Мабуть, не буде великим перебільшенням сказати, що людина насамперед є об’єктом, який становить інтерес історичної науки [1, 5], а звідси і відповідне відображення персоналій в музейній експозиції. Розвиваючи цю тезу, Марк Блок зазначав, що історія – наука про людей в часі [3, 18]. Таке розуміння предмета диктує вибір засобів для його виразу. Ці засоби носять амбівалентний, подвійний характер. З одного боку, це методи об’єктивного дослідження, що намагаються базуватися на точних фактах і цифрах, відмітити кожну подію астрономічно точним часом і координатами в географічному просторі; з іншого, – це пізнавальні форми, які покликані внести сенс і життя в історію, в музейну експозицію шляхом наповнення її людьми, що діяли, переживали, розмірковували. На жаль, сьогоднішні музейні експозиції іноді страждають «знеособленістю», тому важливим моментом в діяльності музею є збір матеріалів, реконструкція біографій людей, які сприяли розвитку нашого регіону, нашої держави, всього людства.
Дослідники замислилися: «Скільки людей всього жило на Землі з моменту їх появи?». Безумовно, точну цифру назвати не можливо, але є приблизні дані. Згідно з різними методиками підрахунків, виявляється не так і багато – десь від 70 до 100 мільярдів чоловік. Це і не дивно, бо, не дивлячись на те, що людство на Землі з’явилося біля двох мільйонів років тому, різкий зріст чисельності людей почався тільки в останні століття, і особливо в двадцятому. Тому населення, яке сьогодні живе на планеті, складає 7-10 відсотків від загального числа, що будь-коли народилися на планеті Земля. Але кількість тих, хто залишився в пам’яті людства, тільки 0,00001% [15, 16], тобто приблизно 70 тисяч особистостей. Саме про таку категорію особистостей В. О. Ключевський писав: «Є імена, які вже втратили хронологічне значення, виступили за межі часу, коли жили їх носії. Це тому, що справа, яку зробила така людина, за своїм значенням так далеко виходила за межі свого століття, своїм благотворним впливом так глибоко захопила життя подальших поколінь, що з постаті, яка її зробила, у свідомості цих поколінь поступово спадало все тимчасове і місцеве, і вона з історичного діяча перетворилася в народну ідею, а сама справа її з історичного факту стала практичною заповіддю, заповітом, тим, що ми звикли називати ідеалом» [9, 64-65]. Необхідно зазначити, що в контексті музею не можуть бути відображені тільки всесвітньо відомі особистості, так звані «ідеали». Потрібно насичувати музейні експозиції персонажами різного рівня, саме тоді музей стане «грандіозною пам’ятною книгою людства».
Через створення історичних портретів різного рівня засобами музейних предметів можливо подолати певною мірою «знеособленість» історичних подій, додати переконливості музейній експозиції, наповнити її життям. Безумовно, життя людини швидкоплинне, і як зазначалося в одному з віршів, від людини «залишаються книги, фотографії, стоптані черевики, піджаки, на роботі – автобіографія, а в письмовому столі – чернетки…». І якщо документи і фотографії зберігають архіви, книги – бібліотеки, то всі разом залишки життя окремої людини знаходяться саме в музеях. У 250-тисячному зібранні Дніпропетровського історичного музею налічуються навіть не сотні, а тисячі персональних меморіальних комплексних фондів видатних діячів, еліти краю, учасників різноманітних подій минулого, непересічних осіб, які творили історію і самі увійшли до так званої біоісторії регіону та України в цілому. Зазначені фонди (або їх можна назвати особові справи) складаються з пам’я-ток всіх груп фондового зберігання: архівні матеріали та книги, фотографії, видові поштові листівки, живописні та графічні портрети, нагороди, пам’ятні знаки та медалі, особисті речі (одяг, письмове приладдя, знаряддя праці, меблі, сувеніри тощо), предмети творчості, зразки або елементи наукових розробок і винаходів і таке інше. Ці матеріали дозволяють не лише простежити життєвий та творчий шлях людини, її генеалогію, внесок у розвиток регіону, а й посмертну долю творчої спадщини особи, славу чи забуття, які вона зазнала [2]. В зв’язку з тим, що персонологічні матеріали зберігаються в різних сховищах, тобто розподілені у фондах музею за видовими ознаками, разом вони зосереджуються і певним чином поєднуються тільки під час їх експозиційного показу як меморіальний комплекс музейних предметів конкретної особи в постійній експозиції або на виставках. І, дійсно, експозиції історичного, літературного та меморіальних музеїв, що на правах відділів входять до музейного комплексу «Дніпропетровський історичний музей імені Д. І. Яворницького», здебільшого побудовані саме на персонологічних матеріалах, являючи собою своєрідний літопис місцевої еліти з часів середньовіччя до сьогодення. Комплекси матеріалів окремих героїв місцевої історії нерівноцінні і за чисельністю матеріалів, і за змістом. Якщо про одних людей вдалося знайти лише одну пожовклу фотокартку та довідку про посмертну реабілітацію, то про інших – і іконографічний матеріал, і документальні джерела, і особисті речі. Це залежить від низки відомих причин об’єктивного та суб’єктивного характеру. Одні персональні матеріали дозволяють відтворити весь життєвий шлях того чи іншого діяча, а інші відображають лише окремі етапи біографії особи, зокрема пов’язані з її діяльністю саме в нашому регіоні.
Важливим моментом в дослідженні персоналій є науково-дослідна і науково-просвітницька робота. Так, в музеї зберігаються численні матеріали щодо реконструкції біографії та творчого шляху академіка Д. І. Яворницького (1855-1940 рр.). Вони здебільшого зосереджені в Меморіальному будинку-музеї вченого [11], [12], де він мешкав з 1905 до 1940 рр., який зберігся майже у первісному вигляді. Крім того в фондах музею нараховується 6400 листів до Д. І. Яворницького різних кореспондентів та його особистих листів. Музей намагається ввести до наукового обігу ці матеріали як шляхом експозиційної та виставочної, так і видавничої діяльності. На сьогоднішній день музеєм виданий каталог епістолярної спадщини вченого та чотири томи листів [4], [5], [6], [7], [8]. До 150-річчя від дня народження Д. І. Яворницького була перевидана його перша монографія «Запорожье в остатках старины и преданиях народа» (СПб., 1888) з додатками та коментарями автора.
Основою для відродження пам’яті про видатного земляка, почесного громадянина Катеринослава, підприємця, колекціонера і мецената О. М. Поля (1832-1890 рр.) [11], [13], послугувала музейна колекція його персональних матеріалів, упорядкувати каталог якої – завдання наукових співробітників музею на найближчу перспективу.
Актуальною проблемою для музейних співробітників є виявлення у фондах і систематизація матеріалів, які стосуються діяльності місцевих губернаторів, міських діячів, почесних громадян міста, дворянської еліти, купецтва краю. Архівні документи упорядковуються провідним науковим співробітником музею, кан. іст. наук С. В. Абросимовою у каталог «Особові фонди місцевої еліти в зібранні ДІМ». Дані фонди здебільшого складаються з епістолярних та мемуарних джерел, актових документів, книг тощо. Доповнення до них речових, іконографічних джерел додасть каталогам повноти, сприятиме розширенню їх евристичних можливостей щодо реконструкції біографії цих осіб, їх внеску в місцеву історію.
Досить докладно завідуючою відділом музею В. І. Лазебник досліджене питання щодо історії впровадження звання почесних громадян міста Катеринослава та інших міст Катеринославської губернії ХІХ – поч. ХХ ст., простежені їх біографії [10]. На черзі денній створення відповідного біобібліографічного довідника, в якому слід виокремити персонологічні матеріали з зібрання музею, присвячені, зокрема почесним громадянам Катеринослава.
У зв’язку зі створенням в м. Дніпропетровську Музейного центру О. П. Блаватської та її родини в меморіальному будинку-пам’ятнику по вул. Ленінградській, 11, постала нагальна проблема щодо виявлення і систематизації матеріалів музейного зібрання родини Фадеєвих-Ган-Блаватської, реконструкції біографій членів родини, пошуку та комплектування відповідної музейної колекції меморіальними речами, типологічними матеріалами доби тощо.
Потребують упорядкування, наукового вивчення й узагальнення музейні матеріали репресованих у 1920-1950-х рр. громадян Дніпропетровської області та жертв голодомору 1932-1933 рр. Базою для цієї роботи можуть бути матеріали існуючої в музеї з 1990 р. виставки «Це не повинно повторитися» (про сталінські репресії та голод), де експонуються комплекси матеріалів понад 100 осіб репресованих з різних верств населення краю (урядовці, громадські діячі, військові, селяни, фінансисти, науковці, робітники, театральні діячі, письменники та інші).
Весь радянський період історії краю, відтворений в музеї за допомогою історичних джерел здебільшого персонологічного характеру – це своєрідна біоісторія регіону. Саме через біографії учасників подій, що відбувались в нашому краї та в різних регіонах СРСР (а мешканці Дніпропетровської області брали участь у багатьох новобудовах, експедиціях, освоєннях, декадах тощо в різних регіонах країни), в експозиції музею та в його фондовому зібранні представлена історія краю ХХ ст. Цікаві і різнопланові матеріали зібрані в музеї.
Теоретично можна виокремити чотири параметри історичного портрету в музейній експозиції та в музейній діяльності взагалі [1, 6]. Перший – створення образу людини, так званої індивідуалізованої моделі, яка може виступити представником та учасником відповідних історичних процесів. Прикладом такого портрету, що відтворений в музейній експозиції, може бути запорозький козак Микита Корж, громадський діяч лікар О. Караваєв, робітник В. Рибкін, металург П. Махота, механізатор-кукурудзовод М. Озерний, доярка-п’ятитисячниця Г. Королюк та інш. Ці персоналії дають можливість надати особистісний вираз образу життя відповідних категорій населення в певний історичний період. Треба зазначити, що в силу невеликого масштабу фігур, які розглядаються, горизонт бачення соціальних процесів сильно звужується.
Другий параметр – типізація, вона тісно пов’язана з першим, але передбачає більш глибокий рівень відтворення особистостей, подолання схематизму та одномірності, характерних для індивідуалізуючих моделей. Історичні портрети, в яких функція типізації виявляється домінантною, зазвичай є образами людей, що створюють певні соціальні и культурні рухи. До подібних історичних портретів в музейній експозиції та на виставках можна віднести такі персоналії як: академік К. Ф. Стародубов; представники дворянських родів Алексєєвих, Комстадіусів, Миклашевських, Нечаєвих, Полів, Родзянків, Синельникових, Шпербергів, Фадєєвих-Ган; учасник революції П. Ю. Дибенко; просвітянин І. І. Труба; вчений-океанограф П. П. Ширшов; конструктор І. І. Гвай; маршал авіації В. О. Судець; вчений-механік В. А. Лазарян; директор металургійного заводу І. І. Коробов; архітектор О. Л. Красносельський; артистка З. С. Хрукалова; оперна співачка Н. А. Суржина; театральний художник А. В. Ареф’єв; майстер народного розпису Ф. С. Панко; спортсмен, боксер-олімпієць В. Г. Савченко та багато інших.
Третій параметр – створення культурних символів. Наділення історичних портретів функцією символізації в певній мірі є рисою сучасної епохи, сучасного мислення, що характеризується прагненням до узагальнення, до виявлення за конкретними людськими долями значних соціальних і культурних планів. При цьому необхідно мати на увазі, що історичний портрет може виконувати функцію символу в тому випадку, якщо його змістом стає образ особистості, яка дійсно своєю життєдіяльністю стверджувала і творила нові зразки культури. До персоналій такого масштабу, які мають відображення в музейній експозиції та виставках, можна віднести видатних діячів козацьких часів, зокрема – Богдана Хмельницького, Івана Мазепу, Петра Калнишевського, почесного громадянина Катеринослава О. М. Поля, письменників І. І. Манжуру, В. П. Підмогильного, О. Т. Гончара, М. Чхана, поета-дисидента І. Сокульського, видатних конструкторів, інженерів, які брали участь у створенні й розвитку ракетно-космічної галузі М. Янгеля, В. Будника, О. Макарова, В. Уткіна.
Четвертий параметр – це історичні портрети, які є виразом універсальних цінностей людського буття. Історичних особистостей, портрети яких можуть виконувати такі функції, в історії одиниці. Але, як на наш погляд, до таких діячів можна віднести академіка Д. І. Яворницького, теософа О. П. Блаватську, яким присвячені не тільки музейні комплекси, а й окремі меморіальні музейні об’єкти.
Необхідно зазначити, що історичні портрети виконують крім провідної функції, інші більш прості. При чому різниця між функціями має досить умовний, якісний характер, і в окремих випадках чітко зазначити провідну функцію, яку виконує історичний портрет, буває не просто. Тим більше, що ми маємо на увазі регіональний характер нашого підходу до відображення історико-культурних процесів, хоча це не заперечує самого факту існування зазначених вище функцій.
В певний історичний період спостерігалась захопленість макро-історичними процесами в ущерб історії людини [14, 13], але тільки особистості можуть наповнити музей подихом життя, сумнівом буття, суперечностями часу. Тому музей продовжує персонологічні дослідження, і кожного року ми відкриваємо нові сторінки біографій людей, які створювали життя, епохи, нашу історію, повертаємо до життя забуті імена. І, можливо, не так важливо, до якого параметру нашої градації належить та чи інша особистість. Головне, що наша історія стає життєвою, переконливою, і людина, яка приходить в музей, може відчути свою причетність до минулого, сьогодення і майбутнього.
Список використаних джерел та літератури:
- Александров В. Б. Исторический портрет и его функции в историческом познании // Биография как вид исторического исследования. Сборник науч. трудов. – Тверь: ТГУ, 1993. – С. 5-12.
- Бекетова В. М. Музей і біоісторія // Вісник ДНУ. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2005. – С. 108-111
- Блок М. Апология истории или Ремесло историка. – М.: Наука, 1987.
- Епістолярна спадщина академіка Д. І. Яворницького. Каталог музейної колекції. /Упоряд.: С. В. Абросимова, А. І. Перкова, О. В. Піцик та інш. – Дніпропетровськ: Пороги, 1992.
- Епістолярна спадщина академіка Д. І. Яворницького. Вип. I: Листи вчених до Д. І. Яворницького / Упоряд.: С. В. Абросимова, А. І. Перкова, О. В. Піцик та інш. – Дніпропетровськ: Гамалія, 1997.
- Епістолярна спадщина академіка Д. І. Яворницького. Вип. II: Листи діячів культури до Д. І. Яворницького /Упоряд.: С. В. Абросимова, Н. Є. Василенко, А. І. Перкова та інш. – Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпрокнижкова друкарня», 1999.
- Епістолярна спадщина академіка Д. І. Яворницького. Вип. III: Листи музейних діячів до Д. І. Яворницького / Упоряд.: С. В. Абросимова, Н. Є. Василенко, А. І. Перкова та інш. – Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2005.
- Епістолярна спадщина академіка Д. І. Яворницького. Вип. IV: Листи Д. І. Яворницького / Упоряд.: С. В. Абросимова, Н. Є. Василенко, А. І. Перкова та інш. – Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2005.
- Ключевский В. О. Исторические портреты. М., 1990.
- Лазебник В. И. Почетные граждане города Екатеринослава. // Музей і місто: музеєзнавчі аспекти збереження і відтворення своєрідності міської культури: Збірник матеріалів обласної наукової конференції, присвяченої 225-річчю Дніпропетровська. – Дніпропетровськ, 2003. – С.60-70.
- Памяти А. Н. Поля: / Сост.: В. И. Лазебник. – Днепропетровск: Полиграфист, 1997.
- Перкова А. І. Меморіальний будинок-музей академіка Д. І. Яворницького. Каталог. – Київ, 1990.
- Платонов В. П. Человек-легенда Александр Поль. – Днепропетровск: Проспект, 2002.
- Поляков А. Б. Биография человека политики как феномен диалога культур // Биография как вид исторического исследования. – С.12-15.
Автор: Капустіна Н.І. – директор ДІМ
Джерело: Видатні особистості: музейна персоналістика. (Матеріали обласної музейної конференції до Міжнародного дня музеїв та 75-річчя Дніпропетровської області). – Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2008. Вип. 10. – 338 с.
