Формування та подання в експозиції музею історії м. Дніпродзержинська меморіальних комплексів стало визначним етапом підготовки та здійснення реекспозиції, що мала за мету, зберігаючи основний комплексно – тематичний принцип побудови експозиції, привести її у відповідність до вимог сучасної історичної науки, відмовившись від суто ідеологічного підходу до відображення історії та переважання загальноісторичного матеріалу над місцевим. У зв’язку з цим співробітники експозиційного відділу звернулися до поглибленого вивчення саме історії краю та міста в державних архівах, наукових бібліотеках, фондах музеїв Дніпропетровської області, України та Росії, а також у приватних архівах та колекціях. Роль особистості в історії взагалі та міста зокрема, виділення з народних мас періоду боротьби за владу та побудови соціалізму не вождів – партійців, а осіб, що дійсно зробили значний внесок у формування та розвиток міста, стало основним критерієм відбору персоналій для нової експозиції. На основі історико – ретроспективного методу було відібрано найбільш інформативні й аттрактивні музейні предмети. До того ж, не розрізнено, у відповідності з проблемно-хронологічним методом, а у вигляді меморіальних комплексів, що створюють ефект присутності людини [1, 20], підкреслюючи роль особистості в історичному процесі.
Метою даного дослідження стало визначення ролі меморіаль-них комплексів у відтворенні історії м. Дніпродзержинська, колишнього Кам’янського, ХІХ-ХХ ст. Об’єктом дослідження, у зв’язку з цим, обрано діяльність визначних городян, пов’язану з основними етапами формування та розвитку міста. Відповідно предметом вивчення стали меморіальні комплекси визначних осіб місцевої історії: І. І. Ясюковича, Г. Г. Орєшкіна, М. П. Аношкіна, В. В. Щербицького, Н. А. Назарбаєва, – чиї долі й діяльність пов’язані з Кам’янським-Дніпродзержинськом, як промисловим містом.
Враховуючи, що історична експозиція в цілому, музею історії м. Дніпродзержинська зокрема, не реконструює минуле та теперішнє життя (це неможливо через невичерпність дійсності та й не потрібно), музей покликаний відображати дійсність особливим способом, інтерпретуючи її згідно наукової концепції експозиції й подаючи через музейні предмети [6, 199]. Створюється, таким чином, музейний образ дійсності: факту, процесу, особи. І саме меморіальний, у значенні експозиційного, комплекс, що складається з оригінальних предметів, котрі належали певній особі або пов’язані з її життєдіяльністю [15, 74], дозволяє цей образ зробити більш чітким та емоційним.
У створенні меморіальних комплексів (далі у тексті – МК) в експозиції музею історії м. Дніпродзержинська був використаний метод реконструкції із залученням оригінальних предметів, що відповідають певному періоду та є ілюстрацією результатів діяльності особи. Переважна документальність МК була зумовлена особливостями архітектурно-художнього рішення попередньої експозиції.
Кам’янське, що бере свій початок з козацького зимівника І-ї половини ХVIII ст., трансформацією в місто завдячує розвиткові металургійної промисловості в ході процесу індустріалізації півдня Російської імперії 2-ї половини ХIХ ст., а саме Дніпровському заводу Південно-Російського Дніпровського Металургійного Товариства (далі в тексті – ПРДМТ), акціонерами якого були польські (33% акцій), бельгійські (40%) та французькі підприємці. Будівництво, пуск 2 березня 1889 р. та розквіт заводу на орендованих, зокрема, у Кате-рининської залізниці землях, згідно угоди, з 01.01.1889 р. по 01.01.1919 р. із сплатою 6500 крб. на рік [9; 1,2], та придбаних у Кам’янської сільської громади в 1898 р. 101 десятині по ціні 1500 крб. за 1 дес. при місцевих розцінках у 100 – 250 крб. [6, 2], пов’язані з іменем І. І. Ясюковича (1847-1914) – директора заводу з 1888 по 1903 рр. [4, 2]. Крім потужного промислового підприємства – одного з 10 найбільших на півдні Російської імперії, на землях Кам’янського за І. І. Ясюковича зросло заводське селище для службовців, майстрів (переважно поляків) та робітників, 55% з яких складали вихідці з Росії, 27% – з Польщі, 15% були українцями.
У селищі, що складалося з Верхньої та Нижньої колоній, на 1903 р. налічувалося 200 дворищ. Будинки були одно- та двоповерховими із системою водопостачання та каналізації [8, 18]. Вулиці вимощені, з електроосвітленням, садами та квітниками. При заводі відкрито першу в Кам’янському лікарню (1889) з амбулаторією та аптекою з безкоштовним відпуском медикаментів. Зведено православну церкву (1894) та римо-католицький костьол (1896), двокласне заводське училище із шестирічним безкоштовним навчанням (1893) для дітей заводчан [8, 19-23], на утримання якого завод щороку ви-трачав 20-25 тис. крб. Відкрито ряд громадсько-культурних закладів: інженерний та яхтовий клуби (1889) для службовців та місцевої інтелігенції, Народну аудиторію з бібліотекою та глядацькою залою для широкого загалу кам’янчан (1900) [13, 135], православний і католицький дитячі притулки [4, 2] тощо.
На першому етапі формування міста в к. ХIХ – на поч. ХХ ст. саме І. І. Ясюкович, польський дворянин, за фахом інженер-технолог, знаний російський підприємець, – найвизначніша особа місцевої історії, до того ж його внесок у становлення металургійної справи оцінюється державним рівнем. Достатньо сказати, що з 1903 по 1914 рр. він – член правління ПРДМТ з центром у С.-Петербурзі, ініціатор створення в 1902 р. і голова синдикату «Продамет», що контролював виробництво та реалізацію, зокрема, понад 83% заліза Російської держави. Вагомою складовою «Продамету» був Дніпровський завод в Кам’янському.
При створенні меморіального комплексу І. І. Ясюковича в ек-спозиції музею зроблено акцент на фото- та літографіях, документах стосовно його ролі у створенні заводу та міста. Ця роль була чітко визначена в 1913 р. кам’янською газетою «Отклики жизни» у зв’язку із святкуванням 25-річчя ПРДМТ і діяльності І. І. Ясюковича: «Из малого бедного села Каменское превратилось в большой торгово-промышленный центр с различными общественными и просветительскими учреждениями» [5, 2]. Хоча тут слід додати, що в Кам’янському співіснували традиційний сільський і новий міський уклади, створюючи субкультуру заводського селища. До того ж, заклавши підвалини перетворення села в місто, Товариство й сам І. І. Ясюкович виступали проти включення земель заводу як приватної власності в межі «города Каменського», розуміючи, що 90% коштів на міський благоустрій формується з податків, сплачуваних ПРДМТ, при одному голосі в Губернському Присутствії [8, 2].
На всіх етапах формування міста металургійний завод був і залишається базовим, містоутворюючим підприємством. В розділі експозиції періоду відбудови та розвитку промисловості й міського господарства 1943-1950-х рр. провідне місце зайняв меморіальний комплекс Г. Г. Орєшкіна (1906-1974) – директора Дніпровського державного заводу (далі в тексті – ДДЗ) з 1954 по 1962 рр., лауреата Сталінської першого ступеню та Ленінської премій, Героя Соціаліс-тичної Праці [7, 1]. До МК включено його фото й документи з еле-м
