Розкривається вагомий внесок О.І. Єгорова, катеринославсього юриста, журналіста, письменника, книговидавця, громадського діяча демократичного напрямку в культурний розвиток Катеринослава 70-90-х рр. ХІХ ст.
У 70-90-х р. ХІХ ст. улюбленим місцем творчої інтелігенції Катеринослава була «Книгарня С.В. Єгорової на Проспекті», яка протягом 1884-1890 рр. містилася у будинку Сартісона (тепер – пр. К. Маркса, 40). Крамниця і книгозбірня займали дві кімнати на першому поверсі. Заснована Ф. Голубовським, вона, після книгарні Ульмана, була найстарішою у місті. Придбана у 1884 році нотаріусом Олександром Івановичем Єгоровим (1850-1903) книгарня разом із бібліотекою і читальним залом була записана на ім’я дружини, народної вчительки Софії Василівни Єгорової (уроджена Бабенко; 1855-1918) і увійшла в історію як одна із перших просвітницьких загальнодоступних закладів не тільки у місті, а й у всій Катеринославській губернії. Її постійними відвідувачами були місцеві діячі культури, літератури, творча інтелігенція. Вона сприяла задоволенню спраги в читанні жителів великого промислового центру, яке у 70-90-х рр. ХІХ ст. з кожним роком зростало. Сьогодні фасад будинку прикрашає меморіальна дошка із сірого шліфованого мармуру з мініатюрним бронзовим скульптурним зображенням постаті українського поета, фольклориста, етнографа Івана Манжури (1851-1893), життя і творчість якого тісно переплелись з науковим, літературним та культурним життям Катеринослава другої половини ХІХ ст. І в першу чергу, з історією книгарні та подружжям Єгорових. Поет тримає в руках книгу. Внизу напис: «Цю найстарішу книгарню у 1884-1890 роках відвідував видатний український поет, етнограф і фольклорист І.І. Манжура».
Житловий будинок кін. ХІХ ст., в якому містилися книгарня С.В. Єгорової, редакція газети «Степь», а згодом книгарня М.К. Лозинської, редакція українського часопису «Дніпрові хвилі», проживав І.І. Манжура, бував М.Л. Кропивницький, є живим свідком незабутніх подій, що відійшли в минуле, ставши частиною літературної історії міста. У кінці 1960-х рр. рішенням міськкомунгоспу книгарня, яка розміщувалася у приміщенні колишньої книгарні Єгорових, була перенесена у будинок поряд (праворуч), ближче до вул. Барикадної. Не так давно у цьому будинку містилася після реставрації книгарня «Технічна книга», нині – магазин «Алмаз». Залишене приміщення книгарні приєднав до себе магазин «Косметика».
Протягом 1885-1886 рр. тут містилася редакція одного з перших демократичних літературно-громадських періодичних видань – тижневика «Степь». Редактором-видавцем «Степи» був О. Єгоров – катеринославський юрист, журналіст, письменник, книговидавець. Ще з кінця 70-х років він домагався права на видання місцевої газети, котра б сприяла об’єднанню передових людей губернії та вирішенню важливих громадських завдань. В програмній статті № 1 газети, який вийшов 1 липня 1885 р., редактор зазначав: «Кому ближе, как не местному органу печати, интересы своего края, кутка, – кому дороже, как не местной газете, правильное течение жизни этого кутка, его благоденствие, здоровый рост. Своевременное удовлетворение его насущных потребностей, признание его существования, наконец! Но куток, имея свои задачи, цели, интересы не есть нечто обособленное, живущее само в себе и само собою, он – органическая, нераздельная часть целого – страны… Полнейшее бескорыстие и беспристрастие в служении кутку, а не лицам – вот способ выполнения означенной программы». В особі петербурзького літератора, за походженням катеринославського поміщика Петра Бикова О. Єгоров знайшов номінального редактора-видавця, котрий погодився взяти на себе відповідальність перед головним управлінням у справах друку в тому, щоб газету фактично видавав у Катеринославі О. Єгоров. Тому на кожному числі тижневика зазначено, що її редактор-видавець П.В. Биков. Ставши редактором «Степи», він з кипучою енергією взявся до роботи: розробив програму видання, організував передплату в Катеринославі, Новомосковську, Харкові, домовився з друкарнею, знайшов кореспондентів, багато писав, часто друкувався. Газета спочатку друкувалася у літотипографії М.Я. Павловського, а потім у типографії Катеринославського губернського управління. Підписка приймалася в конторі газети при бібліотеці О. Єгорова, у Харкові – у книжковій крамниці «Нового времени» О.С. Суворіна, у Новомосковську – у повітового лікаря С.О. Шапошника. Вся кореспонденція адресувалася в бібліотеку О. Єгорова.
Програма газети, в першу чергу, передбачала всебічно освітлювати життя «кутка», тобто Катеринослава, краю, багатого своєю історією, культурою, звичаями, реліктовою красою природи: «…верно изображать жизнь кутка и выражать его интересы может только провинциальная, своя газета, где работают непосредственные деятели этого кутка» (Cтепь. № 2). Особлива увага приділялася історії краю, розвиткові сільського господарства і промисловості, охороні здоров’я, освіті, культурі, музейній та архітектурній справі, журналістиці, книговидавництву, проблемам провінційної преси. Одним з основних пунктів «Програми» газети була «Изящная словесность: романы, повести, очерки, драматические сцены, стихотворения, как оригинальные, так и переводные». Наслідуючи сатиричні традиції української та російської культури, «Степь» сміливо та гостро викривала сваволю поміщиків, самодурство чиновників, хабарництво та казнокрадство, що панували серед губернських і земських діячів, осіб духовного стану.
У тижневику співпрацювали найяскравіші представники міської творчої інтелігенції найбільш прогресивних, демократичних поглядів – діячі культури, літератури, вчені, краєзнавці. Зокрема, це Григорій Залюбовський, перший фольклорист Катеринославщини, член Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, культурний та громадський діяч, якому місто завдячує виданням «Екатеринославского юбилейного листка» (1887) та відкриттям міської громадської бібліотеки. Один з визначних українських фольклористів, етнографів, знавець запорозької та катеринославської старовини, сподвижник Дмитра Яворницького, член-кореспондент Української Академії Наук, член Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, Харківського історико-філологічного та Катеринославського наукових товариств Яків Новицький. Журналіст, публіцист, письменник, літературний критик, громадський діяч, котрий стояв біля витоків катеринославської, в тому числі і першої україномовної преси, редактор-видавець «Днепровской молвы», «Доброї поради» Микола Биков, брат П. Бикова. Перший дослідник флори Катеринославщини, географо-ботаніст, зачинатель фенологічних досліджень в Україні, член Харківського, Новоросійського, Московського товариств дослідників природи, Кавказького відділу Російського географічного наукового товариства, Катеринославського наукового товариства, учасник Всесвітньої виставки в Парижі (1900, срібна медаль) Іван Акінфієв. Невтомний збирач перлин усної народної творчості, фольклорист, етнограф, член Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, Харківського історико-філологічного товариства, Московського товариства любителів природознавства, антропології та етнографії, видатний український поет Іван Манжура. Кожен із них своєю багатогранною діяльністю зробив вагомий внесок не тільки у місцеву, а й вітчизняну науку, культуру, літературу. Усіх їх об’єднувало коло спільних інтересів, любов до рідного краю, подвижницький дух, бажання творчості. Своєрідний «степовий Парнас» увійшов в історію культури та літератури Придніпров’я як унікальне культурологічне явище останньої третини ХІХ століття [2; 6; 7; 15].
Поріг книгарні неодноразово переступав український драматург Марко Кропивницький, який часто гастролював у Катеринославі з корифеями українського театру Миколою Садовським, Панасом Саксаганським, Марією Заньковецькою, підтримував творчі і дружні стосунки з І. Манжурою, О. Єгоровим, М. Биковим. Саме у «Степи» вперше було надруковано драматичний етюд М. Кропивницького «По ревізії», котрий довгий час був заборонений цензурою до друку «за цинічність змісту». Ця п’єса була найпопулярнішою у театральному репертуарі того часу. Окрім того, у книгарні Єгорової продавався «Повний збірник творів М. Кропивницького» (1885), одна з найперших наукових праць І. Акінфієва «Очерк флоры Екатеринослава» (1885), ряд брошур з історії краю О. Єгорова, написаних до столітнього ювілею Катеринослава, під загальною назвою «Екатеринослав» («Екатеринославское блукание» (1887), «Екатеринослав. Старое и новое» (1889), «Где происходила битва на Жёлтых водах» (1887) та ін. [19]. Сюди з Петербурга був направлений на продаж увесь тираж (всього 300 примірників!) покраяної цензурою єдиної прижиттєвої збірки поезій І. Манжури «Степові думи та співи» (1889), виданої коштом професора Харківського університету Олександра Потебні.
Великою популярністю серед місцевого населення користувалися дешеві та невеличкі за обсягом книжечки-«метелики» для дитячого та народного читання, які видавав Єгоров у Катеринославі і які можна було придбати в книгарні. Саме він залучив до співпраці молодого письменника-початківця Адріана Кащенка і у 1883 р. видав у Катеринославі його перше оповідання, написане в жанрі народного анекдоту «Жар-птиця, або з паном не братайся, в прийми не бери і жінці правди не кажи» за підписом «А. Торішній», яке стало першою українською книжкою на Придніпров’ї [10].
У 1885-1886 рр. за сприяння О. Єгорова окремими виданнями з’явилися дві літературні казки І. Манжури, написані в формі оповідань (художні перекази народних сюжетів) «Як чорт шматочок хліба одслужував» та «Лиха Година», призначені для народного читання. Ці унікальні книжечки – зразки перших дитячих видань українською мовою у нашому місті. Їх поява дає право вважати І. Манжуру першим дитячим письменником Придніпров’я.
У 1886 році до Великодніх свят вийшла невеличка книжечка – великоденне оповідання-казка «Лиха Година», де автор сховав своє ім’я під літературним псевдонімом Іван Калічка. Присвячувалася вона дітям подружжя Єгорових – донькам Ніні, Катерині та синові В’ячеславу, яких поет лагідно назвав малими Ягоровчатами. Казка «Лиха Година» була подарунком поета-казкаря до Великодня не тільки дітям Єгорових, а й усім дітям Катеринослава. На рік раніше було видано казку «Як чорт шматочок хліба одслужував». Видав О. Єгоров і власні записи українських народних казок «Пуф Дядя. На праздник» (1885). Потрібно віддати йому належну шану за опікування творчими особистостями, які тільки ставали на тернистий шлях служіння українській музі в умовах переслідування всього українського.
У фондах Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького зберігається унікальний експонат – екземпляр видання казки «Лиха Година» з дарчим написом автора дружині О. Єгорова: «Многоуважаемой Софье Васильевне Егоровой – признательный Ив. Каличка». Це видання свого часу музей придбав у краєзнавця Ю.Я. Немченка. Родину Єгорових і Манжуру поєднувала міцна дружба та спільне захоплення літературною працею, співпраця в «Степи». Деякий час знедолений поет мешкав у їх будинку, де знаходив не тільки притулок, а й співчуття, допомогу у скрутні моменти життя. Діти особливо любили його як цікавого оповідача казок та незвичайних бувальщин. На книгарню, куди він часто заходив і навіть певний час проживав, надходила адресована йому кореспонденція. Тут він мав можливість знайомитись з новими виданнями художньої літератури та періодичної преси. Свою прихильність до Софії Єгорової, талановитого педагога, просвітителя, яка протягом 1900-1908 рр. була завідувачкою першої в Катеринославі громадської бібліотеки, поет висловив у вірші-присвяті «Мати» [5; 8; 9].
Художня література у тижневику була представлена в основному творами місцевих письменників, визначне місце серед яких належить І. Манжурі. Протягом 1884-1893 рр. він проживав у Катеринославі. На сторінках тижневика, вже з першого номера, який вийшов 1 липня 1885 року, під літературним псевдонімом Іван Калічка він надрукував свій перший літературний твір – поезію «Босяцька пісня». Майже у кожному номері друкувалися його вірші «На пасіці», «Лелії», «Веснянка», «26 лютого» (пам’яті Т. Шевченка), «Нива», «На шляху», «Моїм суддям», статті «ХХV годовщина смерті Т.Г. Шевченка», «Петр Раевский», рецензія «Очерк флоры города Екатеринослава» И. Акинфиева», цікаві і надзвичайно цінні етнографічні розвідки про народні свята календарно-обрядового циклу «Государыня широкая масленица», «Приход весны», «Купало».
В умовах переслідування української культури, літератури, мистецтва на сторінках тижневика українська мова звучала не тільки віршами І. Манжури, а й драматичними творами М. Кропивницького, Г. Бораковського. Свої етнографічні розвідки з історії краю друкував Я. Новицький («Запорожцы», «Запорожье в памятниках устного народного творчества»). Неодноразово на сторінках «Степи» виступав відомий публіцист Микола Балін. Серед молодих письменників-початківців зустрічаємо ім’я Тетяни Сулими (стаття «Прошлым летом»), згодом відомої української письменниці, драматурга, актриси. Драма «Як долі немає, то й щастя минає» талановитого українського драматурга, лікаря з Новомосковська Григорія Бораковського, надрукована у «Степи», одразу ж сподобалась читачам і автор отримав прихильні відгуки. Серед авторів знаходимо ім’я російського поета Спиридона Дрожжина, дитячого письменника Миколи Соловйова-Несмєлова, українського письменника Пантелеймона Куліша, поета Сергія Бердяєва, історика Дмитра Яворницького. У перекладах О. Єгорова друкувалися вірші Шандора Петефі, новели Брета Гарта, оповідання Альфонса Доде, а також його оригінальні твори – вірш «Новогоднее», оповідання «В лесу. К забытой картине» під псевдонімом «Дядя Тім», присвячене сину В’ячеславу. Писати вірші О. Єгоров почав ще навчаючись у катеринославській гімназії, а потім, будучи студентом Харківського університету, робив ще й переклади німецьких поетів. В «Степи» друкувалися літературознавчі есе на нові книжкові видання та окремі твори. Газета постійно знайомила читачів з новинками української, російської та зарубіжної літератури, опублікувала рецензію на нове видання «Кобзаря» Т. Шевченка з передмовою Д. Яворницького та ілюстраціями художника Опанаса Сластіона.
На жаль, «Степь», після п’ятдесят першого номера, який вийшов 22 червня 1886 року, припинила своє існування під тиском все більш реакційної цензури, ряду злобних нападів з боку місцевих поміщиків, чиновників, духівництва. Відмовився підтримати свою газету і П. Биков, у якого виник різкий конфлікт із вільнодумним і сміливим видавцем, що призвів навіть до суду, який тривав понад десять років. З газетою царська цензура розправилася оригінально: цензуру для катеринославського видання було переведено до Москви і газета, за браком коштів, перестала існувати сама собою. «Степовикам», «парнасцям» тижневик за недовгий час свого життя сприяв виходу на широку читацьку аудиторію, дав могутній поштовх для подолання нових творчих вершин.
У 1998 р. з нагоди відкриття музею «Літературне Придніпров’я» відтворено міні-інтер’єр «Редакція катеринославського літературно-громадського тижневика «Степь» як складова частина виставки під загальною назвою «Сторінки літературної історії Придніпров’я». Нещодавно експозиція, яка містить унікальні меморіальні речі родини Єгорових (книжкова шафа, свічник на чорному камені, лампа настільна електрична під зеленим абажуром), раритетні книжкові та періодичні видання, у тому числі й з автографами, фото та архівні документи родини Єгорових, тижневика «Степь», книгарні Єгорових і відтворює документально одне із знакових культурологічних явищ Придніпров’я ХІХ ст., поновлена новими матеріалами з особистого архіву О. Єгорова, серед яких автографи І. Манжури, П. Бикова, Г. Залюбовського та самого О. Єгорова, епістолярія.
Покладений в основу створення експозиційного комплексу особистий архів О. Єгорова [11] має свою історію формування. На сьогоднішній день відомо, що основний його масив було передано у фонди ДІМ у 1961 р. бібліотекою Ленінградського відділення Спілки художників (з особистого архіву М.Л. Єгорової-Котлубай, дружини В’ячеслава Єгорова, сина О. Єгорова) через професора Дніпропетровського університету В.М. Колоса. Він налічує 219 од. зб. і хронологічно охоплює період з 1784 по 1915 рр. Систематизовано і науково опрацьовано архів було співробітниками літературного відділу музею у 1985 р., а у 2008 – співробітницею фондів К.О. Тележняк [16]. Опис 5 справ (папок) архіву зробив Ю.М. Тихомиров, правнук О. Єгорова. Він упорядкував покажчик до тижневика «Степь», поділився спогадами про членів родини Єгорових. Протягом 1984, 1987, 1992 рр. передав до архіву документи, фотографії, листівки з архіву родини, меморіальні речі. З його розповідей вдалося віднайти настільну електричну лампу Єгорова, яку ще раніше передала в музей Т.О. Суркова, донька О. Єгорова, відтворити генеалогію родини. Дослідження епістолярної спадщини Д.І. Яворницького дало можливість виявити ще один цікавий факт: у 1906 р. Софія Василівна Єгорова передала через посередника (ім’я нерозбірливе) Д.І. Яворницькому в Катеринославський краєзнавчий музей глечик, бокал і скриньку з старовинними монетами, які належали її покійному чоловіку [12]. Результатом дослідження та систематизації архіву за усіма групами архівного зберігання стане «Путівник по архіву О.І. Єгорова», який готується авторкою цієї статті.
Відомо, що єдині спогади про О. Єгорова залишив М. Биков, сучасник і близький товариш, з яким він активно співпрацював у катеринославських періодичних виданнях «Екатеринославский листок» («Днепр»), «Степь» [3]. Деякі перекручення фактів біографії О. Єгорова, подані у спогадах, заперечили діти Єгорова – син Вячеслав та донька Тетяна. Зокрема, що стосується «азіатського» походження Єгорова з черемисів, язичників, матеріальній скруті в останні роки життя, тяжкій хворобі та передчасній смерті. У 1960-і рр. постаттю О. Єгорова зацікавився краєзнавець, автор книг з історії Катеринослава-Дніпропетровська «Город на трёх холмах» та «Страницы каменной книги» (1969) М. Шатров. В останній О. Єгорову присвячено розділ «Лавка Егоровой» [18]. Письменник, журналіст та краєзнавець М. П. Чабан написав книгу про учнів катеринославської класичної гімназії, серед випускників якої поряд з іменами відомих діячів культури та літератури краю другої половини ХІХ – початку ХХ ст. М. та П. Биковими, А. Кащенком, Г. Залюбовським, К. Котовим стоїть ім’я О. Єгорова [17]. Численні дослідження про редакційно-видавничу діяльність О. Єгорова, пов’язану з тижневиком «Степь», виданням перших книжок А. Кащенка та І. Манжури українською мовою в Катеринославі належать О. Аліванцевій [2], С. Абросимовій [1], Н. Василенко [2; 5; 6; 7]. На жаль, повної біографії О. Єгорова ще не написано.
Народився О.І. Єгоров 5 вересня 1850 р. Його батько, Іван Гаврилович Єгоров (1823-?), походив з пермських кантоністів. Службу починав з рядового московської військової робітничої роти. Був кондуктором, згодом поступив у ІV округ шляхів сполучень. По вислузі років одержав звання прапорщика і був призначений до телеграфного управління. Працював помічником начальника Пермської телеграфної станції (1856), потім – Кременчуцької (1857), а у вересні 1857 р. очолив Катеринославську телеграфну станцію. У 1862 р. одержав звання підпоручика. Був нагороджений бронзовою медаллю в пам’ять війни 1853-1856 рр. Разом з дружиною Параскою Никифіровною і дітьми проживав у Катеринославі до останніх років життя. У родині було семеро дітей: Василь, Олександр, Володимир, Марія, Варвара, Ольга, Наталія.
По закінченні Катеринославської класичної гімназії (1867), О. Єгоров вступив на юридичний факультет Імператорського Харківського університету, який закінчив 1871 р. 25 вересня 1871 р. був призначений кандидатом на судових посадах Катеринославського окружного суду. Працював у Катеринославі помічником секретаря 2-го цивільного відділення Катеринославського окружного суду, потім старшим нотаріусом, з 1897 – присяжним повіреним, пізніше – адвокатом. Мав дружину, доньку губернського секретаря Софію Василівну Бабенко та п’ятьох дітей: Ніну, В’ячеслава, Катерину, Валерію, Тетяну.
У 1880-1890 рр. О. Єгоров активно співпрацював у катеринославських періодичних виданнях «Екатеринославские губернские ведомости» «Екатерниославский листок» («Днепр»), «Екатеринославский юбилейный листок». Протягом 1885-1886 рр. був редакторм-видавцем одного з перших прогресивних літературно-громадських періодичних видань Катеринослава – тижневика «Степь». Зібрав багатий матеріал з історії краю та заснування Катеринослава й опублікував ряд брошур під назвою «Екатеринослав». За його сприяння у Катеринославі були виданні невеличкі книжечки-«метелики» для народного читання А. Кащенка, літературні казки І. Манжури. Захоплювався збиранням зразків усної народної творчості, лексичного матеріалу. Видав книжечку казок «Пуф. Дядя. На праздник». Заснував книгарю з загальнодоступною бібліотекою й читальним залом, де проводили зустрічі найяскравіші представники творчої інтелігенції.
Помер 12 червня 1903 р. Похований у Катеринославі на території сучасного Севастопольського парку. Місце поховання не збереглося [14].
ГЕНЕАЛОГІЧНИЙ РОЗПИС РОДИНИ ЄГОРОВИХ.
І покоління.
1. Єгоров Іван Гаврилович (1823-1884) – начальник Катеринославської телеграфної станції, підпоручик.
Дружина: Параска Никифорівна (?).
ІІ покоління.
2.1. Єгоров Василь Іванович (26.02.1847-?).
3.1. Єгоров Олександр Іванович (5.09.1850-21.06.1903, Катеринослав) – статський радник, юрист, журналіст, письменник, книговидавець.
Дружина: Бабенко Софія Василівна (1855-1918, Катеринослав) – народна вчителька, завідуюча Катеринославською міською громадською бібліотекою (1900-1908).
4.1. Єгоров Володимир Іванович (13.06.1862-?).
5.1. Єгорова Марія Іванівна (22.06.1855-?).
6.1. Єгорова Варвара Іванівна (1.12.1857-?).
7.1. Єгорова Ольга Іванівна (10.06.1860-?).
8.1. Єгорова Наталія Іванівна (03.08.1865-?).
9.1. Єгорова Євгенія Іванівна (24.12.1867-?) – рано померла.
ІІІ покоління.
10.3. Єгорова Ніна Олександрівна (7(20).09.1876, Катеринослав – 1943/4?, Дніпропетровськ) – закінчила Катеринославську Маріїнську гімназію, мала звання домашньої вчительки з правом викладання математики; бібліотекар-бібліограф; незаміжня, дітей не мала; померла під час окупації Дніпропетровська.
11.3. Єгоров В’ячеслав Олександрович (4.03.1878, Катеринослав – 1943/4?, Ленінград) – закінчив катеринославське реальне училище; викладач Ленінградського державного університету, кандидат історичних наук, доцент; помер під час блокади Ленінграду.
Дружина: Марія Л […]. Єгорова-Котлубай.
12.3. Єгорова (в заміжжі Губенко) Катерина Олександрівна (5(18).10.1880, Катеринослав – 27.05.1956, Дніпропетровськ) – вчителька молодших класів, викладала у дніпропетровських середніх школах № 28 та № 78.
Чоловік: Губенко Федір Ісакович – один з перших інспекторів Катеринославського обласного відділу народної освіти; помер на початку 1920-х рр.
13.3. Єгорова Валерія Олександрівна (18.12.1886, Катеринослав – біля 1922, Катеринослав).
14.3. Єгорова Тетяна Олександрівна (померла в дитинстві).
15.3. Єгорова (в заміжжі Суркова) Тетяна Олександрівна (26.01.1896, Катеринослав – 06. 11. 1978, Дніпропетровськ) – викладач фізики; дітей не мала.
Чоловік: Сурков Павло Никифорович – викладач вищої математики, завідуючий кафедрою геометрії й алгебри Дніпропетровського державного університету, професор.
IV покоління.
16.12. Губенко Ніна Федорівна (02.04.1903, Катеринослав – 07.03.1984, Дніпропетровськ) – вихователь в школі для безпритульних, середніх школах № 12 та № 25.
17.12. Губенко (в заміжжі Тихомирова) Катерина Федорівна (1906, Катеринослав – 1929, Сіверський, під Ленінградом) – студентка Ленінградського геодезичного технікуму.
Чоловік: Тихомиров Микола Микитович (1900-22.08.1933) – учасник громадянської війни, колективізації.
18.13. Благонравова Марфа Федорівна (?-? м. Конобеєво Московської обл.).
19.13. Худякова Софія Федорівна (1900-? м. Пологи, Запорізька обл.).
V покоління.
20.17. Тихомиров Юрій Миколайович (28.07.1926, м. Пушкін (тоді – Дитяче Село) Ленінградської обл. – 200?, Дніпропетровськ) – з 1930-х рр., після смерті батька переїхав до Дніпропетровська, виховувався бабусею Катериною Олександрівною та тіткою Ніною Федорівною Губенко. У 1942 р. перебував на фашистській каторзі в м. Лінц на Дунаї (Австрія).
(Брат С. В. Єгорової – Бабенко Олексій Васильович; його дружина – Олександра Іванівна (уроджена Порубаєва), сестра катеринославського художника Петра Івановича Порубаєва.
Сестра С. В. Єгорової – Бабенко Анна Василівна).
Бібліографічні посилання
1. Абросимова С. Катеринославський часопис «Степь»// Крила. – 2000. – № 5-6. – 2001.
2. Аліванцева О., Василенко Н. Катеринославська літературно-громадська газета «Степь» (1885-1886) / З любові і муки… – Дніпропетровськ, 1994. – С. 28-39.
3. Быков Н. Воспоминание об А.И. Егорове // Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии. – 1910. – Вып. 10. – С. 97-98.
4. Быков Н.Ив. Ив. Манжура, украинский этнограф и поэт // Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии. – 1910. – Вып. 6. – С. 13-37.
5. Василенко Н Є. Подарунок до Великодня // Літературне Придніпров’я. – 2001. – № 4.
6. Василенко Н. Духовний лицар Придніпров’я (з історії книгарні Єгорових у Катеринославі) // Наше місто. – 2001, 31 жовтня.
7. Василенко Н.Є. Літературно-мистецьке життя Катеринославщини в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття / Аліванцева О.В., Василенко Н.Є. Літературне Придніпров’я. [Навчальний посібник з хрестоматійними матеріалами до шкільних програм]. У 2-х томах. Том 1. – Дніпропетровськ, 2005. – С. 309-313.
8. Василенко Н.Є. Казка Івана Манжури «Лиха Година» і українська дитяча книжка в Катеринославі // Придніпров’я. Історико-краєзнавчі дослідження. [Збірник наукових праць]. Випуск 4. – Дніпропетровськ, 2007. – С. 72-83.
9. Василенко Н.Є. Слово моє аж до Бога росте: Іван Манжура та українська дитяча книжка у Катеринославі // [Тези доповідей та науково-мистецькій конференції до Міжнародного дня рідної мови 22 лютого 2008 року]. – Д.: ДМТ, 2008. – С.13-16.
10. Василенко Н. Українська дитяча книжка в Катеринославі / Сяєво жар-птиці. Антологія літератури для дітей та юнацтва Придніпров’я (1883-2008) / Упорядники та автори передмови Ірина Прокопенко, Леся Степовичка. – Дніпропетровськ, 2008. – С. 14-16.
11. Дніпропетровський історичний музей (ДІМ). – Ф. 23. – Спр. 97. «Особистий архів О.І. Єгорова».
12. Лист до Д.І. Яворницького від секретаря Катеринославської повітової поліції від 7.02.1906 / ДІМ. НА. К. – 94 / п – 22, арк. 4.
13. Дніпропетровськ: минуле і сучасне. – Дніпропетровськ, 2001. – С. 227-229;
14. Некролог // Вестник Юга. – 1903. – № 466; Некролог // Исторический вестник. – 1903. Июнь. – С. 745-746.
15. Періодичні видання Катеринослава та Катеринославської губернії (1838-1917): Список / Укл. Н.М. Сидоренко, О.І. Сидоренко т ін. – Львів, 1995.
16. Тележняк К.О. Колекція пам’яток писемності в особистому архіві О.І. Єгорова//Істрія і культура Придніпров’я: невідомі та маловідомі сторінки. Науковий щорічник. Вип. 5. – Дніпропетровськ: НГУ, 2008. – С. 28-34.
17. Чабан М.П. Птахи з гнізда Придніпоров’я. – Дніпропетровськ, 2005.
18. Шатров М. Страницы каменной книги. – Днепропетровск, 1969. – С. 206-209.
19. Твори О.І. Єгорова: Екатеринославское блукание (1777-1791). Александра Егорова. – Екатеринослав. Товарищество «Печатня С.П. Яковлева». 1887. – 21 с.
20. Екатеринослав. (Старое и новое). Редакция и издание А.И. Егорова. – Екатеринослав. Типография Н.Я. Павловського. 1889. – 14 с.
21. Где происходила битва на Желтых Водах. – Екатеринослав. 1887.
22. О происхождении Города Телятинска. Историко-филологическая штучка Подпоручика Забейбаки. – Харьков. 1887. – 20 с.
23. Дядя Тим. В лесу. К забытой картине. (Посвящается Вячеславу Егорову) // Степь. – 1885. – № 9. – С. 141-143.
24. Пуф. Дядя. На праздник. Малорусские сказочки маленьким детям. – Екатеринослав. 1885.
25. Ал. Егоров. Новогоднее // Степь. – 1886. – № 1. – С. 1. Егоров. Пропавшая речка. (Половица) // Екатеринославские губернские ведомости. – 1890. – № 22.
Автор: Василенко Н.Є., старший науковий співробітник Музею «Літературне Придніпров’я», відділу Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького
Джерело: Роль музеїв у культурному просторі України й світу: стан, проблеми, перспективи розвитку музейної галузі. (Збірник матеріалів загальноукраїнської наукової конференції з проблем музеєзнавства, присвяченої 160річчю заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворннцького) Вин. 11. — Д.: АРТПРЕС. 2009. 608 с.
