Становлення музейної справи в Україні неможливо уявити без постаті академіка Дмитра Яворницького. Як музейник, Яворницький яскраво реалізував себе на посаді директора Катеринославського (з 1926 р.— Дніпропетровського) історичного музею (1902—1933). Проте ще задовго до очолювання музею, вчений зробив вагомий внесок у процес формування музейного зібрання. Він був одним з тих, хто своєю подвижницькою працею прискорив процес «відродження» Катеринославського музею. Саме з ім’ям Яворницького пов’язується завершення «інкунабульного» періоду існування місцевого музею і розпочинається нова «ера» в його історії. Більше того, Яворницький вельми прислужився не тільки Катеринославському музею ім. О. М. Поля, але й багатьом іншим музеям України. Загальновідомо, що музей починається з колекцій, як правило, приватних. Починаючи з 80-х рр. XIX ст. Яворницький активно складав власну колекцію пам’яток історії та культури й допомагав багатьом українським колекціонерам і музейним діячам упорядковувати як приватні колекції (музеї), так і «офіційні» та громадські музеї. Ця допомога здійснювалася у різних варіантах: повідомлення про ту чи іншу пам’ятку чи знахідку, знайомство колекціонерів між собою, дарування з власних колекцій чи знахідок, дослідження пам’яток у різних колекціях та музеях тощо. Яворницький відіграв видатну роль у налагодженні контактів і спілкування між діячами музейної справи ї колекціонерами. Він був одним з найактивніших створювачів соціальної мережі музейної справи, плідного існування співтовариства українських (й не тільки українських) музейників, що мало велике значення для розвитку музейного руху та колекціонерства в Україні. Яворницький підтримував міцні творчі стосунки з відомими музейними діячами і колекціонерами, як-от: Г. С. Александровнч (Поділля), М. Ф.. Бі.ляшівський (Київ), К. В. Болсуновський (Київ), Л. Барщевський (Самарканд), Б. В. Варнеке (Одеса), В. П. Горленко (Київ), Ф. К. Вовк (Петербург), М. А. Гедройць (Харків), І. П. Голюн (Ромен), В. І. Гоїикевич (Херсон), Д. Гьотце (Тюрингія), Р. С. Данковська (Харків), К. П. Дзякович (Мелітополь), С. Л. Дроздов (Біла Церква), В. В. Дубровський (Харків), О. Ієссен (Петербург), В. Козловська (Київ), М. Мі Комстадіус (Петербург, Херсон), В. Г. Кравченко (Волинь), П. Маврогордато (Одеса), М. О. Міллер (Таганрог), Я. П. Новицький (Олександрівськ), О. В. Орєшніков (Москва), Л. В. Падалка (Полтава), X. І. Попов (Новочеркаськ), П. П. Потоцький (Київ), Є. Я. Рудинська (Київ), М. Я. Рудинський (Полтава), Ю. й. Сіцінський (Кам’янець-Подільський), К. М. Скаржинська (Лубенщина),. О. Г. Сластьон (Миргород), С. А. Таранушенко (Харків), В. В. Тарновський (Чернігівщина), Б. І. Ханенко (Київ), В. М. Щербаківський (Полтава), М. А. Янчук (Москва), Г. П. Алекееєв, В. Я. Левенсон, О. М. Поль, М. П. Урусов, С. С. Деконський та ін. (Катеринославщина). За період директорства Яворницького музей перетворився на один з провідних в Україні й був добре відомий далеко за межами країни (див. листи професора Д. Гьотце з Тюрингії, М. Мілоєвича з Пітсбурга (США), видатного славіста Л. Нідерле з Праги та ін. Музей; відвідували екскурсанти з різних міст України, Росії, іноземні вчені. Д. Яворницький приділяв увагу усім напрямкам музейної діяльності. Проте, безумовно, домінувала його найулюбленіша збирацька робота, Яворницький був неперевершеним збирачем пам’яток старовини. Це була: його «стихія». Для нього, як історика-романтика, запорозькі старожитності були предметом естетичної антикварної насолоди. Завдяки вченому, в музеї були сформовані колекції не тільки української минувшини, але й російської, західноєвропейської та східної культур. Яворницький збирав усі типи пам’яток, у пошуках яких він не рахувався ні з чим, долаючи усі перешкоди, і кінець кінцем одержував заповітну пам’ятку. Проте ця наполеглива евристична праця провадилася вченим не заради накопичення та пасивного зберігання пам’яток у музейних сховах. Музейні експозиції були максимально насичені пам’ятками історії та культури. Д. Яворницький був чудовим екскурсоводом, великим знавцем історії, джерел, був оповідачем «від Бога». Його лекції-екскурсії справляли на відвідувачів незабутнє враження, глибоко западали у душу. Більше того, Яворницького можна вважати новатором й у методиці проведення своєрідних «комбінованих» екскурсій, що поєднували традиційну музейну екскурсію по експозиційних залах (часто у супроводі кобзарських співів) з екскурсією просто неба дніпровими порогами. Вельми насиченою була й лекційна діяльність вченого по різних .міс
тах України та Росії. Значну увагу Д. Яворницький приділяв й науково-дослідній роботі в музеї, що підтверджують друковані музейні каталоги 1905 р. та 1910 р., звіт (суто каталог) збирацької роботи за 1905 – 1906 рр., статті в періодиці про музей та його колекції. Окремо варто відзначити науковий збірник музею 1929 р., що здобув високу оцінку фахівців. Вельми прислужився Д. Яворницький українській культурі у справі «збереження» її інтелектуальної еліти (в тому числі й музейників) під час утисків і поне-вірень у дореволюційний період з боку царату, а у радянський — з боку тоталітарної системи. Багатьох музейників Яворницький підтримав морально і матеріально, допоміг влаштуватися, зокрема у Дніпропетровському музеї. Він дав можливість фахівцям не просто існувати, а займатися улюбленою справою, не знижувати професійного рівня. У такий спосіб, це «працювало» на збереження інтелектуального потенціалу музейного співтовариства в Україні і на продовження його кращих традицій.
Автор: Абросимова С.В. – с.н.с. ДІМ, к.і.н.
Джерело: Музей на межі тисячоліть: минуле, сьогодення, перспективи. (Збірник тез доп. та повід. міжнародної наук. конференції, присвяченої 150-літтю від дня заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького). – Дніпропетровськ, 1999. – 177 с.
