Національний заповідник «Хортиця», починаючи з 2007 року, має в своєму складі історико-культурний комплекс «Запорозька Січ», який поєднує музейно-експозиційні та рекреаційні об’єкти. Згідно наукової концепції, основна місія музейно-експозиційних об’єктів полягає у відродженні та пропагуванні національної культури, актуалізації її живого образу на базі історичного матеріалу, пов’язаного з історією запорозького козацтва. Це об’єкти, на яких лежить найбільше смислове та інтерактивне навантаження. Кожен з них виконує власну функцію в рамках загальної задачі побудови «козацького універсуму», має окрему тематичну направленість, може функціонувати автономно, зав’язуючи провідні проблеми у самостійні маршрути огляду. Водночас окремі експозиції пов’язуються в єдину систему комунікації, доповнюючи та розширюючи одна одну та об’єднані загальною системою екскурсійних маршрутів [1, с. 8].
Експозиція «Курінь» в історико-культурному комплексі «Запорозька Січ» є однією з провідних. Структурно вона складається з двох експозиційних підрозділів: житлове приміщення та сіни. Композиційне рішення інтер’єрів об’єкту задається традиційним плануванням функціональних зон житла, особливостями «гуртожиткового» устрою козацького куреня, на якому трималися традиції січового побратимства та устої козацьких «вольностей».
В основі створення експозиції об’єкту «Курінь» лежить наймолодший в експозиційному мистецтві метод образної та сюжетно-драматургійної побудови експозиційного середовища. Цей вибір був обумовлений специфікою провідного типу сприйняття, психофізичними особливостями сучасної особистості, а також пануючими естетичними та стильовими критеріями нашого часу. Адже ритм життя, фантастичний, порівняно з минулим, потік інформації призвели до того, що людина, певною мірою, втратила притаманну виключно їй властивість споглядати та вдумливо спостерігати об’єкт. Її свідомість потребує постійного поповнення інформацією, швидкості, яскравості та запам’ятованості; вона підготовлена до моментального сприймання предмету в його цілісності, що, в свою чергу, відповідає художньому образу як концентрованій формі інформації або сюжету як змісту концепції.
В сучасній експозиційній діяльності тяжіння до сюжету (сценарію), театрального дійства є актуальним і навить природнім, адже театр, як і музей, створює в наш час передусім концептуально обумовлене середовище. До того ж музей, в силу конкретно-предметної природи своїх пізнавальних засобів, не має можливості прямо відтворювати узагальнюючі наукові дефініції. Один із шляхів вирішення даної проблеми – звернення до образних аналогів історичних понять. В цьому контексті доречно згадати, що експозиція об’єкту «Курінь» знаходиться у складі комплексу, який за своїм профілем є історико-культурним. Оскільки культура являє собою символ (образ) в його різних проявах, звернення до образно-символічного бачення того чи іншого феномену здається досить органічним. Оперуючи вказаними категоріями образу та символу, ми звертаємось передусім до міфологічного шару підсвідомості та архетипічних засад людського буття. Архетип, як відомо, представляє зафіксовані в структурі внутрішнього світу людини сліди пам’яті минулого людства, досвіду, що передається з покоління в покоління. В цьому сенсі звернення до глибинних механізмів людської психіки та підсвідомості може бути найбільш успішним саме в музейній експозиції (наприклад, на базі етнографічних джерел, які є основою предметної бази даного експозиційного об’єкту).
Згідно загальної концепції, музейно-експозиційні об’єкти історико-культурного комплексу «Запорозька Січ» розглядаються в якості сукупності образів-символів, які утворюють так зване «січове буття». «Січове буття» – це комплекс найбільш характерних рис менталітету і характеру запорозьких козаків, які культивувалися та формувалися під безпосереднім впливом Запорозької Січі і тому приймали специфічні контури та ознаки [1, с. 9]. Специфіка образу життя козацтва проявлялась на рівні механізмів життєвої самоорганізації та знайшла своє втілення в архетипах колективної свідомості, які пропонується називати «козацькими способами буття». Козацькі способи буття складали образ-код, завдяки якому певне явище національної історії та культури асоціюється саме із запорозьким козацтвом. В якості таких способів буття пропонуються: «Любов до Батьківщини», «Активність дій по захисту її кордонів та правопорядку», «Прагнення до певного порядку та самоорганізації», «Демократичність», «Духовність», «Зв’язок». В рамках концепції вони трактуються як провідні експозиційні образи, серед яких експозиційний об’єкт «Курінь» втілює «Любов до Батьківщини, родини».
Концепція експозиції «Курінь» ґрунтується на ідеї любові до Батьківщини та рідної землі. Січовий курінь – це символ української домівки (хати) та родини. Саме з куреня розпочиналося життя козака на Запорозькій Січі. Курінного отамана називали батьком. На довгий час саме курінна громада була козаку за родину, а курінь ставав його єдиним притулком. Одночасно експозиція «Куреня», в силу специфічного способу життя його мешканців, не могла і не повинна повністю відтворювати хатнє начиння та інтер’єрі особливості, що були притаманні для традиційної домівки. В загальному інтер’єрі ця специфіка есплікується за допомогою досить потужного комплексу зброї, відсутністю прикрас та інших деталей, що утворюють певний затишок (наприклад, рушників, оздобленого посуду). Інтерактивними та анімаційними засобами відвідувачам пропонується спробувати відчути переживання людини, що докорінно змінила власний спосіб буття. Іншими словами планується відтворення реалій аскетичного, суто чоловічого, напіввійськового життя, наповненого суперечливими прагненнями та почуттями, що відображають складне внутрішнє буття людини українського прикордоння.
Повертаючись до образної та сюжетно-драматургійної побудови середовища як провідного методу показу в експозиційному об’єкті «Курінь», пропонується в основі сюжету вбачати ситуацію, коли козаки куреня, відпочиваючи після сніданку, отримали звістку про несподіване наближення ворога до Січі. Перервавши трапезу, вони вибігли на майдан на військову раду. Означений момент в експозиційному плані демонструється за допомогою розкиданого одягу, предметів дозвілля (гральних карт, музичних інструментів), перекинутого посуду, залишків сніданку тощо. Обраний сценарій передбачає поліваріантність розвитку подій та дозволяє використовувати безліч інтерактивних та анімаційних прийомів.
Для створення образу суворого, аскетичного, напіввійськового життя пропонується використовувати природні матеріали та фактуру. Співвідношення кольорів, загальне кольорове та пластичне рішення експозиційних приміщень співвідноситься з кольором та фактурою основного і обов’язкового для об’єктів будівельного матеріалу – дерева, який превалює в усіх конструктивних елементах, а також із природними та тонувальними кольорами та фактурою матеріалів, з яких виготовлено майже примітивне грубе умеблювання, предмети вжитку, одяг, зброю тощо [1, с. 18].
Як відомо, створення історико-культурологічних реконструкцій здійснюється шляхом узагальненням та індивідуалізації, і тому історія має два обличчя – соціологічне, звернене до масових процесів, та гуманітарне, звернене до особистості. В цьому контексті розділи музейно-експозиційних об’єктів комплексу «Запорозька Січ» змістовно інтегруються один в один в рамках підходу, що визначається як антропологічний або культурно-антропологічний. Використання вказаного методу робить об’єктом музейної комунікації параметри повсякденного життя запорозького козака та переносить до центру уваги передусім Людину, Особистість та її феномен в конкретному історичному контексті. Обрання культурно-антропологічного підходу як принципу побудови експозиції музейно-експозиційного об’єкту «Курінь» є доречним ще й з огляду на той факт, що інтерес до Особистості є актуальною темою сьогоденного наукового дискурсу та суспільних відносин в зв’язку із загальною проблемою відчуження, невілювання та деперсоніфікації, яка охопила сучасне людство, і українське суспільство, нажаль, не є виключенням.
З огляду на сказане, експозиція комплексу розглядається в площині зображення історії життя пересічної людини, що волею обставин потрапила на Січ. Вона (експозиція) виступає своєрідним життєвим проектом, в якому завжди присутній вибір різноманітних ситуацій. Кожен з експозиційних розділів відображатиме певний період існування запорозького козака в Запорозькій Січі, починаючи з моменту запису в січовий курінь, участі у військових акціях, громадському та церковному житті січового товариства, а також варіативність його долі в контексті тих можливостей, що пропонувались Запорозькою Січчю кожному з її мешканців (можливість бути обраним кошовим отаманом, генеральним писарем та інше). В цьому контексті в експозиційному підрозділі «Курінь» пропонується проведення тематичних екскурсій з акцентом на персоналіях доби козацтва, анімаційних вистав, присвячених повсякденному життю козака в курені.
Окрім вищезазначеного методу образної та театралізованої побудови експозиційного середовища при створенні інтер’єрної експозиції «Курінь» пропонується використовувати методи історичної та етнографічної аналогії, які не заперечують наявності значної долі вільної інтерпретації. В зв’язку з цим слід зауважити, що одним із завдань нової експозиції виступає не тільки, або краще, не стільки буквальна реконструкція матеріальних фрагментів інтер’єру, скільки спроба відтворення певної історичної атмосфери, формування емоційного впливу інтер’єра. Експозиційний історичний образ, подібно художньому, не може бути сформований інакше ніж із використанням наочно-чуттєвих компонентів середовища. Сприйняття історії посилюється та збагачується емоційними відносинами. Виникає відчуття причетності представленим в експозиції фактам, і історія, об’єктивована в музейних предметах, так би мовити переводиться у внутрішній світ людини. Отже, під час побудови експозиції для облаштування відповідної атмосфери бажано створення, за словами П.А. Флоренського, так званої «горстки умов», в яку входять: мистецтво «вогню», «диму», «запаху», «одягу», «хореографії», «смаку», «дотику», «кольору», пластики та ритму [2, с. 73]. Такий підхід дає можливість формування передусім історично достовірного емоційного образу, що максимально дозволяє активізувати процес музейної комунікації.
Окремо зазначимо, що сучасний період експозиційного мистецтва характеризується побудовою цілісного гармонічного ансамблю на основі експоната-оригінала та всіх компонентів середовища. Зважаючи на застосування художньої образності як методу побудови, коли метою експозиції є не конкретний предмет, а предмет в контексті явища та сюжету, здається можливим обмежене використання оригінальних експонатів і, одночасно, широке – новоробів. В свою чергу, це надасть можливість застосування різноманітних інтерактивних технологій, що є нагальною потребою сучасного відвідувача та актуальною темою музейної справи.
Отже, створення експозиції «Курінь» в історико-культурному комплексі «Запорозька Січ» передбачає використання методів побудови, які відповідають актуальним тенденціям розвитку музеєзнавства та потребам сучасного відвідувача. В контексті інтерактивності та анімаційності, це дозволить розглядати об’єкт «Курінь» як своєрідну лабораторію з історії запорозького козацтва, в якій науковими засобами відбуватиметься реконструкція історичного та етнографічного матеріалу, а в перспективі надасть можливість позиціонувати його та комплекс в цілому як музей – «сайєнсінтертеймент», що відповідає загальносвітовій тенденції розвитку музейної справи.
Бібліографічні посилання:
- НА Національного заповідника «Хортиця» № 607. – 20 с.
- Храмовое действо как синтез искусств// Музеум. – 1988. – № 157. – С. 71-75.
Автор: Копилова С.В. – Національний заповідник «Хортиця», відділ «Запорозька Січ»
Джерело: Роль музеїв у культурному просторі України й світу: стан, проблеми, перспективи розвитку музейної галузі. (Збірник матеріалів загальноукраїнської наукової конференції з проблем музеєзнавства, присвяченої 160річчю заснуван¬ня Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворннцького) Вин. 11. — Д.: АРТПРЕС. 2009. 608 с.
