Коли у січні 1896 р. за ініціативою міського голови І. Г. Грекова було розпочато клопотання про відкриття в Катеринославі гірничого інституту, проти цього виступив відомий педагог І. Я. Акінфієв, який заявив: «Міські кошти повинні йти на освіту мешканців міста, а не всієї Росії… До Катеринослава не прийдуть обдаровані професори… не прийдуть обдаровані студенти: вони будуть прагнути до столиці, де навчальні заклади з кращими професорами і навчальними посібниками» [1]. Містечкові інтереси та страх перед віддаленістю Катеринослава від столиць Російської держави були причиною заяв Івана Яковича. Активна громадська і науково-просвітницька діяльність учених першого вищого навчального закладу нашого краю примусили І. Я. Акінфієва визнати свою помилку і стати членом Катеринославського наукового товариства, створеного за ініціативою професорів і викладачів Вищого гірничого училища в 1901 р. [2]. До талановитих викладачів прийшли і талановиті студенти. Ще в дореволюційний період в Катеринославському гірничому виникли наукові школи, і цілий ряд асистентських посад за всеросійським конкурсом зайняли наші випускники.
1. На етапі створення музею (1971-1974 рр.) збором експонатів займалися всі кафедри і підрозділи інституту, для яких було розроблено відповідну інструкцію. Першими матеріалами, що надійшли у фонди і внесені до «Книги надходжень» (КН), були документи професора В. М. Маковського, який працював тут у 1905-1930 рр. і був відомим теорією і розрахунком газових турбін, а також випускників Катеринославського гірничого інституту 1912 р.: академіка Л. Д. Шевякова і члена-кореспондента, Героя Соціалістичної Праці М. А. Чинакала.
Родина професора Й. І. Танатара, випускника Катеринославського вищого гірничого училища 1903 року, передала до музею документи, фото, книги, журнали, німецькі поштові листівки 1905-1910 рр., особисті речі автора нової теорії генезису криворізьких залізорудних покладів. Йосип Ісаакович працював у альма-матер 56 років.
У 1937-1963 рр., з перервами на початку 1940-х рр., директором-ректором ДГІ-НГУ був професор П. Г. Нестеренко, родина якого передала не лише фото, документи, а й урядові нагороди: ордени Леніна (2), Трудового Червоного Прапора (3), медалі, особисті відзнаки. У пам’яті студентів того періоду він залишився чуйною, турботливою людиною, талановитим керівником, одним із організаторів освоєння покладів вугілля Західного Донбасу.
Так починалося формування персональних комплексів. Таких прикладів, коли рідні наших покійних професорів самі приносять і передають у музей на вічне зберігання матеріали, багато. Ми вдячні родинам О. М. Терпигорєва, Ч. Е. Гендриховського, В. С. Макарова, М. Г. Новожилова, В. Г. Поставного, М. П. Семененка, В. Ю. Забігайла, В. І. Кармазина, А. М. Зоріна, В. С. Лобанова та інших за численні документи, фото, наукові праці, особисті речі, які допомагають відтворити життєвий і творчий шлях цих видатних особистостей.
Особлива вдячність у працівників музею до тих, хто за власне життя з розумінням відноситься до наших проблем: зібрати, зберегти, показати і сучасникам, і нащадкам. Першим, не за посадою, а за кількістю переданих експонатів, за доброзичливим відношенням до музею і його працівників іде ректор НГУ, академік Г. Г. Півняк. Спілкування із завідувачами інших вузівських музеїв історії приводить до висновку, що музей історії НГУ працює в режимі найбільшого сприяння.
Охоче приходять до музею і не з порожніми руками професори К. Ф. Тяпкін, Р. П. Дідик, М. А. Дудля, О. В. Колоколов, М. В. Рогоза, В. В. Соболєв та інші. За життя багато допомагали музею професори І. Г. Лисиця та А. І. Зільберман, і співробітник НДСу В. К. Прудников. Персональних комплексів тепер кілька сотень.
Але є і проблеми. В архіві НГУ немає особових справ праців-ників дореволюційного періоду, а серед них і перший ректор С. М. Сучков, фундатор вузівської бібліотеки, і десятки професорів. Їхні справи за чиїмось недоумством були використані як паливо після повернення архіву з Уралу. Немає справ переважаючої більшості студентів і співробітників, мобілізованих на фронт у 1941 та 1943 роках. Вони передавалися райвійськкоматам м. Дніпропетровська.
2. Після надходження до фондів музею матеріалів персонального характеру звертаємось до архіву НГУ, до історії кафедр та історії університету. З архівної особової справи робимо ксерокопії «листка обліку кадрів», «автобіографії», «характеристики», «списку наукових праць» та інших цікавих і важливих документів. Останнім часом з метою пошуку відомостей про випускників звертаємось до Інтернету. І ця всесвітня мережа дала нам і текстовий матеріал, і фотографії про письменника В. О. Проніна, про автора кіносценаріїв Ф. Н. Горенштейна і багатьох інших.
3. Створюючи напередодні 100-річчя НГУ нову експозицію в новому приміщенні площею в 435 кв.м., ми разом з Л. М. Сергєєвою більше ніж на десяти стендах розмістили фото, документи, наукові праці наших професорів, які були і є засновниками наукових шкіл. А той матеріал, що не ввійшов до експозиції чи надійшов пізніше, дає можливість створювати виставки до ювілеїв учених і кафедр, на яких вони працювали. Щорічно музей презентує 8-10 таких персональних комплексів [3]. Наприклад, у березні-квітні цього року підготовлені виставки: «Професор К. Ф. Тяпкін – геофізик планети Земля» (до 80-річчя Костянтина Федоровича) і «Професор Л. Л. Іванов – учений із кола академіка В. І. Вернадського» до 130-річчя з дня народження широко відомого у свій час мінералога Леоніда Лікаріоновича Іванова.
До того ж персональні комплекси нашого музею використовуються першокурсниками, які проходять курс історії України, для написання рефератів на тему «життя і наукова діяльність» того чи іншого вченого. Десятки кращих студентських робіт зберігаються в фондах музею.
У 2003 р. в Національному гірничому університеті започат-ковано видання серії книг під рубрикою «Особистості НГУ. Життя і творчість». За ці роки вийшло 5 книжок: А. И. Зильберман «Моя жизнь» (2003), «Грани таланта» (2004, про проф. В. Г. Поставного), А. П. Максимов «Все проходит – остаются лишь воспоминания» (2004), Н. Я. Биличенко «И в памяти, и в сердце» (2004), «Человек большой души и таланта» (2005, про директора бібліотеки Н. О. Фоменкову). А в 2006 р. вийшла книга Г. К. Швидько про професора Й. І. Танатара «Криворожский Галилей». Автори і упорядники названих праць зверталися і до архіву, і до музею історії НГУ як за документами, так і за фотографіями.
4. Більшість матеріалів персоналій беруться на облік чи до «Книги надходжень основного фонду», чи до «Книги надходжень науково-допоміжного фонду». Ксерокопії із архівних особових справ, а також матеріал із Інтернету ідуть, як додаток, у конверти і папки персоналій без реєстрації у КН. Створення картотеки персоналій розпочато, але останнім часом іде дуже мляво через відсутність бланків карток.
5. Реконструкція біографій науковців і видатних випускників, якщо немає в архіві їхніх особових справ, іде різними шляхами: пе-регляд видань довідково-енциклопедичного характеру, перегляд періодичних галузевих і академічних видань та виходи в Інтернет. У березні цього року керівництво університету дало можливість музею використовувати один гігабайт щомісячно.
У 1976 р. замість 12-ти мармурових меморіальних дощок, які були закріплені на фасаді головного корпусу, створені і урочисто відкриті три гранітні стели з барельєфами одинадцяти видатних науковців першого в Україні вищого гірничого навчального закладу. А дванадцятий барельєф був присвячений поету В. В. Маяковському, який виступав перед гірниками у Клубі пролетарського студентства 5 березня 1928 р. Підготовка стел фінансувалася тоді Обласним правлінням Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, головою якого майже 15 років був наш професор С. А. Волотковський (1905-1987). На початку цього року музей підготував інформацію на 18-х учених університету, імена яких будуть увічнені меморіальними дошками. До 110-ої річниці НГУ ця робота буде завершена. Крім того, портрети видатних учених є в коридорах головного корпусу, у приміщеннях кафедр, які вони очолювали, та в аудиторіях, названих їх іменами.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
- Исторический очерк возникновения Екатеринославского Высшего Горного Училища и его деятельности за первое десятилетие (1899-1909). Составил П. Г. Рубин, и.о.э.проф. ЕВГУ. Екатеринослав. Типография губернского земства. -1909. – С. 14.
- Єлінов І. Світло згаслої зірки «КНТ». // «Бористен».- 2001, №6 (120).- С. 5.
- Журнал обліку заходів НМІ НГУ. Рукопис.
Автор: Єлінов І.М. – директор музею історії НГУ
Джерело: Видатні особистості Музейна персоналістика (Матеріали обласної музейної конференції до Міжнародного дня музеїв та 75-річчя Дніпропетровської області)
