховища, причому більша частина фондів була прийнята невпорядкованими. Через відсутність стелажів значна кількість архівних фондів була укладена в штабелі. В такому стані архівні фонди були прийняті організованим в 1932 році обласним історичним архівом та державними історичними архівами Дніпропетровської області» [11, с. 31]. Держава вимагала впорядковувати архівосховища стахановськими темпами, а в Архіві бракувало працівників і необхідного обладнання. До того ж, атмосфера в колективі була не найкраща через настирливі вимоги державного партійного керівництва боротися з внутрішніми ворогами, головно троцькістами, націоналістами тощо. Ця боротьба супроводжувалася звільненням неугодних. У згаданій уже статті про архіви й архівне будівництво у Дніпропетровській області читаємо: «Архівні організації на протязі всього часу під керівництвом партії очищались від ворожих елементів, що засіли в апараті… Всі вони були викриті та викинуті геть з архівів» [11, с. 42]. Керівник обласного архівного управління мав обов’язок представляти списки всіх співробітників управління і архівів області на перегляд до органів безпеки. Один з таких документів, датований 13 вересня 1934 року і скерований до Дніпропетровського обласного управління державної безпеки, повідомляв, що списки співробітників надсилаються «на предмет переверки их в возможности работать в архивных органах, о чем и поставить в известность Облархуправу» [Правопис збережено. – О.П.] [20, арк. 18-19]. У списках бачимо також і прізвище Г.Ю. Гербільського. Очевидно, нічого крамольного після «переверки» не виявили. Характеристика Г.Ю. Гербільського, внесена до особової справи, підкреслювала його позитивні ділові якості, участь у громадській роботі і завершувалася висновком: «На работе в Истархиве может быть оставлен» [23, арк. 16]. Ніяких зауважень ідеологічного характеру як позитивних, так і неґативних у характеристиці не було.
В Архіві Г.Ю. Гербільський працював до кінця березня 1938 р., а вже в перших числах квітня перейшов до Дніпропетровського крайового історико-археологічного музею (нині Дніпропетровський історичний музей ім. Д.І. Яворницького), де працював до кінця серпня 1940 р., обіймаючи послідовно посади завідувача відділу капіталізму, відділу феодалізму і, згодом, заступника директора по науковій роботі. Г.Ю. Гербільському доводилося також виконувати тимчасово обов’язки директора [55, арк. 2]. Основне завдання, що стояло перед колективом Музею у другій половині 1930-х років, полягало в побудові нової експозиції за розділами, котрі мали відповідати соціально-економічним формаціям, як того вимагало марксистсько-ленінське вчення. У діловодному архіві Музею збереглися акти прийому Г.Ю. Гербільським музейних предметів із фондосховищ для потреб експозиції та акти повернення у фондосховища не використаних для експозиції пам’яток. Вказані на актах дати і посади Г.Ю. Гербільського свідчать про те, що він від початку праці в Музеї, себто з перших днів квітня 1938 року до початку листопада поточного року, перебував на посаді завідувача відділу капіталізму [1, арк. 36; 2, арк. 3]; з листопада 1938 року був переведений на посаду завідувача відділу феодалізму і працював на цій посаді до кінця 1939 року [3, арк. 15; 4, арк. 3; 5, арк. 7, 10; 6, арк. 10; 7, арк. 1, 3, 10]. Відділи історії феодалізму та капіталізму перебували у стані реекспозиції. Мабуть, саме експозиційна робота забирала левову частку робочого часу. З початку січня 1940 року Григорій Юлійович Гербільський працює на посаді заступника директора по науковій роботі [36].
Зазначимо, що й на новому місці праці Г.Ю. Гербільський працював як дослідник в Архіві. Писав статті на історичну тематику, використовуючи також і музейні матеріали. На особливу увагу заслуговує його публікація (1940) про листи російського письменника В.Г. Короленка [Додаток, № 10]. Ці рідкісні автографи Дніпропетровський історичний музей одержав стараннями Д.І. Яворницького у 1932 році. Листи російського письменника до народника М.С. Тютчева передав до Музею брат останнього – Сергій Сергійович Тютчев. Листи, на жаль, загинули під час Великої Вітчизняної війни [57, с. 25-26]. Тому публікація Г.Ю. Гербільського, присвячена цим пам’яткам, має особливе значення.
В історії тогочасних наукових зацікавлень Г.Ю. Гербільського найзначнішою подією стала участь у підготовці ювілейного шевченківського збірника. До святкування 125-річного ювілею від народження Тараса Григоровича Шевченка в Україні вийшли друком 1939 року два шевченківські збірники у Києві та Дніпропетровську. В дніпропетровському виданні вміщена підготовлена Г.Ю. Гербільським на архівних матеріалах історична довідка «Катеринославщина за часів першої подорожі поета» [Додаток, № 6]. Цікаво, що в одній із статей збірника є покликання на публікацію Г.Ю. Гербільського в журналі «Штурм» [43, с. 30]. Він же був залучений до редагування та упорядкування матеріалів збірника [55, арк. 4], хоча редактором видання значився партійний діяч І.С. Грушецький.
Музей брав участь в організації святкування шевченківського ювілею. У збірнику повідомлялось, що в Музеї відкривається велика обласна шевченківська виставка [40, с. 154]. На виставці мали намір показати різноманітні матеріали про життя і творчість великого поета. Серед експонатів виставки – 30 копій з живописних полотен і малюнків Т.Г. Шевченка. Особливий інтерес викликав розділ «Т.Г. Шевченко і Дніпропетровщина». То була одна з найрезонансніших музейних виставок, у підготовці якої брав участь Г.Ю. Гербільський.
Працювати в Музеї було нелегко. Складність ситуації полягала, зокрема у тому, що за кілька років до приходу Г.Ю. Гербільського в Музей, з ідеологічних міркувань були звільнені старі музейні кадри, включно з багаторічним директором та опікуном музейних збірок Д.І. Яворницьким. У 1934 році із 17 службовців у Музеї залишилися тільки два: прибиральниця і доглядач. [13, с. 69]. Музей, як відомо, є специфічною інституцією. Для успішної діяльності окрім теоретичної підготовки потрібні ще й знання з історії заснування і розвитку конкретної музейної установи та її колекцій. А ці знання набуваються з роками напруженої праці. У 30-х роках XX ст. була насильницьки й нерозумно перервана наступність поколінь. До Музею прийшли люди, які його не могли знати так, як того потребувала справа. Відомо, що Д.І. Яворницького в останні роки життя запрошували на роботу до Музею, однак проблеми зі здоров’ям та завдані йому образи (при звільненні в 1933 році) не дали йому змоги повернутися до улюбленої справи. Ми згадуємо про це не випадково саме у зв’язку з Г.Ю. Гербільським, котрий, мабуть як ніхто інший серед музейних новачків, був зацікавлений у співпраці з визначним істориком і патріархом музейної справи. Під час навчання у Катеринославському (Дніпропетровському) вищому інституті народної освіти Г.Ю. Гербільський слухав його лекції з історії місцевого краю – Катеринославщини і складав йому іспит з цього предмета [32, с. 795]. У тому, що науковим зацікавленням випускника ДІНО стало саме історичне краєзнавство, на нашу думку, простежується вплив Д. І. Яворницького. З ним Григорій Гербільський спілкувався також під час праці у Музеї, наприклад, працюючи над шевченківським збірником, де Д.І. Яворницький надрукував повідомлення про те, як І. Рєпін малював Т. Шевченка [59].
В епістолярній спадщині Д. І. Яворницького, яка зберігається у Дніпропетровському історичному музеї, є короткий лист до вченого, написаний Г.Ю. Гербільським 3 січня 1940 року:
«Уважаемый Дмитрий Иванович!
Очень прошу сообщить, можете ли Вы и когда принять меня для беседы по делам музея и по истории Запорожья. Ответ прошу вручить М.Я. Белому.
Зам. директора по научной части Гербильский» [36].
На жаль, не маємо відомостей про те, як відбувалося спілкування, але воно, хоч і мало епізодичний характер, безперечно, залишило свій слід у формуванні професійних зацікавлень Григорія Гербільського як дослідника і музейника.
У музейній праці у Дніпропетровську Г.Ю. Гербільським були досягнуті певні успіхи, бо саме його в серпні 1940 р. Народний комісаріат освіти УРСР скерував для участі у створенні експозиції відділу історії феодалізму Львівського історичного музею. (За наказом № 62 від 28 серпня 1940 року він був прийнятий на посаду завідувача відділу феодалізму Львівського державного історичного музею [8, арк. 24]). До Львова Григорій Юлійович виїжджав тимчасово, у відрядження, але доля так склалася, що до рідного міста на постійне проживання він уже не повернувся.
Як працівник Григорій Юлійович, де він не працював би, завжди відзначався виконавською дисципліною та сумлінним ставленням до дорученої справи. Таким він запам’ятався колеґам у Львові. Таким був і в Дніпропетровську. Це засвідчують характеристики з місць праці [10, арк. 87; 23, арк. 16; 55, арк. 14]. Проте особливих нагород не мав, окрім грамот [55, арк. 6]. Під час роботи в Дніпропетровському архіві і Музеї був премійований путівкою на курорт [55, арк. 6].
Прикметною особливістю його трудової біографії є той факт, що Г.Ю. Гербільський, де не починав би працювати, завжди приходив саме в той період, коли установа (навчальний заклад, музей, архів) перебували у стані реорганізації, тобто в найтяжчий і найвідповідальніший час змін і становлення. Так було у Дніпропетровську, потім у Львові, Саратові, Києві і знову у Львові. Така була особливість історії нашого суспільства, і вона відбилася дуже показово в його життєписі.
ГРОМАДСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ І ПРИВАТНЕ ЖИТТЯ
Григорій Юлійович ніколи не стояв осторонь громадського життя, проте революційними настроями не відзначався. До комсомолу не вступив, до партії також. Членом профспілки став лише в 1937 році [55, арк. 6], але колективи установ, де він працював, у Дніпропетровську зокрема, неодноразово обирали його до місцевкому [55, арк. 6]. Г.Ю. Гербільський виявляв особливий інтерес до історії та літератури, знав кілька іноземних мов (німецьку, французьку, польську, чеську). Співпрацюючи з місцевим літературно-художнім та громадсько-політичним журналом «Штурм», він брав участь у літературних декадниках, що їх проводили письменники Придніпров’я. В одному з номерів журналу знаходимо повідомлення про участь Г.Ю. Гербільського в обговоренні теми «Пушкін і Катеринослав» [37]. З перших років педагогічної діяльності він часто виступав з лекціями (також і перед сільською аудиторією) як позаштатний лектор обласного лекційного бюро [10, арк. 4].
Про приватне життя Григорія Гербільського в той період знаємо дуже мало. Одружився він у студентські роки. Дружину звали Лідією Порфирівною, сина – Олександром [55, арк. 6]. Перший шлюб виявився неміцним. З дівчиною, яка стала його другою дружиною, Зінаїдою Андріївною Володченко, він зустрівся у Львові. Разом вони прожили у злагоді й любові 50 років. У другому шлюбі Г.Ю. Гербільський мав сина Михайла. Відомо, що близьким другом на всі роки життя був його рідний брат.
ВИСНОВКИ
Оцінюючи дніпропетровський період у біографії Г.Ю. Гербільського, мусимо зазначити, що саме тут було закладено міцне підґрунтя для наукової діяльності історика, яку він після виїзду з Дніпропетровська до Львова продовжив у тих самих установах, але у зворотньому порядку, працюючи спочатку в музеї, потім – в архіві і, нарешті, у вищій школі. Хоча наукові інтереси Г.Ю. Гербільського трохи змінилися, проте історичне краєзнавство і надалі займало важливе місце у творчій діяльності. Він дуже цікавився історією Львова і Галичини. Захистив кандидатську («Петро Перший в Західній Україні», 1946) та докторську («Розвиток прогресивних ідей в Галичині у першій половині XIX ст. (до 1848 р.)», 1966) дисертації, опублікував три монографії та понад сто наукових та науково-популярних статей, став співавтором кількох путівників та довідників по Львову, займався упорядкуванням та редагуванням наукових видань. Був науковим керівником, порадником та консультантом широкого кола молодих істориків, які з великою вдячністю згадують свого Вчителя. Один з його учнів, Микола Павлович Ковальський (1929-2006), відомий як засновник дніпропетровської школи істориків-джерелознавців. І це дуже символічно – повернутися до альма-матер працею і талантом свого учня. «Про цю високу, благородну людину можна і, напевне, треба було б написати окремо» – сказав про Григорія Юлійовича його улюблений учень [33, с. 23]. Авторка цих рядків з вдячністю приєднується до цих слів, усвідомлюючи необхідність подальших досліджень та продовження вивчення життя і творчості українського вченого-історика, педагога, музейника та архівіста Григорія Юлійовича Гербільського.
Бібліографічні посилання
1. Архів (діловодний) Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького (далі Архів ДІМ). – Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 95.
2. Архів ДІМ. – Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 96.
3. Архів ДІМ. – Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 97.
4. Архів ДІМ. – Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 98.
5. Архів ДІМ. – Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 102.
6. Архів ДІМ. – Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 103.
7. Архів ДІМ. – Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 104.
8. Архів Львівського історичного музею (далі Архів ЛІМ). – Книга наказів по Львівському державному історичному музею за 1940-1941 рр.
9. Архів ЛІМ. – Листки по обліку кадрів та інші особисті документи звільнених працівників на букви «Б-Я». 1947-1954».
10. Архів Львівського національного університету ім. Івана Франка. – Особова справа Г.Ю. Гербільського. № 928 (7294).
11. Архіви і архівне будівництво у Дніпропетровській області // Архівознавчий збірник / Центральне архівне управління УРСР. – К.: Вид-во ЦВК УРСР «Радянське будівництво і право», 1938. – С. 30-49.
12. Басс С. Особенности Холокоста в Днепропетровске (25.08.1941 – 25.10. 1943) и проблемы увековечивания памяти его жертв // Проблемы Холокоста в Украине: [Тезисы докладов и сообщений Первой Международной научной конференции]. – Запорожье: Премьер, 2002. – С. 15-18.
13. Бекетова В.М. Музей – це доля: історія музею в життєписах його працівників // Видатні особистості. Музейна персоналістика: [Матеріали обласної музейної наукової конференції до Міжнародного дня музеїв та 75-річчя Дніпропетровської області]. – Д.: АРТ-ПРЕС, 2008. – Вип. 10. – С. 64-73.
14. Весь Екатеринослав [на] 1904 год – Екатеринослав: Изд. Л.И. Сатановского, 1903. – 332 c.
15. Герасимова Г. Гербільський Григорій Юлійович // Енциклопедія Сучасної України / НАН України, НТШ, Ун-т енциклопедичних досліджень НАН України. – К., 2006. – Т. 5. – C. 552-553.
16. Герасимова Г. Гербільський Григорій Юлійович // Українські історики XX століття: Біобібліографічний довідник / Ін-т історії України НАН України. – К., 2003. – Вип. 2, ч. 2. – С. 103-104.
17. Гербильский Григорий Юльевич // Историки-слависты СССР: Биобиблиографический словарь-справочник / Ин-т славяноведения и балканистики АН СССР. – М.: Наука, 1981. – С. 60-61.
18. Гербільський Григорій Юлійович // Радянська енциклопедія історії України: У 4-ох т. – К.: Голов. ред. Україн. Рад. Енциклопедії, 1969. – Т. 1. – С. 414.
19. Гербільський Григорій Юлійович // Учені вузів Української РСР. – К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1968. – C.109.
20. Державний архів Дніпропетровської області (далі ДАДО) – Ф. 268. – Оп. 1 дод. –Од. зб. 15.
21. ДАДО. – Ф. 402. – Оп. 1. – Од. зб. 1.
22. ДАДО. – Ф. 1684. – Оп. 1. – Од. зб. 17.
23. ДАДО. – Ф.1684. – Оп. 5. – Од. зб. 3.
24. Збірник науково-методичних матеріалів «Українська музейна енциклопедія» / Авт.-упоряд.: М.М. Варшавська, С.Я. Івахно, Е.М. Піскова, Л.Д. Федорова, Н.О. Щеколдіна; Ред. Е.Я. Уманцева; Нац. музей історії України. Наук. метод. відділ музеєзнавства. – К., 2006. – 155 с.
25. Історія Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара / Голова редкол. М.В. Поляков; Наук. ред. С.І. Світленко. – Д.: Вид-во ДНУ, 2008. – 308 с.
26. Історія міста Дніпропетровська / За наук. ред. А.Г. Болебруха. – Д.: Грані, 2006. – 596 с.
27. Календарь-ежегодник «Приднепровье». – Екатеринослав: Изд. Екатеринослав. губерн. стат. ком., 1910. – С. 388.
28. Карцева Т. Професор. Син професора // Пульс: Газета Дніпропетровської державної медичної академії. – 1994. – 27 груд. (№ 33/34). – С. 2.
29. Кафедра біології // Дніпропетровська Державна Медична Академія. 1916-2001: 85 років / Упоряд. О.В. Люлько; Ред. Г.В. Дзяк. – Д.: РВА «Дніпро-ВАЛ». 2001. – С. 219-228.
30. Кафедра гістології // Дніпропетровська Державна Медична Академія. 1916-2001: 85 років / Упоряд. О.В. Люлько. Ред. Г.В. Дзяк. – Д.: РВА «Дніпро-ВАЛ», 2001. – С. 45-58.
31. Кізя Л., Корнійчук А., Стецюк К. Серйозні хиби у викладанні історії у Львівському університеті//Радянська Україна. – 1951. – 1 груд. (№ 282). – С. 3 ; За радянську науку. – 1951. – 13 груд. (№ 36). – С. 2-3.
32. Ковальський М. Гербільський Григорій Юлійович (1904-1991) – український історик // Епістолярна спадщина академіка Д. І. Яворницького / Уклад.: С.А. Абросимова, А.І. Перкова, О.В. Піцик, Н.Г. Чередник; Заг. ред. А.Н. Стежара; Дніпропетр. іст. музей ім. акад. Д.І. Яворницького. – Д.: Гамалія, 1997. – Вип. 1: Листи вчених до Д.І. Яворницького. – С. 795-796.
33. Ковальський М.П. Історик і історіографія // Дніпропетровський історико-археографічний збірник. – Д.: Промінь, 1997. – Вип. 1: На пошану професора Миколи Павловича Ковальського. – С. 9-28.
34. Кріль М. Гербільський Григорій Юлійович // Історичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка (1940-2000): Ювілейна книга до 60-річчя історичного факультету. – Львів, 2000. – С. 90-91.
35. Кріль М. Гербільський Григорій Юлійович // Енциклопедія Львова / За ред. А. Козицького, І. Підкови. – Львів: Літопис, 2007. – Т. 1: А – І. – C. 515.
36. Лист Г.Ю. Гербільського до Д.І. Яворницького // Епістолярна спадщина академіка Д.І. Яворницького / Уклад.: С.А. Абросимова, А.І. Перкова, О.В. Піцик, Н.Г. Чередник; Заг. ред. А.Н. Стежара; Дніпропетр. іст. музей ім. Д.І. Яворницького. – Д.: Гамалія, 1997. – Вип. 1: Листи вчених до Д.І. Яворницького. – С. 795-796.
37. Літературні декадники. Пушкін і Катеринослав // Штурм. – 1937. – № 1. – С. 91-92.
38. Марти Ю.Ю., Баранникова И.А. Николай Львович Гербильский и его роль в создании теоретических основ и биотехники осетрового хозяйства // Осетровые и проблемы осетрового хазяйства: Сборник, посвященный научной деятельности проф. Николая Львовича Гербильского / Ленинград. гос. ун-т; Под ред. Ю.Ю. Марти и И.А. Баранниковой. – М., 1972. – С. 3-39.
39. Ми з Львівського історичного… 1893-2003: До 110-річчя створення ЛІМ: Спецвипуск / Наук. ред.: О. Роман, І. Полянська-Юзьків; Літ. ред. Я. Тучапський. – Львів: Новий час, 2004. – 202 с.: іл.
40. Народ шанує пам’ять поета // Пам’яті Шевченка: Історико-літературний збірник. 1814-1939 / Відп. ред. І.С. Грушецький. – Д.: Вид. Дніпропетров. обл. ювіл. Шевченків. ком., 1939. – С. 150-154.
41. Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Дніпропетровська область / Ред. кол. Є.І. Бородін (голова), В.В. Іваненко, Н.І. Капустіна та ін. Відп. ред. С.І. Світленко. – Д.: Арт-Прес, 2008. – 1248 с.
42. Питання та замітки Дніпропетровського Інституту Народньої Освіти. – Дніпропетровськ, 1927. – 59 с.
43. Пустинський Й. Шевченко і Катеринославщина // Пам’яті Шевченка: Історико-літературний збірник. 1814-1939 / Відп. ред. І.С. Грушецький. – Д.: Вид. Дніпропетров. обл. ювіл. Шевченківського ком., 1939. – С. 17-31.
44. Світленко С.І. Бречкевич Митрофан Васильович // Професори Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара. 1918-2008 / Наук. ред. С.І. Світленко. – Дніпропетровськ, 2008. – С. 60-62.
45. Світленко С.І. Єфремов Петро Олександрович // Професори Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара. 1918-2008 / Наук. ред. С.І. Світленко. – Дніпропетровськ, 2008. – С. 158-159.
46. Світленко С.І. Злотников Михайло Федотович // Професори Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара. 1918-2008 / Наук. ред. С.І. Світленко. – Дніпропетровськ, 2008. – С. 177-178.
47. Світленко С.І. Пархоменко Володимир Олександрович // Професори Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара. 1918-2008 / Наук. ред. С.І. Світленко. – Дніпропетровськ, 2008. – С. 359-361.
49. Світленко С.І. Яворницький Дмитро Іванович // Професори Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара. 1918-2008 / Наук. ред. С.І. Світленко. – Дніпропетровськ, 2008. – С. 577-579.
50. Список абонентів Дніпропетровських міських АТС. – Дніпропетровськ, 1938/1939. – 76-XVIII с.
51. Список абонентів Дніпропетровської міської телефонної сітки. – Дніпропетровськ, 1931/1932. – 158 с.
52. Список гласних Катеринославської міської думи. 1787-1919 / Уклад. В.І. Лазебник. – Зберігається на правах рукопису в науковому архіві ДІМ.
53. Справочная книга «Весь Екатеринослав». – Екатеринослав: Изд. Л.И. Сатановского, 1913. – 302 с.
54. Старостин В. Улица Серова, 16 // Городская газета. – 1999. – 10 июня (№ 23). – С. 14.
55. Холокост в Днепропетровске. Поименные данные о жертвах // Книга памяти. Днепропетровск / Совет Днепропетров. город. орг. евреев-инвалидов Великой Отечественной войны и участников боевых действий; Редкол.: С. Басс, С. Барн, И. Кацнельсон и др. – Днепропетровск: Полиграфист, 2001. – Кн. 3. Ч. 1. – С. 231-388.
56. Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі ЦДІАУ, м. Київ). – Ф. 4570. – Оп. 3. – Спр. 11. – Арк. 1-15.
57. Чабан М. Птахи з гнізда Придніпров’я. – Д.: ВАТ: «Дніпрокнига», 2005. – 480 с.
58. Шаповал І. У пошуках скарбів. – К.: Дніпро, 1983. – 327 с.
59. Яворницкий Д.И. История города Екатеринослава. – Д.: Промінь, 1989. – 200 с.
60. Яворницький Д.І. Шевченко і Рєпін // Пам’яті Шевченка: Історико- літературний збірник. 1814 – 1939 / Відп. ред. І.С. Грушецький. – Д.: Вид. Дніпропетров. обл. ювіл. Шевченківського ком., 1939. – С. 130-135.
61. Herbilsky Hryhorii // Encyclopedia of Ukraine / Edited by V. Kubijovyč; University of Toronto. – Toronto; Buffalo; London, 1988. – Vol. 2: G – K. – Р. 140.
ДОДАТОК
Бібліографія друкованих праць Г.Ю. Гербільського за період 1936-1940 роки
1. Екатеринослав – сто лет тому назад. [По материалам Областного истори-ческого архива] // Звезда. – 1936. – 29 янв. (№ 23). – С. 3.
2. Екатеринославский театр в 1881 г. [По материалам Областного историче-ского архива] // Звезда. – 1936. – 29 февр. (№ 49). – С. 3.
3. Катеринославське повстання 1856 р. [За матеріалами Дніпропетровського обласного історичного архіву] // Штурм. – 1936. – № 3 (берез.). – С. 76-81.
4. Два листи Г.Р. Державіна // Штурм. – 1937. – № 4 (квіт.). – С. 81-83.
5. Катеринославське намісництво // Штурм. – 1937. – № 9.
6. Катеринославщина за часів першої подорожі поета [Історична довідка] // Пам’яті Шевченка: Історико-літературний збірник. 1814-1939 / Відп. ред. І.С. Грушецький. – Д/: Вид. Дніпропетров. обл. ювіл. Шевченківського ком., 1939. – С. 33-38.
7. Адмірал П.С. Нахімов. (До 85-річчя з дня смерті) // Зоря. – 1940. – 12 лип. (№ 159). – С. 2.
8. Днепропетровск // Советская Украина. – 1940. – 22 авг. (№ 194). – С. 2. – Соавт. С. Шульман.
9. Запорожці за Дунаєм. З минулого нашої Батьківщини// Зоря. – 1940. – 3 серп. (№ 178). – С. 2. – Співавт. С. Піковська.
10. Нові листи В.Г. Короленко // Зоря. – 1940. – 26 квіт. (№ 96). – С. 6.
11. О.В. Суворов (До 140-річчя з дня смерті) // Зоря. – 1940. – 18 трав. (№ 113). – С. 3.
12. Радянська Прибалтика. 3. Естонія // Зоря. – 1940. – 27 лип. (№ 172). – С. 2.
Автор: Перелигіна О.І. – головний зберігач Львівського історичного музею
Джерело: Роль музеїв у культурному просторі України й світу: стан, проблеми, перспективи розвитку музейної галузі. (Збірник матеріалів загальноукраїнської наукової конференції з проблем музеєзнавства, присвяченої 160річчю заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворннцького) Вин. 11. — Д.: АРТПРЕС. 2009. 608 с.
