Формування ІКОФОМ міжнародного форуму з питань музеології

10.11.2010 администратор Інформаційні технології в музеї 0

П.С. Усенко, старший науковий співробітник Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького.

В статті розглянуто формування Міжнародного комітету з музеології (ІКОФОМ) при Міжнародній раді музеїв (ІКОМ), що відбувалось з кінця 1970-х рр. до початку 1990-х рр. Увага приділяється засновникам комітету, програмним документам і організаційним засадам роботи комітету, друкованим органам і публікаціям.

В основе данной работы – материалы третьей главы диссертации доктора Петера ван Менша «Towards a methodology of museology» («К методологии музеологии») (Zagreb, 1992).

На сьогоднішній день Міжнародний комітет з музеології (International Committee for Museology) виступає в якості міжнародного форуму з обговорення широкого кола питань, що відносяться до сфери музеологічної науки. Традиційно ці питання включають розробку теоретичних підходів до вивчення індивідуальної або колективної діяльності людини, пов’язаної зі збереженням, інтерпретацією і трансляцією культурної і природної спадщини. При цьому сфера інтересів музеології, виходячи далеко за межі музейної інституції, зосереджується на феномені музею як своєрідному сховищі культурної пам’яті, на різних специфічних аспектах професійної діяльності музейних працівників, а також співвідношенні теорії і практики в музейній справі. Практичні аспекти музейної діяльності, як правило, називаються музеографією або експографією. Зосередженість ІКОФОМ на даних дослідницьких питаннях виділяє його серед інших комітетів ІКОМ (Міжнародна Рада музеїв) як своєрідну платформу для розробки теоретичного каркасу музейної роботи в цілому [11, 12, 15, 17].

Актуальність теми дослідження обумовлена необхідністю застосування загальнотеоретичних підходів, які розробляються зокрема музеологами від ІКОФОМ, на практиці окремих регіонів та музейних інституцій.
На сьогоднішній день тема музеології, як окремої наукової дисципліни, а також її організаційних і інституційних засад, у вітчизняній гуманітаристиці не знаходить свого відображення. В даній статті використовуються роботи таких відомих західноєвропейських музеологів, як Вінош Совка, Ян Елінек, Джудіт Шпільбауер, Томіслав Шола тощо. Окрему цінність представляє стаття «Моє захоплююче життя з ІКОФОМ, музеологією, музеологами і анти-музеологами…» (1995), в якій чеський дослідник і голова ІКОФОМ Вінош Софка пропонує особливий погляд на події створення і розвитку комітету. Окрему групу джерел складають програмні документи комітету, які друкувалися на сторінках періодичних видань Museological Working Papers, Museological News та ICOFOM Study Series.
Особливу роль у формуванні ІКОФОМ зіграли два відомих музеологи, які очолювали комітет в якості його головуючих з 1977 по 1989: Ян Єлінек і Вінош Софка. Обидва музеологи мають свої професійні коріння в м. Брно (Чехословаччина), яке з початку 1960-х рр. до наших днів відіграє особливу роль в історії ІКОФОМ і музеології в цілому. Ян Єлінек, закінчивши за спеціальністю «антропологія» 1949 р. університет в Брно, у 1951 р. був призначений хранителем Моравського музею, а в 1958 р. став його директором [18]. Обіймаючи цю посаду, він докладає великих зусиль, щоб перетворити провінційний музей у справжній науковий та освітній центр. Для цього Єлінек починає реалізовувати широку програму з реконструкції приміщень музею і створення нових відділів. Він засновує науковий музей-інститут «Антропос», який займається міждисциплінарними дослідженнями періоду Плейстоцену. Музей, який фактично став відділом Моравського музею, був відкритий в 1964 р. у спеціально побудованому приміщенні. З метою отримати більш повне уявлення про життя людини в Плейстоцені Єлінек запропонував комплексний підхід до вивчення цього періоду, об’єднавши зусилля таких галузей знання, як фізична і культурна антропологія, палеонтологія і геологія [1, c. 22]. Завдяки своєму новаторському підходу Єлінек дуже скоро привернув увагу не тільки палеоантропологів, але й міжнародної музейної спільноти. Його перша музеологічна публікація розглядала концепцію «Антропос», в якій він став виразником міждисциплінарного підходу [2, c. 167]. Серед тих, хто зацікавився концепцією міждисциплінарного музею Єлінека був Жорж-Анрі Рів’єр, який відвідав Моравський музей в 1964 р. Цей візит згодом сприяв розвитку його знаменитої концепції екомузею. Саме Рів’єр представив Єлінека в ІКОМ, де йому була запропонована посада голови Міжнародного комітету регіональних музеїв. У 1965 р. Єлінек був обраний головою Консультативного комітету ІКОМ, а в 1971 р. став президентом ІКОМ, посаду якого він займав протягом двох термінів повноважень до 1977 р. [18].
У той же час, будучи призначеним директором Моравського музею, Єлінек зіткнувся з відсутністю консенсусу серед його співробітників з приводу політики музею. Так як керівники вважали себе вченими-дослідниками, а не музейними працівниками, Єлінек був змушений поставити на розгляд два основних питання: (а) який профіль має музейна професія, і (б) у чому полягає суть наукових досліджень в контексті їх зв’язку з музеєм? Важливість цих питань спонукала його прийняти два ініціативних рішення: створити відділ музеології при Моравському музеї і відновити кафедру музеології в Університеті ім. Яна Пуркіньє (Брно). Відділ музеології, створений в 1962 р., мав подвійне завдання: по-перше, він повинен був забезпечити теоретичну основу для політики Моравського музею, а по-друге, давати рекомендації невеликим регіональним музеям. Будучи обраним членом наукового комітету при Університеті, Єлінек також досяг успіху в створенні при університеті відділу музеології, який мав забезпечувати підготовку майбутніх музейних кураторів та зберігачів [16]. Спочатку Ян Єлінек сам керував курсами підготовки, але в 1964 р. вся відповідальність за обидва відділи музеології в музеї та університеті була покладена на Збінека Странскі (Прага), який також згодом став одним з провідних музеологів у світі, опублікувавши низку статей і доповідей з різних аспектів теоретичної музеології [13, 14, 15].
Як голова Консультативного комітету, а потім як президент ІКОМ, Ян Єлінек розумів, що проблеми, з якими він стикався в музеї, виявляються також і всередині ІКОМ. Розуміння між фахівцями, які працювали в комітетах, число яких постійно зростало, було мінімальним, що й спонукало Єлінека запропонувати створення відділу музеології, який міг би бути «свідомістю» ІКОМ. Ця пропозиція зустріла схвалення з боку Консультативного комітету в червні 1976 р., після чого вона була обговорена Виконавчою радою [16].

Завдання нового Комітету було описано в документі «Про заснування нового Міжнародного комітету з музеології»: «Кожну сферу професійної діяльності необхідно вивчати, розвивати і адаптувати до сучасних умов, і не в останню чергу – музеологію. Для того, щоб досягти мети поширення знань про сучасні ідеї музеології і допомогти в різних галузях розвитку музеології, буде створена програма Міжнародного комітету ІКОМ з музеології» [16].
Виконавча рада постановила скликати спеціальну робочу групу до початку сесії наступної Генеральної конференції з метою визначення роботи нового Комітету. Ця зустріч проходила в м. Брно в березні 1977 р. На 34-й сесії Консультативної комітету (травень 1977 р.) доповідь спеціальної робочої групи була затверджена, і ІКОФОМ був прийнятий в якості нового міжнародного комітету. Його першим головою став Ян Єлінек. На той момент Комітет налічував тринадцять членів. Проте для формування адміністративної та наукової структури комітету потрібен був час [16]. Більша частина документів мала досить специфічних характер. Перший установчий документ («Правила») – короткий і недостатньо окреслений – визначав цілі комітету так: закласти підвалини музеології як наукової дисципліни; вивчати та сприяти розвитку музеїв та музейної професії, досліджувати їх роль у суспільстві, діяльність та функції; заохочувати критичний аналіз основних тенденцій в сфері музеології [3, c. 3].
Перша трирічна програма була зосереджена на трьох моментах: (а) наукові дослідження в музеях, (б) відносини між державними органами, іншими джерелами фінансування та музеями, а також (в) відносини між музеями та іншими установами культури [4]. Перша позиція розглядалася на перших щорічних зборів ІКОФОМ (Варшава, 1978 р.), головною темою яких стала специфіка дослідження, що притаманна саме музею. Тема другого щорічного зібрання ІКОФОМ (Торджано, 1979 р.) торкнулась багатосторонніх та міждисциплінарних підходів в музейній роботі [5].
Ян Єлінек за своїм духом був швидше музеологом-практиком, а не філософом, тому й теми першої трирічної програми випливали з його практичного бачення майбутнього розвитку галузі знання. Тема третього засідання ІКОФОМ (Мексика, 1980 р.), проте, перемістила перспективу на «метамузеологічний» рівень, оскільки фокусувалася на систематиці і системі в сфері музеології. В рамках трирічної програми 1980-1983 рр. в ІКОФОМ були обговорені наступні чотири теми: 1) відбір музейних експонатів і формування колекцій; 2) музеологія та її застосування до різних типів музеїв; 3) музеологія і зв’язок з громадськістю; 4) системи музеології [5] (Париж, 1982 р.).
На черговій щорічній нараді в Лондоні (1983 р.) головою ІКОФОМ був обраний чеський музеолог Вінош Софка. У 1952 р. він закінчив університет у Празі за спеціальністю «правознавство», працював заступником директора Археологічного інституту Чехословацької академії наук у Брно з 1956 р. по 1968 р. Після цього він успішно виїжджає до Швеції, де з 1968 р. у Стокгольмі плідно працює в якості керівника Виставкового Відділу, Відділу з управління та адміністрування та Відділу музейного розвитку в Національному музеї старожитностей. Впродовж двох термінів в якості голови Вінош Софка сформував методи роботи, які поступово стали характерними для ІКОФОМ і заклали основу майбутнього успіху Комітету. Основою цієї роботи стала спеціальна трирічна програма, а також широка публікаційна діяльність. В якості головного документа були прийняті «Цілі та політика ІКОФОМ», які стали базою для «Довгострокової програми», складеної з трирічних програм розвитку [6, c. 12]. Цілі та політика ІКОФОМ, а також Довгострокова програма були обговорені і, нарешті, прийняті на засіданні в Буенос-Айресі у 1986 р.
Довгострокова програма визначає такі засоби для досягнення мети, поставленої цілями і політикою ІКОФОМ: симпозіуми, лекції, семінари, публікації та музеологічні виставки. Основною діяльністю комітету є щорічний симпозіум, який розглядається як місце для безпосереднього обговорення та дискусій з музеологічних питань. Крім того, лекції можуть бути організовані з урахуванням можливості та ініціативи, від збігу певних обставин, іншими приймаючими країнами та її інституціями. На практиці ця ідея привела до семінарів, в ході яких група запрошених доповідачів представляла свої доповіді, ділилася досвідом, після чого було обговорення. Перші семінари, що проводилися в кінці 1980-х рр., були зосереджені навколо теми: «Музеї у житті суспільства та їх роль в культурній політиці країни». Серед країн, що розглядалися в якості окремих прикладів, в різний час виступали Нідерланди, Швеція, Фінляндія, Індія, країни Латинської Америки та ін.
Довгострокова програма також включає можливість організації регіональних семінарів, надаючи, таким чином, можливість локальної зустрічі для збільшення членської участі в Комітеті. Нарешті, в програмі обумовлюється можливість проведення музеологічних виставок, які могли б дати огляд значущих музеологічних видань і публікацій у всьому світі [6, c. 16].
Наприкінці 1980-х рр. ІКОФОМ домігся успіху в придбанні респектабельності в якості міжнародної платформи для теоретичних дискусій, так само як і музеологія стала визнаною академічною дисципліною. Запрошення у ІКОФОМ ключових членів для участі в цілій низці нарад з теорії музеєзнавства, організованих національними та міжнародними організаціями, сприяло поширенню ідей, які були розроблені в рамках Комітету. Сумарна кількість цих зборів у 1988 р. дозволила Віношу Софка говорити про «Музейний бум» і «рік прориву в Музеології» [7, c. 7]. Про це свідчить і збільшення кількості членів Комітету, яка в серпні 1989 р. сстановила 606 осіб з 73 різних країн, у той час, як загальна кількість членів ІКОМ була 8583 чоловік. У середньому в ІКОФОМ в різні часи входило близько 7% членів ІКОМ.
Основний напрямок діяльності Комітету зосереджено на щорічних симпозіумах, теми яких відштовхуються від Довгострокової програми і, як правило, визначаються в ході Генеральної конференції ІКОМ. У ході засідання 1983 р. була розроблена тематика наступних симпозіумів, заснована на взаємозв’язку «суспільство-предмет-музей». В рамках цих параметрів обиралися конкретні теми симпозіумів перших двох трирічних програм, а саме: «Колекціонування сьогодні для завтра» (Лейден, 1984 р.); «Оригінали та новороби в музеях» (Загреб, 1985 р.); «Музеологія і особистість» (Буенос-Айрес, 1986); «Музеологія і музеї» (Еспо, 1987); «Музеологія в країнах, що розвиваються» (Хайдарабад, 1988); «Прогнозування – інструмент музеологія?» (Ден Хааг, 1989).
ІКОФОМ також відомий своєю інтенсивною видавничою діяльністю. Завдяки серіям публікацій Комітету за кілька десятиліть вдалося зібрати широкий теоретичний корпус доповідей, документів і досліджень, які на сьогоднішній день є найбільшим бібліографічним надбанням музеологічної науки [17].
Спочатку основною серією публікацій Комітету мав бути журнал Museological Working Papers (MuWoP), редакційна рада якого була сформована у 1978 р. Журнал планувався як відкритий форум з акцентом на основних питаннях в області музеології. Перше видання порушувало питання, яке обговорювалося в рамках Комітету та за його межами протягом багатьох років: «музеологія – наука чи просто практична робота?» [8]. Другий номер під заголовком «Міждисциплінарність в музеології» [9] був виданий у наступному році, після чого публікація журналу виявилася неможливою через відсутність фінансової підтримки. Своєрідним наступником MuWoP стає бюлетень Museological News (MN), перший номер якого було опубліковано в травні 1981 р. Бюлетень мав завдання інформувати членів Комітету з різноманітних адміністративних питань. Поступово в бюлетень включалися доповіді щорічних нарад, матеріали семінарів ІКОФОМ та інші документи.
З 1983 р. серія публікацій під назвою ICOFOM Study Series, підтверджуючи академічний потенціал Комітету, стає координатором програми публікацій, що продовжується до сьогоднішнього дня.
Серія публікацій ICOFOM Study Series:

  • ISS 1. Методологія музеології та професійна підготовка (1983)
  • ISS 2. Музей-територія-суспільство (1983)
  • ISS 3. Програми / доповнення (1983)
  • ISS 4. Програми / доповнення 2 (1983)
  • ISS 5. Програми / доповнення 3 (1983)
  • ISS 6. Колекціонування сьогодні для завтра (1984)
  • ISS 7. Колекціонування сьогодні для завтра, коментарі (1984)
  • ISS 8. Оригінали та новороби в музеях (1985)
  • ISS 9. Оригінали та новороби в музеях, коментарі (1985)
  • ISS 10. Музеологія і особистість (1986)
  • ISS 11. Музеологія і особистість, коментарі (1986)
  • ISS 12. Музеологія і музеї (1987)
  • ISS 13. Музеологія і музеї, коментарі (1987)
  • ISS 14. Музеологія в країнах, що розвиваються (1988)
  • ISS 15. Музеологія в країнах, що розвиваються: допомога або маніпуляція? (1988)
  • ISS 16. Прогнозування – інструмент музеології? Музеологія і футурологія (1989)
  • ISS 17. Музеологія та навколишнє природне середовище (1990)
  • ISS 18. Програми / доповнення (1990)
  • ISS 19. Мова виставок (1992)
  • ISS 20. Програми / доповнення (1990)
  • ISS 21. Музеологічне дослідження (1992)
  • ISS 22. Музей, фізичний простір і електроенергія (1993)
  • ISS 23. Чи є предмет документом? (1994)
  • ISS 24. Музей і громадськість (1995)
  • ISS 30. Музеологія і глобалізація (1999)
  • ISS 31. Музеологія і філософія (1999)
  • ISS 32. Музеологія та духовна спадщина (2000)
  • ISS 33a. Музеологія, соціальний і економічний розвиток (2001)
  • ISS 33b. Музеологія та презентація: оригінальна або віртуальна? (2002)
  • ISS 34. Музеологія – інструмент для об’єднання або різноманітності? (2003)
  • ISS 35. Галузь знання музеології: музеологія та історія (2006)
  • ISS 36. Музеї, музеологія і глобальна комунікація (2008)
  • ISS 37. Програми / доповнення (2008)
  • ISS 38. Музеологія: повернення до основ (2009) [17]

Як видно з тематики періодичних видань, Міжнародний комітет з музеології завжди дотримувався досліджень, які поширюють теоретичні основи музеології як самостійної наукової дисципліни, а також здійснював критичний аналіз основних тенденцій сучасної музеологічної науки. Історія ІКОФОМ відображає історію музеології як наукової дисципліни. Протягом 1970-х рр. музеологія починає відходити від предметно-об’єктних дисциплін. Такий процес емансипації особливо помітний, якщо порівнювати першу та другу трирічні програми ІКОФОМ. Якщо теми першого симпозіуму висвітлювали роль предметно-об’єктних досліджень в музеях, друга серія виходила з більш музеологічною посилкою, заснованою на взаємозв’язку трьох основних параметрів: предмет, музей і суспільство [10, c. 34].
Кожна нарада ІКОФОМ – дискусія з вільним обміном ідеями. Висновки ніколи не розглядаються як остаточні твердження. Вирішальна роль комітету полягає в його об’єднуючій функції: він об’єднує працівників і дослідників музеїв, і, забезпечуючи вільне міжнародне обговорення і місце для публікації ідей і точок зору стосовно музеології, сприяє систематичному вивченню і детальному розгляду музеологічних проблем. З початку 1990-х рр. діяльність Комітету йде на спад. У той час, коли посаду президента обіймали Пітер ван Менш (1989-1993 рр.) і Мартін Шерер (1993-1998 рр.), проекти комітету стали менш претензійними. Відчувалась гостра необхідність об’єднання ІКОФОМ з іншими комітетами. Наприклад, були організовані спільні сесії з Рухом Нової музеології (МІНОМ), Міжнародним Комітетом ІКОМ з Підготовки (ІКТОП) і Міжнародним Комітетом ІКОМ по Етнографічним музеям (ІКМЕ) [17]. Тенденції останніх років діяльності ІКОФОМ наочно демонструють необхідність застосування розроблених загальнотеоретичних підходів музеології на практиці окремих регіонів та музейних інституцій через реалізацію спільних довгострокових програм.

При написанні статті було використано матеріали роботи доктора Пітера ван Менша «Towards a methodology of museology» («К методологии музеологии») (Zagreb, 1992).

Д-р ван Менш є членом Суспільно-редакційної ради журналу «Вопросы музеологии»

Бібліографічні посилання:

  1. Jelinek J. Guide to the Exhibition of the Origin and Evolution of Man // Anthropos (Brno, 1964) 36 p.;
  2. Jelineki J. Ustav Anthropos Moravskeho muzea v Brne // MVP (Brno, 1968) – R. VI. – c. 3-4. – p. 166-168;
  3. Museological News (3), March 1983, Stockholm;
  4. Museological News (4), June 1983, Stockholm;
  5. Museological News (5), January 1984, Stockholm/Leiden;
  6. Museological News (8), September 1985, Stockholm;
  7. Museological News (11), (Stockholm, 1988);
  8. Museological Working Papers 1 (Stockholm, 1980);
  9. Museological Working Papers 2, (Stockholm, 1981);
  10. Sofka V. ICOFOM: ten years of international search for the foundations of museology // Papers in museology 1 (Stockholm, 1992) p. 20-49;
  11. Sola T. What is museology? // Papers in museology 1 (Stockholm, 1992) p. 10-19;
  12. Spielbauer J. Museology – science or just practical museum work? // Museological Working Papers 2 (Stockholm, 1981) p. 16-18;
  13. Stransky Z. The language of exhibitions // ISS (19), 1991, p. 129-133;
  14. Stransky Z. Methodology of museology and professional training // ISS (1), 1983, p. 126-132;
  15. Stransky Z. The ontology of memory and museology // ISS (27), 1997, p. 269-272;
  16. http://www.icofom2.com.ar/archivos/archivos/Bibliographie%20generale%20des%20ISS%201-20/ICOFOM%20HISTORY%20BY%20VINOS%20SOFKA.pdf;
  17. http://www.icofom.com.ar;
  18. http://www.sal.org.uk/obituaries/janjelnek.