Визначною постаттю в громадсько-культурному русі України кінця минулого — початку біжучого століття був академік Дмитро Іванович Яворницькнй (1855—1940).
Неперевершений знавець історії Запорозької Січі, «енциклопедист козаччини», Д. І. Яворницькнй був добре відомий як в Україні Наддніпрянській, так й в Галичині. Це невипадково, тому що головним об’єктом наукових студій вченого була історія запорізького козацтва. Запорізька Січ, витвір українського народу, уособлення його вільнолюбних ідеалів, постійно приваблювала до себе увагу вчених, митців, усіх свідомих українців, хто вболівав за долю України, прагнув її незалежності. В минулій славі запорізького товариства черпали сили та натхнення сучасники Д. І. Яворницького, книжки якого знайомили з багатою історією запорізьких козаків. До Д. І. Яворницького постійно зверталися за порадою і підтримкою, з різними проханнями. В листі членів львівського товариства «Сокіл» до Д. І. Яворницького підкреслювалось: «Ваше ім’я значне є кожному свідомому українцеві. Ваше ім’я пригадує кожному дорогих нам запорожців. МИ хочемо воскресити запорізьку славу».
Дослідження наукових та культурних стосунків Д. І. Яворницького з діячами Галичини сприяє висвітленню історії зв’язку між двома гілками українського народу 1.
Під час реакції з боку царату (70—80-тї рр. XIX ст.) багато українських діячів з України Наддніпрянської перенесли свою роботу до Галичини, де було вільніше в умовах конституційного життя. Велике значення у розвитку української суспільно-політичної думки та національно-визвольної боротьби мали галицькі журнали, газети, взагалі видавнича діяльність в Галичині. Д. І. Яворницький також друкував свої твори в галицьких виданнях. В «Зорі» (1889. — № 3) з’явилась його стаття «Як стрічали запорожці Новий рік», а також лист Д. І. Яворницького до Д. Л. Морозова (1897. — №.2). Цей лист був виголошений на ювілейному святі Д. Л. Мордовия в Петербурзі. В літературному збірнику «Левада», що його видавав у Львові Василь Лукич, побачила світ стаття Д. І. Яворницького «Збройна сила і бойові способи запорожців» (1892). У 1923 р. накладом львівської «Просвіти» в серії «історична бібліотека» було опубліковано Д. І. Яворницький оповідання столітнього діда про запорожців. Високо цінуючи творчість та діяльність Яворницького, його запрошують в Галичину, у Львівський університет професором на кафедру історії слов’ян, від чого вчений змушений був відмовитись, бо ще не закінчилось його перебування в Середній Азії.
Значна інформація щодо зазначеної теми («Д. І. Яворницький і Галичина») зосереджена в епістолярній спадщині академіка. Взагалі звертання до такого нарративного джерела, як особисте листування, дає можливість простежити еволюцію поглядів того чи іншого діяча, висвітлити різні події суспільно-політичного та культурного життя. Варто підкреслити, що епістолярні джерела дозволяють розкрити особисті, не обтяжені офіціальщиною, контакти між діячами науки та культури, іншими представниками суспільства.
Епістолярна спадщина Д. І. Яворницького розпорошена по різних архівах, бібліотеках України, Росії, Білорусії, Польщі, Середньої Азії. Але переважна її більшість (саме листи до Д. І. Яворницького) зберігаються в Дніпропетровському історичному музеї, котрий Яворницький очолював понад 30 років (1902—1933). Музейна збірка налічує понад 6000 листів.
Серед галицьких кореспондентів Д. І. Яворницького — письменники й видавці, священики й викладачі, громадські та культурні діячі.
Видавнича справа У Галичині втілюється в листах видавця Л. В. Ільницького (псевд. Лука Веселенький), який розповсюджував українську літературу в Галичині й Закарпатті; в листах видавця ілюстрованих українських читанок для галицьких гімназій А. Крушельницького 2; В листах В. Л. Левицького (псевд. Василь Лукич; 1856—1938) — письменника, літературознавця, члена Наукового Товариства ім. Т. Шевченка (НТШ), редактора журналу «Зоря», тощо. Додамо, що В Дніпропетровському історичному музеї, в особистому фонді Яворницького, зберігається грамота на обрання вченого дійсним членом історично-філософічної секції НТШ за підписом В. Левицького, як секретаря цього товариства 3.
Про стосунки Д. І. Яворницького з НТШ свідчать листи цього товариства до вченого 4. У червні 1914 р. НТШ запросило Яворницького взяти участь в з’їзді наукових дослідників на ниві українознавства.
Серед галицьких кореспондентів Яворницького був відомий Церковний та громадський діяч у Галичині, греко-католицький священик один із засновників товариства «Просвіта» Михаіл Цегельський (1848—1944). Д. Яворницький зустрічався з М. Цегельським, вони розмовляли на релігійні теми. У 1917—1918 рр. М. Цегельський був генеральним вікарієм митрополіта А. Шептицького на центральних землях України.
Як до видатного знавця історії запорозького козацтва, звертався до Яворницького галицький письменник з міста Бережани автор численних художніх творів з історії запорозького козацтва А. Я. Чайковський (1857—1935). Значну увагу письменник надавав глибокому вивченню джерел, на яких мають грунтуватися історичні твори. Тому невипадково, що, коли А. Я. Чайковський працював над творами з історії запорозького козацтва, він звертався за порадою до Яворницького 5.
Важливе значення в піднесенні українського національно-визвольного руху мали різні просвітницькі товариства. Наприкінці XIX—поч. XX ст. у Галичині діяли так звані товариства «Соколів» та «Січей». Виникнувши як гімнастичне, товариство «Сокіл». У Львові сприяло об’єднанню прогресивних сил навколо ідеї створення народної організації. Для цього товариство мало намір придбати землю у Львові під народний майдан. В зв’язку з цим товариство звернулося до українських діячів з проханням закупити для майдану землю. В листі товариства «Сокіл» від 24 жовтня 1912 Р. Д. Яворницького запрошували стати одним з «основателів українського майдану у Львові» 6.
Вчений підтримав цю справу. В новорічному привітанні товариства «Сокіл» від 1 січня 1914 р, Д. Яворницькому висловлювалась подяка за щиру поміч у справі «україньокого городу» 7.
Окрім «Соколів», в Галичині діяли товариства «Січі». Під час 1-ї світової війни товариство «Січ» виникло також у Катеринославі. Воно було започатковане саме біженцями-галичанами. Очолював катеринославську «Січ» Петро Білоскурський, що викладав у 1918 р. в Августинській початковій школі ім. Бориса Грінченка. Товариство неодноразово зверталося до Д. Яворницького з проханням прочитати лекцію.
Галичани не забували Д. Яворницького й в скрутні часи 1922 р. Про це свідчить лист академіка К. И. Студинського (1868—1941) до Д. І. Яворницького, в якому йдеться про матеріальну допомогу галицьких українців Д. І. Яворницькому за його студії про Запоріжжя.
В епістолярній спадщині Д. І. Яворницького є листи, що надійшли до вченого не від галичан й не з Галиції, однак, вони містять інформацію саме про Галичину, висвітлюють різні події, що відбувалися там. Такі листи дають можливість уявити, яке значення мала Галичина в національно-визвольному та громадсько-культурному русі всієї України, яку роль приділяли їй прогресивні кола українського суспільства.
Відомий український вчений М. Ф. Комаров (Комар М.; 1844—1913) в листі до Д. І. Яворницького пише про друкування в Галичині російсько-українського словника (1898 р.), про діяльність Костя Паньківського щодо розповсюдження цього словника, повідомляє про появу нового журналу («Літературно-Наукового вісника»). В іншому листі (26.08.1898 р.) М. Ф. Комаров радив Д. І. Яворницькому друкувати його оповідання («Максим Вітряк») саме в Галичині, де в порівнянні з Україною Російською, не було такого цензурного тиску.
Про значення Галичини, як провідного видавничого центра для українського слова, йдеться в листах видатного українського письменника і вченого, громадського і культурного діяча Б. Д. Грінченка (1863—1910), котрий радив Д. І. Яворницькому писати статті для Записок НТШ, бо це видання «робить наш народ відомим науковому світові в Європі» 9.
В листі українського художника, приятеля Д. І. Яворницького Юхима Михайліва (1885—1935) простежується погляд українського інтелігента на долю Галичини під час 1-ї світової війни, в якій він брав участь. В листі від 15.08.1914 р. Ю. Михайлів писав: «Тільки одне мене страшить та лякає, це доля Галичини на випадок прилучення її до нас. Я боюсь, що її культура (а вона єсть і наша) буде скалічена, а то може и того гірше, що станеться… Перспектива майбутнього України страшна, буде крові, крові пролито, щось гірше за гайдамацькі часи, особливо постраждає наша Галичина».
Резюмуючи, маємо рацію констатувати, що використаний комплекс джерел (епістолярної спадщини Д. Яворницького) сприяє розкриттю зазначеної теми «Д. І. Яворницькнй і Галичина», допомагає висвітленню окремих аспектів українського національно-визвольного руху, діяльності різних товариств, окремих діячів, зв’язків між Україною Галицькою та Україною Наддніпрянською.
Дослідження архівів м. Львова, щодо означеної теми, додаткових матеріалів не виявило.
ПРИМІТКИ:
- М. М. Шубравська. Д. 1. Яворницький. К-, 1972;
- Яцкевич. Світлий промінь буття народного. З історії товариства “Просвіта” на Україні//Україна, 1989. № Э8. С. 15(1; Строменко Д. І. Яворницький//Южная заря, 1918, 27 листопада;
- Дніпропетровський історичний музей. Арх. 16731;
- Там же. Арх-790;
- Там же. Арх-17560, 16705, 24751.
- Там же. Арх-21.682;
- Там же. Арх-19346;
- Там же. Арх-19345;
- Там же. Арх-12474.
- Там же. Арх-11768.
Автор: Абросимова С. В. – к.і.н., Перкова А. І. – зав. будинком-музеєм Д. І. Яворницького
Джерело: З минувшини Подніпров’я. – Дніпропетровськ: “Дніпро”, 1995. – 177 с.
