Серед різноманітних історичних джерел по темі Великої Вітчизняної війни окремою групою стоять листи радянських людей часів війни. їх можна назвати найбільш людяними документами, які розкривають безліч різноманітних питань, але здебільшого висвітлюють духовний стан людини, в дуже важких умовах війни. Солдатські трикутники зі штампом польової пошти і сьогодні хвилюють, бентежать спогадами про суворий час, викликають глибокі і світлі почуття.
Вже в роки Великої Вітчизняної війни почалося видання воєнних епістолярних джерел, спочатку у пресі, а 1942 р. вийшла перша збірка листів з фронту 1. Протягом наступних років ще декілька таких збірок.
Після війни видавництво цих документів скоротилось і тільки у 70—80-х рр. знову поновилось. Але, треба зауважити, що як в роки війни, так і пізніше, під час видання цих збірок підбір листів був дуже тенденційний. Перевага надавалась листам політпрацівників, комсомольських ватажків, взагалі листам, де йшла мова про гарячу любов до партії, соціалістичної держави, про захист завоювань «Великого жовтня».
Зараз ми маємо змогу зовсім з іншого кута зору оцінити ці документи, і вивчення їх має дуже важливе значення. На відміну від офіційних документів, які зосереджені більш-менш у відомих архівах та музеях, листи з фронту розкидані по всіх архівах, — в тому числі і відомчих, в редакціях газет та видавництвах. Дуже багато документів було знищено, бо потрапило в графу 5-річного зберігання. Деяка частина зберігається ще на руках у громадян.
Колекція листів, яка зберігається в ДІМі, невелика. Вана налічує 327 од. їх можна розділити на кілька груп:
- листи з фронту рідним та близьким, коханим, друзям;
- листи з тилу на фронт;
- листи партизан, підпільників з території, окупованої ворогом;
- листи, листівки, записки вивезених на каторжні роботи до Німеччини;
- листування в тилу країни (з різними організаціями в роки війни).
Спробую дати коротеньку характеристику кожної з цих груп, і почну з останньої. Це перш за все копії повідомлень про загибель солдата на фронті, які надсилались місцевими військкомісаріатами. Таких повідомлень у колекції 18. До цієї ж групи входить також листування населення в тилу держави та листування з офіційними організаціями, яке частіше всього торкалося долі людини, про котру не мали звістки, або повідомлення вищих органів влади, як, наприклад, повідомлення Президії Верховної Ради про високу нагороду, або про загибель і посмертну нагороду.
Четверта група — листи, листівки вивезених на каторжні роботи до Німеччини налічує 18 одиниць.
Як відомо, з початку 1942 року у Німеччині все більшого значення набуває використання радянських громадян, як даремної робочої сили, За роки окупації з України було вивезено 2 мільйони 103 тисячі 234 чоловіка. Скільки з, Дніпропетровщини — сказати важко. Зараз у обласних органах Служби безпеки є документи на 130 тис. громадян, які у 1945 р. повернулися з Німеччини і пройшли так звану фільтрацію.
Радянським громадянам дозволяли писати рідним, але головним чином на поштових листівках. Всі вони дуже схожі одна на одну. Писати всю правду не ризикували, бо вони проходили жорстоку цензуру. Тому писали, що живуть добре, що їм обіцяють через декілька місяців відпустити «до хати». За невеликим винятком, ці листівки сповнені туги і скорботи за родиною, та батьківщиною. Деякі і читати важко, бо вони як крик розпачу. Такі листи О. Мотуз, матері з с. Котовки Магдалинівського району, Ю. Зосіменко матері (ДІМ Арх. 589/1-18). Але ж кожний з цих листів має хоч яку-небудь інформацію про умови життя і праці, певні подробиці про побут наших людей та взаємовідносини між ними та з господарями.
Відносно третьої групи листів треба зазначити, що їх дуже мало збереглося. То ж ті одиниці, що маємо, особливо дорогі. Це листи партизана В. Г. Глушка (ДІМ Арх. 6111), який доносить з глибокого німецького тилу подих війни, настрій людей, їх почуття та думки. Крім того, лист привертає увагу високими почуттями синовньої любові та великої поваги до матері. Рідкісною реліквією є передсмертний лист дружині і дітям М. Сташкова, секретаря Дніпропетровського підпільного обкому комуністичної партії (ДІМ, арх. 1635) Такі листи — вічні пам’ятки мужності, непохитній волі, відданості Вітчизні.
Друга група — листи на фронт. Майже у кожній родині були фронтовики, за яких уболівали і в листах склали добрі побажання, надихали на подвиги і в той же час благали берегти себе і скоріше повертатися з перемогою, а про тилове життя писали побіжно.
Таких листів було багато, але збереглося зовсім мало. Безперечно, на фронті їх берегли, бо вони були дуже дорогі солдату. Але коли солдата вбивали, то певно ж листи гинули. А ті, хто дійшов до перемоги і повернувся додому, на радощах від зустрічі з рідними вже не звертали уваги на фронтове листування, яке поступово втрачалося, та й умови повоєнного життя не сприяли збереженню.
В колекції музею є листи Б. Камінському від дружини Р. Камінської; В. Гельфанду від батька Н. Г. Гельфанда (ДІМ, арх-9739а), від вчительки О. Трекової та дівчинки Ніни (ДІМ, арх-9393) та найбільша збірка — 42 листи, А. Жирному від дружини А. Жирної (ДІМ, арх-41437-41479). Вони написані на різних клаптиках паперу, в тому числі з шкільних підручників, і тільки деякі на чистих аркушах. Нестача паперу не зупиняла Антонину Яківну і вона писала чоловікові на фронт майже кожного дня. Ці листи прикрашені малюнками квітів, вони сповнені гарячої любові і ніж-ності до чоловіка, турботи за дорогу людину, надії на скору перемогу і зустріч. В цих листах багато віршів, куплетів з популярних в той час пісень про кохання і вірність.
Це надзвичайний приклад того, що людина, яка пройшла через все пекло війни, зберегла ці листи коханої жінки і берегла їх у тяжкі повоєнні роки як дорогу серцю пам’ять.
Найбільша група джерел це «Листи з фронту» — 207 одиниць. При подальшій класифікації ці листи можна розділити на такі групи:
— листи офіцерів та рядових;
— листи жінок-фронтовичок;
— листи-подяки;
— листи особисті та колективні до рідних;
— листи від друзів та співслужбовців загиблих воїнів. Вони охоплюють час з 1941 по 1945 рр., написані нашими
земляками чи тими, хто брав участь у бойових діях на території краю. Найбільші колекції листів О. Постного, П. Гусенка, Ю. Пушкіна, О. Гавви, М. Велічая, М. Репкіна.
Про що ж писали в цих листах? В стані смертельної безпеки писали про саме головне. Можна сказати, це рядки «Чистого лиття». Ці листи характеризують стан душі людини в хвилини найбільших випробувань. Листи — живі свідки найвищого патріотизму і вірності Вітчизні, непохитної віри у неминучу перемогу над ворогом, ненависті до ворога, готовності заради перемоги віддати всі сили, а, коли знадобиться, і життя. В листах, як ні в яких інших документах, виявляються почуття тієї малої Вітчизни, яка означає батьківщину, рідне село чи місто. Такими почуттями сповнені листи з грізного 1941 р. і переможного 1945 р. Ось рядки листа Б. Непомнящого батькам: «…уверенный, что враг найдет себе могилу на нашей земле как и все предыдущие завоеватели» (ДІМ, арх-28682).
Автори листів різні люди: це кадрові офіцери і рядові червоноармійці, робітники і колгоспники, інтелігенти. Це люди, які вже прожили ліпші роки і безвусі юнаки, які тільки-но закінчили школу. Але і молоді, і зрілі чоловіки однаково самовіддано відстоювали свободу Вітчизни і одночасно, незважаючи на трагізм подій, у хвилини смертельної небезпеки солдат залишався перш за все людиною зі своїми почуттями, проблемами, надіями. В цьому плані характерні листи С. Ярмака, учасника форсування Дніпра біля села Військове, якому було 20 років. Життя практично тільки починалося. Він ще не кохав, не мав родини. Б листах матері та сестрі розповідає, як б’ють ворога вдень і вночі, про красу Дніпра, на березі якого ідуть бої, висловлює впевненість у скору перемогу, та цікавиться новинами у рідному селі (ДІМ, арх-52724-52725).
А. Тимонюк — кадровий офіцер, льотчик-інструктор авіашколи, навчав таких юнаків, як С. Ярмак. На фронт потрапив у 1943 р. після неодноразових звернень до командування, залишивши в тилу дружину та маленьку доньку Галину. В листах їм пише про бої на фронті, пишається, що визволяє українську землю, яка його породила і він повинен її захищати, і вірить, що близько той час, коли вона буде зовсім вільною. (ДІМ, арх-49548-49551). А далі його листи сповнені турбот про здоров’я та умови життя родини.
Листи нашого краянина П. Гусенка, Героя Радянського Союзу своїм батькам (ДІМ, арх-25885) надзвичайно хвилюючі, ласкаві і ніжні. У пеклі війни він не забув про день народження матері, поздоровляє її листівкою, пише їй гарне побажання і дуже перепрошує, що не може поздоровити так, як це робив раніше. Він турбується, що не може вислати якогось подарунка любимому племіннику, але за нього він посилає у ворога кулеметні черги, щоб скоріше визволити рідну землю і забрати їх у рідне місто.
Особливо хотілося б виділити листи жінок. Як відомо, вже в перші дні війни тисячі наших жінок виявили небувале прагнення стати до лав захисників Вітчизни.
Одягнувши солдатські шинелі, вони розділили з чоловіками увесь тягар війни, зазнали немало страждань не тільки фізичних,, але й моральних, ризикували кожну мить своїм життям і здоров’ям і, безперечно, заслужили велику любов до себе.
Листи з фронту жінок стверджують про їх високий патріотичний настрій, дівочу скромність, про надії і сподівання на краще майбутнє життя. Вони сповнені жіночої любові до рідних і близьких людей, турботою про їх життя. А спомини про щасливі хвилини довоєнного життя, світлі мрії зігрівали душі дівчат, надихали на добрі справи.
Такі листи Олександри Гавви, нашої краянки, своїй матусі і сестричці.
Ось уривки з її листів:
«Сколько крови льется за каждый метр нашей любимой земли, сколько жизней надо для того, чтобы очистить загаженную врагом родную землю. Не знаю скоро ли, но чае настанет, когда с полной победой мы возвратимся в свои родные города, к своим любимым, к родным, к родной милой мамусе».
«Мои дорогие, кажется, так недавно видела вас, но как я соскучилась за вами. Милая, родная мамуся, я сейчас далеко и не знаю увижу ли скоро тебя или нет, поэтому прошу береги себя, сейчас время весеннее, я знаю ты приступила к ремонту квартиры. Мамуся не спеши, я еще хочу встретить тебя такой, какой оставила- Больше ничего мне не надо…».
Але не судилося дожити до перемоги Олександрі Гавві. Як же гірко, подвійно гірко, коли у розквіті літ гинули на фронті дівчата, майбутні матері.
Фронтові листи дуже різні. Але більшість з них прості і природні, в кожному є речення «живий, здоровий, того і вам бажаю». І це в той час, коли поряд був ворог і до смерті одна мить. Незважаючи на велике душевне напруження, фізичний тягар, небезпеку смерті, листи мають спокійний, стриманий тон, а деколи він переходить у іронічний. І що характерно, в листах немає опису бід і страждань тих років. В них чистота помислів, непохитна витримка, оптимізм, готовність здійснити подвиг, великий інтерес до життя в “тилу.
Листи написані простими людьми, селянами, робітниками самобутні, і хоч в них дуже багато помилок (бо освіта у них була 3—4 класи), читати їх дуже цікаво. Такий лист Івана Коваленка дружині Поліні. (ДІМ, арх-6111).
Лист Івана Івановича Шепелева дружині Євдокії Юхимівні як дзеркало відбиває колорит патріархально-селянських відносин, коли до дружини, дітей звертаються до кожного особисто на «Ви» (ДІМ, арх-7466).
Сильна агітаційна робота розгалуженої мережі військових політвідділів, націлена на підняття патріотичного духу солдатів, будь-якою ціною здійснення військових планів, не могла не позначитися і не проявитись в листах з фронту. Деякі листи — яскравий відгук фронтових агіток. Але поряд з цим агітаційним текстом зворушлива турбота про рідних і близьких. Такі листи Юрія Сергійовича Гурова дружині Надії Федорівні (ДІМ, арх-12319-12320).
Листи коханим — особлива сторінка. Написані під розриви артилерійських снарядів і авіаційних бомб, заметіль і спеку, листи сповнені великим почуттям кохання і турботи
до наречених, дружин. Кохання надихало на героїзм, дарувало мужність і сили, терпіння перенести тягар війни. Це почуття піднімало в атаку, вело на подвиг, за нього віддавали життя.
Це перш за все листи учасника форсування Дніпра біля села Військове замполіта 100-го гвардійського стрілецького полку М. Велічая дружині Ніні Павлівні (ДІМ, арх-49763-49768). 22 червня 1941 р. для нього почався час на межі життя і смерті. Але мабуть і в найтяжчі хвилини смертельної небезпеки він пам’ятав про свою кохану. І про це яскраво свідчать його листи, які з першого до останнього рядка сповнені ніжної пристрасті, щирої любові до дорогої людини, до рідної землі, впевненості у швидку перемогу і рішучості боротися до кінця.
Ось декілька рядків з його листів:
«…Спасибо Нинусик, моя обоятельная, за милые, теплые твои письма, которые согревают мое сердце..- Твои ласковые слова воодушевляют на еще большие подвиги в борьбе з немецкими варварами…
Скоро два года, как я не вижу тебя, моя ты любимая. Если бы ты знала как мое сердце бъется о тебе. Нет той минуты, и часа, чтобы я не видел тебя перед собой.
…Я вспоминаю нашу милую и хорошую жизнь. В самые трудные минуты я думаю о тебе и сыночке. Ты одна для меня радость, любовь и жизнь. Любимые мои ты и сынок!».
Симоновські рядки: «Жди меня, и я вернусь, Только очень жди…», — передавались з уст в уста, писалися в листах і листівках. Написав їх в одному із своїх листів і Олексій Володимирович Постний дружині Єфросінії Абрамовні (ДІМ, арх-9867-9893).
О. Постний наш краянин, народився 1910 р. в с. Запорізьке Софіївського району. На початку війни він навчався у військовій академії, на фронті з 1942 р., був командиром артилерійського дивізіону, воював під Сталінградом, на Південно-Західному фронті, 24 грудня 1943 р. йому було присвоєне звання Героя Радянського Союзу, 12 квітня 1945 р. загинув у Відні. Його дружина, донька та син зберегли його Фронтові листи і передали їх у наш музей. Усього 32 листи. Останній лист був написаний за день до загибелі.
Те, як чекають молоді жінки вдома, не могло не турбувати чоловіків на фронті. Бо життя є життя, і не кожна жінка добре розуміла, що означає вірність і що таке для чоловіка чекання на фронті.
Лист учасника визволення нашого краю С. С. Габітова сповнений скорботи і гніву на повідомлення, що його дружина йому зрадила (ДІМ, НВ-15422).
В роки війни набули поширення листи-подяки військової частини рідним бійців, а також колективні листи з тилу на фронт і з фронту в тил. В цих листах йде мова про героїчні подвиги фронтовиків, або трудові перемоги в тилу.
Таких листів в колекції ДІМу 5 од. (арх-44084, 9874, н/в 12326, 12325).
Зібрані в ДІМі листи знайшли належне місце в стаціонарній експозиції по темі «Дніпропетровщина в роки другої світової війни». До 50-річчя визволення Дніпропетровська і України від німецько-фашистських загарбників в ДІМі створена виставка «Листи з фронту», яка являє собою хвилюючу розповідь про війну в листах сучасників.
ПРИМІТКА:
- Фронт и тыл. Переписка дальневосточников с фронтовиками. — Хабаровск, 1942
Автор: Сацута В. М. — провідний науковий співробітник ДІМу
Джерело: З минувшини Подніпров’я. – Дніпропетровськ: “Дніпро”, 1995. – 177 с.
