Стаття присвячена історії формування і розвитку земельних відносин на Дніпропетровщині за часів незалежності України. Розглянуті питання генези земельної реформи і соціально-правових відносин держави з селянами за матеріалами Дніпропетровського історичного музею.
Аграрне питання було і залишається одним з найважливіших напрямків вітчизняної історії. У всьому світі найбільша цінність і багатство – земля. Кому вона належить, як нею розпорядитися і використати найкращим чином – ці питання актуальні завжди. Зважаючи на радикальні зміни 1990-х років, які стосувалися всіх сфер і груп населення, і були спрямовані на формування нових методів державотворення, особливо актуальним є вивчення стану і динаміки соціально-правових відносин у сучасному селі, яке завжди болюче реагувало на перебудову, політичні і економічні потрясіння, адміністративне втручання. Адже володіння землею давало можливість її власникам зосереджувати в своїх руках владу, а масштаби перетворень були настільки кардинальними, що мова йшла про корінну ламку всього суспільного устрою, життєдіяльності держави, типу її господарства, культури. Враховуючи стан завершеності проведення аграрної реформи, є доцільним звернутися до вивчення історії питання, розкрити законодавчу базу і соціально-правові відносини держави з селянами на Дніпропетровщині за часів незалежності України з використанням архівних і письмових джерел фондової збірки Дніпропетровського історичного музею ім. Д. І. Яворницького (далі ДІМ). Відсутність належного історіографічного підгрунття, спеціальних і ґрунтовних досліджень з даної теми привертають погляди дослідників аграрної історії до музейних матеріалів, як першоджерела. Наявна джерельна база (архівні і письмові джерела), кількісний, якісний і часовий підбір музейного матеріалу (нормативно-правові документи, дипломи, грамоти, подяки, звіти, статути, сертифікати і т.п.) дозволяють дати комплексну, неупереджену і всебічну оцінку земельної реформи.
Нинішня земельна реформа п’ята в історії України. Дві перші здійснювалися, коли Україна входила до складу Російської імперії (Земельна реформа 1861 року, Столипінська аграрна реформа 1907-1913 років), інші – коли вона була складовою частиною колишнього СРСР (період НЕП, реформи на селі 1950-1980-х років) [17, С.3]. Сучасна відбувається в умовах України, як суверенної держави. Має свої особливості, відмінності і цілі від попередніх.
В даній статті розглянемо генезу нинішньої земельної реформи, її найважливіші аспекти: правовий і соціальний.
Аналіз нормативно-правових актів, що зберігаються в архівному фонді сучасності музею і які стосуються розвитку аграрних і земельних питань, свідчить, що шлях реформування сільськогосподарського сектора був значною мірою унікальний і здійснювався поетапно у п’яти напрямках [16, С.4]. Перший – підготовка до земельної реформи. Вона була спрямова на втілення в життя гасла «Земля належить тим, хто на ній працює». Треба було навіки закріпити і надійно захистити права власності на землю [Додаток, №1]. Другий – господарська реформа. Вона передбачала перетворення колгоспів і радгоспів на приватно-ринкові структури, збереження цілісності земельних масивів і майнових комплексів великих підприємств, вільний вибір селянами різних форм господарювання [Додаток, №2, 3, 4]. Третій – формування аграрного ринку на місці старої планово-розподільчої системи, збуту продукції. Мільйони працівників, спеціалістів та керівників господарств треба навчити ринковим методам ведення господарства, заробляти доходи не в держави, а на вільному ринку, зокрема й зовнішньому [Додаток, №4, 5]. Четвертий – фінансова стабілізація. Належало фінансово оздоровити галузь, відкрити шлях інвестиціям і кредитам. П’ятий – соціальний розвиток. Постала глобальна проблема – перетворити села з трудових придатків колгоспів і радгоспів на самодостатні і самоврядні територіальні громади, створити в них нормальні умови для життя, побуту, праці і відпочинку [Додаток, №6-10].
Ці концептуальні основи земельної реформи в повній мірі відображені в законодавчих документах, що зберігаються в архівному фонді сучасності ДІМ [Додаток, №№1-10; 7, 8, 14]. Детальний їх розгляд наводить на думку, що для означення земельних процесів 1990-х років навіть слово «реформа» не підходить, бо не відбиває всю глибинну складність перемін. Належало знову поставити все з голови на ноги і повернути українському селу його передвічне покликання.
Революційність змін, початок формування концептуальних основ земельної реформи і приватизації був закладений Земельним кодексом Української РСР і Постановами «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР», «Про земельну реформу», що були прийняті в грудні 1990 року. Вони передбачали надання землі в довічне (громадянам) і постійне (сільськогосподарським підприємствам) володіння, дало право користуватися нею на власний розсуд без вказівок зверху. Але не дозволяло розпоряджатися нею, тобто не давало право на продаж. Право на продаж землі не було надано нікому, навіть власнику – державі.
Наступний етап подолання державної монополії на земельну власність знаходить своє продовження в «Земельному кодексі» України і в Законі України «Про форми власності на землю» в редакції 1992 року, – відправної точки у правових відносинах держави з землекористувачами і що має на меті їх подальшу трансформацію у землевласників. Як свідчать фондові музейні матеріали [3, 5], поряд з державною формою власності на землю введені колективна і приватна форма власності. Визначено також, що розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність, або вилучають їх.
Право власності або користування земельною ділянкою простежується за такими документами: Державним актом на право колективної, приватної власності на землю; Державним актом на право постійного користування землею; договором на право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди [3, 4, 5, 6]. Усі ці документи зберігаються у фондах ДІМ.
Суттєвими віхами у формуванні і удосконаленні законодавства земельної реформи слід вважати закони України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (1992 р.), «Про селянське (фермерське) господарство» (1993 р.), Указ «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (1995 р.). Прийняття Закону України «Про оренду землі» в 1998 році відкрило шлях для практичного втілення реструктуризації, залучення інвестицій, створення інтегрованих агропромислових формувань, заснованих на принципах оренди.
Одним з найважливіших напрямків ринкових перетворень стало здійснення в аграрній сфері зміни у формах власності, зокрема передання значної частини державних сільськогосподарських земель у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам (далі в тексті – КСП). Паювання землі і майна в КСП стало важливою соціально-економічною передумовою для рестукрутизації форм господарювання на селі. Саме ці принципи і етапи реформування майнових відносин, так звана господарська реформа знайшла найбільше відображення в музейній збірці. За комплексами матеріалів архівних письмових джерел сучасності (статути, звіти, буклети, проспекти, дипломи, подяки, грамоти, автобіографічні матеріали і т.п.) з Криворізького (Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Красный забойщик»), Синельниківського (Корпорація «Акціонерне товариство закритого типу «Агро-Союз»), Магдалинівського (Сільськогосподарський кооператив «Дружба»), Царичанського (Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Прогрес Плюс»), Покровського (Товариство з обмеженою відповідальністю «Дружба»), Новомосковського («Агропромислова фірма «Провесінь») простежується формування господарських структур нового типу з майнового і виробничого комплексу колишніх КСП, процеси приватизації і паювання землі, соціальний розвиток села, перехід до ринкових методів управління і господарювання [1; 2; 9; 10; 11; 12; 13; 15]. Ці фондові матеріали дають уяву про реальні зрушення в формуванні аграрного ринку, що відбулися з Указом «Про невідкладні заходи щодо подальшого реформування аграрного сектора економіки» від 3 грудня 1999 року.
За 15 років основними здобутками земельної реформи у Дніпропетровській області є роздержавлення земель і подолання монополіїї на земельну власність, формування земель запасу, земель резервного фонду і забезпечення громадянам права на землю. Селяни існуючих радгоспів і КСП мають можливість створити виробничі структури, які базуються на приватній власності, в тому числі індивідульні селянські господарства ( фермерські ), кооперативи, асоціації, акціонерні підприємства, товариства і т.п. Аграрна реформа наочно показала, наскільки складна і болюча справа – реформування земельних відносин. Вона відбулася в грандіозних масштабах і наочно засвідчила, які потужні сили втягнуті в цей процес, як різко йде процес розшарування суспільства.
Визначившись з теоретичними соціально-правовими витоками вітчизняної реформи земельних відносин, звернемо увагу на часову складову цього глобального процесу. В нашому суспільстві існує думка щодо поспішності проведення реформи. Адже перші фермерські господарства в новій Україні було створено ще у 1988 році, а процес гальмується й досі. Ще один приклад: рішення на законодавчому рівні щодо розпаювання землі і колективних сільських господарств було прийнято у 1992 році (Земельний кодекс України, закони «Про форми власності на землю», «Про колективне сільско-господарське підприємство»), а фактичне розпаювання проведено лише у 2000-2002 роках, тобто через 8-10 років. Реформування проводилося повільно, але поспішно, необгрунтовано були зруйновані великі, у багатьох випадках прибуткові, господарства, із міцною виробничою базою і надійною сферою соціальної підтримки. Під час масового паювання багато селян не потрапили до списків паювання земель. За рахунок цього значно збільшилися розміри паїв, землі було роздано в довгострокову оренду. Як результат – тисячі судових позовів по відновленню права на власність, адже згідно «Закону про власність» кожен громадянин має право на землю. Зрозуміло, що одного права на землю не досить. В усьому світі сільське господарство дотується державою, кошти розумно перерозподіляються (у першу чергу – через систему податків) із зазвичай рентабельних галузей (енергетики, зв’язку, транспорту тощо) у менш прибуткове сільське господарство. І головне, – щоб перевчити людей господарювати на новий лад, потрібен час.
Земельна реформа в Україні усе більше набирає стану закінченості. Але невирішених проблем вистачає і сьогодні, та й завтра їх буде не менше. Бо реформа – це не сталий результат, а безперервний процес. Залишається невирішеним фундаментальне завдання, яке ставилося перед реформою: радикально змінити ставлення до землі як до національного багатства країни. Формально вже створений численний прошарок землевласників на селі, але поки що він не має жодної можливості впливати на розширення спектра форм власності. В адміністративному відношенні земельна реформа відбулася, а у житті, в полі, на ринку – вона ще не працює. Реформа передбачає не тільки наукову базу, матеріальне і законодавче забезпечення і адміністративне сприяння, а й саморозвиток шляхом активної участі землевласника в усіх без винятку економічних, ринкових процесах використання землі, які повинні бути захищені системою ресурсно-екологічної безпеки при його використанні, обов’язковими заходами щодо збереження і підвищення родючості. Завданням подальшого реформування земельних відносин в Україні є жорсткий контроль за дотриманням усіма землевласниками і землекористувачами положень Земельного кодексу і інших законодавчих актів, захист хлібороба і землі – національної спадщини українського народу.
У результаті проведення земельної реформи в Дніпропетровській області, станом на 1 січня 2004 року роздержавлено 438 сільськогосподарських підприємств. На їх базі створено 1885 нових агроформувань, з них 484 товариства з обмеженою відповідальністю, 291 приватне підприємство, 32 акціонерних товариства, 35 сільсько-господарських кооперативів, 741 фермерське господарство та 302 інших суб’єктів господарювання. Всі вони на правах оренди використовують земельні паї у їх власників. Ведуть самостійно приватні господарства 31 тисяча громадян. У колективну власність колишніх сільськогосподарських підприємств було передано 2,6 мільйона гектарів землі, що становить 63 відсотка земельного фонду області, в тому числі 1,9 мільйона гектарів сільськогосподарських угідь (91 відсоток). Площа розпайованих земель на Дніпропетровщині складає 1,7 мільйона гектарів. Середній розмір земельного паю становить 6,1 гектара. Для членів господарств виготовлено понад 285 тисяч сертифікатів на право користування земельним паєм та 234 тисячі державних актів на право власності на землю, що складає 83 відсотки від загальної кількості громадян, які набули право на земельний пай.
З поглибленням земельної реформи структура форм власності на землю істотно змінюється. У власності держави із земель запасу залишаються тільки ті, які передані в оренду (фермерам, колективним, кооперативним, акціонерним або іншим підприємствам) [18, С. 16-17]. Така ж доля чекала резервний фонд землі – більшість його земель перейшла у приватну власність.
Виплата орендної плати від визначеної вартості земельного паю згідно Указу «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян – власників земельних часток (паїв)», підписаного у 2000 році, складає в середньому по області 139,4 гривні за 1 гектар, або (1,62 відсотка) від грошової оцінки земель. Створено 142 тисячі гектарів земель резервного фонду. До земельного запасу включено 532 тисячі гектарів земель [18, С. 17].
Таким чином, фондові матеріали ДІМ по земельній реформі дають змогу репрезентативно вивчати історію формування, розвиток земельних відносин і процесів в аграрній галузі сучасної Україні. Пошук і комплектування матеріалів з даної проблеми триває. Сподіваємося, що цікава і змістовна музейна колекція з даної проблеми стане у нагоді дослідникам аграрної історії.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
- Автобіографія генерального директора ТОВ «Дружба» Покровського району Копичай Івана Федоровича. – 2002 // Дніпропетровський історичний музей (ДІМ). НД-24751.
- Буклет рекламний «Агропромислова фірма «Провесінь» Новомосковського району Дніпропетровської області». – Новомосковськ .- 1996 // ДІМ. НД-24246
- Державний акт на право колективної власності на землю площею 3629, 9 га. колективному сільськогосподарському підприємству «Надія» Дніпрпетровсько-го району для ведення сільськогосподарського виробництва. – с. Василівка Дніпрпетровського району. – 1997 // ДІМ. АФС-4787, КП-186280.
- Державний акт на право постійного користування землею площею 0,1229 га. ТОВ «Авіас Плюс». Серія ДП 002091. – м. Тернівка Дніпропетровської області. – 1999 // ДІМ. АФС-4788, КП-186281.
- Державний акт на право постійного користування землею площею 44,97 га. Петренко Івану Васильовичу для ведення селянського (фермерського) господарства. Серія ДП НН 000040. – с. Писарівкаівка Синельниківського р-ну. – 1999 // ДІМ. АФС-4789, КП-186282.
- Державний акт на право приватної власності на землю Петренко Івану Васильовичу для будівництва та обслуговування житлового будинку 0,250 га., ведення особистого підсобного господарства 0,600 га. – с. Писарівкаівка Синельниківського р-ну. – 1999 // ДІМ. АФС-4790, КП-186283.
- Закон України «Про оренду землі». – К. – 06.10.1998 // ДІМ. АФС-4785, КП-186278.
- Закон України «Про внесення змін і доповнень до Земельного кодексу Української РСР». – К. – 18.12.1992 // ДІМ. АФС-4784, КП-186277.
- Програма наради-семінара з питань тваринництва. – 19-21.09.1996, Дніпропетровська область. – Дніпропетровськ. – 1996 // ДІМ. НД-20868.
- Проспект «Агропромислова фірма «Провесінь» Новомосковського району Дніпропетровської області «М’ясні породи, які використовуються в АПФ «Провесінь» при створенні галузі м’ясоскотарства». – Новомосковськ. – 1996 // ДІМ. НД-4246.
- Сертифікат на право на земельну частку (пай) розміром 5,72 га., вартістю 19182 гривні Недолузі Володимиру Вікторовичу. Серія ДП №0053021. – смт. Софіївка Софіївського району. – 1997 // ДІМ. АФС-4792, КП-186285.
- Сертифікат на право на земельну частку (пай) розміром 5,01 га., вартістю 7807 гривнень Малофей Любові Василівни. Серія ДП №011751. – смт. Солоне Солонянського району. – 1999 // АФС-4791, КП-186284.
- Статут ТОВ «Дружба» Покровського району. – 1999 // ДІМ. НД-24750.
- Указ Президента України «Про порядок паювання земель, передання у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям». – К. – 08.08.1995 // ДІМ. АФС-4786, КП-186279.
- Указ Президента України про присвоєння Героя України Копичай Івану Васильовичу. – 2002 // ДІМ. НД-24749.
- Кучма Л. Д. Дбаючи про село, ми забезпечуємо майбутнє. // Урядовий кур’єр. – 2004. – №221. – с.4-5.
- Фененко В. І. Розвиток земельних відносин на Катеринославщині // Земельний вісник. – 2005. – №19/1 (604). – С.2-3.
- Фененко В. І. Щоб землею володіли справжні господарі – турбота землевпорядних служб // Влада: інформаційно-аналітичний журнал Дніпропетровської облдержадміністрації. – 2004. – №1. – С.16-18.
ДОДАТОК
ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АГРАРНОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ
- Постанова ВР Української РСР «Про земельну реформу» від 18 грудня 1990 року. Всі землі УРСР оголошені об’єктом земельної реформи зберігається державна власність на землю. Земельна реформа визначена складовою частиною здійснюваної економічної реформи, а її початок був встановлений з 15 березня 1991 року.
- «Земельний кодекс України» від 18 грудня 1992 року. Регулюються земельні відносини в Україні.
- Закон України «Про форми власності на землю» від 30 січня 1992 року. Установлено, що в Україні 3 форми власності на землю. Державна (республіканська і комунальна), колективна, приватна. Всі форми власності є рівноправними.
- Закон України «Про КСП» від 14 лютого 1992 року. Земля може належати КСП на праві колективної власності. Колективні власники землі – члени КСП, які заявлені у списку, що додається до держакту на землю.
- Постанова ВР України «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» від 13 березня 1992 року. Перерозподіл земель в процесі реформи має за мету передачу їх у приватну і колективну власність. Рівноправний розвиток різних форм господарювання на землі.
- Указ Президента «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» від 10 грудня 1994 року. Кожний член КСП має право безперешкодно вийти з нього та одержати безкоштовно у приватну власність свою частку землі (пай) в натурі. Власники земельних ділянок можуть передавати ці ділянки у спадщину, дарувати, обмінювати, надавати в оренду і продавати громадянам України без зміни цільового призначення земельних ділянок.
- Указ Президента «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність с/господарським підприємствам і організаціям» від 8 серпня 1995 року. Право на земельну частку (пай) посвідчується сертифікатом єдиного в Україні зразку
- Конституція України Ст.14 від 27 червня 1997 року. Право власності на землю гарантується і набувається та реалізовується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно закону.
- Закон України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 року. Оренда землі можлива тільки при встановленні меж земельної ділянки в натурі і одержання державного акту.
- Указ Президента «Про невідкладні заходи щодо подальшого реформування аграрного сектора економіки» від 3 грудня 1999 року. Комунальна власність переходить у приватну.
Автор: Якушенко В. В.
Джерело: Видатні особистості Музейна персоналістика (Матеріали обласної музейної конференції до Міжнародного дня музеїв та 75-річчя Дніпропетровської області)
