Средь садов и лесов неизведанных
Беспокойно блуждает мой взор.
Ищет он, рассекая пучины:
Бронзу, мрамор, фарфор и картиныО.Л. Красносельський
Дніпропетровський державний музей ім.Д.Яворницького, заснований понад 150 років тому як зібрання старожитностей, постійно поповнювався за рахунок приватних колекцій місцевих збирачів та колекціонерів.
Серед них В.Л.Левенсон, Т.Пронін, В.Г.Урусов, О.М.Поль, О.Л.Красносельський та ін.
Колекція старожитностей Олександра Леонтійовича Красносельського (1877 – 1944) почала надходити до музею у 1970 -1983 рр. Це ім’я належить видатному російському та радянському архітектору/1/, всебічно обдарованій людині, талановитому митцю. Його споруди з 1906 року прикрашають Бєльці, Ригу, Одесу, Алушту, Алупку, Яси, Ялту, Катеринослав (Дніпропетровськ), літературні твори почали друкуватися з 1901 р. в Ризі. У 1918 р. в Катеринославі він заснував новий літературний журнал “Аргонавти”, в якому обіймав посаду редактора. У фондах ДІМ зберігаються рукописи його поетичних творів того часу: “Телефон”, “Кохаю”, “Після життя”, “Неизбежность” /2/.
У 1915 р. він написав драматичний триптих “Будет буря” та “Сказку о царевне – Конституции”. У 1920-і рр. вийшли в світ збірки його віршів “Семиритменньїй спектр. Сонетьі”, “Огни предвечерья”. Але головним в його житті була архітектура “…Архітектура надзвичайно близьке громадськості мистецтво, тому що з нею від початку свідомого життя людськість постійно й неодмінно стикається. Як найбільш близьке й необхідне людині, як найбільш матеріалізоване мистецтво, архітектура повинна бути віднесена до мистецтва найбільш демократичного.
Разом з тим, в архітектурі творчість проявляється більш різнобічно, ніж в інших мистецтвах. На відміну від живопису й скульптури, архітектура не наслідує природу, а перетворює її, підкоряє її собі з метою задоволення утилітарних і культурних потреб” /3/, – вказував архітектор.
О.Л.Красносельський був всебічно освіченою людиною, мав багатогранні обдарування. Він був палким шанувальником і цінителем живопису, скульптури, прикладного мистецтва, літератури, музики. Архітектор не лише милувався живописом, але й сам був непоганим живописцем і графіком, він не лише втішався хорошою музикою, але й сам був музикантом і співаком, він не лише любив читати хорошу книгу, але й сам непогано писав. Красносельський вважав, що все це необхідно архітекторові для розвитку почуття прекрасного, ерудиції, культури й творчого натхнення. Малюючи, складаючи невеликі музичні п’єси або вірші, він не лише відпочивав, а й розвивав почуття ритму, пропорцій і взагалі проникався почуттям естетичної насолоди, що готувало його до виконання нових задумів, допомагало уникати одноманітності в творчості.
За спогадами вдови Красносельського Рогожиної Фаїни Олександрівни, джерелом натхнення архітектора в часи роздумів над проектуванням своїх творів була колекція старожитностей, яку він любовно збирав, починаючи з першого закордонного відрядження у 1906 році. Це були картини, ікони, порцеляна, книги, меблі та інші цінності, які він з любов’ю доглядав та вивчав. У 1941 році під час загрози окупації Дніпропетровська фашистами більшу частину порцеляни та інших витворів мистецтва подружжя Красносельських віддали на зберігання друзям та колегам архітектора – мешканцям м. Дніпропетровська. У 1940-і рр. вони жили в трикімнатній квартирі по вул. Короленка, 14. У роки Великої Вітчизняної війни переселилися у сарай, де архітектор і помер 19 березня 1944 року. Вдова Красносельського отрималав 1950-і роки одну кімнату у комунальній квартирі, де і бідкалася до знайомства з працівниками історичного музею ім.Д.І.Яворницького, які взяли її під свою опіку. /4/. Після її смерті музей отримав у спадок залишок колекції антикваріату, яка належала архітектору А.Л.Красносельському. Вона складається з 115 одиниць порцеляни виробництва відомих і невідомих заводів Росії та країн Європи, Китаю; мідної пластики – 6, скла – 3, годинників – 4, меблів – 6, гобелену та картини, вишитої бісером.
Деякі експонати виставлені і прикрашають експозиції залів музею.
Сам Олександр Леонтійович Красносельський оцінював свій талант архітектора досить скромно. Він відверто вважав, що спогадом про його життя стануть не так його будівлі, як створені ним вірші і картини. .
Що до віршів, то завдяки ним сьогодні є дійсна можливість познайомитись зі смаком самого митця-колекціонера Олександра Леонтійовича Красносельського. У 1922 році він в Катеринославі у видавництві профшколи ім’.5-ї річниці Жовтневої революції видав книжку сонетів “Семиритменный спектр”, де у віршах “Моя любовь”, “Эстет”, “Средь бронзы, книг, фарфора и картин” та інших оспівана його любов до історії: “Мой путь украсили ассиры, греки, скифы, певучий Сандро, трепетный Рублев”,- яку не в змозі замінити земні радощі:
“Ни ласка женщины, ни сладкий яд греха –
Мне не заменят чар Бердслейского штриха,
Иль обаянья Гарднеровской вазы” /5/.
Головним для Красносельського було архітектурне надбання людства та твори мистецтва. Серед образотворчих предметів його колекції була й гарднерівська порцеляна (вази з ручним розписом), якою так пишається тепер музей /6/ Завод порцеляни Ф.Я.Гарднера був один з кращих приватних заводів Росії. Заснований у XVIII ст., він одразу ж посів дуже високе місце серед заводів того часу. Його вироби відрізнялись яскравими фарбами та великими формами. Всі ці риси не могли бути непоміченими архітектором А.Л.Красносельським, вони надихали його на нові архітектурні проекти./7/.
Колекція порцеляни О.Л.Красносельського має дуже яскраву різнобарвну палітру. Поряд з виробами відомих заводів Росії (Кузнецова, Софронова, Попова, Вишнякова, Мезера, братів Гущиних, Міклашевського, Гжелі) були представлені зразки порцеляни заводів Європи ( Австрії, Італії, Франції, Німеччини) та Китаю.
Обробка та дослідження колекції Красносельського дає підстави стверджувати, що початок її треба віднести на 1906 -1908 рр. Саме на цей час припадає відрядження архітектора до країн Заходу і Сходу, де він міг ознайомитися з пам’ятниками світового мистецтва. Так, у 1920-і роки колекціонер Красносельський мав певні критерії відбору та пошуку старожитностей:
“Средь садов и лесов неизведанных
Беспокойно блуждает мой взор.
Ищет он, рассекая пучины:
Бронзу, мрамор, фарфор и картины”. /8/.
В архіві архітектора зберігаються дві фотографії інтер’єрів Красносельських у 1930-і рр., де старовинні картини у рамах висять на стінах у два-три ряди, поруч з порцеляною, меблями, книжками та документами, дипломами великого розміру. /9/.
За спогадами З.Б.Гутчина – театрального діяча 1930— 1940-хх рр., знайомого О.Л.Красносельського того часу, “…его квартира, так же, как и у Дмитрия Ивановича Яворницкого, была маленьким музеем. Так как “экспозиционной” площади было мало, то у него, например, картины висели уже на обороте входной двери и, простите, на дверях туалета с обеих сторон. Посреди комнат стояли горки с хорошим фарфором. Мебель, частично, также была стильная.
Разносторонность его знаний и интересов видна из такого, например, факта – он был автором весьма редкого каталога фабричных знаков (марок) русского фарфора. (А может быть, и не только русского… не помню).” /11/.
Олександр Леонтійович не уявляв собі життя без мистецтва, без вивчення всього надбання людства, що відбилося у його поезії:
“О, как мир тому скучен и пуст, Кто проходит спокойно Кваренги, Кто бесстрашен к саксонской тарелке, Кто не знает Афин наизусть” /10/
Отже, колекція старожитностей О.Л.Красносельського без сумніву заслуговує на окремий експозиційний показ в музеї і має бути своєрідним пам’ятником до 125-річного ювілею архітектора.
Бібліографічні примітки:
- Ігнатов О.Н. Архітектор О.Л.Красносельський. Будівельник: К.,— 1966.
- Дніпропетровський історичний музей ім.Д.Яворницького (ДІМ). Ф.23. Оп.1. Справа архітектора Красносельского.
- Там само.
- Буряк В.В. Дворец труда и музьїки. // Днепровская правда, 1982. 27 марта.
- Красносельский А.Н. Семиритменный спектр. Сонеты. Екатеринослав, 1922. – С.7.
- ДІМ. Фонди. КН – 19236 – 19239, И 6493 – 6496.
- ДІМ. Ф. 23, оп.1., кор.127, п.1, № 4 та п.2 № 4.
- Красносельский А.Л. Семиритменный спектр. – С.11.
- ДІМ.Ф.23. оп.1, кор.№ 127, п.1, № 4, п.2 № 4.
- Красносельский А.Л. Семиритменньїй спектр. – С.22.
- Лист З.Б.Гутчина І.М.Шаповалу від 30.08.1988 р., м. Барнаул. З приватного архіву І.М.Шаповала.
Автор: Буряк В.В.
