Представлено загальне тло музейної діяльності в окупованому Дніпропетровську, розглядається робота В.В. Коренева на посаді директора Художнього музею в роки німецько-фашистської окупації 1941-1943 рр., його стосунки з керівництвом Української допоміжної управи м. Дніпропетровська.
Перед тим, як почати розгляд зазначеної теми статті, необхідно коротко описати довоєнну біографію В’ячеслава Васильовича Коренева, яка дає нам можливість більш поглиблено розглянути його особистість.
В.В. Коренев (1868-1952 рр.), який закінчив у 1896 р Центральне училище технічного рисування Штиглиця (СПб.) по класу гравера В.В. Мате, був відомим Дніпропетровським художником. В 1903 р. В’ячеслав Васильович переїжджає до Катеринославу. Приблизно з цього ж часу починає викладати малювання у Першому Катеринославському комерційному училищі, а з 1910 р. й у приватній чоловічій гімназії Олексія Фовицького. В.В. Коренев приймав участь у виставках Товариства південноросійських художників 1902 р., 1904 р. [1, с. 249]. В.В. Коренев як голова Катеринославського художньо-артистичного товариства завідував художньою галереєю Південноросійської обласної виставки, що проходила в Катеринославі у 1910 р. В рамках виставки був нагороджений великою срібною медаллю. До революції 1917 р. В.В. Коренев був відомий не тільки як художник, а й як громадський діяч. Так, 9 лютого 1914 його обрали до Виконавчого бюро Ювілейного комітету Катеринослава з приводу 100-річчя народження Т.Г. Шевченка. З 1923 р. В’ячеслав Васильович почав працювати у Дніпропетровському художньому музеї на посаді наукового співробітника, паралельно з 1933 р. по 1941 р. викладав у Дніпропетровському художньому училищі [1, с. 249-250]. 27 травня 1941 р. В.В. Коренев у віці 73 роки був призначений на посаду директора Дніпропетровського художнього музею, яку обіймав до початку 1942 р. [2].
На даний час в науковому обігу відсутні праці присвячені діяльності В.В. Коренева на посаді директора Дніпропетровського художнього музею взагалі та в роки окупації зокрема. Нечисленні роботи, присвяченні даній проблемі, можна умовно розділити на три групи. До першої відносяться публікації, в яких побіжно згадувалось про цей період життя В.В. Коренева. Це, зокрема, стаття Г. Борисова – «Неизвестный Днепропетровск», надрукована у газеті «Наше місто» (10.09.1996), бібліографічний словник «Діячі Січеславської «Просвіти» (1905-1921)», автором якого є відомий Дніпропетровський журналіст М.Чабан [1]; монографія відомих дослідників історії Дніпропетровщини в роки окупації М.А. Слободянюка та І.А. Шахрайчука «Рух Опору на Дніпропетровщині в роки Великої Вітчизняної війни» [3]. Другу групу праць складають статті, присвячені загальному тлу проведення музейної діяльності та їй самій в окупованому Дніпропетровську, а також особистостям які відігравали важливу роль у культурному житті міста. Цим проблемам, присвячені статті В.М. Бекетової і Д.Я. Бєлкіна – «Днепропетровский исторический музей и германская администрация в годы Второй Мировой войны» (Вопросы германской истории. В 2-х томах. Т. 1. История. – Д.: ДНУ, 1998. – С. 142-148.), М.П. Чабана щодо біографії П.А. Козара, вміщена у збірнику «Лоцмани Дніпрових порогів» (Д., 1996), В.В. Стецкевича «Дніпропетровськ в добу окупації. 1941-1943 рр. (історіографічні та фактологічні аспекти теми)» (Гуманітарний журнал. 2003. № 4. С. 97-106). Третю групу робіт складають анотовані архівні покажчики. Наприклад, робота Д. Мешкова – «Дніпропетровські архіви, музеї та бібліотеки в роки Другої світової війни» (К., 2000), а також узагальнююче видання «Архіви України» (К., 2008). Виходячи з вищенаведеного, можна з впевненістю констатувати не достатню розробленість даної тематики.
Для більш детального розуміння діяльності В.В. Коренева, як директора художнього музею в окупованому Дніпропетровську, необхідно описати загальне тло існування музею як закладу. Після захоплення міста Дніпропетровська німецькими військами 25 серпня 1941 р., воно увійшло до зони військової окупації. З 15 листопада 1941 р. на Дніпропетровщині було введено цивільне управління, що означало входження у склад Рейхскомісаріату Україна [3, с. 71]. Для організації цивільного управління на основі місцевих жителів відбулося формування українських допоміжних владних структур та підпорядкованих їм організацій. Багато з таких новоутворених закладів базувалися на аналогічних довоєнних установах. Однією з таких установ став реорганізований Художній музей, він підпорядковувався підвідділу мистецтв при відділі освіти Української допоміжної управи м. Дніпропетровська (далі – УДУД) на чолі з П.Т. Соколовським [4]. Як окремий заклад культурного спрямування музей юридично існував до 12 лютого 1942 р. В цей день міській комісар Клостерман проінформував голову УДУД П.Т. Соколовського, що будівля Історичного музею переходить у користування комісаріату, а сам музей буде переміщено у будівлю Художнього музею. У звернені також зазначалося, що Дніпропетровська обласна управа (далі – ДОУ), якій до цього підпорядковувався Історичний музей, вже отримала аналогічне розпорядження від генерального комісара Зельцнера [5]. Треба зауважити, що фактичне об’єднання музеїв – злиття колекцій та колективів, відбулося значно пізніше. Лише 20 березня голова ДОУ П. Олійниченко та керівник відділу освіти тієї ж управи П.А. Козар звернулися до УДУД з проханням узяти Історичний музей на свій бюджет з 15 березня [6]. А безпосереднє перевезення експонатів Історичного музею у будівлю Художнього почалось лише 26 березня 1942 р. та продовжувалось до початку літа [7]. З приходом німецької влади художній музей залишився в будинку № 21 по вулиці Шевченківській (де розташований і зараз). Дах будівлі був сильно пошкоджений підчас бомбардування міста, а шибки на вікнах вибиті, що звісно, не відповідало необхідним умовам роботи. Треба зауважити, що довгий час це приміщення музей поділяв з Землевпорядним технікумом, який почали перевозити в інше місце лише в червні 1942 р. [8]. До кінця 1942 р. в будівлі залишалося майно художньої школи, яка вже не діяла [9].
Основу колективу музею склали не евакуйовані довоєнні працівники. 12 вересня 1941 р. В.В. Коренев як директор музею подав до УДУД перелік осіб, що працювали в музеї і залишилися у місті. В ньому, крім директора зі ставкою в 700 крб., значилися Н.П. Григораш – науковий інвентаризатор – 300 крб., Н.С. Погрібняк – секретар – 300 крб., І.М. Вавілов – комендант 250 крб., М.В. Раденький – швейцар і сторож – 200 крб. В цьому документі напроти всіх посад мається примітка – х) Уволены от службы с 1-го сентября с.г.». Тому можна зробити висновок, що на той час всі співробітники вважали себе звільненими і розпоряджень з боку німецької влади про подальше існування музею не мали. Також в документі зазначено, що данні по зарплатні приводяться до 1 вересня [10].
З введенням цивільного управління постало питання фінансування новоутворених закладів. Безсумнівно, що робота по підготовці кошторисів необхідних витрат лягла на В.В. Коренева. На протязі першої половини листопаду було створено два, майже ідентичних, документа (В.В. Кореневим за участю інших співробітників?), що присвячені фінансуванню музею з вересня по 15 грудня 1941 р. На документах дати створення відсутні, але в саме цей період було складено та затверджено фінансовим відділом УДУД кошторис бюджетних підприємств відділу мистецтв та самого відділу [9]. На цьому факті і базується їх датування. Перший документ поділено на дві частини – «Штатна відомість по Художньому музею на вересень-грудень 1941р.» та «Кошторис витрат по Художньому музею на вересень-грудень 1941р.» [11]. В першій частині документу вказано 8 посад зі ставками та датами початку роботи: директор – 1200 крб. – 10/ІХ; науковий інвентаризатор – 600 крб. – 5/ІХ; секретар – 350 крб. – 15/ІХ; завгосп – 250 крб. – 5/ІХ; комендант – 250 крб. – 5/ІХ; двірник – 200 крб. – 5/ІХ; охоронник – 150 крб. – 15/Х; кочегар – 350 крб. – 15/ХІ. Фінансування такого штату мало скласти 9820 крб., плюс 590 крб. витрат на нарахування платні. В другій частині вказані інші витрати: адміністративно-господарчі – 1970 крб.; «утримання в чистоті» – 925 крб.; витрати на опалення – 3905 крб. За вище означених обставин загальне фінансування Художнього музею в четвертому кварталі 1941 р. планувалося в розмірі – 17 210 крб. Показово, що в документі є графа «Прибутки», де зазначена їх відсутність до 1 січня 1942 р., що може свідчити про плани відкриття музею після цього числа [12].
Другий документ, під назвою «Штати та кошторис витрат Художньому музею на вересень-грудень 1941 р. включно», був створений трохи пізніше. Різниця між документами досить суттєва. Другий документ має підпис директора В.В. Коренева, а з графи співробітників викреслено завгоспа та кочегара. Після анулювання двох ставок фінансування колективу зменшилося до 8645 крб. плюс 519 крб. витрат на нарахування платні. В графі «Прибутки» є запис – «не буде». Графи інших видатків змінені не були. Таким чином, у другому, більш пізньому, документі загальне фінансування в четвертому кварталі 1941 р. склало 15 964 крб. [13]. Другий документ треба вважати більш пізнім з двох причин: по-перше, запис в графі «Прибутки» збігається з фактом не відкриття в подальшому Художнього музею для відвідувачів, що й зумовило відсутність прибутків, по-друге, цифра фінансування в ньому чітко збігається з вказаною у – «План загальних та аварійних робіт підприємств, підлеглих відділу мистецтв міської управи на зимовий період (кінець 1941 р. І кв. 1942 р.)», що був створений 25 листопаду 1941 р. [14]. Можна припустити, що перший документ був створений як проект фінансування музею. В подальшому його було відкореговано, що й призвело до появи другого – основного документу. Треба додати, що – «План загальних та аварійних робіт…» містить дані про фінансування Художнього музею і у І кварталі 1942 р., яке мало становити: 10 200 крб. – фонд зарплатні та 10 200 крб. – адміністративно-господарчі витрати. Тут також зазначається, що на ремонт приміщень Художнього музею планувалося виділити 14 400 крб., з них – 5000 крб. з 1/ХІ.41р. по 1/І.42 р. та 9400 р. з 1/І.41р. по 1/ІV.42 р. [15].
На даний час інших документів з питань комплектації штатів та фінансування Художнього музею не виявлено. Тому залишаються ще не вирішеними такі питання: чи змінився колектив після затвердження фінансування 15 лютого 1941 р., або у складі станом на 12 вересня 1941 р. проіснував до березня 1942 р., та наскільки затверджені плани фінансування збігалися з реальністю. Зараз точно відомо, що після створення Художньо-Історичного музею в списках його колективу значилися троє співробітників Художнього музею, а саме: Н.С. Погрібняк – зав. відділом; Н.П. Григораш – науковий секретар; М.В. Раденький – двірник. Як склалася доля І.М. Вавілова не відомо [16].
За нової влади Художній музей мав вигляд та діяв у якості постачальника цінностей для німецьких владних структур. У вересні – грудні 1941 р. В.В. Коренев використовував всі наявні засоби опору знищення колекції музею. Він надсилав до УДУД акти і списки вилучених німцями речей, та скарги, де зазначалося: зруйнованість будівлі – вибиті шибки, відсутність частини даху та повну бездіяльність з боку відділу Будівельних робіт [17]; масове вилучення картин, безчинства представників німецької влади, які навідували музей коли їм заманеться та брали, що хотіли, поводили себе агресивно та погрожували йому розправою [18]. (Доля колекції Художнього музею є більш широкою темою, і буде детально розглянута у окремій публікації).
Брутальне поводження окупаційної влади з фондами музею та його працівниками стало нормою. Так 6 грудня о 20 годині 30 хвилин, у будинку музею з’явилися німецькі військові, погрожуючи зброєю змусили, коменданта будинку, В.М. Раденького відкрити приміщення, після чого вилучили 3 картини та порцеляновий канделябр. В.В. Коренев негайно, 8 грудня, звернувся зі скаргою до управління Культосвітніх Установ УДУ м. Дніпропетровська. У кінці документу він зазначив що подібні випадки не поодинокі і не дивлячись на його опор раніше було взято мармуровий стіл та два старовинних крісла, а бездіяльність керівництва управління Культосвітніх Установ його обурює [19]. З другої половини грудня кількість подібних скарг різко зменшується, це було пов’язано з хворобою В.В. Коренева, що унеможливлювала його активну роботу в музеї. З тією ж причиною було пов’язано і звільнення з посади В.В. Коренева в квітні 1942 р. Ця історія залишила пособі багато промовистих свідчень. За хронологією події відбувалися наступним чином: 10 лютого 1942 р. В.В. Кореневу, зі згоди голови УДУД, було надано двохмісячну відпуску з утриманням, для лікування. 12 квітня на роботу він не вийшов [20]. Після деяких перемовин та з’ясовувань стосунків (про які буде сказано нижче) в УДУД прийшли до думки не вважати його за директора з дня закінчення лікарняного – 10 квітня [21]. Отак стисло та сухо і закінчився б опис цієї події, якби не ситуація, що склалася у вересні 1942 р.
Між 2 та 4 вересня комісару міста Клостерману особистий перекладач, граф фон Медем, передав «Нотатку». В ній повідомлялося що В.В. Коренев з 15 лютого на лікарняному, але не звільнений, з 1 березня не отримує зарплату, і просить у генерального комісара допомоги [22].
Четвертого вересня ця «Нотатка» з проханням особисто зайнятися цією справою та дати відповідь до 20.ІХ.42 р. була передана голові УДУД П.Т. Соколовському. Треба відзначити, що в звернені комісар міста Клостерман висловив побажання – «у крайньому разі яким-небудь чином надати В.В Кореневу допомогу» [23]. Що саме підштовхнуло представників вищого німецького управління до виявлення такої турботи по відношенню до В.В. Коренева зараз залишається загадкою.14 вересня секретар УДУД Фабер звернувся до начальника управління Культурно-Освітніх установ І.І. Зеленського з проханням прояснити ситуацію [24]. Вже наступного дня І.І. Зеленський подав на ім’я голови УДУД вельми змістовну доповідну [25]. Спираючись на цей документ, можна проілюструвати відношення І.І. Зеленського до питання звільнення В.В. Коренева та на хронологію подій. І.І. Зеленський бачив події наступним чином – ще в січні 1942 р. В.В. Коренев в музеї не з’являвся і ніякої роботи не виконував. І.І. Зеленський декілька разів надсилав до В.В. Коренева співробітників музею, зокрема пані Н.П. Григораш для з’ясування ситуації. Через деякий який він особисто відвідав В.В. Коренева, який заявив, що хворіє, працювати не може і показав довідку лікаря про свій стан. По домовленості з головою УДУД П.Т. Соколовським було вирішено надати В.В. Кореневу двохмісячну відпустку з утриманням для лікування. Після першого місяця перебування на лікарняному він одержав 1200 крб. зарплатні за лютий, пред’явивши лікарську довідку про свою хворобу. У наступному місяці бухгалтерія відмовилась нараховувати зарплатню В.В. Кореневу, тому що не отримала відповідних документів про хворобу [26]. У своїй доповідній І.І. Зеленський обурено сповіщає, що у цей час в газеті з’явилась замітка, що В.В. Коренев багато малює вдома і продає німцям свої роботи.
12 квітня, коли минуло два місяці, а В.В. Коренев на роботі не з’явився, І.І. Зеленський знову надіслав до нього Н.П. Григораш, з пропозицією з’явитись на роботу, або подати заяву про звільнення. На такий ультиматум В.В. Коренев відповів, що приступить до роботи лише тоді, коли музей буде відремонтований [27]. При зустрічі з В.В. Кореневим у приміщенні музею (в присутності Ф.Є. Білогуба та інших робітників) І.І. Зеленський ще раз запросив постати до роботи зараз. Аргументувавши своє запрошення необхідністю ремонтування приміщень музею, якими мусить керувати саме директор. В.В. Коренев знову відповів, що він не може цим займатися, і з’явитись на робочому місці лише тоді, коли музей буде відремонтовано. І.І. Зеленський вважав таку ситуацію неприпустимою і заявив В.В. Кореневу, що його звільнено з посади директора за небажанням, чи неможливістю виконувати обов’язки [27]. Саме тому І.І. Зеленський написав у відповіді П.Т. Соколовському, що заробітна платня не може бути видана В.В. Кореневу, тому що він не працював, а вразі документального свідчення хвороби – йому необхідно заплатити лише за 10 днів березня – з 1 до 10.
До поваги В.В. Коренева треба зауважити, що ще 8 грудня 1941 р. він повідомив підвідділу мистецтв при відділі освіти УДУД про свою тяжку хворобу [28]. Цією хворобою було – рожисте запалення Erysipelas. Це хвороба довго протікала та дуже тяжко лікувалася, особливо за часів відсутності антибіотиків [29]. За такого стану дуже сумнівно, що В.В. Коренев міг негайно приступи до роботи, особливо в умовах напівзруйнованої будівлі. Яку, до речі, до липня 1942 р. ремонтувати і не починали. Також незрозуміло, чому І.І. Зеленський сам собі суперечив: з одного боку він підтверджував, що лікарняний було надано В.В. Кореневу до 10 квітня, але з іншого зазначав право одержати оплату лише за період з 1 до 10 березня.
Саме точка зору І.І. Зеленського стала основною в відповіді голови УДУД П.Т. Соколовського комісару міста Клостерману, яка була підготовлена 18 вересня 1942 р. Цікаво, що у поданому документі є розбіжність зі свідченнями І.І. Зеленського. П.Т. Соколовський підтвердив повну оплату В.В. Кореневу лікарняного за лютий, але заперечив надання ним відповідного документу про хворобу [30]. Останній факт, як і весь документ, побудований в різкому тоні, можна трактувати як спробу дискредитації В.В. Коренева перед німецькою владою. Окремо, в доповідній, було повідомлено комісара міста, що з травня посаду директора Художньо-Історичного музею займає П.А. Козар [31]. Подання такої інформації після 5 місяців його призначення може підтвердити тезу про неповну інформованість представників вищого німецького управління міста з приводу ситуації в музеї, а це могло статися лише за умов їх незацікавленості.
На жаль, за умов відсутності зараз інших документів, з цього питання, неможливо встановити, яким чином ситуація розвивалася далі. З певністю можна сказати лише те, що 23 листопада 1942 р. В.В. Кореневу була видана довідка, за підписом голови УДУД П.Т. Соколовського та начальника управління Культурно-Освітніх установ І.І. Зеленського, яка підтвердила його директорство лише до 10 квітня 1942 р. [32]. З великою вірогідністю можна припустити, що між керівництвом УДУД та В.В. Кореневим існував особистий конфлікт, в результаті якого останнього, з допомогою наклепів, витіснили зі сфери впливу на долю Художнього музею. Це підтверджується тим, що в своїх змістовних доповідних 15.ІХ. 1942 р. І.І. Зеленський та 18.ІХ. 1942 р. П.Т. Соколовський різко та обурено висловлюючись про В.В. Коренева, жодного разу не згадали про серйозність його хвороби та про його активну роботу восени 1941 р. Насамкінець можна додати, що роботи, які провадив колектив Художнього музею з вересня 1941 р. і до березня 1942 р. були направлені на фіксацію даних про вилучене майно та збереження цінностей, що залишалися. За умов пошкодженої будівлі експозиція музею не була відкрита для відвідувачів, та взагалі дуже сумнівно, що це входило в плани нової влади, керівництво УДУ м. Дніпропетровська не діяло в напрямку полегшення становища музею. І в таких умовах не дивно, що В.В. Коренев відмовлявся співпрацювати з окупантами та поступово дистанціювався від долі Художнього музею, який мав вигляд та функціонував у якості постачальника цінностей для німецьких владних структур. Треба додати, що за відсутності директора з 10 лютого і до об’єднання з Історичним музеєм його обов’язки тимчасово виконував директор Землевпорядного технікуму – Ф.Є. Білогуб [33]. А всі акти видачі майна з фондів музею підписувала Н.П. Григораш [34]. Наприклад, за наказом штадткомісара 24 лютого було видано 6 картин для казино [35], 26 того ж місяця 16 картин було передано до Люфтган-команді-Ростов [36]. Це підтверджує, що Ф.Є. Білогуб лише номінально виконував обов’язки директора і до долі колекції музею ніякого відношення не мав. До речі, в своїх спогадах Н.П. Григораш дуже яскраво описує тяжку долю Художнього музею в ті буремні роки, але оминає часи директорства В.В. Коренева та зовсім не згадує про свою роль у долі колекції [37].
На останок слід зазначити, що на часи директорства В’ячеслава Васильовича Коренева припадають найтяжчі періоди існування Дніпропетровського художнього музею, – евакуація та перші півроку окупації. Його діяльність в цей період потребує подальшого вивчення та осмислення.
Бібліографічні посилання
- Чабан М.П. Діячі Січеславської «Просвіти» (1905-1921). Бібліографічний словник. Близько 670 імен. – Д.: ІМА-прогрес, 2002. – 536 с.
- ДАДО. – Ф. 2567. – Оп. І. – Спр. 1. – Арк.119.
- Слободянюк М.А., Шахрайчук І.А. «Рух Опору на Дніпропетровщині в роки Великої Вітчизняної війни». Вид.2. – Д.: Оксамит-Текс, 2005. – 294 с.
- ДАДО. – Ф. 2276. – Оп. 1. – Спр. 165. – Арк. 70.
- ДАДО. – Ф. 2276. – Оп. 1. – Спр. 110. – Арк. 264.
- ДАДО. – Ф. 2567. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 68.
- ДАДО. – Ф. 2276. – Оп. 1. – Спр. 1808. – Арк. 121.
- ДАДО. – Ф. 2276. – Оп. 1. – Спр. 942. – Арк. 16.
- ДАДО. – Ф. 2276. – Оп. 1. – Спр. 166. – Арк. 102.
- ДАДО. – Ф. 2276. – Оп. 1. – Спр. 1808. – Арк. 107.
- ДАДО. – Ф. 2276. – Оп. 1. – Спр. 159. – Арк. 112.
- Там само.
- ДАДО. – Ф. 2276. – Оп. 1. – Спр. 159. – Арк. 105.
- ДАДО. – Ф. 2276. – Оп. 1. – Спр. 159. – Арк. 107, 107 зв.
- Там само.
- ДАДО. – Ф. 2276. – Оп. 1. – Спр. 1151. – Арк. 4 зв.
- ДАДО. – Ф. 2567. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 4зв.
- ДАДО. – Ф. 2567. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 56, 56зв.
- Там само.
- ДАДО. – Ф. 2567. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 9.
- ДАДО. – Ф. 2567. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 90.
- ДАДО. – Ф. 2567. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 19.
- ДАДО. – Ф. 2567. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 18.
- Там само.
- ДАДО. – Ф. 2567. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 9, 9 зв, 10, 10 зв.
- Там само.
- Там само.
- ДАДО. – Ф. 2567. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 56 зв.
- «Рожистое воспаление (erysipelas) вызывается гемолитическим стрептококком группы А, любым серологическим типом, что и скарлатина… / Черкасов В.Л. Рожа. – Л.: Медицина, 1986.
- ДАДО. – Ф. 2567. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 90 зв.
- Там само.
- ДАДО. – Ф. 2567. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 61.
- ДАДО. – Ф. 2567. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 10
- ДАДО. – Ф. 2567. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 82.
- ДАДО. – Ф. 2567. Оп. 1. Спр. 1. арк. 20, 20 зв.
- ДАДО. – Ф. 2567. Оп. 1. Спр. 1. арк. 81, 81 зв.
- Дніпропетровський історичний музей. Науково-діловодний архів. – Оп. 1. – Спр. № 540
Автор: Фанигін Ю.Ю., старший науковий співробітник ДІМ
Джерело: Роль музеїв у культурному просторі України й світу: стан, проблеми, перспективи розвитку музейної галузі. (Збірник матеріалів загальноукраїнської наукової конференції з проблем музеєзнавства, присвяченої 160річчю заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворннцького) Вин. 11. — Д.: АРТПРЕС. 2009. 608 с.
