Сучасний культурний простір України характеризується потужним розвитком фестивального руху, який починаючи від 1990-х рр. охопив практично всі регіони. Це пояснюється багатовекторними процесами децентралізації й регіоналізації, що стали відбуватися в Україні після розпаду Радянського Союзу. В перші роки незалежності практично всі культурні події були пов’язані із столицею України – Києвом. У 1989 р. саме там відбувся перший «Київ. Мюзик. Фест» як альтернатива концертному сезону, потім з’явилися «Прем’єри сезону», «Контрасти» (Львів), «Вечори нової музики» (Харків), «Два дня і дві ночі в Одесі». Із переважно музичної сфери фестивалі поступово стали поширюватися на інші жанри мистецтва, формуючи сталу традицію міжкультурної комунікації, ставши резонансним засобом демонстрації культурної значущості певного просторового локусу.
Взагалі, фестиваль, в широкому розумінні цього слова (фр. Festival – святковий, веселий), – це масове свято, на якому показують досягнення певного виду мистецтва [6]. Ця концепція знайшла втілення і в музейній справі під час проведення Московського міжнародного фестивалю «Інтермузей», заснованого в 1999 р., Красноярського міжнародного бієнале «Відкритий музей» (проводиться з 1997 р.), Азійського культурологічного фестивалю у Казахстані та інших. У 2005 р. до когорти музейних форумів приєднались і музеї України, започаткувавши український музейний фестиваль у Дніпропетровську.
Сьогодні не є секретом, що на сучасному етапі розвитку суспільства музей зазнав значної еволюції – від зібрання артефактів до багатофункціонального соціокультурного інституту, призначеного зберігати історико-культурну спадщину і природничо-наукові цінності, нагромаджувати і поширювати інформацію за допомогою музейних предметів, а також використовувати їх з науковою, освітньо-виховною і популяризаторською метою. В основу сучасного розуміння музею покладене нове бачення соціального і культурного контексту його функціонування. Розширення функцій музею, становлення музеєзнавства як самостійної наукової дисципліни свідчить про перетворення музею на особливий соціально-культурний інститут в єдності його соціальної та культурної складових. Ця обставина позначилася на векторах та механізмах трансформації музейних установ, головне завдання якої полягає у збереженні сутності музею при значній видозміні форм і методів його діяльності. Результатом творчого пошуку в музейній сфері є створення нових типів музеїв: потужних культурно-духовних центрів, у яких діють спеціалізовані експозиції, що акцентують увагу на досягненнях різних галузей знань, окремих наук і видів мистецтва тощо.
Такий підхід застосовується у науково-просвітній та виставковій роботі Музею історії Дніпродзержинська, що пов’язано із специфікою семіосфери цього індустріального міста, культурний простір якого замкнений у трикутнику: «Театр – Музей – Бібліотека». Займаючи центральне місце в цьому просторовому локусі, музей органічно поєднав основну функцію історико-культурного та науково-дослідного центру із потужним арт-напрямом, оскільки художній музей або арт-галерея до цього часу в місті відсутні. У намаганнях досягти компромісу між традиціями та новаціями, оптимальним механізмом такого поєднання виявилася ідея фестивалю, причому не в традиційному розумінні цього слова як презентації певних досягнень, а в креативному. Креативність проекту полягає у розкритті глибинної сутності явища фестивалю як знаково-символічного факту культури, за допомогою якого організатор декларується як унікальний епіцентр мистецьких подій, що приваблює до себе публіку з інших міст. Не випадково зарубіжні дослідники Ж. Боже-Ганьє, Ж. Шабо та інші акцентували увагу на виконанні фестивалем функцій культурного центру, здатного приваблювати численних відвідувачів [3, с. 298].
В основу концепції історико-культурологічного фестивалю, який вже два роки поспіль з успіхом проходить у Музеї історії Дніпродзержинська, покладена семіотична модель комунікації, яка побудована насамперед на використанні візуальних або іконічних знаків, коли «комунікація відбувається за допомогою символів або знаків, які щось репрезентують, тобто речей, які щось репрезентують, володіють певним значенням… Значення є тим, що повідомляє знак» [1, с. 179].
Визначення домінуючого фестивального знаку обумовлене історією Дніпродзержинська, територія якого включає колишні запорозькі слободи Романкове (ХVII ст.), Кам’янське (1750 р.), Тритузне (1740 р.), Карнаухівка (1738 р.). Звичайно, до наших часів не дійшло і не могло дійти зображень першопоселенців – запорозьких козаків. Тому їхнім уособленням можна вважати збірний образ козака Мамая: кобзаря-характерника, мандрівного запорожця, вояки і гультяя, жартуна і філософа, бабія і ченця одночасно, тобто справжнього народного героя: «Хоч дивись на мене, та ба не вгадаєш, відкіль родом і як звати, нічичирк не скажеш». Не випадково відомий мамаєзнавець С. Бушак трактує слово «Мамай» як «всяку кочівну людність у степу» або «камінну статую в степу», що так чи інакше відповідає знаку степу [4, с. 29]. В народній свідомості мамаї сприймалися також узагальнено, стосовно кожного реального козака, що мав власне ім’я та прізвище.
Народні картини, що зображують козака під деревом, давно стали візитів-кою української культури, символом її національної самобутності. Ще у ХIХ cт. ці зображення можна було побачити і в простих селянських хатах, і в розкішних дворянських садибах. До образу Мамая зверталися великі діячі минулого – Тарас Шевченко, Іван Франко, Ілля Рєпін, Георгій Нарбут; його вивчали видатні вчені Дмитро Яворницький, Данило Щербаківський, Платон Білецький. Сучасні дослідники вважають, що козак Мамай – один із психотипів українців, матриця, закладена в нас Богом, природою, історією. В Мамаях закодована дуже важлива для української душі інформація. Вона знаходить своє виявлення в найбільш складні для нації часи і виривається назовні: низка козацьких повстань ХVII ст. і визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, Іван Мазепа і Тарас Шевченко, національні змагання на початку ХХ ст., нарешті – Майдан, як останній за часом спалах українського духу, ось далеко не повний перелік проявів цього українського психотипу. Поки існує цей психотип, поки він не розмитий часом, обставинами, спокусами, доти є сенс думати і говорити про можливість українського відродження. Мамай не просто міфічна постать, оспівана в легендах та змальована на старовинних малюнках. Ця легенда набуває рис реальності й тому залишається поза часом. Образ козака Мамая продовжує активно жити і сьогодні, вже в третьому тисячолітті, засвідчуючи культурну самобутність українців в добу глобалізації.
Нетлінний образ Козака Мамая, який глибоко захований в українській душі, став основним творчим винаходом фестивалю. Основна мета фестивалю – інтерпретація мистецького першотвору у різних жанрах та варіаціях для створення українського простору. В цьому сенсі фестиваль набуває особливої актуальності. Адже сучасний статус Дніпродзержинська в культурному ландшафті України визначається як Провінція, маргінальний стан якої пов’язаний із соціальним складом населення. Переважна більшість мешканців Дніпродзержинська належить до денаціоналізованого робітничого класу.
Разом з тим, музейна установа, зберігаючи та популяризуючи пам’ятки матеріальної та духовної культури, здатна запобігати посиленню тенденцій до культурної уніфікації шляхом усвідомлення нацією власної самобутності. Адже діяльність музею як репрезентанта культурних цінностей спрямована на формування історичної свідомості, збереження пам’яті нації, підвищення рівня знань про минуле і сьогодення. До музейної установи люди приходять у пошуках життєвих цінностей та орієнтирів, духовного здоров’я, відчуття спадковості в часі. Музеї допомагають їм долати проблеми, пов’язані з різноманіттям багатокультурного світу, формуючи терпимість, толерантність і уміння цінувати життя.
«Мамай-fest», заснований Музеєм історії Дніпродзержинська в 2008 р., – це звернення у формі музейного дійства до історико-культурної спадщини українського народу з метою популяризації національних традицій, що склалися в Україні за козацьких часів. Музейне дійство, з огляду на його змістовну складову, відбувалося в кількох естетичних вимірах: мистецькі твори та музейні предмети із закодованою в них пам’яттю народу, музика і співана поезія (народна творчість кобзарів) та кіномистецтво. Відповідно ці естетичні виміри знайшли конкретну форму і відтворення під час першого музейного фестивалю, створюючи гармонійний цілісний ансамбль. Простір фестивалю формується за принципом сакрального кола: учасники та гості набувають статусу справжніх цінителів мистецтва.
Відкрила «Мамай-fest-2008» художня виставка, на якій поряд із наївним народним малярством були представлені різножанрові твори сучасних митців Придніпровського краю (живопис, графіка, скульптура, декоративно-прикладне мистецтво). Універсальна народна картина «Козак Мамай» виступала як першооснова у сучасному образотворенні, створюючи новий художній простір. Образ Мамая вабив, як учасників фестивалю, так і гостей, своєю химерністю, загадковістю, невловимістю, що давало можливість для творчої уяви, багатства трактувань. Власне бачення цієї теми на виставці запропонували сучасні митці – Володимир Наконечний, Сергій Алієв-Ковика, Олександр Чегорка, Володимир Городиський, Анатолій Жежер, Микола Аніщенко, Валентина Панко, Наталя Рибак та інші. Низка композицій побудована у кілька планів: образ Мамая доповнюється побутовим дійством: козак підіймає чарку, грає у карти, розмовляє з дівчиною тощо. Але найістотнішою залишається традиційна композиційна лінія – дерево-кінь-козак-бандура. Завершувався художній ряд роботами юних авторів – вихованців загальноосвітніх шкіл, яким була надана можливість висловити своє ставлення до Мамая в окремій експозиції дитячої творчості.
В 2008 р. у «Мамай-festі» взяли участь відомі діячі культури і мистецтва: кобзар Тарас Компаніченко з програмою «Лицарські пісні», мистецтвознавець Станіслав Бушак, історик Григорій Іващенко та інші. В рамках фестивалю експонувалася виставка раритетних видань «Кобзаря» Тараса Шевченка із приватних колекцій А.І. Ялового, О.В. Смакоти та інших.
Продовжила задану тему першого фестивалю презентація художнього фільму Олеся Саніна «Мамай» (2003 р.), в якій через відеоряд переосмислюються самобутні українські картини, виділяється їхній багатий духовний та ідейно-образний потенціал. Це погляд митця у сиву давнину, інтерпретація поетичної історії українського народу. Подією номер один на фестивалі стало звернення до учасників і гостей фестивалю режисера картини – Олеся Саніна, який вражаюче поєднав у картині застосування найновіших технологій і фольклорної поетики [5, с. 7].
Якщо перший історико-культурний фестиваль «Мамай-fest» у часі був пов’язаний з Міжнародним днем музеїв, то другий – з Днем міста Дніпродзержинськ. Відповідно він був переформатований. Основне дійство відбувалося навколо двох експозицій: колективної виставки сучасного живопису, графіки, скульптури, декоративно-прикладного мистецтва – «Запорозьке козацтво в сучасному мистецтві» та персональної виставки живопису галицького митця Ореста Скопа, який написав близько 300 полотен із зображенням Мамаїв. На виставці було представлено більше 20 полотен. Свій проект художник присвятив українським кобзарям, страченим в 1930-тих рр. після їхнього з’їзду у Харкові [9, с. 2].
Особливістю колективної виставки було розширення географії учасників за рахунок митців Донбасу, Львова, Санкт-Петербурга, а також підвищення художнього рівня експозиції, що було відзначено як у засобах масової інформації, так і мистецтвознавцями [7, с. 5]. Як і перший фестиваль, другий теж проходив за активної участі художників, музикантів, зокрема ґурту Арт-вертеп, колекціонерів, діячів культури та мистецтв. Особливо цікавою виявилася дискусія «Архетип козака Мамая», в якій взяли участь мистецтвознавці С. Бушак та О. Годенко-Наконечна. За традицією було відкрито виставку дитячих малюнків «Козак Мамай та його пісня». На дитячу аудиторію було також розраховано свято української вишиванки, що відбулося в рамках фестивалю.
Кульмінацією другого «Мамай-festу» став останній день – 6 червня 2009 р., під час якого відбулося урочисте відкриття своєрідного музею під відкритим небом «Історія міста в знаках та символах». У рамках експозиції було презентовано відреставрований автентичний пам’ятник «Прометей», демонтований в 2000 р. у зв’язку із незадовільним станом та переданий до музею на постійне зберігання [2, с. 6]. Учасники та гості фестивалю також відвідали лицарський турнір, свято зливаної каші, співоче поле, вернісаж, що відбувалися того дня біля музею. Історико-культурологічний фестиваль, який відбувся у Дніпро-дзержинську, зґуртував навколо себе всіх, хто має живий інтерес до вищезазначених тем. Аудиторія вікова та соціальна – не обмежені.
Завдяки реалізації цього проекту було сформоване українське мистецьке поле, яке не обмежилося тільки територією музею історії Дніпродзержинська. У липні 2009 р. у Львівському музеї історії релігії з великим успіхом експонувалася виставка «Мамай-fest: галицька проекція». Після її відкриття 9 липня 2009 р. митці Галичини та Придніпровського краю заснували Мамаєве товариство, яке взяло собі за мету «утвердження національних символів в українському модерному мистецтві» [8, с. 1].
Отже, реалізація історико-культурологічного проекту «Мамай-fest» свідчить, що така сучасна форма синтезу наукових, виховних та культурно-мистецьких аспектів стимулює інтерес людини до історії свого роду, нації, повагу до культурних традицій пращурів, захоплення краєзнавством. Разом з тим міський культурний дискурс дублюється у просторі фестивалю, а фестивальний – у міській семіосфері. «Мамай-fest», як усталений знак, не тільки ускладнює міську семіосферу м. Дніпродзержинськ, а набуває значення фактору підвищення культурного статусу міста в Україні.
Бібліографічні посилання:
- Вайдахер Ф. Загальна музеологія. Посібник / Пер. з нім. В. Лозинського, О. Лянг, Х. Назаркевич. – Л.: Літопис, 2005. – 632.
- Довгаль С. Прометея розкували // Украъна молода, 2009, 11 червня.
- Зуєв С. П. Провинциальный фестиваль по-французски // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти. Г. Берліоз та світова культура: Зб. Наука. Пр. – Вип. 12. – Х.: ХДІМ ім. І.П. Котляревського, 2003. – С. 297-306.
- Козак Мамай: Альбом / Автор вст. ст.: Ст. Бушак. – К.: Родовід, 2008. – 304 с.
- Куценко Л. «Мамай-fest» дань моде или реальное будущее? // Экспедиция ХХI, 2008, № 5. – С. 7.
- Новий тлумачний словник української мови. – К.: Аконіп, 2006. – С. 653.
- «Мамай-fest»: фейерверк истории, культуры, традиций // Відомости, 2009, 10 июня.
- Манифест товариства «Козак Мамай». 2009 р. Рукопис // Музей історії Дніпродзержинська. – 2 арк.
- Скоп Орест. Козак Мамай: Каталог. – Л., 2008.
Автор: Буланова Н.М. – Директор Музею історії м. Дніпродзержинська, к.і.н.
Джерело: Роль музеїв у культурному просторі України й світу: стан, проблеми, перспективи розвитку музейної галузі. (Збірник матеріалів загальноукраїнської наукової конференції з проблем музеєзнавства, присвяченої 160річчю заснуван¬ня Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворннцького) Вин. 11. — Д.: АРТПРЕС. 2009. 608 с.
