Історія Катеринославського міського самоврядування налічує 207 років. Створене у 1787 р. воно на початок XX ст. стає значною силою в управлінні міста.
Збереглися свідоцтва про вибори першої міської Думи, які дозволяють простежити її ходу.
24 липня 1786 р. у міський магістрат надійшла копія «Указу на права і вигоди містам Російської імперії». У березні 1787 р. з’явилася «повістка з міського магістрату купцям і міщанам» про необхідність з’явитися на вибори Думи, під чим підписалися 23 особи. У призначений день 16 березня, купці, зібравшись і відправивши молебен, обрали в Думу купців Афанасія Горяїнова, Івана Перекрестова, Якова Неродіна. В той же день і міщани із свого середовища обрали в Думу Степана Сребрянського, Григорія Хижку, Данила Мовчана, Тихона Іванова. Богородичанські міщани з селища при старосамарському ретраншементі обрали в Думу Степана Руденка — «стану доброго і до справ спроможного». А міщани Рибачої слободи обрали в Думу Олексія Неліна.
В той же день відбулося засідання Думи — її відкриття. До 9-ти уже обраних гласних додався 10 член — міський голова. Ним став купець Іван Шевелев. На засіданні було затверджено міське положення, обговорено поточні справи, ось тільки з протоколом тоді вийшла затримка: усі думці були неписьменні і сам голова не міг вивести своє особисте прізвище. Вихід знайшли — замість них, неграмотних, по їх проханню підписався реєстратор Василь Фесунов.
Перша Дума мала назву «загальна міська». Виконавчим її органом був магістрат.
Всього Катеринославська міська Дума обиралася 49 разів, на посаді міського голови побувало 30 чоловік, деякі неодноразово. Це купці Дмитро Горяїнов (1791/1797, 1811), Іван Колесніков (1812, 1815, 1817, 1821), Яків Рохлін (1825, 1828, 1833, 1836), Іван Ловягін (1847, 1851, 1856, 1858, 1861, 1863), Петро Калабухов (1877, 1879, 1883), присяжний повірений Іван Васильович Способний (1909, 1913), інженер-технолог Іван Якович Езау (1905, 1918), до речі, останній голова. На протязі першого століття кількісний і соціальний склад Думи практично не змінювався — це 5—6 гласних з купецького і міщанського стану на чолі з міським головою. Діяльність Думи обмежувалася збором податків, відчиненням лавок, трактирів, установленням такси на продовольчі припаси, укладенням договорів на випас худоби.
Найактивніша діяльність Катеринославської міської Думи припадає на період 1900—1917 рр., коли приймаються рішення, що змінюють вигляд міста, його господарство.
За Положенням Міська Дума складалася з 45—120 чоловік (зростаючи з роками), які називалися гласними й обиралися на 4 роки. Обирати в Думу мали право:
— особи і установи, що володіли в місті, не менше як 1 рік, нерухомим майном вартістю від 300 до 3000 крб.;
— особи, товариства, що утримували в межах міста торговельно-промислові підприємства, які мають свідоцтва першої або другої гільдії.
Віковий ценз виборців — 25 років. Це, як правило, великі промисловці і крамарі, найбільш багаті мешканці міста. За положенням не мали приймати участь у виборах особи т. з. вільних професій, утримувачі винних крамниць і шинків. Не могли бути гласними і виборцями священно- і церковнослу-жителі християнського віросповідування. їх представляв у Думі депутат від духовного відомства. Не мали виборчих прав і євреї. Але у Катеринославі, євреям було дозволено постійне проживання, з їх середовища призначалося губернатором відоме число гласних, але не вище 1/10 усього складу Думи.
Внаслідок цього виборче право було надане ледве одному відсотку населення міст. Його не мали: уся робітнича маса, ремісники, дрібні крамарі і власники будинків.
Що ж виходило з цього під час виборів у Катеринославі?
Збереглися відомості останніх повоєнних виборів у Міську Думу складу 1913—1917 рр. Вибори проходили у 1913 р. Усіх мешканців в місті було 218578 чоловік.
В звіті секретаря Думи повідомлялось, що виборці проявили скоріш індеферентизм, ніж зацікавленість до питання про вибори. Підтверджується це тим, що на вибори із 1911 виборців прийшли 352 чол. (30%), що складає 0,5% усього населення міста, хоча організація виборів велася досить енергійно. Вибори проходили 6 днів. Список обраних гласних був опублікований губернатором 11 жовтня. Згідно з цим списком міська Дума складалася з 77 гласних (70 — обраних гласних, 5 призначених губернатором євреїв, і двох обов’язкових представників — від повітового земства і духовного відомства). Крім того, було 10 кандидатів до гласних.
Дума збиралася на засідання двічі на місяць. Робота проходила у вечірні часи — з 7 до 11-ї години. На позачергові засідання потрібен був дозвіл губернатора. Гласні працювали безкоштовно.
Положення про місто наголошує на обов’язковому відвіданні гласними засідань, погрожуючи за відсутність без поважних причин, спочатку зауваженням, потім грошовим штрафом і навіть тимчасовим виключенням з Думи.
В таблиці викладені дані про соціальний склад Думи 1897—1901, 1897—1901, 1913—1917 рр.
Загальна кількість членів 47 – 77
купецтво І-ї і ІІ-ї гільдії 19 – 14
юристи 7 – 13
лікарі 3 – 11
державні діячі банкіри 7 – 5
інженери, вчені 2 – 1
викладачі гімназії і вчителі – 10
Таким чином, більшість в обох думах складали купці 1-ї і 2-ї гільдій, значно зросла кількість юристів і лікарів, з’явився і новий прошарок — інженери, професори, викладачі, вчені.
Хто ж особисто був гласним Думи? П’ять разів обиралися гласними міської Думи купці 2-ї гільдії: Хватевський Григорій Макарович, Калугін Лука Іванович, Мирошниченко Микола Никифорович, Тиссен Іван Іванович; юристи — Вукашев Микола Петрович, Поюровський Михайло Григорович, міський лікар Яворський Олександр Іванович.
Чотири рази обирався гласним Міна Семенович Копилов, — радник комерції, купець 1 гільдії, потомственний почесний громадянин міста, видавець газети «Приднепровский край», власник друкарні, торгово-промислових, лісових і крупорушних підприємств, залізних і вугільних рудників, член Біржевого комітету, директор дитячого притулку; Василь Васильович Єфанов, купець 2-ї гільдії, власник модно-мануфактурних магазинів, що містилися на центральному проспекті міста, Михайло Григорович Заморуєв, купець 2-ї гільдії, власник взуттєвих магазинів.
Серед гласних були відомі діячі культури — А. С. Синявський, секретар вченої архівної комісії, директор комерційного училища; Петро Тимофіійович Окулов, художник, який створив серію портретів діячів краю; Сергій Альбертович Бродницький — голова ради музею імені О. М. Поля, голова Катеринославської повітової земської управи; просвітяни Котов Кузьма Єрмолайович, Биков Микола Васильович; професор Гірничого інституту Терпигорєв Олександр Митрофанович; лікар, голова міського медичного товариства, політичний діяч Бутаков Інокентій Андрійович; відомий нам по документах нотаріус Тумановський Анатолій Лукич; політичні діячі, депутати Державних дум — Олексієнко Іван Мартинович, Гололобов Яків Григорович, Олександров Олександр Михайлович, Способний Іван Васильович.
Виконавчим органом міського управління була міська Управа. Вона складалася з голови, декількох членів, секретаря. Головою управи був міський голова. Члени управи, секретар обиралися Думою. Кількість їх була невеликою — 4—5 чоловік.
Міський голова, його помічник, члени управи перебували на службі і отримували заробітну платню.
Члени управи відали відділами: 1) господарчим, 2) тех¬нічним, 3) військовим, 4) торговельним, медичним, санітарним, 5) податковим.
Для завідування окремими галузями господарства і управління Дума обирала особливі виконавчі комісії. їх було від 10 до 15, до їх складу входили як гласні Думи, так і виборці. У 1913 р. таких комісій було 11. Це — 1) фінансова, 2) технічно-будівельна, 3) торгова і військова, 4) мостова, 5) з народної освіти, 6) земельна, 7) медико-санітарна, 8 ) юридична, 9) по благоустрою, 10) пожежна і поліцейська, 11) загальних питань.
Крім того, при Управі була канцелярія, що складалася З секретаріату, головної бухгалтерії, бухгалтерії міських підприємств, каси і 9 відділень — податкового, господарчого, технічно-торговельного, військово-квартирного, землемірного, технічно-будівельного, водопровідного і 4 окремих столів — біржевого, судового, санітарного, поліцейського.
Усіх службовців в Управі було 111 і служителів 22. Управа готувала доповіді для обговорення в Думі. Для зручності і попереднього ознайомлення гласних з питаннями для обговорення, доповіді друкувалися і розносилися гласним додому.
Компетенція і діяльність міської Думи і Управи обмежувалися місцевими господарчими питаннями, основними з яких були:
— завідування капіталами й майном міста;
— піклування про зовнішній його благоустрій;
— забезпечення продовольства і охорона здоров’я міських мешканців;
— опіка бідних і інш. видів благодійності;
— запобіжні заходи від вогню та іншого лиха;
— розвиток закладів народної освіти;
— розвиток місцевої промисловості і торгівлі.
У 1913 році Дума обговорила 316 питань і прийняла 358 постанов. Щорічно багато уваги приділялося питанням про благоустрій міста — мостінню вулиць, відводу земель під будівництво заводів, будинків, магазинів, музеїв, утримування лавок, базарів, ярмарок; культурний розвиток — про організацію бібліотеки, відкриття художнього музею, адресного столу. У 1906 р., наприклад, Д. Яворницький запропонував розглянути в Думі питання про найменування деяких вулиць міста історичними назвами.
У місті було 224 вулиці, а перейменувати було запропоновано 124.
Господарчі питання в Думі ставали другорядними під час революцій 1905 та 1917 рр. Тоді на чергу денну вставали політичні питання.
З 1901 р. свої засідання Дума проводила у спеціальному приміщенні, збудованому за проектом архітектора Д. С. Скоробогатова — на розі вулиці Управської (Заводської) і проспекту (тепер вул. Виконкомівська і проспект К. Маркса, приміщення музичного училища).
Дума і Управа мали свій друкований орган — «Известия Екатеринославского городского общественного управления», котрі виходили спочатку 2—3 рази на рік, а з 1912 р. — двічі на місяць.
Для проведення усіх робіт Думі потрібні були гроші. Восени Дума обговорювала проект кошторису прибутків і видатків по місту на наступний рік. За 130 років кошторис міста збільшився майже у 5 тисяч разів, а населення у 54. Катеринослав був одним з 20 міст Росії, бюджет якого перевищував мільйон карбованців. Так, у 1917 році він становив 4 млн. 27 тис. 633 крб.
Звідкіля місто отримувало прибутки? Згідно Положенню на користь міста встановлювалися збори:
1) оціночних надходжень з нерухомого майна;
2) з документів на право торгівлі і промислів;
3) з власників трактирів і шинків;
4) з візникування;
5) з власників собак;
6) з міських споруд і підприємств;
7) з митних надходжень.
Самий великий прибуток місто отримувало від експлуатації міських споруд — водопроводу, трамваю, каналізації, електрики, бойні.
Потім йшли прибутки від міського майна — за аренду землі, що на ній були лавки, будівлі, магазини, базари, ярмарки.
На третьому місці збір з нерухомого майна, а далі збір з торгівлі і промисловий податок.
Ці прибутки були обмежені обов’язковими видатками на утримання поліції, військового постою, улаштування арештних приміщень, опалення і освітлювання тюрем, пожежної частини. Інші видатки вважались необов’язковими, — і це на початкову освіту, на організацію медичної частини, на благодійність.
І все ж як розподілялися прибутки?
На першому місці по видатках йшло утримання міських споруд;
на другому — сплата боргів;
на третьому — народна освіта;
на четвертому — медична частина;
на п’ятому — утримання міської поліції;
на шостому — утримання міського громадського управління;
на сьомому — благоустрій міста;
на восьмому — військово-квартирна частина;
на дев’ятому — громадське піклування;
на десятому — утримання міського нерухомого майна;
на одинадцятому — утримання пожежних команд;
на дванадцятому — сплата податків.
Жалування міського голови складало 10 тис. крб. на рік, члена управи — 5.400 крб. Двічі на рік — на Різдво і Великдень видавалися передсвяткові нагороди службовцям управи.
Міська Дума і Управа не були вільними в своїх діях і рішеннях. Жодна постанова набувала чинність тільки після утвердження її Губернською по міським справам Присутністю і губернатором.
Після Лютневої революції 1917 р. Дума продовжує свою діяльність, але рішення її змінюються. Так, 5 березня відбулося таємне засідання Думи, на якому гласні обговорювали питання про увічнення пам’яті М. В. Родзянка і про спорудження у Катеринославі пам’ятника «Визволення» з бронзовою постаттю М. В. Родзянка у весь зріст у центрі.
Останні вибори в Думу відбулися влітку 1917 р. 13 серпня пройшло голосування по 24 списках партій і блоків. На 120 місць у Думі пройшло 22 більшовика, 14 мандатів отримали меншовики, 5 — представники українських націоналістичних партій. Більшовики створили в Думі свою фракцію. Заступаючим посаду голови обрано було Г. Петровського. В Управі основні посади належали більшовикам.
Ця так звана «соціалістична дума» проіснувала до 20 січня 1918 р., коли було видано наказ про усунення старих місцевих органів влади. Функції по управлінню міським господарством прийняли відділи Рад робітничих і солдатських депутатів, які зберегли робітничий апарат, що працював під контролем комісарів.
Але у квітні 1918 р. під час діяльності Українського уряду, що опирався на німецькі і австро-угорські війська, Міська Дума була відновлена у складі 1913 р. — 1917 р. з серпня 1918 р.
Остаточно Думу було усунено 1 лютого 1919 р. Про це повідомило Бюро Друку України, розповідаючи про стан справ у «визволеному» Червоною Армією Катеринославі.
ПРИМІТКИ:
1. Енциклопедичний словник Т-ва «Бр. А. и И. Гранат и К.», т. 16, Москва.
2. Енциклопедичний словник, т. 9. Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон СПб, 1893 р.
3. Катеринославський адрес-календар. 1915 р. Губернська типографія.
4. Звіт Міського секретаря Катеринославської міської Думи за 1913 р. Катеринослав, 1914.
5. Кошторис прибутків і видатків м. Катеринослава на 1917 р. Катеринослав, 1917 р.
6. Звіт про діяльність Катеринославської міської управи за 1912 р. Катеринослав, 1912.
7. «Известия Екатеринославского городского общественного управления .№ 3—4, 1918 г.»
8. Т. М. Владимиров. Перше століття м. Катеринослава. 1787 — 9 травня — 1887. Катеринослав, 1887.
9. Журнал Катеринославської міської Думи за 1906 р. — січень— травень—червень—вересень за 1905 р. — жовтень—грудень. Катеринослав, 1906 р.
10. Кошторис прибутків і видатків м. Катеринослава на 1903 р. Катеринослав, 1903.
11. «Весь Екатеринослав», 1903 р.
Автор: Лазебник В. І. — зав. відділом ДІМу
Джерело: З минувшини Подніпров’я. – Дніпропетровськ: “Дніпро”, 1995. – 177 с.
