Однією з основних функцій музеїв є комплектування пам’яток, що стають в історичних та краєзнавчих музеях важливою складовою джерельної бази у царині гуманітарних досліджень. При цьому завдання полягає не тільки у виявленні та фізичній схоронності пам’яток, але й в наближенні останніх до дослідувачів, до оперативного і ефективного використання джерел у різних «контекстах»: експозиціях, екскурсіях, виставках, лекціях, наукових та популярних статтях, монографіях тощо.
В зв’язку з цим актуальним стає наукове опрацювання музейних зібрань, окремих колекцій та пам’яток, введення їх до наукового обігу як на вторинному інформаційному рівні (каталоги, довідники, покажчики, путівники, огляди тощо), так й на первинному інформаційному рівні, тобто безпосередня публікація, передусім-це стосується писемних пам’яток. Й якщо перший (камеральний) напрямок науково-дослідної роботи є традиційним для музеїв, то едиційна (публікаторська) робота, як правило, здійснюється позамузейними дослідниками, передусім фахівцями-археографами.
Проте останнім часом, в зв’язку з поглибленням науково-дослідної роботи музеїв (що є характерною ознакою підвищення-рівня наукової інституалізації музеєзнавства), спостерігається значна активізація археографічних досліджень, що їх здійснюють самі музейні співробітники. Археографічна діяльність музеїв має велике значення у розробці структури джерельної бази історичних та історико-краєзнавчих досліджень, розвитку регіонального джерелознавства, пам’яткознавства, не кажучи вже про підвищення якісного рівня музейних експозицій, виставок, лекцій та інших напрямків музейної діяльності. Першою стадією в археографічних дослідженнях є евристична робота — розшук і виявлення пам’яток. Виявлені пам’ятки в музеї комплектуються в колекції, тобто піддаються певній класифікації на декількох рівнях за різними ознаками (типами, видами пам’яток, матеріалом, тематикою, місцем створення, авторством, місцем зберігання тощо). Наступний етап — кількісно-якісна характеристика колекцій, фондів (для архівних документів), окремих пам’яток. Наслідком цієї роботи стає камеральне опрацювання з метою укладення каталогів, покажчиків, путівників, оглядів. Стосовно писемних пам’яток, а саме — рукописів, «апогеєм» археографічного дослідження є безпосередня їх публікація (едиційна робота). Це можуть бути як тематичні, так і пофондові, серійні і вибіркові публікації, окремими збірниками і у вигляді статей в збірниках, науковій періодиці тощо.
Певний досвід археографічних досліджень колекцій має й Дніпропетровський історичний музей. Зібрання пам’яток писемності нашого музею стало об’єктом активного вивчення у цьому напрямку в сер. 1980-х рр., коли була здійснена каталогізація колекції більшовицьких листівок (1985), пізніше — стародруків кириличного (1988) та гражданського (1989) шрифту, актових документів XVII—XIX ст. (1993). На особливу увагу заслуговує археографічне дослідження документів, що вийшли з різних канцелярій Гетьманщини, з Коша Війська Запорозького та ін. Результатом цього дослідження стала тематична публікація документів з історії українського козацтва (див.: Південна Україна XVIII—XIX століття.—Запоріжжя, 1998.—Вип. 3.—С. 7—29).
Останнім часом об’єктом інтенсивного археографічного дослідження є особові фонди місцевих діячів, представників соціальної еліти краю. Оптимальним варіантом є пофондові публікації писемних джерел. Саме такі публікації відзначаються високим ступенем інформаційної акумуляції і передбачають таку архітектоніку видання, що містить багатоаспектний науково-довідковий апарат: вводну статтю-огляд (колекції чи особового архіву-фонду), що містить історію колекції (фонду), її міграційний шлях (архівну «одіссею»), кількісно-якісну характеристику, хронологічно-географічний діапазон, видовий аналіз документів тощо; коментар, що пояснює іменні та географічні реалії та події, про які йдеться в документах; покажчики (іменний, географічний, предметний, біографічний, бібліографічний, різновидів документів, застарілих термінів, псевдонімів, умовних скорочень тощо). В музеї здійснена публікація фонду (частини особового архіву) катеринославського поміщика І пол. XIX ст., генерала І. Я. фон-Шперберга (див.: «Пишу тебе, мой ангельской Друг…» — Запоріжжя, 1997.— 146 с).
Найбільш комплексному археографічному дослідженню був підданий особовий архів Д. Яворницького, що зберігається в музеї. Частина цього архіву, а саме та, що зараз експонується в меморіальному будинку-музеї Яворницького, здобула висвітлення в оглядовій статті О. В. Піцик (див.: Скарбниця ріднокраю.— Дніпропетровськ, 1993.— С. 34—39). Переважну частину цього архіву складає епістолярія вченого, що містить 6400 листів. У 1992 р. був укладений каталог епістолярної спадщини Яворницького, котрий став своєрідним «ключем» до подальшого археографічного-джерелознавчого вивчення листування видатного вченого. Подальшим етапом стала безпосередня публікація листів (тобто первинний рівень введення в обіг історичної архівної інформації). Вже побачив світ 1-й випуск, що містить листи вчених до Д. Яворницького (див.: Епістолярна спадщина академіка Д. Яворницького. Вип. 1: Листи вчених.— Дніпропетровськ, 1997), підготований до друку 2-й випуск (листи письменників, видавців, редакторів). Передбачується видання ще декількох випусків. Наслідком цієї серійної публікації стане введення до наукового обігу цілісного комплексу листування Д. Яворницького, що є значною компонентою у структурі джерельної бази з історико-культурологічних досліджень в Україні. Окрім того, комплексна археографічна програма музею містить також дослідження інших особових фондів та колекцій, зокрема листів періоду Великої Вітчизняної війни, книжок XIX ст. та ін. Все це сприятиме підвищенню рівня музейної роботи і дослідницької діяльності широкого наукового загалу.
Автор: Абросимова С.В. – к.і.н., провідний науковий співробітник ДІМ
Джерело: встановлюється