Ті соціокультурні функції, які в її сучасному суспільстві виконують музеї, окреслились ще в епоху античносіі [249, З-45], а саме збирання предметів, які представляють культурну цінність; їх вивчення; популяризація, чи вірніше, освітньо-виховна функція.
Нас цікавить саме освітньо-виховна функція музеїв. Її одна з перших форм- екскурсія, з’явилася саме в Стародавній Греції. «Знайомство … зазвичай проходило в супроводі служителя, який викопував при цьому функції гіда, чи екскурсовода. Він володів необхідним мінімумом інформації про предмети, які знаходилися в храмі, бо в Римі, як і в Греції, складалися детальні описи усіх надходжень в громадські будівлі та храми. Відвідувачі, як правило, проводилися певним маршрутом, а інформація, яку їм надавали, стосувалася перед усім пов’язаних з предметом легенд, авторства та колишніх власників. Чим більше уславлених імен було в «послужному списку» речі, тим більшу вартість в очах багатьох відвідувачів вона мала». [249, 43].
Минуло 2-3 тисячі років. Ті утворення, які умовно можна назвати предтечами музеїв, перетворилися на серйозний соціальний інститут – сучасний музей. Змінилися і погляди на соціальні функції музею. Найяскравіші підтвердження цьому дає аналіз саме науково-просвїшицької діяльності музеїв [249, 477-494]. Сучасний відвідувач не пасивний слухач, не тільки той, кого ведуть. І музейному співробітнику вже не цікаво бути ментором. Цікаво звернутися до внутрішнього світу відвідувача, визвати його емоції, «увімкнути» його уяву і асоціативне сприйняття, занурити в епоху і т.ін. Тобто сучасний відвідувач – це рівноправний співбесідник, з яким ведеться діалог.
Нам здалося цікавим простежити розвиток науково-просвітницької діяльності музеїв саме на базі нашого музею, який, без удаваної скромності, протягом всієї своєї історії був одним з провідних музеїв України з багатьох напрямків музейної діяльності.
Головними задачами науково-просвітницької діяльності музею є формування гармонійно розвинутої особистості, естетичне виховання, поглиблення інформованості, освіти. Однією з специфічних задач музею є виховання «музейної культури», складовою частиною якої можна вважати прагнення викликати повагу до пам’яток історії і культури, формуванння такого ршня свідомості людини, при якому вандалізм був би не можливим. Ці задачі музей вирихтує, інтегруючи дані педагогіки, психології, соціології та інших наук.
Джерелом для даного дослідження став музейний науковий архів (плани, звіти, накази по Міністерству культури, облуправлінню культури, штатний розклад, книги відгуків, афіші тощо). Його обмеженість (відсутність документів деяких періодів) пов’язана з втратами під час Великої Вітчизняної війни. Але, й ті документ, що збереглися, дають можливість проаналізувати тенденції розвитку науково-просвітницької діяльності музею. ДІМ відзеркалює ті риси, які були характерні для всіх музеїв в той чи інший період. Ми можемо простежите, як з’являлись нові форми роботи, змінювались тенденції відвідування, увага до певних категорій відвідувачів, ідеологічне забарвлення.
Важко визначити хронологічні рамки питань, які нас цікавлять. Скоріше це тематико-хронологічні рамки, в межах яких ми намагалися висвітлити певні тенденції на базі аналізу режиму і порядку робота музею, вартості квитків, штатного розкладу, специфіки особливостей науково-просвітницької роботи. На жаль, з причин, про які йшлося вище, відсутні документи, які б допомогли нам розглянути зазначені проблеми, починаючи з 1849 року, коли був створений перший, так званий Громадський музей на Катеринославщині. Тому відомості з історії науково-просвітницької роботи музею, знайдені нами, відносяться до 1902 року.
Перший період ми окреслюємо рамками 1902-1935 років. Як відомо, в цей час директором музею був визначний український вчений Д.І. Яворницький (до 1933 р.).
Що стосується графіку роботи музею в той період, то відомості про це можна знайти у збірниках «Весь Катеринослав». Згідно з цією інформацією у 1905 р. музей відкритий щодня з 9.00 до 15.30 , крім Різдва Христового, Великодня та Трійці, плата за відвідування – 10 коп. [10, 338]; у 1910 р. – з 10.00 до 14.00, крім тих самих свят, плата за відвідування — 20 коп., з учнів — 10 коп., екскурсія з вчителем – безкоштовно [11,244]; у 1913 р. – з 9.00 до 14.00, а влітку до 17.00, крім свят, плата за відвідування – 20 коп., з учнів та нижчих чинів – 10 коп., екскурсія з вчителем – безкоштовно [12, 261]. Графік роботи музею після 1917 року змінювався з різних причин (сезонні зміни, виїзд співробітників на село, святкові дні, внутрішні потреби музею, для кращого обслуговування відвідувачів). Так, зберігся документ Комітету по справах музеїв, охорони пам’яток старовини та мистецтв при Губернському відділі Народної освіти від 8.05.1919 р., в якому зазначено, що згідно з постановою цього Комітету музей повинен бути відчинений для відвідування учнів з 11.00 до 17.00 щодня [139,10]. В 1920 році – з 10.00 до 16.00 [139,35].
За документом 1925 р. [210,17] музей працює для відвідувачів 4 дні, але взимку було винесино один день (скоріше за все, понеділок) присвятити науковій та внутрішній роботі. Таким чином, взимку музей для відвідувань відчинений 3 дні на тиждень: вівторок, п’ятниця, неділя. Вихідний день — четвер; прибирання та дезинфекція майна – понеділок; наукова праця – середа, субота.
В 1928-1929 рр., як свідчать «Правила внутрішнього розпорядку» [13, 2], музей відкрито для відвідувань 4 дні – понеділок, середа, п’ятниця та неділя з 10.00 до 15.00 – взимку, і з 10.00 до 16.00 (чи 16.30) – влітку. Вихідний – четвер; внутрішня наукова, технічна робота — вівторок, субота.
Зберігся «Плян Дніпропетровського Краевого Музею по переведенню жовтневих свят 6, 7, 8 листопада 1931 року» [138, 381], за яким музей повинен працювати у святкові дні з 10.00 до 17.00.
В 1935 р. з 15 лютого музей працював з 12 до 17-ї години, крім музейних вихідних [129, 37], з метою кращого обслуговування масового глядача. В березні того ж року з тією ж метою музей двічі змінював графік роботи. З 1 березня працював з 13-ї до 18-ї год. [129, 48]; з 20 березня з 11.30 до 18.00 з перервою з 15.00 до 15.30, а по вихідних – з 10 до 18-ї години[129, 20].
Щодо вартості квитка в 1917-1924 роках, слід враховувати бурхливі події тих часів, інфляцію, зміну грошової одиниці. У прибутково-видатковій книзі музею 1917-1924 рр. [209] вказується, що за певний період продана певна кількість вхідних квитків на певну суму. Але немає відомостей про вартість квитків по категоріях населення (діти, дорослі і т. ін.). В журналі реєстрації відвідувачів за 1924-1925 рр. [46] в графі платня зазначена наступна вартість квитків: 5 коп., 10 коп.- для учнів, 20 коп.- для дорослих. В документах за 1925 рік знаходимо інформацію про клопотання музею про підвищення цін на вхідні квитки: “дорослим до 25 коп., членам спілки і їх дружинам до 15 коп. і дітям до 5 коп». [210, 11] Чи відбулися ці зміни не відомо. В книзі реєстрації відвідувачів музею за 1925 рік [47] в графі «Платня» крім 5, 10 і 20 коп.інколи з’являється напис «ЗО коп.». До речі, таку ціну платять і учні, і службовці, і утриманці. Складно з’ясувати, за яким принципом стягується платня (прейскуранту того часу не зберіглося). Скоріш за все це відбувається за приналежністю до профспілки. В «Правилах внутрішнього розпорядку за 1928-1929 рр.» [13, 4] визначаються категорії населення, що відвідують музей безкоштовно (така цікавинка!!! за орфографією того часу — «задурно»): червоноармійці, діти до 10 років, якщо вони приходять з дорослими, студенти вузів історико-археологічної «вертикалі», співробітники Центрального апарату ВНКО, ОкрШО та музейних установ СРСР, члени наукових та краєзнавчих товариств СРСР, співробітники НКО союзних республік, члени з’їздів Рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, екскурсії наукових та шкільних працівників, які приїздять на з’їзди, конференції, перепідготовку, особи, які проводять наукові дослідження по матеріалах музеїв за особливим дозволом адміністрації’ музею. В примітці до цього пункту додається, що адміністрація музею в окремих випадках може дозволити групове відвідування безкоштовно, якщо є для цього достатні підстави (наприклад, особливе клопотання організації, приїзд закордонної робітничої делегації, екскурсії з підшефних сіл і т.ін.).
В 1932 році платня за відвідування така: «1. Екскурсії червоноармійців та учнів — неплатно. 2. Поодиноке відвідування червоноармійців, учнів та студентів — 15 коп.З. Члени профспілок, колгоспникіїз, поодинокі — 30 коп.4. Всі інші – 50 коп.».[73,145]
В поясненні до цього документу йдеться: «Персонал музею обслуговує безплатно лише екскурсії червоноармійців, робітників заводів, та колгоспники, якщо це попередньо погоджено з музеєм. Решта екскурсій мусить мати керівників з екскурсбюра, чи заздалегідь порозумившись з дирекцією.
Музею за окрему плату до каси музею в розмірі 3-х карбованців» [73, 146]. Більше інформації про вартість вхідних квитків у довоєнних документах не зустрічається. Цікавим є той факт, що за документами 1924-1925 рр. [46; 47] відвідувачі реєстрували за прізвищем.
Про науково-просвітницьку роботу музею в цей період можна сказати Наступне. З 1903-1917 рр. збереглися лише загальні щорічні цифри кількості иілнідувачів в статті П. Матвієвського «25-річчя Дніпропетровського Краевого історично-археологічного музею». [61, 24-25]:
1903 р.- 1240 1911 р. – 8291
1904 р.- 3280 1912 р. – 7893
1905 р. – 4230 1913 р. -10099
1906 р.- 4335 1914 р. -11533
1907 р. – 4994 1915 р. -17395
1908 р.- 5717 1916 р. – 34639
1909 р.- 6180 1917 р. – 8041
1910 р. – 9306
Спостерігаємо тенденцію збільшення кількості відвідувачів. Крім того, ЮТОр зауважує, що організоване відвідування було здебільшого з боку учнів. ( іеред дорослого населення переважало відвідування індивідуальне [61, 34].
Нова радянська влада надавала, як відомо, великого значення ідеології, а тому й «масовій політосвітній роботі». Однією з причин створення в 1925 році Музейної Ради було «забезпечити […] нормальні умови задля науково-дослідної та політпросвітньої роботи, а цю останню міцно зв’язати з інтересами й потребами широкого громадянства» [210, 2]. І вже тоді музей зіткнувся з проблемами, відомими й сучасним музейним працівникам, які гальмували розвиток науково-просвітницької роботи. Ще Д.І. Яворницький писав доповідні про необхідність розширення музейних площ та збільшення штату працівників [18; 130, 93; 192, 23; 242, 77].
Тому хочу звернути увагу на штат музею. Документи свідчать, що до складу музею належали Художній (остаточно відокремився у 1923 році) та Зоологічний (до 1928 р.) музеї. Найменший штат у 1920 році – 6 працівників [139, 15]. За 1921-1922 pp. відомостей не знайдено. З 1923 по 1932 роки – в межах 16-17 працівників [13, 257, 232; 18, 1; 73, 106, 148, 285, 296, 298; 130, 92-93; 192, 17, 40; 215,12-13; 216,17-18; 242, 18, 49, 56-57, 61, 70]. За 1933-1934 роки – відомості відсутні. В 1935 році – 23 працівника [129, 39, 75]. Через нестачу наукових Співробітників іноді доводилось науковою роботою навантажувати технічний персонал [210, 7; 242, 77]. Але треба зазначити, що в музеї на той час склалася традиція навіть на технічні посади брати людей з вищою освітою. Тому, вказуючи на кількість музейних працівників цього періоду, ми не розділяли їх на наукових співробітників та техперсонал. Хоча, аналізуючи штатний розклад цього періоду і знаючи сучасний склад працівників музею, можна зробити висновок, що завжди кількість технічного персоналу була більшою ніж наукового.
В документах 1924 року з’являється посада «керівник екскурсій». За «Правилами внутрішнього розпорядку… 1928-29рр.» [13, 2] ця посада є аналогом сучасної посади екскурсовода. Але однієї такої посади вже в ті часи було замало, й іноді доводилося покладати обов’язки керівника екскурсій на доглядачів [210,7]. Однак з часом музей стикнувся з проблемою, яка відома й нинішнім музейникам: доглядачі досить активно підключилися до екскурсійної роботи. Тому, мабуть, в 1930 році з’явився документ, який забороняв «всім доглядачам переводити екскурсії або робити яке пояснення, оскільке їхнє пояснення науково непідготовлене і часто виливається в форму невірного освітлення речей. Обов’язки переведення екскурсій покладаються на екскурсовода та наукових співробітників». [13,111].
Формами ж науково-просвітницької роботи того часу були музейні й позамузейні екскурсії (в т.ч. й в межах області разом з Укртуре), музейні й поза-музейні лекції [61, 36; 73, 498; 129, 68-70, 142-143; 138, 232; 192, 11, 12, 23, 24; 210, 1, 5;], консультації [73, 498]. Приділялася увага налагодженню зв’язків з періферією: райкультвідділами, школами, сільбудами [192, 11]. Цікаво, «що з метою влаштування відпочивальних пунктів для екскурсантів, музей, за згодою з інспектурою по охороні пам’яток матеріяльної культури, збудував у селі Капулівці на Криворіжжі запорозького куреня, там, де могила й надгробок кошового отамана І. Сірка» [61, 36]. Нам здається, дуже цікавою ця інформація з огляду на те, що зараз дуже популярні різні історичні реконструкції, а Д.І. Яворницький вже тоді втілив цю ідею в життя.
З 1923 року з’являється розподіл відвідувачії? на категорії’ [61, 37; 73]: робітники, селяни, учні, службовці, червоноармійці, інші (тоді з’являється окремою графою «утриманці»). З документів видно, що робиться акцент на екскурсійному обслуговуванні відвідувачів. Найбільш активними відвідувачами є в 1923-1925 рр. робітники, а вже у 1926-1932 рр. – учні. Як відомо, ця тенденція зберігається і нині.
Вже тоді радіо і преса були задіяні в шформуванні населення про роботу музею й заходи, які в ньому відбувались [138, 381; 192,12; 211, 4].
Наступний етап в роботі музею можна окреслити 1945-1959 роками. Відомостей про графік роботи музею в цей період не знайдено. Вартість квитків до музею за документом 1958 року [137, 9]: для дорослих – 1 крб., для дітей – 50 коп. Щодо кількості наукових сшвробітників і відділів музею, документи свідчать наступне. Кількість наукових сшвробітників коливається в межах 13-18 (загальна кількість — 36). Науково-просвітницького відділу не було [63, 64; 64, 2; 69, 3; 70, 1, 28-29; 71, 10; 82, 6; 83, 38; 92, 2-3; 123, 4; 128, 139; 137, 75; 208; 218, 3;]. Науково-просвітницька діяльність музею розширюється в порівнянні з попереднім періодом. Крім екскурсій і лекцій в документах цього періоду ми вже знаходимо: консультації для учнів, студентів та вчителів, виставки (стаціонарні і пересувні), екскурсії по Дніпру, відомості про допомогу в організації краєзнавчих гуртків, музейних кімнат, виставок у школах, вузах, в/ч, колгоспах, населених пунктах.
Робиться акцент на лекціях та бесідах з колгоспниками. Надходять пропозиції від Міністерства культури про розширення показу фондів музеїв через відкрите збереження фондів [205, від 9.02.59]. Разом з тим саме в цей час посилюється атеїстична пропаганда: створюються виставки, кімнати, куточки атеїсти, в яких читаються атеїстичні лекції’ [126, 80]. Активно впроваджують музейники в свою діяльність пропаганду музею через пресу та радіо. Виготовляються І нстановлюються по місту рекламні об’яви, видаються афіїпі, путівник по Дніпропетровську (1959р.).
Щодо кількості відвідувачів, ситуація виглядає таким чином:
1945 р. – 44086 за півроку(?);
1946 р. -31180;
1947 р. – 68844;
1948 р. – 32253;
1949 р. – 26836;
1950 р. -41826;
1951 р. – 25120 (за півроку);
1952 р. – 48589;
1953 р. -61630;
1954 р. – 67377;
1955 р. -81264;
1956 р. – 40265 (ремонт);
1957 р. – 73234;
1958 р. – 72940;
1959 р. – 69513 (ремонт)
[58,4; 63,121; 66,198; 67,23; 80,23-25,27,29; 81,8; 82,10,12,16; 83,44,48-49
IM,29,32,34-35; 85,33; 86,4-5; 87,6,9; 88,11; 89,6; 90; 91,5-6; 92,13-14; 93,12,14; 128,75; 132,26; 151,3,8,18; 152,3; 153,9,13-14; 154; 155,8-9; 156; 157,7; 158,4-5; І (.1,8; 191,6; 203,13; 204,11,16, 45,75; 205,от 28.12.47, от 15.07.47; 207,81,92-94; 18; 229,45-46,81-83].
Наступний етап в роботі музею можна окреслити 1960-1988 рр. Щодо графіку роботи, то з документів (хоча їх теж небагато) видно, що він досить (“габільний: з 9.00 до 17.00; з 10.00 до 18.00. Змінювався вихідний – неділя, середа, понеділок. Змінювався (9.00-17.00 на 10.00-18.00,10.00-19.00) час роботи у ми хідні, святкові дні, на літнш сезон.
Ціїги на вхідні квитки після грошової реформи 1961 р.: для дорослих -10 коп., для дітей – 5 коп. Була спроба для зручності мешканців і гостей міста Продавати квитки до музею через мережу кіосків «Союздруку». В 1977 році в (Вязку з відкриттям нової експозиції керівництво музею звертається з клопотанням до обласного управління культури про встановлення плати за екскурсії з обслуговування, хоча розміри цієї плати не називаються [131,31; 135,2,152; І.І6,19;141]. Кількість співробітників відповідно зростає: 1960-1974 рр. – 12-29 наукових співробітників (33-50 – загальна кількість); 1975-1986 рр. – 28-69 наукових співробітники і екскурсоводів (87-152 – загальна кількість) [70,18,20; 79; 94,1; 95,1; 96; 98; 99; 100,108; 102,72; 103; 104; 105,35; 106; 107,2; 108; 109,4; 111,3; 112,36; 113; 114,11; 115; 116; 124; 136,35,41,57; 140; 141; 143; 145; 221; 243,37; 245,1; 787,2;].
Науково-просвітницька робота зазнає значних змін. В 1963 році створено на громадських засадах відділ по організації масової роботи. В 1970 році започатковується науково-просвітницький відділ, в 1975 році – штат екскурсоводів при діорамі «Битва за Дніпро». Крім вище зазначених, впроваджується багато нових форм роботи з відвідувачем: зустрічі: з діячами культури і мистецтв, ветеранами революції, громадянської та Вітчизняної війн, Героями соцпраці, ударниками виробництва, делегатами з’їздів; творчі вечори; дні відкритих дверей; спеціальні дні обслуговування робітників, вшськовослужбовців, учнів, трудівників села; дні і тижні музею в школах та на підприємствах; участь у роботі вагону-клубу; зустрічі представників трудових колективів для укладання соцдоговорів; проведення в музеї прийому в жовтенята, ггіонери, комсомол; піонерські лінійки; посвячення у піонервожаті; уроки мужності; день пам’яті Героїв (на меморіальному цвинтарі); свята вулиць; дні лектора; літературні читання; наукові конференції; краєзнавчі гуртки «Юний слідопит», «Юний історик», «Юний атеїст», «Пошук». В 1961 році музею для «культурного обслуговування населення глибинних районів» надано автомашину «Пересувний музей», обладнану «кіноапаратурою та наочним приладдям для іллюстраціїї лекцій, проведення бесід на науково-атеїстичні теми, організації тематичних вечорів, усних журналів та інших форм масово-політичної роботи силами наукових працівників музеїв». [56, 6-8]. У 1962 році при музеї створено краєзнавчий актив. У 1977 році в новій: експозиції музею починає діяти поліекраннне видовище «Наш край», яке демонструється для замовлених груп відвідувачів. У тому ж 1977 році планувалося проведення урочистої реєстрації шлюбів та новонароджених, урочистих проводів в армію, вручення паспортів, але зі звітів музею зрозуміло, що ця форма роботи не набувала розповсюдження. «Вручення паспортів» зустрічається лише у 1979 році. У 1979 році проводився конкурс на краще використання експозиції музею в учбових та виховних програмах [180,1]; вікторина про пам’ятки історії і культури.
Така цікава деталь. Протягом всього цього періоду музейні співробітники укладають угоди з підприємствами, колгоспами, радгоспами, навчальними закладами, шшими організаціями про колективне відвідування музею. В звітному ж документі «Інформація про виконання постанови колега Міністерства культури УССР від 15 серпня 1969 року «Про стан і заходи до поліпшення науково-освітньої діяльності музеїв республіки» Дншропетровським історичним музеєм ім. Д.І.Яворницького» від 12.06.70 [38,1-4] зазначається, що «ця робота припинилась у зв’язку з вказівкою директивних органш про недоцільність укладання договорів». Але у 1972 році цей вид роботи зустрічаємо знову.
В 1970 році музей святкував 115-річчя з дня народження Д.І. Яворницького. Серед заходів до цієї дати відбулися: засідання ради музею; виступи в обласній пресі, по радіо та ТБ; випуск наукового збірника «Наш край», в якому опубліковано листування Д.І. Яворницького; в меморіальному будинку-музеї організація зустрічей з людьми, які знали чи працювали з Д.І. Яворницьким; поповнення експозиції меморіальної кімнати-музею.
1980-ті роки не можна виділити, як окремий етап в розвитку науково-просвітницької діяльності музею, але треба вказати на деякі нюанси. Активно мііроваджуюються: вікторини, диспути за різною тематикою; вечори запитань і відповідей; дні професій; дні атеїзму; ділова гра «Зістріч віруючих з комсомольцями»; працюють гуртки «Юний музеєзнавець», «Юний екскурсовод», «Юний археолог», «Юні друзі музею», «Юні друзі літературного музею», «Юність», клуби «Патріот», «Клуб любителів історії»; школа громадських екскурсоводів (учнів) для діорами «Битва за Дніпро»; проводяться вручення паспортів; урочисті проводи в армію; свято «Добридень, музей!»; розробляються програми «Музей – школі», «Музей – технікуму», «Музей – вузу»; відбу-миються ані відкритих дверей до Міжнародного дня музею 18 травня; міські і і мінари для вчителів [16; 17; 112; 113; 114; 115; 116; 117; 118; 119; 120; 147; 148; Uli 182; 183; 184; 185; 186; 187; 188; 223; 228; 240].
Переважна більшість відвідувачів, особливо колективних, – це учні шкіл, ІІТУ, технікумів, студенти вузів.
Треба зазначити, що протягом всього цього періоду особлива увага приділялася роботі з сільським населенням. Навіть у звітах окремо вказувалась інформація про обслуговування сільського населення. Продовжується атеїстична пропаганда. В архіві відклалося багато документів, пов’язаних з контролем музею та різними настановами щодо напрямків його діяльності. Наприклад: «Заходи по поліпшенню ролі музеїв в світі рішень XXII з’їзду КПУ на 1962 p.», «Довідка про перевірку стану масово-політичної роботи серед населення в Дніпропетровському Державному історичному музеї», «Заходи управління культури виконкому Обласної (промислової) ради депутатів трудящих по виконанню постанов червневого пленуму ЦК КПРС на липневого пленуму ЦК КПУ», вказівки до 60-річчя II зїзду РСДРП, «Інформація ДІМ по пропаганді рішень січневого пленуму ЦК КПРС 1961 p.», «Заходи до 40-річчя Великого Жовтня», «Мероприятия по выполнению постановлений ЦК КПСС «О Повышении роли музеев в коммунистическом воспитании трудящихся» от 1964 года», «Юбилей 1812 года в краеведческизх музеях, 1962 год», «Заходи управління культури по виконанню рішень грудневих пленумів ЦК КПРС і ЦК КПУ про прискорений розвиток хімічної промисловості», «Заходи ДІМ ім. Д.І. Яворницького по пропаганді серед трудящих
про підсумки 8 п’ятрічки (1965-79рр.) та соціалістичного змагання на честь XXIV зїзду КПРС та XXIV зїзду КПУ», «Мероприятия ДИМ им. Д.И. Яворницкого по пропаганде материалов апрельского (1973 г.) Пленума ЦК КПСС и доклада Генерального Секретаря ЦК КПСС Л.И. Брежнева «О международной деятельности ЦК КПСС по осуществлению решений XXIV съезда партии», «Мероприятия ДИМ им. Д.И. Яворницкого по выполнению приказа № 289 по областному управлению культуры «О мерах областного управления культуры по
осветлению пропаганды коренных вопросов внешней политики СССР», «Из работы ДИМ им. Д.И. Яворницкого по пропаганде норм коммунистической нравственности», «План мероприятий ДИМ им. Д.И. Яворницкого по продвежению в экспозиции и массовой работе роли В.И. Ленина в организации колхозного движения», «Формы и методы пропаганды ДИМ книг Генерального Секретаря ЦК КПСС, Председателя Президиума Верховного Совета СССР Л.И. Брежнева «Малая земля», «Возрождение», «Целина» і т. ін. Навіть формулювання тем цих документів показує наскільки далекі вони від музейних предметів: крім виступів на ТБ, радіо, в пресі, ведуться тематичні передачі із залів музею, телевізійні екскурсії, готуються сценарії до телепередач, видаються буклети-путівники по місту, експозиції музею, діорамі. Для шформування населення про заходи музею друкуються афіші. Об’яви про роботу музею розміщуються також в кіосках «Союзд-руку».
Кількість відвідувачів музею в цей період така:
1960 р. – ?;
1961 р.-76791;
1962 р.-83808;
1963 р. – 69782 (реекспозиція);
1964 р.-65560;
1965 р.-101579;
1966 р.-104861;
1967 р.-114522;
1968 р.-151396;
1969 р.-131243;
1970 р. -130575;
1971 р. -142091;
1972 р.-146618;
1973 р.-148496;
1974 р.-137454;
1975 р. – 403281 без музею (реекспозиція);
1976 р.-512632;
1977 р.-543428;
1978 р.-710000;
1979 р.-652782;
1980 р. – 613700;
1981 р.-613800;
1982 р. – 644600;
1983 р.-619422;
1984 р.-612300;
1985 р.-642000;
1986 р. – 553300;
1987 р. – 440700;
1988 р.-477900.
[22; 38,5,8; 35,38,64; 37,3,10,40,45; 39,7-9,17-19,20-22,25-30; 72,56; 79; 94,15,17,19,21,22; 95,13; 96; 97; 98; 99; 100; 101,29,34,45; 102,59-61; 103; 104; 105,34; 106; 107,5; 108; 109; 110; 111,12; 135,71,228; 140; 141; 142; 143; 144; 145;
162,7; 163,3-5; 164; 165; 166; 167; 168; 169; 170,40,48,52,137-142,153; 171; 172; 173; І /’I; 175; 176; 177,1; 178; 179; 180; 194,11-13,19,22-23,27,33-34; 200,1,4,20-¡1,27,31,35; 219; 225,1-2,7,11,23,28,43-44; 226,2, 4,7,16,29,37,41-44; 230,11-12,41-11,51-54,58;].
Нарешті, сучасний період, який окреслимо межами 1989-2005 рр. В липні 1990-х роках наш музей, як і інші, зазнав великого скорочення штатів. У 1989-1996 рр. в музеї працювало 63-85 наукових співробітників і екскурсоводів (123-172 – загальна кількість), а вже у 1997 р. – 46 наукових сшвробітників і екскурсоводів (99 – загальна кількість), 1998-2004 рр. – 43-49 наукових співробітників і екскурсоводів (84-90 (112 – лише в 2004 р.) – загальна кількість).
В зазначений період в наше життя активно увірвалися система багатоканального ТБ, різноманітна преса, розважальні установи, інтернет. Вони стали серйозною конкуренцією музейним закдладам. Крім того змінився і якісний склад відвідувачів, а виходить, і їх попит, зацікавлення, побажання, сприйняття музею. Головна ж проблема початку 1990 років – це катастрофічне зменшення відвідувачів музею в результаті руйнації туристичної системи. В цій ситуації ми вимушені були шукати різноманітні форми роботи саме з місцевим населенням. І якщо в попередні періоди переважали оглядові екскурсії, то для того, щоб мешканець міста приходив в музей неодноразово, необхідно було продумати програму, яка б сприяла бажанню прийти в музей ще й ще раз. Акцент робиться на поглибленні знань про історіїо, культуру, етнографію, археологію і ін.
В першу чергу музей звернув увагу на школу. На наш погляд, музейного відвідувача потрібно виховувати. З цією метою було розроблено програму «Музей і діти», до складу якої входять заняття, які знайомлять з культурою та побутом рідного краю, і заняття, присвячені загально світовим цінностям. Ця програма розрахована на школярів з 1 по 11 клас. Ставка робиться на системність (за нашою пропозицією – це 4 зустрічі на рік, але школа, за бажанням, може формувати свій графік), на ускладнення інформації від простого до більш складного. Для того, щоб корегувати програму, удосконалювати, чи отримали ми той результат, на який розраховували, були проведені лекції психолого-соціологічні дослідження ефективності музейних програм для школярів (музейний збірник «Музей і майбутнє», 1998 р.). Висновки дослідження показали, що ми на вірному шляху. Але не варто було зупинятись.
Окрім системи занять, музей вдається і до інших засобів. Розроблені та проведення театралізованих екскурсій з використанням ляльки, яка у казковій, ігровій формі допомагає дітям відчути атмосферу минулих часів. Хочеться зауважити, що не має ніякого порівняння у сприйнятті експозиції та історичного матеріалу.
Існує в в музеї і така спроба музейного виховання, як дитяча студія з ліпки «Жива глина». Методика ії роботи фактично поєднує у собі три елементи: експонат, слово і глину. Перша частина заняття проходить у залах музею, де їм розповідають про історичне минуле, розповідаються легенди, міфи, казки, головним чином, з опорою на експонати залів музею. Іноді демонструються фондові експонати. У другій частині заняття діти відтворюють предмети матеріальної культури давніх часів. Якщо залишитися на звичному для співробітників музею рівні – експонат-слово: то ми зупиняємось на рівні інтелектуального сприйняття (у межах якого, як вважається, саме і полягає наш професіональний обов’язок). Завдання ж студії є підключення творчих здібностей дитини, затребування фантазії та уяви, здатності відтворити елементи культури. Тобто дитина сама стає творцем «історичних пам’яток». Таким чином, кінцева мета студії -це інтегрування елементів культури у структуру особистості дитини.
Пошуку нових форм сприяли також соціологічні дослідження «Музей і молодь», «Музей і відвідувач» (музейний збірник «Музей на межі тисячоліть», 1999 р.). В результаті цієї роботи співробітники розробляють різноманітні музейні заходи.
Довгий час в музеї працював «Сімейний музейний абонемент», куди ми запросили батьків з дітьми. Програма абонементу розписана на весь рік. Це, як правило, 4-5 зустрічей. Поки з дітьми проводиться заняття, батьки теж не сумують, сидячи в очикуванні своїх малюків в холі музею. їм пропонують в супроводі наукового співробітника оглянути одну з музейних виставок, або прослухати тематичну екскурсію, яка обов’язково узгоджується за тематикою з дитячим заняттям.
У 1989 році вперше проводиться музейне свято просто неба «Чисті джерела», головна мета якого познайомити мешканців і гостей міста з народними ремеслами. І не тільки з виробами майстрів, а з самим процесом роботи. Учасниками нашого свята стали гончари, вишивальниці, різб’ярі, плетенкарі, майстри петриківського розпису, гобеленниці, писанкарі, ткалі та ін. Це свято музей проводить донині.
Увага приділяється і роботі з дорослою аудиторією. Традиційна, здавалося б, форма науково – просвітницької роботи «музейний вечір» набуває нового змісту. Розроблена низка музейних музичних вечорів, мета яких познайомити відвідувачів з музейними колекціями. Відомо, що більша частина експонатів знаходиться в фондах, і, на жаль, дуже рідко з’являється на виставках. А тут тільки на один вечір з фондів музею дістають експонати! Нехай, навіть, і невеличку колекцію. До того ж цікаво простежити історію предмету, його розвиток, зміни від епохи до епохи, вплив моди й часу. Крім того, в ході вечора використовується поезія, музика минулих епох, що дає можливість створити не тільки історичний образ предмета, але й поринути в естетичну сферу часу, побачити багатогранність та глибину предмету (музейний збірник «Скарбниця ріднокраю», 1993 р.). З часом «музейний вечір» трансформується у «музейну вітальню». На вітальні ми запрошуємо наших друзів, які протягом багатьох років у складних економічних умовах допомагають втілювати в життя наші ідеї. Організовуючи вітальні, ми готуємо невеличке частування, що надає заходу особливе тепло, душевність, сприяє невимушеності атмосфери.
Ми помітили, що в 90-х роках зріс інтерес відвідувачів до музейних виставок, і запропонували нашим гостям «презентації музейних виставок», які стали своєрідним синтезом музейних вечорів і вітален. Під час презентацій також використовуємо «живу» музику, поезію, театралізацію, конкурси, жартівливі розіграші і т.ін. До речі, і музейні вечори, і вітальні, і презентації є своєрідним засобом залучення спонсорів до музею.
У 2005 році вперше в Україні в нашому музеї було проведено «Нічну екскурсію», яки викликали неабиякий інтерес не тільки серед мешканців міста, а й України. До нас телефонували, приїздили колеги з інших музеїв, відвідувачі з сусідніх областей, і досі лунають телефонні дзвінки з проханням записати і на наступну екскурсію. Таку форму роботи запропонувала Французька Ліга музеїв, яка проводила акцію «Світло вночі. Ніч музеїв» 14 травня 2005 року. Ми підтримали пропозицію. Спеціально для цієї події було розроблено і особливий настрій. Екскурсії проводилися о 21.30 і 23.30. В експозиції змінювалося освітлення і підбиралися в кожному залі 2-3 експонати, які були об’єднані єдиною темою, використовувалися театралізація, спецефекти, музичне супроводження. Показники кількості відвідувачів в цей період такі (тисяч чоловік):
1989 р.- 532,7;
1990 р.-599,0;
1991 р.-477,9;
1992 р.-265,5;
1993 р.-410,1;
1994 р.-434,8;
1995 р.-365,3;
1996 р.-302,0;
1997 р.-205,4;
1998 р.-268,3;
1999 р. – 309,7;
2000 р. – 290,7;
2001 р.-338,4;
2002 р. – 308,7;
2003 р. – 322,9;
2004 р. – 305,2 [25; 26; 27; 28; 29; 30; 31; 32; 33]
Підсумовуючи проведене дослідження, можна зазначити, що музей як цілий інститут є відображенням того конкретного часу, в якому він існує, і хотілося, щоб квінтесенцією його діяльності були слова М.Ф. Федорова “музей есть научное учреждение положительное, созидающее, храм повиновения, а не осуждения […]. Музей изучает каждое явление, а в связи со всем настоящим и прошлым и при том с родственным чувстном, а потому он не обличает, а искупляет и восстановляет. Он летописец и историк, и, как таковой, он выше страстей и увлечений минуты: «злобе дня» он противоставляет жалость и кротость истории, стремлению понять, чтобы всех простить». Але реалії життя інші. Протягом тривалого часу, особливо в радянський період, характерними були заполітизованість роботи, повторення однієї й тієї ж форми діяльності в іншій з різницею лише в назвах, спроби використати музей як «культурно-просвітницький комбінат». Музейний предмет і музей ставав додатком ідеологічної роботи. І все ж таки ми бачимо, як змінювалися і накопичувалися форми науково-просвітницької діяльності, особливо це характерно для 1960-88 рр. А зміни в суспільстві на початку 90-х років дали можливість музею повернутися до першооснови – музейного предмету. Зростає, за деякими виключеннями (революція, війни, політичні зміни), кількість відвідувачів.
Важливою складовою зворотнього зв’язку музею з відвідувачем є книга відгуків. Гортаючи її, ми ще раз можемо простежити деякі означені нами тенденції. По-перше, складається враження, що доступність цієї книги в різні часи для широкого кола відвідувачів була різна. В 1919, 1920-х роках переважають записи відомих людей, іїггелігенції. Можливо це пов’язано з рівнем освіти переважної більшості населення країни. У 1945-90-х роках книги відгуків заповнювались досить активно, але багато записи схожі між собою як близнюки, написані нещиро, формально[41; 42; 43; 44; 45; 48; 49;51; 52; 53; 54; 55], наприклад:
«Прибыв с коллективом в/пл немецкой национальности, венгерской и румынской в исторический музей г. Днепропетровска в котором в/пл были широко ознакомлены с развитием человечества. Особое внимание было уделено и привлекло в/ пл отдел Отечественной войны. Эта екскурсия оставила большое впечатление у в/пл. Коллектив в/пл выносит большую благодарность коллективу работников музея за внимание и тщательное разъяснение истории развития человечества, борьбы советского народа против иноземных захватчиков и великой стройки индустриальной мощи на благо своего народа. Приехав на родину мы расскажем своему народу о величественных подвигах советского народа. 16.05.48 г.» (наводиться зі збереженням орфографії і сталю оригіналу).
І тому дуже приємно зустріта записи, що підкреслюють те захоплення у сприйнятті музею, яке є необхідною складовою людського життя, розуму й духовної потреби (якими б вони не були наївними і несли на собі яскравий відбиток часу)(друкується із збереженням орфографії і стилю оригіналу):
«Яуже привык к музеям, примелькались экспонаты… Но «роба» или «спецівки» горняков Селиванова и Буряка изъеденаяржавчиною руд – хорошо! Ла проститься мне нескромность, но вдруг ощущаешь: «историю творишь ты». Ценность этих экспонатов будет расти с годами. Студент. Москва. 23.12.63»
«Смотрели, видели, довольны, хорошо. Учащиеся. Декабрь 1964 г.»
«Музей великолепен. Хвалить неудержно многие другие музеи после Вашего — грех. Спасибо. Гости из Москвы. 19.09.65 г.»
Цікаво, що книга відгуки? дає можливість побачити, хто з відомих людей відвідував наш музей, відчута їх враження [50]. Це політичні діячі: генерали А.І. Денікін та А.Т. Шкуро (1919 р.), Голова ВУЦИК Г.І. Петровський (1927 р.), Народний Комісар Освіта А.В. Луначарський, генерал-лейтенант І.С. Конєв (1953 p.), діячі культури та мистецтв: актор цирку Анатолій Дуров (1919р.), завідувач відділом України, Білорусії та зарубіжних слов’ян Руського музею в Ленінграді Б. Крижановський (1924 p.), художник М. Струнніков (1925 р.), Павло Тичина, Остап Вишня (1926?), О.М. Толстой (1928 p.), М.М. Тарновський (1958 p.), І. Коцюбинська – директор Чернігівського літературно-меморіального ім М.М. Коцюбинського (1963 p.), народний артист УРСР Андрій Сова (1970 p.), В. Лановий, Г. Тараторкін, А. Талашко, О. Малінін, космонавти: Г.В. Джанібеков, А. Арцибарський.
Ще в ті часи, коли музей очолював Д. І. Яворницький, відвідувачі захопились його завзятістю, наполегливістю, працездатністю, талантом, про що свідчать записи у книзі відгуків (друкується із збереженням орфографії і стилю оригіналу):
“Огромное спасибо дорогому профессору за доставленныя чудныя минуты. Глубоко счастлив, то пришлось прикоснуться к родной Запоріжской старине. Генерал Антон Григорьевич Шкуро. 18.06.19 г.”.
Вы И очень радостно увидеть Екатеринославский Музей действительно большим областным музеем. Ему предстоит великая будущность в просвещении края и науке о нем. Очень благодарю глубокоуважаемого Д.И. Эварницкого за все указания по осмотру музея. Его энергии и настойчивости в создании его. Заведующий отделом Украины, Белорусии Южных славян Русского музея в Ленинграде Б. Крыжановский. 29.08.24 г.»
“року 12 червня був і з насолодою отдивлявся своєрідну Українську старовину зібрану задля майбутнього покоління професором Еварницьким, якому повинні всі скласти подяку. Артист М. Садовський».
“музей так и его составителя и охранителя надо всемерно поддержать. Для молодого в музее чрезвычайно много знаний лучшаго исторического значения. Г. Петровский 11.03.27 г.»
“президент Української Академії Паук Кость Григорович Воблий з дружиною Раїсою відвідав музей 6-ого червня 1929 року. Враження надзвичайно велике; видно, що багато праці вкладено в збірку археологічних та історичних речей».
Гайда Л.О., завідуюча науково-просвітницьким відділом
Капустіна Н.І., директор музею
Джерело: Музей і відвідувач: методичні розробки, сценарії, концепції. — Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2005. — 148 с.
