Останнім часом все частіше і частіше ми звертаємося до нашого минулого — історії України. І тут визначне місце посідає Центральна Рада, роль якої з позицій сьогодення переосмислюється. Діяльність Ц. Р., яка очолила рух за національне відродження України та заклала основи національної державності, потребує глибокого вивчення. Донедавна радянські історики оцінювали її діяльність лише в негативному плані, або обходили мовчанкою цю небезпечну тему. В довідниках та енциклопедіях вона характеризувалася як контрреволюційна буржуазно-націоналістична організація.
Заснувалася Ц. Р. З—4 березня 19117 р., спочатку з представників тільки Київських організацій, але з часом до неї стали приєднуватися українські організації з всієї України.
Орган українських соціал-демократів «Робітнича газета» надрукувала в № 2 31 березня 1917 р. статтю «Центральна Рада». В ній писалося: «Знаменний факт, що до Ц. Р. крім всяких явно і тайно буржуазних груп, фракцій та гуртків, увійшли представники від Української соціал-демократичної Робітничої партії. Нам чуються кличі, застереження, навіть обурення: мовляв «Спілка з буржуазією, співробітництво з ворожими класами, затемнювання класової свідомості!!». Мусимо зразу і з повною рішучостю відповісти ясно і виразно: «Ні! Ніякого співробітництва, а ні найменьшого поступлення нашою старою соціал-демократичною програмою».
На цьому факті варто зупинитися і дати пояснення. Соціал-демократи послали своїх представників до Центральної Ради, усвідомлюючи, що саме вона об’єднала всіх свідомих українців з одним домаганням — Автономії України в федеративній Росії. Поки Центральна Рада є і буде шляхом до її .здійснення — вони з нею в цьому домаганні. Соціал-демократи доводили, що враховували і своє старе правило — нарізно йти, разом бити — бити ворогів автономної України.
В квітні—травні 1917 р. були створені організації УСДРП серед залізничників, друкарів залізничної організації, робітників та службовців ст. Катеринослав та служб суміжних з нею (управління Служби руху). 7 травня 1917 р. на зборах українських робітників заводу «Шодуар» (Амур) був створений Тимчасовий заводський комітет УСДРП. Серед робітників цієї організації розглядалися такі питання: розвиток українського руху, останні українські з’їзди в Києві, українські організації та їх необхідність для українців.
Катеринославський комітет УСДРП в листівці «Товариші українці, робітники і солдати!» закликав до встановлення 8-годинного робочого дня, передачі землі селянам, створення сприятливих умов для розвитку всіх націй, культури, народної освіти.
Постає питання, чи входив Катеринославський комітет Української соціал-демократичної робітничої партії до складу Центральної Ради?
Це питання виникло ще в травні 1917 р. в зв’язку з листом Катеринославського комітету УСДРП про блок з РСДРП(б) на виборах в міську Думу. Відомо, що на засіданні Катеринославського комітету РСДРП(б) 28 травня 1917 р. членам комітету С. І. Гопнер та Е. І. Квірінгу доручили це встановити і вступити з ними в переговори при умові, що УСДРП не входить до складу Ц. Р. Але цього не відбулося в зв’язку з відомими обставинами.
В фондах музею серед списків кандидатів в голосні Катеринославської Думи, запропонованих до балотування групами виборців зберігається і список № 2 Катеринославської організації УСДРП.
Поки що не вдалося з’ясувати делегатів від Катеринославської організації УСДРП на Всеукраїнських з’їздах та Національному Конгресі в квітні 1917 р. Не вдалося встановити і факт проходження першого українського національного з’їзду Катеринославщини, на якому були визнані всі резолюції, прийняті національним конгресом у Києві. Такі з’їзди відбулися в багатьох губерніях України в середині квітня 1917 р.
В березні 1917 р. згідно з постановою Української Військової Ради було створено Катеринославське Українське Військове товариство. Згодом воно проголосило, що визнає Український Генеральний комітет та У. Ц. Р. за єдину правомочну інституцію на Україні. В § 8 статуту товариства було зафіксовано: «Справами т-ва керує Рада, яка складається з представників від усіх військових частин Катеринославського гарнізону».
30 квітня 1917 р. Катеринославська Українська Військова рада скликала на віче українців військових частин м. Катеринослава. Була прийнята резолюція військових частин, в якій мова йшла про проходження військової служби для українців тільки на Україні і по можливості в своїх губерніях, запровадження рідної мови в усіх школах України, ведення діловодства українською мовою, створення в окремих військових частинах Катеринославського гарнізону українських військових організацій.
З діла 228-го запасного полку, яке зберігається в фондах музею, дізнаємось, що така організація була створена і в цьому полку. Довгий час вона не привертала уваги наукових співробітників, краєзнавців, в зв’язку з відомими обставинами. Тепер «ці змістовні документи, пов’язані з історією Центральної Ради та нашим краєм, вперше вводяться в науковий обіг. Завдяки цим документам можна прослідкувати, як відбувався процес українізації в армії, яка проводилася робота по організації українських рот та батальйонів. З них видно, що голова полкової ради, прапорщик Курявий неодноразово звертався до всіх товаришів українців 228-го полку з проханням надсилати списки своїх членів ротним радам. В результаті проведення виборів 30 квітня 1917 р. в присутності офіцера українця прапорщика Дубинцева були складені списки солдат і офіцерів українців, вибраних в ротні ради. Ці списки написані чорними чорнилами на аркушах різного формату, пожовклих вже від часу.
Радою Катеринославського Українського Військового товариства прапорщик Курявий був призначений представником товариства на всі з’їзди та збори, які відбувалися в Києві. Тому на його ім’я секретаріат Української Центральної Ради надсилав запрошення на засідання Ради. З матеріалів діла 228-го зап. піх. полку видно, що Курявий був обраний делегатом на Всеукраїнський військовий з’їзд, побував він на засіданні Ц. Р. в Києві 22—24 квітня 1917 р., де обговорювався проект статуту Автономії України та національної позики. Тоді ж він вніс кошти в інформаційне бюро при У. Ц. Р. на підписку для товариства газети «Вісті Центральної Української Ради».
В цьому полку була створена лекційна комісія в складі прапорщика Курявого, Дубинцева, Линця, Єфремова та інших. Голова лекційної комісії прапорщик Дубинцев затвердив тематику лекцій: «Політичні партії», «Державні устрої», «Федерація і автономія», «Установчі збори і вибори до них», «Соціальне життя українського народу», «Погляди про поділ землі», «Яка нам потрібна школа», «Українська мова повинна вживатися по всіх інституціях на Україні». В травні 1917 року в 10 роті 228-го полку була прочитана лекція «Що таке автономія України і для чого вона потрібна». В ній того часу містилися (відстоювалися) такі вимоги: щоб Росія була федеративною демократичною республікою, а Україна та інші її частини (цієї республіки) мали право самостійно порядкувати своїми внутрішніми справами, а федеральний уряд порядкував би тільки справами загальнодержавними. Лектор товариства доводив: «Тільки краща доля прийде до нас, коли ми добудемо собі національно-територіальну автономію. Тоді ми будемо без опекунів вести своє господарство, самі будемо дбати в своїй хаті, на своїй землі про свої потреби. Коли ж не здобудемо її, тоді у нас на Україні все майже буде по-старому. Україна була і буде для Росії дійною коровою, або покірливою овечкою, з якої дертимуть усе, братимуть найбільші податки».
22 травня 1917 року Катеринославське Військове товариство провело парад українського війська, не дивлячись на відсутність військової форми. Напередодні цього проводилась організаційна робота. Голови ротних рад надіслали на ім’я скарбника товариства П. Линця списки бажаючих взяти участь у параді.
Ц. Р. в резолюції від 22—23 квітня 1917 року внесла пропозицію фінансовій комісії про влаштування дня Національного фонду 9 травня по всій Україні і в містах, де є українські організації. В ній вказувалося, що в цей день необхідно влаштувати продаж українських газет, книжок, прапорців, провести вистави, концерти, лекції, мітинги, організувати збір грошей на користь Українського Фонду.
Комітет Національного Фонду звернувся до українського народу з такими словами: «Громадяне! Слушний час настав. Відбудовується Вільна Україна. Більш як 250 років чекав того український народ і час настав. Твориться нова організація Вільної України. На чолі справи стали представники всього нашого народу, але без матеріальних засобів посунути її неможливо. Вільна Україна забезпечить всім людям, що живуть на її території, волю, братерство і хліб. Віддаймо ж на неї свій одноденний заробіток, або прибуток і тим зміцнимо дорогу всім справу!».
11 червня 1917 року Українське Військове товариство 228-го зап. полку влаштувало виставу в театрі комерційного клубу. Зібрані від показу вистави кошти (320 крб. 60 коті.) на користь Національного фонду були одержані Ц. Р. 5 липня 1917 року від скарбника товариства П. Линця.
18 червня 1917 року в цьому полку був прочитаний і одобрений 1-й Універсал Ц. Р. В ньому проголошувалася автономія України в складі Федеративної Російської держави, право українського народу бути господарем на своїй землі. А 3—16 липня 1917 р. Ц. Р. видала 2-й Універсал, який відрізнявся від попереднього не тільки формою, але насамперед змістом. Від обіцяної активності й самостійних дій, проголошених в 1-му Універсалі, і сліду не залишилось. В ньому висловлювалася згода чекати Всеросійських Установчих Зборів, щодо питання автономії України. Тимчасовий уряд погодився визнати владу Генерального Секретаріату, яка поширювалась лише на 5 з 9 губерній України (Катеринославщина сюди не входила).
Схід селян с. Аполонівки Сурсько-Миколаївської волості Катеринославського повіту в своїй постанові від 13 серпня 1917 року вітав 2-й Універсал Ц. Р. і акт тимчасового уряду, як згоду двох братніх слов’янських народів, вважаючи, що надалі будуть усунуті всі ті обставини, які стоять на пере шкоді вільного розвитку українського народу.
В 3-му Універсалі Ц. Р. (20 листопада 1917 р.) була проголошена Українська Народна Республіка, а в 4-му (22 січня 1918 р.) самостійність та незалежність УНР.
Поки що не вдалося знайти матеріали та виявити факти, які б свідчили про ставлення трудящих Катеринославщини до цих Універсалів.
Треба підкреслити, що автор виступу торкнулася лише деяких питань цієї теми, а сама тема потребує детального і всебічного вивчення.
Автор: Цимлякова Т. М. – старший науковий співробітник відділу “історії України і краю 1917-1945 рр.” ДІМ
Джерело: Скарбниця рідного краю. Збірка матеріалів науково – практичної конференції з музейної справи і краєзнавства. Дніпропетровськ, 1993
