Відновлення державної незалежності України викликало зростання національної самосвідомості і бажання народу краще і глибше пізнати свою історію. Це поставило перед музейною громадськістю завдання більш повно і об’єктивно висвітлити минуле і сучасне свого краю. Комплектування музейного фондового матеріалу входить складовою частиною в рішення даного завдання, є однією з ключевих проблем музейної діяльності, яка потребує серйозного і вдумливого ставлення. Перш за все, збирання предметів музейного значення повинно бути цілеспрямованим та обгрунтованим. Для цього треба мати план або перспективну програму комплектування, котра в своїх напрямках визначить основні параметри колекційного збору археологічних, етнографічних, документальних та інших історичних джерел з урахуванням аналізу існуючого фондового матеріалу і сучасної історичної дійсності.
Забезпечення об’єктивного висвітлення події через речовий, фото і документальний матеріал і повинен стати стрижневим мої ментом у комплектуванні фондів. При цьому обов’язково керуватися загальновизначеними критеріями історичної цінності пред метів музейного значення: історизм, всебічність, вірогідність, атрактивність тощо.
Аналізуючи склад і зміст фондового матеріалу, повноту колекцій і відображення ними історичних фактів, слід в першу чергу звернути увагу на історичні події, які фактично не знайшли висвітлення в матеріалах музею. До них належать, наприклад, такі, як:
- глибинне відображення життя і суспільного укладу запорозького козацтва;
- об’єктивне відображення подій 1917—1920 рр, голодомору, репресій і реабілітації (1920—1950 рр.);
- життя діаспори та її зв’язки з краєм;
- дисидентство в Україні;
- побут і культура національних меншин та інше.
Крім того, вимагають пильної уваги, вивчення і об’єктивного відображення сучасні реалії: народження державності, поява ринкових відносин, страйки шахтарів, лідери рухів і їх програми, сучасне господарське середовище, реформи грошей, падіння і відродження виробництва, життя і побут різноманітних прошарків суспільства в нових умовах і т.ін.
Залишається вельми актуальним збирання експонатів для комплектування етнографічних колекцій на повноту, які з різних причин (унікальності, заборона на висвітлення подій тощо) відсутні.
Характерною рисою сучасності є нові етнічні процеси в краї, котрі характеризуються зростанням національної самосвідомості населення, підвищенням інтересу до витоків традиційної культури, етнічної історії тощо.
Розпочатий процес національного відродження України може бути прискорений, зокрема, через засвоєння матеріальних і духовних багатств народу, накопичених поколіннями. І навпаки, кожна пезаповнена програма у системі міжпоколінної передачі етнокультурної інформації буде і далі призводити до збіднення духовності етносу, а відтак — і до кризи суспільства. Саме в цьому криється практичний інтерес до вивчення етнографії краю, народних вірувань та уявлень. Етногенез в Україні відбувався дуже складно: з одного боку в тісних етнокультурних контактах із сусідніми народами (росіянами, білорусами, молдованами, болгарами, греками та ін.), з іншого — в умовах боротьби з численними державами, котрі зазіхали на українські землі і привносили свій етнокультурний та конфесійний фон.
Етнографічна колекція ДЇМу саме і не дає змоги показати ці складні процеси етногенезу в нашому краї, через те, що в ній відсутні значні комплекси етнографічних матеріалів, які могли б відтворити національну специфіку як українців, так і інших народів, що населяли і зараз населяють наш край. Сьогодні важко позбутися всіх лакун, які виявлені в етнографічній колекції музею, але ліквідувати деякі з них можливо шляхом організації етнографічних експедицій, обстеження старих районів міст області, створення копій, муляжів, реконструкцій.
Сьогодні з розвитком ринкових відносин в краї починає розвиватися домашнє виробництво, ремесла, промисли: ткацтво, вишивка, плетіння, гончарство, різьблення по дереву, обробка металу, шкіри, ювелірна справа, килимарство та ін. Придбання у місцевих майстрів предметів високого художнього рівня значно поповнить музейний фонд. Доцільно поповнювати фондові колекції як виробами народних майстрів, так і виробами розвинених художніх промислів (петриківський розпис, опішнянський посуд, іграшка, народна майстриня Л. Гопанок).
Значний інтерес викликають сучасні предмети оздоблення міських квартир, сільських будівель: меблі, посуд, м’який інвентар, предмети вжитку, начиння, предмети сімейної обрядовості, свят, розваг. Тут же належить додати, що в музейних фондах переважають етноматеріали по сільському населенню, а експонати — по робітничому середовищу, міському населенню та ін. соціальних групах і прошарках, що мають соціальну і національну специфіку, відсутні.
Предмети побутового сучасного мистецтва утилітарного прин значення — кераміка, скло, начиння для приготування, споживання і зберігання їжі і прикраси, органічно можуть увійти до складу колекції.
Відомо, що етнографічні матеріали можуть одночасно бути предметами побуту, виробами народного мистецтва, предметами культу, пов’язаними з тією чи іншою обрядовою дією, нести в собі елементи, що характеризують соціальний уклад (наприклад: весільне покривало на голову). Тому, враховуючи багатофункціональність цих предметів, музею доцільно (використання в різних аспектах на виставках) комплектувати якраз етнопредмети.
На особливу увагу заслуговують матеріали по народонаселенню нашого регіону, етнічним міграціям та еміграції (німці, євреї та ін.). Вивчення господарської діяльності (наприклад, німецьких поселень), традиційних занять, видів одягу і житла, святково-обрядової сфери життя місцевих етногруп, їх зв’язків з діаспорами на Заході, в Америці і Ізраїлі, безумовно, виявить матеріали музейного значення.
Ми є свідками того, як через нерівномірний соціально-економічний та культурний розвиток відбувається відтік з нашої місцевості деякої частини етнічних груп. Разом з тим має місце етнічне возз’єднання.
Консолідація німецького, єврейського, російськомовного та ін. населення по господарчо-культурних, і ін. ознаках (будівництво церков, храмів, відкриття національних шкіл та ін.) вимагає уважного вивчення і збирання експонатів.
Поряд з пошуками сучасної етнографії необхідно продовжи ти доукомплектування старих фондових колекцій.
Збір і комплектування нумізматичних колекцій має не лише важливе значення для вивчення і розкриття історії краю.
Комплектуючи нумізматичну колекцію, необхідно чітко окреслити напрямки роботи по збиранню. Немає сенсу, наприклад, комплектувати європейські та ін. іноземні монети, які не мали ніякого відношення до України. Досить обмежитись монетами античними, європейським середньовічним сріблом, тим що було її обігу.
В фондах музею є грошові сурогати різних білогвардійських влад, що діяли з іноземними інтервентами, а також українським національним урядом. Але представлені вони не багаточисельно. Для поповнення колекцій потрібно збирати грошові знаки, випущені в Україні і Революційною армією повстанців України 1919 р. (Гуляй-Поле Катеринославська губернія, Махно) та Армією петлюрівського отамана Хмари (Чигиринський повіт Київської губернії).
Подією державного значення була грошова реформа, яку провела незалежна Україна в 1990-х рр. Всі номінали українських грошових знаків, ювілейні монети мають бути в музейних колекціях.
Окрему групу експонатів складають культові предмети. Об’єктивно підходячи до церкви, потрібно визнати, що протягом усієї історії вона виконувала роль історичного зв’язківця, передаючи через звичаї, традиції, моральні повчання життєвий досвід людей, досягнутий рівень духовної культури, ставши, тим самим, синтезом культурних традицій. Церква постійно була інтегратором духовних цінностей.
При церквах зосереджувалися важливі для української культури братства, які засновували друкарні, учбові заклади, шпиталі, будинки для людей похилого віку. На стінах церков записано найважливіші події з життя міста, села, певного регіону, безсумнівним є те, що комплектування фондів предметами культу, особистими документами і речами церковних діячів поповнять музейні скарбниці важливими історичними матеріалами.
Відносно загальних напрямків в питаннях подальшого збирання фотоматеріалів, як на наш погляд, вони мають бути такими:
- необхідно фотодокументувати соціально-політичне, економічне і культурне життя краю в різних його аспектах і проявах;
- слід звернути особливу увагу на збирання фотоматеріалів гуманітарного напрямку;
- фотодокументи повинні висвітлювати повсякденне життя народу, з його світлими і тіньовими сторонами, соціальною і національною своєрідністю (знімки «гарячих точок» на території області, фотографії з чисто етнографічними ознаками побуту, архітектурою міст і сіл, сучасною рекламою, аварійними ситуаціями, наслідками стихійного лиха тощо).
Археологічне зібрання музею містить в собі низку цінни колекцій різних часів і народів, які населяли наш край в давньому минулому. Але й це зібрання потребує постійного поповнення, що може бути досягнуто лише шляхом систематично археологічних розкопок і розвідок пам’яток археології, які розташовані в нашій області (а їх майже 7000).
Потребує значних зусиль комплектування архівних матеріалів з сучасної історії (1917—1990 рр.). Неповнота архівних джерел саме цього періоду визначається історією формування даного зібрання, яке було підпорядковане завданням експозиційного показу проблем сучасної історії та ідеологічним настановам того часу. Як наслідок, виявилися недостатньо укомплектованими найважливіші теми радянської історії: громадянська війна і іноземна інтервенція, відбудова народного господарства в часи НЕПу, перші п’ятирічки, окупаційний режим на території області! участь наших земляків у західноєвропейському русі опору, повоєнна відбудова країни в 1946—1950 рр.; політичне, економічн і культурне життя області в 1960—1980-х рр. Матеріали, які збе рігаються у фондах, однобічно висвітлюють зазначені події, подають їх з так званого «парадного» боку. Тому, комплектуючи матеріали 1990-х рр., треба намагатися збирати такі джерела і свідоцтва сучасності, які б давали об’єктивну картину, правдиво, і всебічно висвітлювали події сьогодення.
Викладений концептуальний підхід до комплектування музейних предметів відповідає створеній системі обліку, сприяє чіткій постановці завдання пошуку і відстеження потрібного експонату, дає можливість для наукової систематизації фондовог матеріалу і зручної системи інформування, виконання замовлен відвідувачів музею, дослідників історії України й краю.
Божко Л.К., головний хранитель ДІМу
Джерело: Музей і майбутнє: Доповіді та повідомлення наукової конференції до Міжнародного дня музеїв, травень 1997 р. — Дніпропетровськ, 1998. — 106 с.
