Одним з майже недосліджених моментів нашої історії є широке, і, як здавалося сучасникам, раптове поширення протестантизму на півдні України (а також на Північному Кавказі) наприкінці XIX — на початку XX ст.* Спеціальних досліджень цього явища немає. Згадки у релігіознавчих працях дуже неточні та суб’єктивні. До того ж автори часто некритично ставляться до матеріалів з третіх-четвертих рук 1.
Велика кількість не введеного до наукового обігу і практично нікому не відомого історичного матеріалу міститься на шпальтах журналів «Екатеринославские епархиальные ведомости» (далі в тексті ЕЕВ) та «Екатеринославский благовестник» (далі — ЕБ).
Це офіційні звіти, які щороку друкувалися під назвою «Состояние сектантства и раскола старообрядчества и деятельности православной миссии в Екатеринославской епархии в..- году», такі ж звіти про співбесіди з «сектантами», аналітичні статті, статті-інструкції, кореспонденції з міст, що належать місцевим священикам, приватні листи «сектантських» діячів і т. ін.
Опрацювання цих матеріалів дозволяє відновити історію 239 «сектантських» громад.
Ці громади православна церква поділяла на дві категорії: «містичне» (тобто так зване «старе російське сектантство») та «раціоналістичне» (пізній протестантизм**).
Слід зазначити, що автори ЕЕВ, як і інші православні джерела для позначення своїх суперників вживали цілу систему ідеологічних ярликів, які можна розшифрувати тільки за допомогою співставлення багатьох статей різного характеру, про одну й ту ж громаду.
До початку XX ст. (а подекуди і до революції) усі протестантські громади автори ЕЕВ, як і загалом діячі РПЦ, називали «штундистами». Однак цитати з «прямої» мови самих протестантів засвідчують, що у 1885 р. лише в одній громаді (с. Волоське) цей термін вживався як самоназва, але її філія у с. Васильківка вже користувалася терміном «Баптисти» 2.
Незважаючи на це, у 1894 р. «секту штундистів» було проголошено «особливо небезпечною» 3. У Подніпров’ї цей ярлик використовувався аби підвести під «статтю не лише баптистів (у секретному циркулярі Міністерства внутрішніх справ прямо стверджувалося, що «русских баптистов не может быть с точки зрения закона» 4, але, навіть, адвентистів сьомого дня, яких оголошували «сектою обрядових штундистів-містиків» 5
Чисельність протестантів була (в абсолютних цифрах) не дуже значною, але звертає на себе увагу динаміка зросту: у 1889 — 312 чол. 6, у 1896 р. — 62 7; у 1910 — баптистів — більш як 3000 чол., євангельських християн біля 1000, адвентистів біля 3008 8; у 1911 — баптистів 4000 тис, євангелісти та адвентисти — без кількісних змін 9, у 1913 — баптистів — 5000, євангелістів — 1400, адвентистів — 300 10. І все це при тому, що щорічно великі групи (інколи цілі громади) протестантів переселялися до Кавказу чи Сибіру.
Слід зауважити, що матеріали ЕЕВ та ЕБ свідчать про невідомий досі факт: утворення протестантських (за духом, за загальним напрямком релігійних шукань) громад самостійно. Засновники цих громад не знали про існування протестантських, або знали лише з чуток. Тільки згодом, у процесі свого розвитку вони «наштовхнулися» на протестантів і приєдналися до них. У зазначених джерелах згадується шість таких громад: с. Гришино, Бахмутського повіту 11, м. Маріуполь та с. Волонтерівка — Маріупольський повіт 12, с. Голубінка 13, Перещепино 14, Дебальцево 15 Олександрівського повіту, а також імовірно Лихівка 16 (Верхньодніпровський повіт): Софіївка (Олександрівський повіт) та Гранитне 18 (Слав’яносербський повіт). Але є усі підстави вважати, що насправді їх було більше.
Це видно на прикладі Волонтерівської та Маріупольської громад. На протязі усього XX ст. ЕЕВ називали ці громади «баптистськими», «євангеліками», писали про перехід їх з євангелізму до баптизму 19 і лише після того, як засновник обох громад, селянин Паталах повернувся до православ’я, ЕБ частково з його слів, частково зі слів місцевих священиків відтворив правдиву історію громади 20.
Виявляється, Паталах у кінці XIX ст., блукаючи по Богодухівському повіту Харківської губернії, познайомився з громадою «круговых братьев», яку очолював робітник Гавріїл Золотарев (члени цієї громади танцювали колом, за прикладом царя Давида ****). Віровчення цих братів справило на Паталаха негативне враження, однак, він … негайно розірвав з православ’ям, (схоже на те, що до зустрічі з Золотаревим Паталах не замислювався над можливістю іншої інтерпретації християнства, а, можливо, і не знав про існування інших церков, крім православної. Після повернення на батьківщину він утворив названі дві громади, а на початку XX ст. вступив у контакт з протестантськими церквами. Під їх впливом серед «шукаючих істину» ***** утворилося три течії — баптистська, євангелістська та адвентистська. Сам засновник був категорично проти об’єднання з будь-якою з цих церков***, але не зміг протистояти сформованим, завершеним ідеологічним системам — і втратив спочатку маріупольську, а потім волонтерівську громади.
Чому ЕЕВ біля 15 років «не помічав» особливостей «шукаючих істину»? Можливі два пояснення: а) її історія суперечила офіційній версії, згідно з якою утворення протестантських громад — результат пропаганди німецьких протестантів; б) місцеві священики бачили, що громада підтримує зв’язки з баптистами та євангеліками, а генезис її вважали не вартим уваги.
Тому цілком резонно припустити, що кількість громад, які утворилися самостійно, не вичерпується наведеним вище списком.
Це питання потребує додаткового вивчення із залученням нових джерел — якщо такі збереглися. Однак ясно, що навіть, якби німецькі місіонери не дісталися до регіону, нові конфесії утворилися б тут на власній базі.
* Подібні обряди мали міїсце у радикальних колах німецької та англійської реформації
** У дореволюційній літературі використовувався термін «Южнорусский штундизм», хоча штундизм, як такий, існував дуже недовго. Сучасні протестанти називають ці події «южнорусским возрождением».
*** Термін «раціоналістичне» виник тому, що три розповсюджені у Подніпров’ї протестантські конфесії (баптисти, євангелісти та адвентисти сьомого дня) раціоналістично тлумачили причастя, вбачаючи в ньому лише символічний спогад про таємну вечерю.
**** Знову звернемо увагу, і до самоназви заставаної Паталахом конфесії дуже нагадує популярне гасло ранньої реформації.
***** Не виключено, що Шташах свідомо применшує ту відстань, яку він пройшов від православ’я до протестантизму. За його ж власними словами він брав участь принаймні в одній нараді керівництва церкви євангельських християн.
ПРИМІТКИ:
1. М. Грушевський — (див. йото книжку 3 їсторії релігійної думки на Україні. Київ. Освіта 1992 р., с. 179—180) почерпнув увесь фактичний матеріал з однієї праці православного священика, який в свою чергу опирався на дані церковної періодики.
2. ЕЕВ, 1891, № 11 неоф. відділ, с. 201—210.
3. «Преследование баптистов евангелической секты. Под редакцией, с вступительной статьей и примечаниями Владимира Бокч-Бруевича» Лондон, 1902. С. XXIII сл.
4. Там же с. XXVII,
5. ЕЕВ, 1903, № 3.
6. ЕЕВ, 1889 г. Особові додатки.
7. ЕЕВ, 1996 — Особливі додатки.
8. ЕЕВ, 1911, № 6, Неоф. від. С. 167—171.
9. ЕЕВ, 1912, № 8, Особливі додатки. С 439—445.
10. ЕБ, 1914, № 3. Додаток № 13—17.
11. ЕЕВ, 1897 р. № 2, Неоф. С. 47—48.
12. В дебрях сектантства ЕБ, 1914. С. 47—48
13. Див. ЕЕВ, 1892, № 10, неоф. від. С. 230—232, 1912, № 8. Особл. додатки. С. 438.
14. ЕЕВ, 4892, № 10, неоф. від. С. 232—233, 1904, № 3, неоф. від. С. 136.
15. ЕЕВ, 1891, № .17. С. 386 сл.
16. ЕЕВ, 1891, № 10, неоф. Від. С. 184.
17. ЕЕВ, 1891, №11, неоф. С. 390—3911.
18. ЕЕВ, 1892, № 2, неоф. від. С. 47—49.
19. ЕЕВ, 1909, № 9, особл. дод. С. 3.
20. В дебрях сектантства… ЕБ, 1914.
Автор: Когтянц К. А. — ст. н. співробітник ДІМу
Джерело: З минувшини Подніпров’я. – Дніпропетровськ: “Дніпро”, 1995. – 177 с.
