Стаття присвячено огляду колекції «Мінусинських бронз (II тис. до н.е. -XIV ст.)», історії її створення та складу. Особливу увагу приділено введенню в науковий обіг китайських старожитностей, що входять до колекції: монеті (IV-ІII ст. до н.е.) і дзеркалам VІІ-ХІV ст.
У Національному музеї історії України зберігається досить значна у кількісному та науковому відношенні збірка предметів кінця II тис. до н.е. – XIV ст. з Мінусинської улоговини (околиці м. Мінусинськ, Красноярський край, Росія), які належали декільком колекціонерам.
В першій половині XIX ст. центром археологічних досліджень у Сибіру залишалась Мінусинська улоговина. Пам’ятки інших районів, менш виразні за своїми зовнішніми ознаками, мало привертали увагу дослідників. Цікавість не виходила за межі збору колекцій металевих речей, переважно предметів мистецтва. Дослідження Південного Сибіру в першій половині XIX ст. характеризувалося накопиченням археологічного матеріалу, на жаль, не пов’язаного з розкопками пам’яток. Вивчення здебільшого велося вченими-мандрівниками, які періодично приїздили для збору матеріалів. Археологічні зібрання мінусинських старожитностей, в-основному, були створені в останній третині XIX ст., коли до Сибіру ринула хвиля російських селян-переселенців. У період освоєння цілинних земель у Хакасько-Мінусинській улоговині розорали тисячі гектарів землі. З-під плугу виорювали різноманітні старожитності, які можна було продати скупникам, уповноваженим багатих колекціонерів або ж продати чи пожертвувати до Мінусинського музею. Приватних збирачів цікавили предмети із золотистої бронзи, що збереглись майже неушкодженими. Наприкінці XIX – початку XX ст. після публікації «Сибирских древностей» В.В. Радлова, експедицій І.Р. Аспєліна та розкопок A.B. Адріанова мінусинські старожитності опинились у центрі уваги провідних російських археологів і спеціалістів по бронзовій добі в Європі [1, с. 43, 119; 6, с. 32].
До збірки «мінусинських бронз» входять археологічні матеріали різних археологічних культур, зокрема, карасукської культури (XII-VII ст. до н.е.), татарської культури (VII-III ст. до н.е.), тесинського етапу (ІІ-І ст. до н.е.), який є перехідним між татарською і таштикською культурами, та давньохакаських культур – чаатас (VI-IX ст.), тюхтятської (ІХ-Х ст.) та аскізської (X-XIV ст.), які яскраво репрезентують розвиток історії Мінусинської улоговини на широкому історичному проміжку часу. Серед предметів місцевого виробництва іноді зустрічаються китайські імпорти. Не зважаючи на те, що археологічні предмети походять не з розкопок, а з випадкових знахідок кінця XIX – початку XX ст., збірка має значне наукове та культурно-історичне значення.
Матеріали збірки «мінусинських бронз» НМІУ, що зберігаються в декількох фондових групах, належали відомим колекціонерам -К.В. Болсуновському, який у 1910 р. був обраний членом Комітету Правління Київського художньо-промислового і наукового музею та хранителем мюнц-кабінету [13, с. 177, №№ 7354-7375.; 9, с. 22-23.; 10, с. 45-47; 14, с. 162, 163, 183, 186, 289], родині Б.І. та В.Н. Ханенків [9, с. 22-23.; 13, №№ 13117-13274] та графу О.О. Бобринському. [З, с. 11.; 7; 13, №№ 28093-28102].
К.В. Болсуновський підтримував дружні стосунки з Б.І. Ханенком. У своєму альбомі, який зараз зберігається у фондах Білоцерківського краєзнавчого музею, він збирав фотографії та малюнки розкопок В.В. Хвойки, С.А. Мазараки, фотографії колекцій родини Б.І. та В.Н. Ханенків. Інтерес київських колекціонерів і музеєзнавців сягав просторів Сибіру, звідки до них доходила інформація про колекції музеїв Мінусинська та Іркутська [5, с. 65, № БКМ, № 164 ТК-164]. У 1905 p. К.В. Болсуновський у невеликій статті «Minusinsk jako centrum kultury epoki bronzu» писав, що виступає в якості посередника при купівлі виораних із землі старожитностей із Мінусинська для колекції Голови Київського товариства старожитностей і мистецтв Б.І. Ханенка [15, s. 209]. У короткому покажчику по археологічному відділу музею, виданому в 1905 p., вказано, що в галереї, в шафі XII разом із предметами від К.В. Болсуновського експонувалась колекція сибірських старожитностей із Мінусинської області, пожертвувана родиною Ханенків [9, с. 22-23].
К.В. Болсуновський підтримував багаторічні дружні та ділові стосунки з відомим торгівцем і збирачем археологічних старожитностей Іваном Товостіним (1850 – після 1916) із м. Мінусинська, якому замовляв потрібні йому речі та поштою отримував посилки зі старовинними монетами та археологічними предметами з Сибіру [12, Арк. 75, 75 зв., 76, 76 зв., 79, 79 зв.]. І.П. Товостін почав збирати власну колекцію з 1880 р. та мав широкі знайомства серед мандрівних торгівців-коробейників [8]. Він мав також зв’язки з багатьма російськими та фінськими науковцями, музеями та приватними колекціонерами, яким продавав археологічні предмети. У листі до А.-М. Тальгрена І.П. Товостін писав, що 1899 р. продав до Київського музею старожитностей і мистецтв приблизно 800 предметів, головним чином, незначної цінності. А.-М. Таль-грен зазначав, що він не бачив київську колекцію [20, р. 1-3]. На жаль, у дореволюційних інвентарних книгах, численних публікаціях музею і тогочасній пресі не відклалось ніякої інформації про таке численне надходження мінусинських старожитностей.
Серед багатьох предметів збірки «мінусинських бронз» вирізняються декілька цікавих предметів китайського походження із колекції Б.І. та В.Н. Ханенків.
У колекції НМІУ зберігається китайська ножеподібна монета (інв. № Б 2540, довжина – 17,5 CM, d кільця – 2,7 см). Грошовий обіг у Китаї з використанням бронзових монет розпочався наприкінці епохи Чжоу (1122-255 pp. до н.е.), коли Китай був розділений на кілька незалежних держав (епоха Воюючих царств (475-221 pp. до н.е.), кожна з котрих мала власні монети різних форм: бронзові імітації мушель каурі (держава Чу), круглі з отворами (держава Вей), у формі лопат «пу» (держава Чжао) і ножів «дао» (держава Ци). У наступну епоху династії Цинь їх витіснили уніфіковані монети у формі диска з квадратним отвором посередині [18, р. 136-137]. Існує думка, що монети у формі знарядь праці походять від справжніх форм цих знарядь, але відрізняються меншими розмірами та написами, в яких вказано назву міста, клану, що їх випускали, та вагу. Деякі вчені вважають, що фор-ми монет пов’язані з різними формами господарювання: в землеробських районах басейну Хуанхе з’явились лопатовидні «пу», а в приморських мисливсько-рибальських – ножеподібна «дао» [4, с. 86-101].
Монети у формі ножів почали випускати в УП-УІ ст. до н.е., їх відливали у кам’яних, глиняних і металевих формах [18, р. 138, 205]. Спочатку вони виготовлялися тільки в Ци, але пізніше, зі зростанням його економічної та військової могутності поширилися на північний захід у Чжао, потім в уділ Янь. У великій кількості знаходять їх і за межами Китаю: в Південній Маньчжурії, в Кореї, в Японії [2, с. 6-9, табл. V, 21, 22, 24] Існує лише кілька різновидів ножеподібних монет. Д. Хартвілл виділив шість типів: 1) ножі Ци; 2) ножі з голкоподібним кінчиком; 3) ножі із загостреним кінчиком; 4) ножі Мін; 5) ножі Мін держави Ци (бошанські); 6) прямі ножі.
Монета, що зберігається у НМІУ, відноситься до першого типу -монет держави Ци. Вони відрізняються великими розмірами та масивністю відносно інших видів, були в обігу в районі Шандуня у період Воюючих царств і датуються періодом 400-220 рр. до н.е. Всередині типу поділяються на ножі з трьома, чотирма, п’ятьма та більше ієрогліфами, відповідно до довжини напису на аверсі. Деякі дослідники вважають частиною напису три горизонтальні лінії на реверсі деяких монет. На монеті з НМІУ також простежуються написи. На аверсі -]і Мо ТІїі Ба Ниа (транслітерація подається за Д. Хартіллом), що перекладається як «законні гроші міста Джі Мо». Джі Мо було важливим торгівельним містом на півночі Шандуня, знаходилося у складі Ци, але в 279 р. до н.е. було завойоване сусідньою державою Янь [16, р. 54-55, № 4.2; 17, р. 215, 217, №№ 45, 48, 49]. На реверсі – Рі Feng (назва уділу або префектури), крім того, три лінії, які іноді трактуються як цифра 3, і невеличкий хрестик, який позначає цифру 10 [16, р. 58.; 17, р. 225, № 54].
Дзеркала збірки «мінусинських бронз» представлені вісьмома екземплярами, шість з них належать до татарської культури. До доби середньовіччя відносяться два китайських дзеркала.
Бронзове кругле дзеркало з центральною петлею, гострим бортиком і нечітким орнаментом, який майже не читається, відлите із жовтого металу (інв. № Б 2362, сі – 9,3 см, Ь бортика – 0,5-0,6 см). Відноситься до типу дзеркал із зображенням тварин і винограду періоду династії Тан (VII-ІХ ст.) і представляє собою місцеву неякісну репліку з оригінального китайського дзеркала. У внутрішньому полі орнаменту ледве вгадуються фігури чотирьох тварин у вигляді бугорків. У зовнішньому полі зображення не читаються. За класифікацією дзеркал Мінусинської улоговини Є.В. Лубо-Лєсничєнко дане дзеркало належить до групи III. [11, с. 48, 49, № 40-46 (III 4Е)].
Оригінальне дзеркало має петлю у вигляді сидячого лева, навколо неї у внутрішньому полі орнаменту розміщені фігури левів (від 3 до 6), що біжать по колу серед виноградних завитків. Зображення чотирьох левів наслідує символіку древніх богів сишен, що виражають ідею чотирьох сторін світу. П’ять левів символізують у син – п’ять основних елементів китайської космогонії. Шість левів символізують люхе -«шість напрямів» (чотири сторони світу, зеніт і надир). У зовнішньому полі, відділеному обідком від внутрішнього, зображувались іволги, мандаринські качки, гуси та стилізовані стрічки з хмар, або іволги серед завитків винограду та гранату, або іволги та метелики. Існувало декілька варіантів зображень [11, с. 18, 19, 44-47, № 22-37].
Дзеркала із зображенням тварин і винограду зберігають стару хань-ську схему поділу декору на концентричні зони з шишкою-петлею в центрі. Але головні елементи орнаментації – леви та виноградні лози -з’являються в китайському мистецтві лише в передтанський час із Заходу. За час свого існування дзеркала із зображенням тварин і винограду трансформувались і наповнились традиційною китайською символікою. Дзеркала цього типу користувались серед місцевих киргизів особливою популярністю, про що свідчить велика кількість місцевих від-ливок. Орнамент внаслідок численних повторів сильно схематизувався, перетворившись на спрощену схему, яка читається лише шляхом співстав лень [11, с. 18, 19]. В колекції І.П. Товостіна є фрагмент оригінального дзеркала білого металу із зображенням іволг серед виноградних, завитків і бордюром із пальметок, знайдений у с. Ути [20, Р. 1. VIII, 1, 91.
Бронзове кругле дзеркало з напівсферичною центральною петлею та рельєфним рослинним орнаментом (інв. № Б 2343, d – 8,9 см, h бортика – 0,3 см) має плаский широкий бортик з арочним краєм із внутрішнього боку. В одному місці під арочним краєм пробиті два круглих отвори для підвішування. Метал жовтий із темною патиною, дзеркало забруднене, зображення частково затерте [19, р. 41, № 13]. У публікації невірно вказано, що місце знахідки та період невідомі. Дзеркало за класифікацією Є.В. Лубо-Лєсничєнко належить до групи V. Більше третини дзеркал цієї групи датуються монгольським і післямонгольським періодом в історії Мінусинської улоговини. Дзеркала, що відносяться до кінця XIII-XIV ст., вказують на те, що вони продовжували широко побутувати серед місцевого населення. Разом із тим продовжувався розпочатий у попередній період процес згасання цього древнього різновиду мистецтва – не було нічого принципово нового ні у формі, ні в орнаментації. Дане дзеркало відкоситься до типу дзеркал із квітковим орнаментом, датується XIII-XIV ст. і показує виродження даного типу [11, с. 28-30, 81-83, № 175 (V 1А), 176 (V 1Б)].
Серед дзеркал, місце знахідки яких невідоме, в фондах музею є декілька китайських – періоду династії Тан (VIII-IX ст.) та XII-XVI ст. Можливо, вони також походять із колекції Ханенків. В інвентарній книзі музею вказано, що в мінусинській колекції було одне бронзове дзеркало з ручкою та 7 дзеркал із центральною ручкою, деякі з них були прикрашені різними орнаментами [13, ,\1>.\1> 13146-13152].
Китайські старожитності являються одним з найбільш цікавих розділів колекції «Мінусинських бронз» і вказують на широкі культурні зв’язки між народами Сибіру і Китаю у давнину і середньовіччя.
Бібліографічні посилання
- Белокобильский Ю.Г. Бронзовый и ранний железный век Южной Сибири. История идей и исследований XVIII – первая треть XX в. – Новосибирск, 1986.
- Быков А.А. Монеты Китая. – Л., 1969.
- Воєнно-истерический вестник. Изд. при Киевском отделе Императорскою русского Военно-Исторического общества. – К., 1909.
- Воробьев М.В. Древнейшие китайские монеты из собрания ГИМа /, Нумизматический сборник: Труды ГИМ. – Ч. IV. – Вып. III. – М., 1971. С. 86-101.
- Діденко Л. Листи до Карла Васильовича Болсуновського в документальних фондах Білоцерківського краєзнавчого музею // Юр’ївський літопис. – 2004. – С. 63-72.
- Дэвлет M.А. Д.Л. Клеменц как археолог / СЛ. 1963. – Л. 4.
- Ернст Ф. Художественные сокровища Киева, пострадавшие в 1918 году. – К. 1918.
- Каталог чугских древностей памятники металлических эпох И.II. Товостина. -Минусинск, 1913.
- Киевский художественно-промышленный и научный музей Его Величества Императора Николая Александровича. Отдел археологии: Краткий указатель предметов. – К., 1905.
- Кулатова І.М. Мінусинська колекція К. Болсуновського у Полтаві // Музеї. Меценати. Колекції. – К. – П.: Археологія, 2000. – с. 45-47.
- Лубо-Лесниченко Е.И. Привозные зеркала Минусинской котловины. – Л., 1975.
- НА ПМІУ. – Ф. 4. – Он. 1. – Од. зб. 13.
- Рукописний каталог Археологічного відділу Міського музею старожитностей і мистецтв / Відділ археологічних фондів НМІУ. – T. І, кн. І.
- Супруненко О. Археологія в діяльності першого приватного музею України: Лубенський музей ім. К. М. Скаржинської. К. II. 2000.
- Bolsunowski К. Minusinsk jako centrum kultury epoki bronzu // Wiadomosci Numizmatyczno – Archeologiczne. – Warsawa, 1905.
- Hartill D. Cast Chinese Coins. – Trafford, 2005.
- Lacouperie T. De. Catalogue of Chinese coins from the VIIth century ВС to AD 621 including the series in the British Museum. – London, 1892.
- Money. A History. / Ed. by Williams J., Cribb J., Errington E. – London, 1997.
- Scythian Gold: Museum of Historic Treasures of Ukraine. – Japan, 1992.
- Tallgren A.-M. Collection Tovostine des antiqitfts prithistoriques de Minoussinsk conserves chez le Dr. Karl Hedman a Vasa. – Helsingfors, 1917.
Безкоровайна Ю.Г., Сорокіна С.А., Діденко С.В., національний музей історії України
Джерело: Роль музеїв у культурному просторі України й світу: стан, проблеми, перспективи розвитку музейної галузі. (Збірник матеріалів загальноукраїнської наукової конференції з проблем музеєзнавства, присвяченої 160-річчю заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького) Вин. 11. — Д.: АРТПРЕС. 2009. 608 с.
