Про генезу та історико-правове забезпечення літосчислення міст Дніпропетровської області

Одним з питань національно-культурного відродження українського народу є визначення його ролі в освоєнні території своєї держави. З цим пов’язано і усунення перекручень у дослідженнях виникнення і розвитку існуючої системи розселення в Україні, результати яких широко використовуються і державними органами вищого рівня.
На сьогодні дані про виникнення всіх міст республіканського, обласного і районного підпорядкування узагальнені в довіднику «Українська РСР. Адміністративно-територіальний устрій». (К. 1987 р.). Згідно з його даними міста обласного підпорядкування Дніпропетровської області мають такі дати віднесення до категорії міст:
Дніпропетровськ — 1783 р., Дніпродзержинськ — 1926 р., Жовті Води — 1957 р., Кривий Ріг — 1926 р., Марганець — 1938 р., Нікополь — 1782 р., Новомосковськ — 1784 р., Павлоград — 1797 р., Синельникове — 1938 р. Ці відомості офіційно подавалися виконавчим комітетом Дніпропетровської обласної Ради народних депутатів до Президії Верховної Ради УРСР. Після їх затвердження та публікації вони носять характер складової частини підзаконного акту 1.
На думку автора, було б доцільним вказати у довіднику час надання даній групі міст статусу обласного підпорядкування, а не рік віднесення до категорії міста. І додатково, коротку довідку про їх генезу.
Звертають на себе увагу факти урочистого відзначення ювілейних дат заснування деяких міст області, що не узгоджуються з вищенаведеними датами у довіднику. Наприклад, 200-річчя Кривого Рогу святкували у 1975 р., Дніпропетровська — у 1976 р., Нікополя — V 1980 р., Павлограда — у 1984 р.
Ці підходи ігнорують і замовчують дійсну генетичну ознаку більшості даних міст, а саме: їх виникнення на основі козацьких поселень, що були складовою частиною адміністративно територіального устрою Війська Запорізького. Будучи національно-державною системою українського народу, Січ була остаточно і підступно знищена Російською імперією у 1775 р., а її землі і поселення загарбані. В подальшому, останні стали об’єктами інтенсивної забудови та інкорпорації в імперську державну систему:
1.    Дніпропетровськ: в 1635 р. поляки збудували фортецю Кодак. Недалеко від неї козаки в 1650 р. заснували містечко Новий Кодак і слободу Половицю, де знаходився за часів Нової Січі центр Кодацької паланки, з 1775 р. — центр Ново-Кодацького повіту. В 1787 р. тут почали будувати місто і губернський центр Катеринослав, перейменований у 1926 р. в Дніпропетровськ. До 1932 р. окружний центр УРСР, з 1932 р. — обласний центр однойменної області.
2.    Дніпродзержинськ: в 1750 р. виникло запорізьке село Кам’янське, що входило до складу Кодацької паланки, з 1775 р. — Новокодацького повіту, з 1782 р. — Катеринослав¬ського повіту. Перейменовано в 1936 р. З 1932 р. — місто обласного підпорядкування.
3.    Жовті Води: в 1680 р. на р. Жовтій було кілька запорізьких зимівників, на основі яких виникло с. Жовте. Після 1775 р. поруч з ним виникли ще кілька сіл, біля яких з кінця XIX ст. розбудовувалися робітничі селища копальні Жовта ріка. Перейменовано у 1957 р. в зв’язку з утворенням міста обласного підпорядкування.
4.    Кривий Ріг: в 1775 р. в урочищі Кривий Ріг заснована поштова станція на шляху Кременчуг-Очаків, де було поселено 5 козаків. Згодом поселенню було надано статус державної слободи, військового поселення, з 1860 р.— містечка. В 1919 р. рішенням ВУЦВК УРСР надано статус міста. З 1932 р. — місто обласного підпорядкування.
5.    Марганець: в 1564—1593 рр. на с. Томаківка була Запорізька Січ, потім козацьке поселення Томаківка. В XIX ст.— с. Городище, біля якого почали будуватися шахтарські селища в зв’язку з видобутком марганцю. З 1938 р. — місто обласного підпорядкування.
6.    Нікополь: в 1639 р. на Микитиному Розі збудували Січ, де в 1648 р. було повстання під проводом Б. Хмельницького. Після 1652 р., коли Січ перенесли на Чортомлицький Ріг, там залишилась митниця — при поселенні Микитин Перевіз. В 1781 р. поселення перейменовано у Нікополь, якому надають через рік статус повітового центру, але в 1784 р. змінюють на ранг містечка Катеринославського повіту. Статус міста надано в 1926 р., обласного підпорядкування в 1934 р.
7.    Новомосковськ: в 1687 р. була заснована Усть-Самарська або Новобогородицька фортеця, після 1711 р. — Самарська Січ, згодом слобода Самарчик або Новоселиця, яка була центром Самарської паланки. В 1775 р. Новоселиця стала містечком Азовської губернії. Перейменоване в 1794 р. з наданням статусу повітового містечка і центру. З 1923 р.— місто і райцентр, з 1938 р. — місто обласного підпорядкування.
8.    Орджонікідзе: в 1886 р. недалеко від села Олександрівка на березі річки Чортомлик виникло с. Покровські Колонки, переіменозане в 1926 р. у Горняцьке. В 1934 р. поруч з ним виникло селище шахтарів імені Орджонікідзе, в 1941 р. — імені Калініна. В 1956 р. об’єднані в місто районного і з 1965 р. — обласного підпорядкування.
9.    Павлоград: в 1770 р. запорізький старшина Матвій Хижняк заснував зимівник та слободу під назвою Матвіївка. В 1775 р. поселення отримало статус державної слободи Луганського полку, яке в 1779 р. було перейменоване на Луганське. В 1784 р. отримало назву Павлоград. З 1923 р. — місто і райцентр, з 1979 р. — місто обласного підпорядкування.
10.    Синельникове: на землях Самарської паланки, подарованих в 1777 р. царським урядом генералу Синельникову М., виникло село, біля якого в 1869 р. побудували залізничну станцію Синельникове. В 1921 р. село отримало статус міста і повітового центру Катеринославської губернії, к 1938 р. — обласного підпорядкування 2
У 70—80 роки питання літочислення міст Дніпропетровщини вирішувалось, як офіційне визначення дати їх заснування з позиції їх сучасного стану як міста. До цієї роботи залучалися музеї, краєзнавці, наукові заклади. Результати пошуків, під час яких знаходилися цікаві архівні документи, розглядали і затверджували місцеві партійні і радянські органи, їх висновки були підставою для клопотань перед вищими органами СРСР про нагородження орденами міст Дніпропетровської області до їх ювілеїв.
Під впливом ідеологічних настанов КПРС, у визначенні дати заснування міста (окрім, напевне, Кривого Рогу), відбувалася тенденційна систематизація фактів і їх інтерпретація, тому й Укази Президії ВР СРСР про нагородження орденами до ювілейних дат, що остаточно офіційно підтверджували рік заснування населеного пункту, як правило, базувались виключно на правових актах Російської імперії.
На противагу історичному волюнтаризму, в 1990 р. професор Дніпропетровського університету Мицик Ю. А. обгрунтовано поставив питання про перегляд дати заснування Дніпропетровська, яким є в дійсності 1635 р. В 1992 р. II Республіканська науково-практична конференція на о. Хортиця підтримала пропозицію автора визнати датою заснування м. Нікополя 1639 р., коли була збудована Микитинська Січ 3.
Літочислення міських населених пунктів вимагає чітко усвідомити різницю поняття «місто» як історичної та юридичної категорій, які не є тотожними. Отже, неможливо їх вважати рівнозначними і групувати міські населені пункти, що виникли в XVIII і XX століттях. Так і саме поняття категорії «місто» в праві України має свою певну еволюцію в X—XX століттях.
Порівняльний аналіз літочислення міст Дніпропетровської області щодо походження інших міст України, європейських країн вимагає більш чітко визначити це поняття. Літочислення населених пунктів країни, регіону, адміністративно-територіальних одиниць — це тривалість їх існування на земному просторі в соціально-економічних і державних системах людського суспільства в календарних роках. Воно базується на принципах:
—    врахування оцінки природно-географічного середовища, значення соціально-економічної діяльності, воєнних дій як фактичних обставин утворення поселення, на відміну від абсолютизації дати першої офіційної згадки його (поселення) назви в певній державній системі;
—    комплексного вивчення і аналізу археологічних, історичних, картографічних, топонімічних, фольклорних джерел;
—    безперервного розвитку поселення з моменту виникнення та наявності в ньому постійного населення, або такого, що відновлюється після військових дій, стихійного лиха, незалежно від його етнічних і соціальних змін, але з урахуванням підлеглості державним системам;
—    необхідності розрізнення історичних перехідних або кінцевих форм правового статусу поселень на відміну від сучасного статусу, який визначено чинним законодавством держави, в складі якої перебуває поселення;
— надання певного правового статусу поселенню з боку державних структур, означає лише початок нового етапу, не відрубного від попереднього етапу його розвитку та його числення;
—    пошук територільної першопояви поселення з наступним її взаємопов’язанням (або припиненням такого) з територією існуючого на сьогодні поселення, що уособлює генетичний зв’язок його історичних форм розвитку у просторі і часі;
—    визначення взаємозв’язку топоніміки поселення з етапами його забудови та розвитку історичної області.
З поняттям «літочислення» тісно пов’язані поняття «утворення міста» і «заснування міста». Спільним у них є те, що обидва процеси не мають характеру одноразової дії.
Якщо у першому випадку місто утворюється на певній соціально-економічній базі кількох або одного поселень та правовій основі, то заснування міста означає початок його будівництва, визначеного правовим актом, і розбудова міста в подальшому та його статус також підтверджується відповідним нормативним положенням.
На думку автора літочислення населених пунктів або екохронографія (з грецької — «опис віку, дому») базується на досягненнях краєзнавства, історії держави і права, історичної географії, картографії, історії будівництва поселень і є допоміжною науковою дисципліною країнознавства. Вона визначає критерії літочислення поселень України, рекомендації по їх історико-правовому забезпеченню.
Визначивши проблему літочислення міст Дніпропетровської області, його перегляд та правове забезпечення на державному рівні, було б доречним звернути увагу на це не тільки наукових кіл, але й державних органів влади. Необхідно створити цільову наукову програму, виконання якої координували б Дніпропетровська обласна державна адміністрація Президента України, Дніпропетровський університет, Дніпропетровський історичний та місцеві краєзнавчі музеї, Результати цієї роботи могли б знайти своє відображення в державному довіднику адміністративно-територіального устрою, Національному атласі України, інших виданнях, бути певним внеском у розвиток концепції Української держави.

ПРИМІТКИ:

  1. Українська РСР. Адміністративно-територіальний устрій. К. 1987 р. С. 50-51.
  2. История городов и сел УССР. Днепропетровская область. К. ІІ изд. 1977. С 46, 63-64, 196—223, 224—237, 246-260, 261—281, 282—304, 305—321, 322 – 333, 340—368, 410—431.
  3. Кабузан М. Заселение Новороосии (Екатеринославской и Херсонской губерний) в XVIII — первой половины XIX в. (1719—1858). М., 1976, С. 40—69.
  4. Див. Рекомендації Другої Всеукраїнської науково-праіктичної конференції і козацька спадщина в музейній експозиції, сучасній музеєфіксації та науковій реконструкції, п. 9.

Автор: Жуковський М. П., Нікопольський краєзнавчий музей

Джерело:  З минувшини Подніпров’я. – Дніпропетровськ:  “Дніпро”, 1995. – 177 с.