Ім’я видатного вченого, краєзнавця і організатора наукових досліджень та музейної справи Дмитра Івановича Яворницького нині відоме, без перебільшення, багатьом жителям нашого краю. Лише кожен відкривав ім’я його для себе різними шляхами: — одні через інтерес до історії козацтва, другі — до історії місцевого краю, треті — прилучаючися до історії літератури, фольклору, етнографії та мистецтва, четверті — досліджуючи геологію, флору і фауну басейну середньої і нижньої течії Дніпра- А ще інші — прочитали цікаві бувальщини про «козацького характерника» Д. І. Яворницького в книзі І. М. Шаповала «В пошуках скарбів». Про Д. І. Яворяицького згадується і в спогадах багатьох видатних письменників, чи в їх життєописах, складених дослідниками. І не диво, бо Д. І. Яворницький в 10—30-ті рр. був найвідомішою на Катеринославщині людиною.
Не обділений Д. І. Яворницький і увагою дослідників (праці І. М. Гапусенка, М. М. Шубравської, М. П. Ковальського, С. В. Абросимової та ін.). Нині перевидаються чи вперше публікуються його праці. Всеукраїнська спілка краєзнавців, встановила премію його імені. Проте сказати, що на сьогоднішній день всесторонне досліджене життя і творчість цієї видатної людини не можна. В опублікованих працях про Д. І. Яворницького багато сюжетів його життя і діяльності з різних причин випали з поля зору дослідників, хоча ці прогалини до певної міри заповнили журнальні та газетні статті (О. І. Журби, Ю. А. Мицика, М. П. Чабана, А. М. Черненка та ін.).
Цьому сприяла і науково-практична конференція, присвячена 135-рїччю з дня народження Д. І. Яворницького, матеріали котрої вийшли окремим виданням. («Вчений-нодвижник» — Дніпропетровськ, 1991). Деякі відомості до теми «Д. І. Яворницький і Катеринославське ІНО» знаходяться в «Истории Днепропетровского университета» (Днепропетровск, 1993).
В самому повідомленні автор не ставить перед собою глобального завдання — на кількох сторінках вмістити характеристику науково-педагогічної діяльності Д. І. Яворницького в Катеринославському інституті народної освіти в співдружності з колективом науковців, доля котрих віддзеркалює і долю самого вченого, і долю української інтелігенції загалом. Це завдання набагато скромніше — висловити певні міркування з цього приводу, намітити деякі напрямки наукових пошуків стосовно життя, науково-педагогічної і культурно-освітньої діяльності Д. І. Яворницького.
Взагалі проблеми відносин Яворницького з місцевою інтелігенцією наводять на цікаві спостереження. Д. І. Яворницькнй був запрошений на посаду директора краєзнавчого музею, що знаходився в стадії формування, не фахївцями-дослідниками історії та культури, а недавно створеним науковим товариством, котре складала в основному науково-технічна та природнича інтелігенція. Один вищий учбовий заклад (Вище гірниче училище) визначив і склад вчених-професорів міста.
У формуванні культурного обличчя міста, його творчої інтелігенції важливе місце належить традиції зв’язку поколінь. В даному випадку бачимо цей зв’язок, котрий мож«а зобразити у вигляді пунктиру, а не суцільної лінії. Тут вже політичні обставини впливали на склад інтелігенції, зокрема, викладачів-науковців учбових закладів. Згадаймо цілу плеяду дослідників історії і культури Катеринославщини, що входили до Губернської вченої Архівної Комісії: зовсім молодий талановитий випускник Московського університету, майбутній академік і засновник Білоруського державного університету В. І. Пічета всього два роки перебуває в Катеринославі і змушений виїхати (1903—1905 рр.). Надовше затримався в Катеринославі також історик, відомий політичний діяч і майбутній професор Д. І. Дорошенко з дружиною. Серед оточення Д. І. Яворницького виокремлюється постать Антона Степановича Сенявського. Не в Катеринославі, але недалеко (в Олександровську)—потужний історик і етнограф Я. П. Новицький. Можна назвати ще ряд імен, менш значимих, проте таких, котрі створювали дослідницьке тло для зростання постатей типу Д. І. Яворницького.
Пройшло небагато часу, і оточення Д. І. Яворницького змінюється. Буремні роки громадянської війни і зміна суспільного ладу серйозно вплинули на характер наукових занять інтелігенції, що збереглася.
Відкриття Катеринославського університету (ІНО), (а перед тим — Медичного інституту та Вищих жіночих курсів) мало своїм наслідком появу в Катеринославі багатьох видатних вчених з Росії, в тому числі істориків і правників (напр. М. Любавський, Ф. Тарановський). Які відносини були у Д. І. Яворницького з цією хвилею науково-педагогічної інтелігенції? Це питання, на наш погляд, заслуговує на окремий розгляд. Нині ми також не готові відповісти на це питання.
В першій половині 20-х рр. в Катеринославських вузах, включаючи ІНО, з різних причин відбулася серйозна зміна кадрів. Аналізуючи умови діяльності місцевої творчої інтелігенції, не можна не враховувати такі фактори, як матеріальні труднощі при загальному негативному відношенні влади до старої інтелігенції як носія «буржуазних пережитків», ідеологізація науки і навчального процесу, постійна реорганізація системи науки і освіти, внаслідок якої в вузах руйнувалася фундаментальність освіти, з котрої саме і пов’язані імена визначних вчених різних галузей науки, запрошених для роботи в Катеринославі. Більше того, вже на початку 20-х рр. на Україні були організовані політичні судові процеси над інтелігенцією, що, безумовно, позначилося на складі катеринославської інтелігенції.
Д. І. Яворницькнй був організатором досліджень і одним з найяскравічиих дослідників історії України в Катеринославському ІНО. Цієї теми автор даного повідомлення вже торкався раніше в статті про вченого. Не розкритим залишилося надзвичайно цікаве питання про співпрацю і взаємовідносини його з відомими вченими, котрі займалися далекими від козацької проблематики темами, співробітниками кафедри В. О. Пархоменком та М. Ф. Злотниковим. Перший займався історією Києвської Русі, а другий — історією України і Росії XIX ст.
Володимир Пархоменко менш ніж за 5 років роботи під керівництвом Д. І. Яворницького опублікував 13 праць, а рукопис книги «Русь і степ» був конфіскований при арешті автора ЗО вересня 1929 р. в справі СВУ. Матеріали допиту його стали доступними лише після реабілітації в 1989 р. В його показаннях неодноразово серед інших імен згадується Д. І: Яворницькнй і М. Ф. Злотников.
Фактично з цього часу робота над дослідженням проблем історії України на очолюваній Д. І. Яворницьким кафедрі в ІНО була паралізована. Після арештів остаточним викоріненням «націоналізму», «козаччини» в ІНО зайнялося Товариство істориків-марксистів. Це ще одна біла пляма в історії кафедри і її завідуючого, котра чекає свого висвітлення. Відомий результат — ліквідація кафедри, звільнення
Д. I. Яворницького з роботи. Через певний час і В. О. Пархоменко і М. Ф. Злотников вже вигулькнули в Ленінграді, оскільки репресованим українським вченим (як це видно з біографії багатьох вчених) заборонялося після відбуття покарання повертатися в Україну. В. Пархоменко взагалі припинив наукову діяльність, а М. Ф. Злотников працював у Академії Наук СРСР, змінивши проблематику наукових досліджень.
Отже, необхідно продовжувати пошуки документів для більш глибокого і всебічного висвітлення питання про роль Д. І. Яворницького в розвитку українознавських досліджень в Катеринославському ІНО.
Автор: Швидько Г. К.
Джерело: З минувшини Подніпров’я. – Дніпропетровськ: “Дніпро”, 1995. – 177 с.