В Центральному Державному архіві Давніх актів, (м. Москва), який посідає одне з перших місць по кількості документальних свідоцтв про господарську діяльність, зберігаються документи, які містять в собі цінний фактичний матеріал щодо землеволодіння в нашому краї в кінці XVIII — на поч. XIX ст.
Сподіваємось, що знайдені джерела допоможуть дослідникам повніше дати економічну характеристику краю, більш детально показати, як еволюціонувало сільське господарство на казенних землях.
Як джерело для дослідження політики уряду щодо розподілу земель в Катеринославській, Херсонській, Таврійській губерніях через 30 років після скасування Запорізької Січі (в 1806 р.), вагомий інтерес становить доповідь (копія) імператору Олександру І від міністрів фінансів та внутрішніх справ 1. В ній вказана кількість казенних селян на той час в цих губерніях, кількість землі під селами цих селян, кількість землі під поселеннями колоністів, кількість незайнятої ще землі та способи розподілу її; пропозиції, як задовольнити державних селян необхідною кількістю землі ( з розрахунку 15 десятин на кожного господаря), на які потреби призначити ті землі, що залишаться незаселеними після цього.
Особливий інтерес в зв’язку з майже повною відсутністю джерел по окремих місцевих селах того часу становлять високоінформативні документи, що стосуються землеволодіння державних селян в казенних селах Кам’янському, Тритузному, Карнаухівці, Таромському та Романковому, — за виключенням Таромського зараз всі зони входять в регіон міста Днепродзержинска, — в кінці XVIII ст., після перетворення їх з козацько-селянських слобід і зимівників за часів існування Запорізької Січі, у державні села. Вони зберігаються в фонді «Матеріали спеціального і генерального межування». Це циркуляри, інструкції Катеринославського губернського правління, що стосуються розмірів наділів державних селян; відомості за 1802 рік про кількість окремо орної землі, покосів, толоки для випасу худоби, садибних ділянок в цих селах; розпорядження, щоб недостаючі 4430 десятин землі в селах Кам’янському, Тритузному, Карнаухівці, Таромському були додані з околиці далекого села Томаківка. Пропонувалось селянам цих сіл і переселятись в інші казенні села або на порожні, незаселені землі по бажанню.
Окрема група документів — клопотання селян казенного села Романкове та листування з цього приводу — розповідають про суперечку з питання землеволодіння між державними селянами цього села і поміщиком Іллею Маламою. Вони датуються 1798—1800 рр.
Прапорщик Ілля Михайлович Малама належав до старовинного роду Малами походженням з Молдавії, який оселився в старій Малоросії і володів землями і посполитими на Чернігівщині на поч. XVIII ст. Частина цього роду перейшла на Катеринославщину, де він відіграв велику роль в заселенні та упорядкуванні краю. Ілля Михайлович був онуком Андріяна Дмитровича Малами — полковника охочекомонного компанійського полку, а його батько Михайло Андрійович із своїм братом Петром Андрійовичем несли службу у званні бунчукових товаришів. Після ліквідації політичної автономії Лівобережної України їх, як і інших окремих представників козацької старшини, перебувавших на державній службі, було занесено в родовідні книги, а в 1841 р. рід Малами було признано в старовинному дворянстві. В 1789 році поміщик Ілля Малама купив у колезького асесора полковника Андріяна Грибовського 4000 десятин придатної землі. Ця земля належала по розподілу 1780 року колишньою Новоросійською губернською канцелярією Романківським державним селянам і вони сплачували за неї оброчні податки. Землемір при відмежуванні цієї купленої Маламою землі не прийняв від селян «объявляемый спор». А Ілля Михайлович продав свій спадковий маєток і землі і переселив своїх селян — 200 осіб — на цю куповану землю, помістивши їх у 23 дворах, спорудив греблю, винокурню, цегельний завод, скотарський та вівчарний загони, вклавши в це великі гроші. Після видання указу імператора Павла в 1797 р. про наділення державних селян 15-ти десятинною пропорцією, романківці, яким недоставало 2000 десятин землі з цього розрахунку, «предъявили оспаривание той земли и планов и межевых книг не подписали». Вони подали прохання в земський суд, а коли суд цю справу не вирішив, колишні запорожці подали своє прохання імператору, і він видав наказ всю ту землю повернути селянам, що й було виконано в 1800 році, Після цього романківські селяни мали навіть більші наділи, ніж в інших селах.
Тільки під орні землі на кожного з них перепадало більше, як 15 десятин, 1,7 десятини було під сінним покосом, під поселеннями по 0,3 десятини, в той час як в с. Кам’янському та інших місцевих селах на кожного господаря відводилось 8 десятин під орні землі, під сінний покіс — 3,8 десятини, під поселення — 0,2 десятини землі.
Можливо це позначилось на добробуті романківців, про що свідчать такі статистичні дані: У 1823 році:2
в с. Романковому на 780 дворів приходилось 43 вітряки, 11 водяних млинів, 890 возів, 245 коней, 1560 биків, 3546 корів, 1590 овець;
в с. Кам’янському на 244 двори — 20 вітряків, 2 водяних млина, 150 возів, 55 коней, 300 биків, 270 корів, 1350 овець;
в с. Тритузному на 170 дворів — 12 вітряків, 1 водяний млин, 121 віз, 44 коня, 208 биків, 264 корови, 1340 овець;
в с. Карнаухівці на 151 двір — 5 вітряків, 4 водяних млини, 25 возів, 54 коня, 250 биків, 320 корів, 6600 овець.
Окрема група джерел свідчить, що в 1821 році відбулось вимежування з наділів державних селян в кожному з місцевих сіл по 120 десятин на потреби існуючих в селах церков. Окремо подаються журнали описів церковних земель в місцевих селах за 1889 рік.
Слід відмітити, що труднощі, пов’язані з пошуком документів цього періоду, значно ускладнюють наукові дослідження з цієї теми. Тож знайдені джерела якоюсь мірою доповнять питання з соціально-економічного розвитку нашого краю в зазначений період.
ПРИМІТКИ:
1. ЦДАДА, фонд 1308, ОП 6, спр. 48.
2. ЦДВІА, .фонд 846, ОП 16, спр. 18.
Автор: Кравцова Л. А., м. Дніпродзержинськ
Джерело: З минувшини Подніпров’я. – Дніпропетровськ: “Дніпро”, 1995. – 177 с.
