Катеринослав початку ХІХ ст. Забудова, домоволодіння.
Кінець XVIII — перша половина XIX ст. для Придніпров’я час драматичний і переломний, своєрідний, по-своєму унікальний. Після знищення Козацької республіки і приєднання до Російської імперії земель Нижнього Придніпров’я і Північного Причорномор’я царі щедро роздаровували великі земельні наділи дворянам, створювали колонії іноземних переселенців, насильно переселяли сюди селян з українських і російських губерній. Йшло інтенсивне заселення краю. Катеринослав — центр величезної губернії, яка займала територію чотирьох областей сьогоднішньої України, був в ті роки маленьким провінційним містечком. Він ріс і поволі розвивався на місці старого козацького села Половиця.
Грандіозні плани створення тут третьої столиці Російської імперії, Південної Пальміри, [1] загинули разом з їх творцями. Про Катеринослав 1820-і рр. історик Д.І.Яворницький пише:
«В то время в нем было всего населения 2555 мужчин и 2247 женщин, домов 1095, из коих казенных 13, общественных 3, церквей 3, одно богоугодное заведение, одна гимназия, одна семинария и одно уездное училище» [2].
Жителі займалися торгівлею, а також обробкою сільськогосподарської сировини на невеликих підприємствах: суконній фабриці, салотопних і свічних заводиках. Майже ціле сторіччя з часу свого створення губернський центр Катеринослав жив тихим і рутинним життям, залишаючись містечком нудним і бездіяльним.
Дослідник тієї епохи пише:
„ … да и влюбиться в Екатеринославе было нельзя. Нельзя же было увлечься каким-нибудь Молчалиным, Скалозубом или изредка заглядывавшим в город Маниловыми, Ноздревыми? Пусто было кругом по части интеллигентной молодежи. …провинция продолжала в большинстве жить интересами своего угла, жизнью своей семьи. Ей не было дела ни до столичной сдавленности, ни до европейских переворотов, ни до политических, экономических идей, ими порожденных” [3].
На початку ХІХ ст. в Катеринославі, на вулиці Петербурзькій, був побудований будинок, якому долею буде визначено прославитися, стати пам’ятником історії, завдяки унікальній династії, три покоління членів якої – державні і суспільні діячі, учені і письменники – унікальне явища у вітчизняній і світовій культурі.
Нам, на жаль, невідома точна дата спорудження цього будинку і ім’я його творців, його перших власників. З визначеністю можна говорити лише про те, що спочатку це була міська садиба з панським будинком, дворовими спорудами і величезним садом, що розташовувався на площі в два гектари [4]. В 1815 р. він був проданий невідомим нам катеринославцем Андрію Михайловичу Фадєєву.
[4] Будинки в провінційному Катеринославі тоді ставилися вільно: з вікнами на чотири сторони, з великим садом навколо. За принципом міського садибного домоволодіння в ті роки були побудовані і контора Опікунства іноземних поселенців, і сусідня з нею будівля поштової контори, і цілий ряд інших будинків, як казенних, так і приватних.
Родина Фадєєвих.
Родина Фадєєвих приїхала до Катеринославу з Ржищево Київської губернії у 1815 р. Її голова Андрій Михайлович Фадєєв (1790 – 1867) був призначений службу до Новоросійської контори Опіки іноземних поселенців молодшим товаришом головного судді (сьогодні в будинку Опікунської контори на пр. К. Маркса, 64 розташований музей «Літературне Придніпров’я»).
До цієї славетної родини належали громадські і політичні діячі, письменники, науковці, які склали славу не тільки нашого краю, але й всієї країни.
Олена Павлівна Фадєєва
Олена Андріівна Ган
Ростислав Андрійович Фадєєв
Надія Андріівна Фадєєва
Катерина Андріівна фадєєва
Олена петрівна Блаватська
Віра Петрівна Желіховаська
Сергій Юль’євич Вітте
В Катеринославі пройшли щасливі і драматичні роки життя сім’ї Фадєєвих. В будинку на Петербурзькій вони прожили дев’ятнадцять років. Тут у них народилося четверо дітей. З нього пішла під вінець їх старша дочка. Тут в 1831 році народилася і їх перша внучка. З цим періодом життя Фадєєвих зв’язані і важкі, непоправні втрати [14].
Для нас же епоха Фадєєвих в долі будинку залишається головною в його історії. І хоча старий особняк на колишній Петербурзькі, пам’ятає і любить кожного, чиї імена написані на сторінках його Домової книги, бачить їх великі і маленькі (дитячі) тіні на своїх стінах, але завжди, скільки б осіб не мелькало навколо і усередині нього за майже двісті років його життя, він відчував себе Будинком Фадєєвих. Він і залишиться їм – музеєм і пам’ятником нашої культури.
[14] В 1820 році пережили повінь, 1821 року народилася і через декілька місяців померла крихітна донька Фадєєвих Анастасія, в 1824 – улюблена бабуся Олени Павлівни Фадєєвой – Олена Іванівна Бранде-дю-Плессі, що прожила з сім’єю Фадєєвих більше десяти років. В 1826 р. Фадєєв пише: «…я мав нещастя втратити батька мого, що переселився в Катеринослав, щоб бути ближче до мене і до мого сімейства. Мати моя залишилася назавжди на проживанні в Катеринославі» (С.97)
Після Фадєєвих.
Про мешканців вулиці Петербурзької в 1830 років і їх будинках дослідники пишуть:
«Хороші будинки були лише в учителя гімназії П.С.Семеновського, управлючого конторою іноземних поселенців Андрія Михайловича Фадєєва та купця-німця Карла Неймана” [15]. Про названих сусідів Фадєєвих можна сказати наступне: П. С. Семеновский був вчителем математики, увійшов до історії міста як перший, хто в 1839 р. почав систематичні спостереження за кліматичними змінами на Придніпров’ї. К.В.Нейман – німець з Аахена, приїхав в Катеринослав, як і Фадєєви, в 1815 році. Купець другої гільдії. В 1833 р. на Петербурзькій відкрив невелику суконну фабрику, яка проіснувала до 1848 року. Десь поряд з фабрикою стояв і його власний будинок. За однією з версій, він був не сусідом Фадєєвих, а тією людиною, яка купила у них будинок і садибу. Більш того, можливо, саме тут він розмістив свою маленьку фабрику.
По іншій, основній, версії, наступником Фадєєвих, що купив їх будинок, був В. І. Драгневич. От як про нього розказує Д.И.Яворницький:
«Последним директором фабрики [16] был Василий Иванович Драгневич, родом серб, моряк времен Чесменского боя, в котором он участвовал в чине гардемарина. Драгневич первый из директоров подал проект о закрытии казенной суконной фабрики в Екатеринославе, указав на громадные расходы по ней, на хищения и на злоупотребления, с которым директорам приходилось постоянно бороться. Драгневич доказывал, что для казны несравненно выгоднее и удобнее делать изготовление для гвардии сукон по заказу частных фабрик. Проект Драгневича был принят, а казенная суконная фабрика в Екатеринославе покончила свое существование в 1837 году» [17].
Після смерті Драгневича будинок перейшов у володіння його зятя – М.С.Кльовцова. Катеринослав і вулиця Петербурзька 1841 року предстають перед нами зі сторінок спогадів старожила Порфирія Феодосійовича Яненко: «Від моста довелося їхати по Петербурзькій вулиці, яка не являла нічого цікавого, окрім піщаних заметів і вибоїн та найнікчемніших будиночків, засипаних по вікна піском, а також лобазів різних форм і шинків з написом «Казенний питущий будинок» [18]. В другій половині ХІХ сторіччя будинок стає власністю купця Станіславського. А в 1890-х роках будинок був зданий власниками в оренду і тут розмістилося 7-е міське жіноче училище. На початку ХХ сторіччя будинок отримав адресу: Петербурзька, 11. Про те, як виглядало місто в районі Петербурзької в цей час, можна прочитати в щорічнику „Весь Катеринослав” за 1911 рік:
„Берег Днепра от жел.-дор. моста, кончая Литейной улицей – один сплошлой лесной склад. Это центр лесного рынка, где проводиться продажа, скупка и распилка леса. Сюда приплывают плоты, здесь они разгружаются. На берегу несколько лесопилен, заваленных днем и ночью работой, особенно в летнее время. Вообще днепровсктий берег крайне запущен и засорен. Благодаря отсутствию всякого надзора, он в последнее время превратился в сплошной свалочный пункт”.
Ще одне свідоцтво „Ближайшая к Днепру улица – Петербургская. (Ленинградская) – проходила параллельно берегу реки. До середины прошлого века на ней ютился в лачугах разный люд. Реконструкция улицы началась после открытия в 1856 году пароходства и продолжения жел.-дор. Ветки от вокзала до здания электростанции. С конца XIХ века и начала ХХ здесь появляется много небольших заводиков и мастерских: мыловаренный А.Н.Манзона, лопаточная ф-ка «ШЛА», мельница Ш. Гурария. Крупорушки и лесопилки – Левензона, Фаста, Михайличенко. Многие из этих предприятий задворками выходили на берег реки, куда и сбрасывали отходы» [19].
І ще одна думка, висловлена цього разу краєзнавцем А.К.Фоменко: „Берег Дніпра від залізничного мосту до Ливарної вулиці до революції мав надзвичайно непривабливий вигляд. Найближчими до Дніпра вулицями міста тоді були Петербурзька (Ленінградська) і Стародворянська (Плеханова), а далі, до самої води, простягалися численні численні лісопилки с горами дощок, млини, крупорушки, невеликі заводи, майстерні і склади в оточенні різноманітного мотлоху. Усе це робило цей район міста схожим на велике звалище, серед якого стояли поодинокі житлові будинки. Пробратися через нього до ріки було не так просто. Місто, образно кажучи, було повернуте спиною до Дніпра-Славути” [20].
- З 1913 року будинок на Петербурзькій, 11 — власність купця Майданського.
- Після революції був націоналізований і є перетворений на комунальне житло для більш ніж двадцяти (!) сімей. Ймовірно, саме в цей час зазнав серйозні внутрішні перебудови.
- З кінця 1940-х в ньому розмістилося заводоуправління „Дніпростроймаша” і заводська їдальня. Потім велика частина будівлі (окрім їдальні) була передана для розміщення школи робочої молоді при заводі.
- В 1960 – 70-х в ньому розташовувалася вечірня школа №4. В 1980-х початку 90-х – курси машинопису і стенографії, потім професійно-технічне училище №51, потім ПТУ№63.
- В 1987 р. будинок отримав статус пам’ятника історії і культури ХІХ сторіччя [21] (рішення Дніпропетровського облвиконкому N180 від 16.07.1987 р. Державний обліковий номер 6156).
- В 1991 р. на будівлі встановлена меморіальна дошка, присвячена О.П.Блаватській.
- В 2004 р. рішенням Кабінету Міністрів України і Дніпропетровської обласної ради будинок по вул. Ленінградській, 11 є переданий на баланс Дніпропетровського історичного музею ним. Д.І.Яворницького з метою створення в ньому Музейного центру О.П.Блаватської та її сім’ї.
Важливою і складною задачею залишається передача музею, що створюється, прилеглої до будинку території і відтворення унікального саду Фадєєвих, а також реконструкція дворових споруд, пошук і відродження джерела.
Особлива історико-культурна цінність Садиби Фадєєвих і державна програма музейного будівництва створюють можливість створити в Дніпропетровську Музейний центр міжнародного звучання.
[15] Дніпропетровськ на рубежі тисячоліть. – Дніпропетровськ, 2001 – С.17.
[16] Тут йдеться про казенну фабрику……
[17] Яворницкий Д.И. История города Екатеринослава. – Днепропетровск, 1996. – С. 31-32.
[18] Яворницкий Д.И. История города Екатеринослава. – Днепропетровск, 1996. – С.108 (со ссылкой на публикацию в «Екатеринославском юбилейном листке». – 1887 – С. 24, 43, 44).
[19] Стародубов А.Ф., Самодрыга В.В., Иванов С.С. Память истории. – Днепропетровск, 2001. – С.262.
[20] Фоменко А.К. Наше місто: минуле і сучасне. – Дніпропетровськ: ДніпроКнига, 2001. – С.235.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Аливанцева Е.В. Дом Фадеевых в Екатеринославе. – Рада. Вісник територіальної громади м. Дн-вська. – 2004. – №№ 7, 8.
2. Богданович О.В. Блаватская и Одесса. – Одесса, 1998.
3. Витте С.Ю. Воспоминания (в 3-х томах). – М.: Соцэгиз, 1960.
4. Витте С.Ю. Избранные воспоминания. 1849 – 1911. – М.: Мысль, 1991.
5. Дніпропетровськ на рубежі тисячоліть. – Дніпропетровськ, 2001.
6. Елена Павловна Фадеева (биографический очерк). // Кавказ. – 1860. – 15 сентября. – С.426.
7. Желиховская В.П. Необъяснимое или необъясненное (Из личных и семейных воспоминаний). – СПб, 1885.
8. Крэнстон Сильвия. НРВ: Е.П.Блаватская: Жизнь и творчество основательницы современного теософского движения. – Рига – Москва: Сигатма – Сирин, 1996.
9. Мэри К.Нэф. Личные мемуары Е.П.Блаватской. – М.: Сфера, 1993.
10. Некрасова Е.С. Елена Андреевна Ган (Зенеида Р-ва). // Русская старина. – 1886. – т. VІІІ.
11. По поводу статьи «Роман одной забытой романистки» // Исторический вестник. – 1886. – ноябрь. – С.456 – 462.
12. Стародубов А.Ф., Самодрыга В.В., Иванов С.С. Память истории. – Днепропетровск, 2001.
13. Фадеев А.М. Воспоминания. 1790 – 1867 (в двух частях). – Одесса: Тип. Южнорусского Общества печатного дела, 1897.
14. Фадеева Н.А.Заметки о родословной князей Долгоруковых // Русский архив. – 1866. – №8-9. – С.1339 – 1348.
15. Фадеева Н.А. Фадеева Елена Павловна. / Русский биографический словарь. Под ред. А.А.Половцева. – СПб., 1901. – Т. 21.
16. [Фадеева Н.А.] Несколько вступительных слов. / Воспоминания Андрея Михайловича Фадеева. 1790 – 1867 гг. – Одесса, 1897.
17. Фоменко А.К. Наше місто: минуле і сучасне / Дніпропетровськ: минуле і сучасне. – Дніпропетровськ: ДніпроКнига, 2001.
18. Фатов Н.Н. Библиографические материалы для изучения жизни и творчества Е.А.Ган (хронологическая канва и указатель литературы) // Известия отделения русского языка и словесности Императорской Академии наук. – 1914. – Т. ХІХ. – кн. 2 . – С.211 – 263.
19. Яворницький Д.И. История города Екатеринослава. – Дніпропетровськ: Січ, 1996.
