Одним з напрямків в сучасній історичній науці, на який слід звернути увагу при дослідженні сімейних стосунків Д.І.Яворницького є так звана „нова сімейна історія”. Це напрям „нової історичної науки”, або антропологічно орієнтованої соціальної історій, що виник в межах „школи Анналів” та структурної антропології. Історія сім’ї, на думку американської дослідниці Кетрин Лінч, вивчає статус родини „з точки зору демографії, права, економіки, суспільної науки і психобіхевіорістики”[1]. Словом, сімейна історія займає нішу між структурною і культурною антропологією і є новим ракурсом сучасної історичної науки.
Ідеологія „нової сімейної історії” відповідає „викликам” сучасної української історіографії. Особливістю українського історичного процесу є перервність джерельної традиції, відтак носієм української культури виступають не легітимні (державні) інституції (національна школа, університети, наукові товариства, громадські об’єднання), а родини. Таким чином, постає проблема родини як системи, що продуктує і транслює культурні цінності нації. Сімейна історія зараз виступає конструктивним засобом дослідження соціальної та культурно-інтелектуальної історії України [2].
Соціальна природа сім’ї зумовлює міждисциплінарність дослідження. Сутність міждисциплінарного дослідження полягає у використані принципів і методів таких соціогуманітарних дисциплін, як історія культури, історія літератури, генеалогія, історіографія, гендерні студії. Саме з цієї точки зору є доречним дослідження саме батьківської родини академіка Д.І.Яворницького.
Народився Дмитро Іванович Яворницький 7 листопада (26 жовтня за ст. ст.) 1855р. в с. Сонцівка (тепер с. Борисівка) Харківського повіту Харківської губернії в родині бідного селянського псаломщика.
Родина Яворницьких складалася з дідуся, бабусі, батька й мати та двох дітей. Батько – Іван Якимович Яворницький (1827-1885) походив із збіднілого дворянського роду; мати – Ганна Матвіївна Терновська – проста селянка та сестра – Агрофена. Нажаль відомості про дідуся та бабусю не збереглися, відомо лише, що це батьки по лінії батька Яворницького.
Для характеристики родини Яворницьких як системи з притаманними їй функціями були застосовані різні види класифікації та типологізації, які використовують різноманітні науки.
Одна з головних ознак структури родини є склад та характер подружнього союзу. З цієї ознаки родина Яворницьких є парною, моногамною родиною. По кількості шлюбних союзів належить до класу складних форм; по кількості поколінь – родина трьох поколінь; у класифікації по кількості шлюбних пар – є складною, т. т. природно розрішаюся родиною з прямим напрямком спорідненості шлюбних пар [3].
Безперечно, родина відіграє важливу роль в житті дитини на шляху формування її як особистості. Саме у родині людина формує свій перший життєвий досвід. Надбання цього досвіду для малого Яворницького відбувається у процесі взаємодії з батьками, з сестрою, бабусею та дідусем.
Батько вченого, Іван Якимович Яворницький, маючи хороші вокальні дані, спочатку був псаломщиком, а незадовго до смерті став дяком у своєму селі. З церковних книг «О рождении, браке и смерти» села Сонцівка за 1870-1886рр., які знаходяться в с. Деркачі Харківської області в районному архіві-загсі, видно, що Іван Якимович Яворницький в 1870р. був дяком, у 1872-1883рр. – виконував обов’язки псаломщика, 1884-1885рр. – дяком [4].
Сам Д.І.Яворницький згадував, що батько його „грамотій-самоучка”, але добра й розумна людина, читав своїм дітям вечорами „Тараса Бульбу” Гоголя. Читав хоч і по складах, хоч і мішаною російсько-українською мовою, зате з великим почуттям, а діти „лежали на печі, у маленькій хатинці, і німіли од восторга над запорожцями” [5].
Шестирічний Дмитро, від природи дуже вразливий, невтішно ридав над долею козака Тараса. Ті дитячі сльози, виплакані під батьківською стріхою, залишили в душі малого хлопця глибокий слід і оросили зерна майбутньої любові до запорожців. Можливо, це й був той момент, що відіграв значну роль у його майбутній професійній діяльності, як дослідника саме запорозьких пам’яток. Поведінка батька дуже сильно вплинула на розвиток Яворницького – дитини, на його світогляд, на сприйняття навколишнього світу.
Якщо припустити, що роман Д.І. Яворницького „За чужий гріх” є автобіографічним, як це робить відома дослідниця М.М.Шубравська [6], то можливо деякі відомості особистого життя вченого відображені на сторінках цього художнього твору. Прообразом Гриця Дурденка, головного героя роману, був сам Яворницький. Батько головного героя, Семен Сидорович Дурда, був прообразом батька Дмитра Івановича – Івана Якимовича Яворницького; мати героя – Улита Михайлівна – дуже нагадує Ганну Матвіївну Яворницьку. На підставі цього ми бачимо, що батько вченого був м’якою, чуттєвою, поступливою людиною, на відміну від матері, жінкою зі складною вдачею, яка, можливо, рідко, але застосовувала побиття дитини.
Початкову освіту Дмитро Іванович здобув у рідному селі. Після того успішно закінчив Харківське повітове училище, до якого вступив у 1876р. У 1874р. поступив, – очевидно, не без наполягань батька, – до Харківської духовної семінарії, але не закінчив її: енергійного, допитливого юнака не вабила духовна кар’єра. Закінчивши протягом трьох років чотири загальноосвітні класи, він не забажав учитися в останніх двох богословських класах і 1877р. залишив семінарію. Юнака цікавили світські науки, особливо історія, література, мистецтво. Це й визначило подальші шляхи навчання та праці Дмитра Івановича. Того ж таки 1877р. Яворницький успішно склав екзамени на історико-філологічний факультет Харківського університету. Д.І.Яворницький як винятково обдарований студент був залишений позаштатним стипендіатом для підготовки до професорського звання. Він розпочав інтенсивне комплексне дослідження історії запорозького козацтва, мандрував землями колишніх запорозьких „вольностей”, провадив археологічні розкопки, записував пісні, розповіді місцевих старожилів, вивчав ландшафт, природні умови запорозького краю, збирав власну колекцію запорозьких старожитностей. Для Яворницького робота завжди була на першім місці, і лише потім родина. Усього себе без залишку він віддавав роботі. Завдяки своїй завзятості Дмитро Іванович і досяг значних результатів. Його дратувало, коли щось, або хтось заважав йому. Це призводить до того, що у нього майже немає вільного часу. Він майже не буває в дома. Рідні ображаються, вважають, що він їх зовсім забув. Яворницький пише, що не може приїхати додому, бо дуже зайнятий і слабкий здоров’ям (це простежується у кожному листі) [7].
Навесні 1885р. батько вченого, Іван Якимович, сильно захворів, але і в цей час він думає лише про свого єдиного сина, бажає бачити його, постійно марить про нього. Так, у своєму листі до Дмитра Івановича Пономарьов Іван, чоловік сестри вченого, Агрофени, від 1885р. звертається з проханням приїхати до батька: «О! Как бы я был бы рад, если бы ты застал своего отца в живых. Лети голубчик! Отца у нас другого уже не может быть до нашей могилы» [8].
У липні 1885р. в с. Сонцівка від водянки, у віці 57 років помер Іван Якимович Яворницький. Нажаль Дмитро Іванович не застав свого батька живим. Телеграма, яку відправили рідні, прийшла запізно і Дмитро Іванович встиг лише провести батька останнім шляхом.
Стосунки Д.І.Яворницького із матір’ю були прохолодними, не такими близькими як із батьком. Дмитро Іванович розумів, що це його мати, яка дала життя, годувала та одягала, як могла так і дбала про свою дитину. Так, він любив і поважав її, був вдячний за все. Коли діти малі – батьки дбають про них, а коли діти дорослішають, батьки старіють і їх вже повинні оберігати та доглядати діти. Дмитро Іванович добре це розумів. Кожного місяця він надсилає матері гроші, таким чином допомагаючи їй, але того душевного тепла у спілкуванні між ними не було. Можна сказати, що вони майже і не спілкувались. Лише у листах, коли Ганна Матвіївна писали сину, що гроші вже закінчились і потрібно ще, а Дмитро Іванович у свою чергу повідомляв, що вже висилає наступні. Брат Ганни Матвіївни Тернавський Микола Матвійович, в одному зі своїх листів до племінника писав, що Ганна Матвіївна просить грошей та скаржиться, що залишена на свавілля долі. Між тім зовсім недавно Дмитро Іванович вислав їй 100 рублів, Терновський здивований, що вона на ці гроші не може жити в селі. Пояснює це тим, що вона не вміє ними розпоряджатися [9].
Майже у кожному листі Ганна Матвіївна дякує сина за надіслані гроші, скаржиться, що витратила їх: „сердечно благодарю тебя за то, что ты не забываешь меня на старости, прислал мне деньжат из которых я уже стратила 7 рублей”[10]. Але не можна сказати, що Ганна Матвіївна не любила свого сина. Ні! Він був для неї усім: «Я тобой живу и радуюсь твоей жизни» [11].
Смерть свого чоловіка Ганна Матвіївна перенесла дуже тяжко, сильно страждала, для неї це було ударом. І в цей час єдиною утіхою для неї був її улюблений син. З цієї хвилини і до останнього свого подиху вона живе вже не своїм життям, а життям свого сина. Це стає сенсом її життя. В одному з листів до вченого від 1885р. ми читаємо: «Анна Матвеевна живёт очень не завидно, страшно скучает за стариком, и теперь единственным утешением для неё стали Вы, да ея собственные слёзы» [12].
Як кожна мати Ганна Матвіївна жила життям своєї дитини, раділа її успіхам, страждала, якщо з дитиною щось негаразд: „…Мне тяжело слушать строки твого письма, где ты пишеш о своём здоровье хотя я постоянно молюсь за тебя, чтобы Бог послал тебе здоровье” [13].
Листи матері вченого вирізняються особливою теплотою і любов’ю. Вона дуже хвилюється за сина, бажає йому здоров’я та успіхів.
Д.І.Яворницький відвідав своїх рідних (матір, сестру, племінників) на початку осені 1897 р. у селі Сороковці. Мабуть, це була остання їх зустріч, бо більше відомостей про їх зустрічі не знайдено.
Мати Дмитра Яворницького – Ганна Матвіївна, після смерті Івана Якимовича через деякий час переїхала жити до дочки Агрофени і зятя у с. Сороківку. Потім після смерті зятя, Пономарьова Івана, у 1897р. вони з дочкою жили в слободі Береки с. Олексіївка, а після смерті Груші (Агрофени) в 1905р. Ганна Матвіївна живе у сім’ї старшої онучки Ганни у Влезках. Останні роки життя матері вченого пройшли у Межерічі в родині молодшої онучки Тетяни Коломієць. Померла Ганна Матвіївна Яворницька у червні 1916р. і була похована в Межирічі. Нажаль Дмитро Іванович не зміг провести матір останнім шляхом, тому що не одержав надіслану йому телеграму. Молодша племінниця вченого Тетяна Коломієць поховала Ганну Матвіївну, віддала їй останнє вшанування і доглядала за її могилою.
Беручи до уваги усе вище сказане, зрозуміло, що батькам Дмитра Івановича, як і кожній людині притаманні певні недоліки. І це цілком природно. Але не дивлячись на це вони любили свою дитину, бажали їй добра, були не байдужі до її долі. Вони мріяли краще підготувати свою дитину до дорослого життя, виховували гуманність, на скільки це було можливо, щоб не „розбестити” маленьку людину у майбутній боротьбі за місце у суспільстві. Поведінка батька дуже сильно вплинула на розвиток Яворницького – дитини, на його світогляд, на сприйняття навколишнього світу. Батько вченого відіграв значну роль у його майбутній професійній діяльності, як дослідника саме запорозьких пам’яток. А для своєї матері Яворницький був найдорожчою людиною в світі після коханого чоловіка. Дорослі формували зростаючу особистість на базі ідеалів, які були притаманні їх середовищу. У науковій літературі таке ставлення дорослих до дитини отримало назву соціалізуючого стилю [14].
Примітки:
1. Голубчик Г.Д. Рід Марковичів-Маркевичів у культурно-громадському житті України: „Нова сімейна історія”: Автореф. дис… канд.. іст. наук. – Дніпропетровськ, 2003. – С. 3.
2. Там само. – С. 4.
3. Ганцкая О.Д. Семья: структура, функции, типы//Советская этнография. – 1984. №6. – С. 28.
4. Шубравская М.М. Д.И.Яворницкий. Жизнь, фольклористически – этнографическая деятельность. – К.: Наукова думка, 1972. – С.14.
5. Там само. – С.15.
6. Яворницький Д.І. За чужий гріх: Роман / Передмова, текстолог. підгот. і словник М.М.Олійник – Шубравської. – Х.: Прапор, 1993. – С.5-26.
7. Дніпропетровський історичний музей. Відділ рукописів. – (ДІМ. ВР.). – Ф.10. Лист Еварницької Г.М. від. 26.10.1904р. Арх-22531.
8. ДІМ. ВР. – Ф.10. Лист Пономарьова І. від 1885р. Арх-18833.
9. ДІМ. ВР. – Ф.10. Лист Терновського М.М. від 21.091094р. Арх-20478.
10. ДІМ. ВР. – Ф.10. Лист Еварницької Г..М від 20.11.1898р. Арх-18816.
11. ДІМ. ВР. – Ф.10. Лист Еварницької Г..М від 20.11.1898р. Арх-18816.
12. ДІМ. ВР. – Ф. 10. Лист жителя с. Сонцівка від 8.10.1885р. Арх-18867.
13. ДІМ. ВР. – Ф.10. Лист Еварницької Г.М. від 20.11.1898р. Арх-18816.
14. Шкуратов В.А. Историческая психология. – 2-е, переработанное издание. М.: Смысл. – 1997, – С. 148.
Автор: Тележняк К.О.- с.н.с. ДІМ
Джерело: встановлюється
