МЕТА:
- Допомогти дітям створити уявлення про сутність та зміст христи-янських свят.
- Дати уявлення про одну з важливіших складових української культури – православну культуру.
- Познайомити з основними поняттями, пов′язаними з святом Великодня.
ЕКСПОНАТИ:
- Євангеліє.
- Потир.
- Звіздиця.
- Покрівці.
- Воздух.
- Плащаниця.
- Писанки.
- Рушники.
На початку заходу лунають пасхальні співи фольклорного колективу «Криниця»
Ведуча: Христос воскрес!
Саме ці слова ми чули з вами впродовж цих днів. А хто дуже обізнаний, той, може, ще і христосувався, тобто цілувався тричі після цього привітання. І ми з вами думаємо, що розуміємо, яке значення вкладається в ці слова і дії.
Проте, давайте ж згадаємо біблейську історію про воскресіння Ісуса Христа с самого початку, щоб усвідомити, чому саме це свято відзначалося найвеличнішими урочистостями і вважалося кульмінаційним моментом у християнському світогляді.
Ведуча бере в руки Євангеліє.
Дізнатися про цю історію ми з вами можемо завдяки ось цій книзі. Вона називається Євангеліє. Я зараз тримаю в руках книгу, яка потрапила у нашу колекцію завдяки зусиллям Дмитра Івановича Яворницького, людини, яка є фундатором нашого музею. Згадавши ім’я цієї людини на сьогоднішній зустрічі, присвяченій великому святу Христового воскресіння, не можна не сказати про те значення, яке мала діяльність Яворницького для складання саме культової колекції. Вражаюча історія відбулася в 1905 році. Дмитро Іванович переконав спочатку місцевого єпископа Симеона, а потім і весь єпархіальний з’їзд духовенства, який проголосував за дозвіл не тільки оглядати, але й відбирати в музей цінні історичні реліквії. Пізніше цей дозвіл був затверджений і Синодом. А якщо ми з вами пригадаємо ті спустошення храмів, що відбулися під час так званої «культурної революції» більшовиків, і боротьбу із впливом церкви, яка перетворилася практично на руйнування храмів та знищення культових речей, то зрозуміємо величезне значення, яке мала діяльність Дмитра Яворницького для збереження християнських матеріальних та духовних цінностей.
Але повернемось до теми свята Христового воскресіння. Під-готовка до Пасхи починається ще під час Великого Посту (нагадаю, що це самий довгий піст року – він продовжується 56 днів) і особливого значення набуває у останній тиждень посту. Його називають Страсним і навіть Великим. В день, який зараз православні називають Вербною неділею, відбувся вхід Іісуса в Єрусалим. Це було за тиждень до Пасхи. Тобто свято Пасхи за часів Іісуса Христа вже існувало. Що ж воно означало у дохристиянському світі? Слово «Пасха» означає в перекладі з єврейської «пройшов мимо, визволення». В цей день євреї святкували визволення своїх предків від єгипетського рабства. Трагічні події Страсного тижня починають розгортатися вже у четвер. Цей день присвячується споминам про Тайну вечерю. Іісус в цей вечір обмив ноги своїм учням, щоб навчити їх, що людина не може принизитись перед будь-ким своїм служінням. Після цього він встановив таїнство причастя – священнодійство, через яке, як вважається, людині таємно подається благодать Святого Духа. Він розламав хліб, благословив його, і даючи учням, сказав: «Прийміть, споживайте, це є Тіло Моє». Потім подав вино, благословив і сказав: «Пийте, це є Кров Моя». Як хліб і вино стають тілом і кров’ю Господа – це незбагненна таємниця, тому це дійство і називається таїнством. Через це і сама вечеря називається тайною. Таїнство ж причастя під час служби відбувається за допомогою ось цих речей.
Ведуча вказує на потир та діскос із звіздицею.
Із цього потира (беручи в руки потир) віруючий споживає у вигляді вина кров Христову, а з цього діскоса (беручи в руки діскос) – у вигляді хліба – його тіло. Щоб ніщо не торкалося цього хліба, він зверху накривався ось такою звіздицею (показуючи). Вона символізує зірку, яка з’явилася при народженні Іісуса. Потир із дискосом, кожен окремо, покривалися ось такими малими покрівцями (показуючи). Більший же покрівець, який покриває і чашу і діскос разом, називається воздухом, символізуючи собою той повітряний простір, над яким з’явилася зірка, що привела волхвів до ясел Спасителя. До цих предметів у церкві нікому не можна торкатися, крім єпископів, священиків і дияконів.
Під час Тайної вечері, окрім омовіння ніг учням, встановлення таїнства причастя, Ісус сповістив апостолів, що один з них видасть його. Петро ж, перший його учень, сказав, що ніколи не зрадить Вчителя. На що Іісус прорік, що ще не прокричить півень, як він тричі зречеться його. Так воно невдовзі і відбулося. Після закінчення Тайної вечері Спаситель пішов у Гефсіманський сад, де молився і де був заарештований. Після катувань та побиття Ісус був засуджений і розіп’ятий. Страта його відбулася в п’ятницю. Тому кожну п’ятницю Страсного тижня навіть літургії не буває, а в годину смерті Іісуса Христа на хресті на спомин про зняття з хреста тіла Христова і його поховання відправляється вечірня. Євангеліє розповідає, що таємний учень Спасителя Йосиф Аримафейський отримав дозвіл у Понтія Пілата взяти тіло Христове для поховання і для цього купив плащаницю (полотно). І в цю плащаницю вони загорнули Ісуса. Тож на вечірні у п’ятницю священнослужителі піднімають Плащаницю (тобто зображення Христа, який лежить у гробі) з престолу і виносять на середину храму. Ось перед вами така плащаниця (вказати та розповісти про конкретну плащаницю).
У суботу ж, на ранній, плащаницю священнослужителі виносять з храму і несуть навколо нього на згадку про зішесття Ісуса в пекло та про перемогу його над пеклом і смертю, бо вважається, що коли тіло Спасителя лежало у гробі, душею своєю він зійшов у пекло до душ людей, які померли до його страждань і смерті. І всі душі праведних людей, які чекали на пришестя Спасителя, він визволив з пекла. Цей сюжет – зішесття Іісуса Христа у пекло – знайшло своє відображення у іконопису.
Зрозуміло, що існують ікони воскресіння. Ось вони перед вами (вказуючи). На них, як ви розумієте по назві, зображений саме Христос, який вже воскрес із мертвих. Але ікони такі, як ви бачите, мають дві частини (вказуючи) – саме воскресіння Христа і друга частина – зішесття його в пекло і визволення усіх грішних душ.
У суботу літургія починається пізніше, ніж звичайно, і з’єднується з вечірнею. Священнослужителі чорні одіяння змінюють на світлі і диякон у світлих ризах, ставши перед плащаницею, читанням Євангелія сповіщає людям про Воскресіння Христове. О дванадцятій годині закінчується полуношниця, в кінці якої священнослужителі переносять плащаницю із середини храму у вівтар. Після цього віруючі чекають півночі, коли починається найбільше православне свято, «свято із свят» – воскресіння Іісуса Христа.
Найурочистіша за весь рік служба відбувається саме цього дня: хресний хід, богослужіння пасхальної ранньої, під час якої священики обходять усю церкву, неодноразові виходи священнослужителів з вівтаря. Саме у кінці ранньої, всі віруючі починають вітатись одне з одним, промовляючи «Христос воскрес» і відповідаючи «Воістину воскрес», цілують одне одного і дарують пасхальні яйця, які є символом повстання Спасителя з гробу. Після ранньої одразу відправляється літургія, в кінці якої здійснюється освячення пасок, яєць, м’яса для пасхальної трапези віруючих.
Представити священика та надати йому слово.
У нашому сучасному житті з усього розмаїття народних звичаїв нам залишилося небагато. Із них найліпше ми знаємо, чи думаємо, що знаємо про пасхальні яйця та про паски. А що ми насправді знаємо? Які легенді, перекази?(Можливо звернутися з питанням до аудиторії). Насправді існує велика кількість таких легенд і найпоширеніші з них ті, в яких йдеться про те, що, коли Ісус ходив і ніс своє слово до людей, то, звичайно, знаходилися такі, що сміялися над ним і навіть кидали в нього каміння. Ті каміння, які торкалися його одягу, перетворювалися на писанки та крашанки. Існувало таке прислів’я – «Доки люди писатимуть писанки, доти в світі існуватиме любов».
У нашому музеї зберігаються писанки, які були зібрані Яворниць-ким. Але вони стали занадто крихкі та тонкі і дуже небезпечно їх виносити, навіть на такі заходи. Проте, в нас зберігаються копії, які зроблені зовсім недавно. І серед нас – майстриня, яка робила ці копії.
Представити писанкарку
Вона майстриня-писанкарка і вже давно займається цією спра-вою. Але дуже було б цікаво дізнатися про її враження від роботи з тими старовинними писанками, які писалися більш ніж сто років тому.
Виступ майстрині-писанкарки.
Ведуча: Дуже часто святити і писанки, і паски приносили на рушниках. Звичайно ж, що для такого великого свята селяни вишивали спеціальні рушники – пасхальні. Вони не тільки приносили на рушниках писанки і паски, але й до свята вішали їх на ікону, на піч.
У нашому музеї, звичайно ж, зберігаються такі пасхальні руш-ники. Ви не могли не звернути на них увагу. (Роздивляються рушники). Пасхальним рушником міг бути і просто дуже красивий, гарно вишитий рушник – ось такий (показати). Це рушник, який отримав музей завдяки Яворницькому. Сучасні майстри трохи відходять від традиції або, ще можна сказати, розвивають її. (Показати сучасний рушник).
На пасхальне свято відбувається найурочистіша, найвеличніша служба і не останню роль для створення цього підйому духу відігріває дзвоніння.
Звучить запис дзвону.
Ведуча: Дзвони є невід’ємною ознакою православного храму. Але використовувати їх почали не відразу з появою християнства. У перші століття гонінь на християнство, вони не мали можливості відкрито скликати віруючих до богослужіння. В той час віруючі скликалися таємно. Вперше дзвони з’явилися у Західній Європі. Існує переказ, за яким винайдення дзвонів приписується св. Павлину, єпископу Ноланському наприкінці ІV чи на початку V століття. Існує кілька переказів про це. Так, один з них повідомляє, що св. Павлин у ві сні побачив польові квіти – дзвіночки, від яких лунали приємні звуки. Після свого сну єпископ звелів відлити дзвони, що мали форму цих квітів. Але, очевидно, св. Павлин не ввів дзвони у практику церкви. Тільки на початку VІІ ст. Римському Папі Савиніану вдалося надати дзвонам християнського значення. З цього часу дзвони стали поступово ви-користовуватися християнами, й впродовж VІІІ та ІХ ст. у Західній Європі дзвони міцно увійшли в практику християнського богослужіння.
На Русі дзвони з’явилися наприкінці Х ст., майже водночас з прийняттям християнства св. Володимиром (988 р.). Але, що дивно, Русь запозичила дзвони зовсім не з Греції, де вони так і не набули широкого використання, а з Західної Європи. Православне дзвоніння не тільки служить вказівкою про час богослужіння, але й є вираженням радості, суму, торжества. З цієї причини з’явилися різні види дзвону, і кожен вид дзвону має своє значення і назву.
Звучить запис дзвону.
Ведуча: Наша святкова зустріч закінчилася. На все вам добре. Хай щастить!
Література.
- Закон Божий. К., 2004.
Автор: Івлева С.В. – с.н.с. ДІМ
Джерело: Музей і відвідувач: методичні розробки, сценарії, концепції. – Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2005. – 148 с.
