Дослідницька тема є продовженням попереднього нашого повідомлення, в якому були висвітлені питання: біографія Володимира Дмитровича Машукова, його творчий шлях та наукова діяльність. В.Д. Машуков увійшов в історію нашого краю, як історик, архівіст, археограф та краєзнавець, член Катеринославської Вченої Архівної Комісії. Будучи професіональним військовим, Вол. Дм. Машуков виявив високий інтерес до вітчизняної церковної історії, і це знайшло відображення її статтях, замітки філософських міркуваннях. Він вніс неоціненний вклад в справу вивчення, дослідження та популяризації церковної історії. Предметом нашого дослідження є вивчення та наукова систематизація особистого архіву В.Д. Машукова, який зберігся у фонда музею і налічує 9 одиниць:
Це:
- Матеріали до історії міста Катеринослава та Катеринославської губернії (1772 — 1912 pp.).
- Матеріали до історії церкви (1892—1907 pp.).
- Матеріали до історії церкви (1898 р.)
- Матеріали до історії церкви (1887—1901 pp.).
- Коротка історія 34 піхотної дивізії 133 піхотного сімферопольського полку, рукопис, 1913 р.
- Формулярний список військовослужбовців 133 полку, 1872 р.
- Польова поїздка офіцерів 7-ого армійського корпусу між м. Феодосією та містечком Судак, 1900 р
- .133-й піхотний Сімферопольський полк, 1906 р.
- Подорож до с. Баликіно (1897 р.); Чернігівська подорож (1896 р.), Одеська подорож (1897 р.).
В цілому матеріали з історії церкви можна розподілити на дві групи. До першої належать свідчення, що стосуються церкви України та Росії, а до другої — свідчення, які стосуються нашого краю. Архів охоплює період 1772 —1913 рр.
У даному науковому дослідженні ми розглянемо архівні відомості з історії церков нашого краю (зокрема, Катеринославський Преображенський собор), найбільш значні церковні пам’ятки та деякі філософські міркування В.Д. Машукова відносно духовного стану в суспільстві. Що стосується першого розділу, то В.Д. Машуков висвітлив такі теми:
- 25 січня 1895 р. — 25-річчя існування православного місіонерського товариства;
- 8 вересня 1835 р. — 600-річчя явлення ікони Божої Матері Знамення Корінно-Курська;
- 18 вересня 1905 р. — 500-річчя явлення Молчанської ікони Божої Матері в Молчанівській Софронівській пустелі;
- в 1895 р. — 100-річчя Подольської єпархії;
- в 1896 р. — 26 квітня — день приставления святого Стефана Перенського;
- виникнення Свято-Троїцької Олександро-Невської Лаври;
- план Рихловського Миколаївського монастиря — чернігівського губернського архітектора Антона Корташевського та його історія;
- Одеська подорож (Єлисаветград, Одеса);
- м. Київ (Златоверхо-Михайлівський монастир) від 8 липня 1896 р.;
- Сибір (Троїцько-Селенгинський монастир, Преображенський монастир);
- Кавказ, Углич (м. Тіфліс);
- Церкви м. Урупінська;
- Лузька подорож, 1906 р. і т. д.
Крій того ми зустрічаємо листи з переліком довідкової літератури з історії християнства, церков Російської імперії, історіографії та іконопису, батьків церкви: перелік путівників-каталогів по музеях та картинних галереях.
З історії церков на території нашого краю в означеному архіві знайшли відображення такі теми:
- Преображенський собор м. Катеринослава;
- Різниця Хрестовоздвиженської бригадної церкви;
- Казанська церква;
- Церква на честь Воздвиження Хреста Господня 34 піхотної дивізії 133 піхотинського Сімферопольського полку;
- Перелік різниць Катеринославської губернії Новомосковськом Троїцького собору, Успенської, церков Маріуполя та інш.
- Успенська церква в Безсоновім;
- Успенська церква в передмісті м. Новомосковська;
- Церква «Зішестя св. Духа на апостолів» (Новомосковський повіт);
- Воздвиженська церква с. Знаменка (Новомосковського повіту);
- Вознесенська церква.
В.Д. Машуков відзначав, що історія церков України дуже мало вивчена, спеціальних видань, присвячених їй, майже немає. В.Д. Машуков приділяв велику увагу науковому опису, вивченню пам’яток церковної старовини, які підлягали знищенню в силу різних обставин. Він зробив вагомий внесок у справу вивчення церковної української старовини (відвідував церкви, монастирі, робив записи на підставі церковних описів та інших документів, писав статті, робив фотознімки). Треба зазначити, що він не просто констатував факти, що, безумовно, має дуже велике значення, але робив це професійно, давав пояснення, висловлював своє ставлення до тієї чи іншої проблеми.
За обсягом та значенням серед свідчень, викладених В.Д. Машуковим, є стаття про кафедральний Преображенський собор в м. Катеринославі, в якій міститься історія закладення, будівництва собору, архітектурний опис внутрішнього устрою, а також перелік найбільш цінних церковних пам’яток. Серед них: храмовий образ Преображення Господня і образ Вознесіння Ісуса Христа, написана академіком Сазоновим; місцеві образи Спасителя і Божої Матері, запрестольний образ Благовіщення Пресвятої Богородиці, ікона великомучениці Катерини (академік Безгонов), запрестольний образ на лівому преділі — Воскресіння Христа — (академік Завров), ікона Миколи Чудотворця (академік Теребеньєв). І в цьому ж преділі — запрестольний образ. Зняття Христа, яка була написана в Санкт-Петербурзі в Академіі мистецтв Силіним. І, врешті-решт, ікона, яка була придбана за велику суму грошей Катеринославським губернським предводителем дворянства Б. Є. Пресвановим і принесена в дар собору в 1833 р. Вона являє собою копію відомого образу італійського художника й зараз знаходиться над вхідними ворітьми. За свідченнями, які знаходяться в енциклопедичному словнику Брокгауза (т. VIII, стор. 201) оригінал написаний самим «Іверчино», знаходиться у Римі, у ватиканській галереї.
Серед святинь кафедрального собору особливо шанується образ «Господа Вседержителя», більш відомий під назвою «Спасителя, котрий плаче». Ця ікона знаходиться у великому дерев’яному кіоті у правій арці, яка відділяє середню частину храма від західної. Зображення поясне, на полотні, стиль письма італійський. На іконі позолочена срібна риза з емалевими прикрасами (1998 р.).
Вивчаючи історію найбільш цінних церковних пам’яток, які знаходилися у Преображенському соборі, В.Д. Машуков провів велику наукову роботу. Отець Григорій, який служив у Преображенському соборі, розповідав В.Д. Машукову, що він пам’ятає настоятеля Троїцького собору протоієрея Герболінського, який, власне, і здійснив перенесення ікони Спасителя з дому дворянки Дєєвої до Троїцької церкви. Він вважав, що ікона була перенесена у 1853 р. при преосвященному Іннокентії. У Троїцькій церкві ікона була недовго, і її було перенесено у Кафедральний Преображенський собор. В.Д. Машуков детально описує культове майно собору, представляє своєрідну топографічну карту, на якій позначено: де який предмет знаходиться.
Вивчаючи історію ікони «Спасителя, котрий плаче», В.Д. Машуков посилається на розповідь Тетяни Іванівни Полтавенко — тещі капітана 133 піхотинського Сімферопольського полку Євстафьєва. Ікона була в їхньому домі, який знаходиться по Воскресенській вулиці, і після смерті чоловіка її було передано у собор. В.Д. Машуков у розмові з купцем Давидом Васильовичем Пчьолкіним, старостою Успенської церкви (з сестрою якого був одружений син Дєєвої), дійсно підтверджує свої пошуки відносно того, що ікона знаходилсая у Дєєвої. Потім за дорученням духовної консисторії протоієрей Троїцької церкви Герболінський проводив формальне розслідування і врешті-решт ікона з’явилася у соборі. Копії її розповсюджувалися по всіх міських церквах. Далі говориться, що з образа Спасителя було знято стару ризу, а нову замовлено за допомогою купця Єфанова.
В.Д. Машуков веде пошук ще однієї священної реліквії собору — це хрест з п’ятьма образами з фініфті, низ якого карбований. В.Д. Машуков дає професійний опис цього церковного предмета, а також висуває версії про його походження. Завдяки копіткій роботі, яку провів В. Д. Машуков, ми можемо простежити цікаву історію цього хреста, а також імена-людей, з якими велися розмови. З листа «Его Высокопреподобию кафедрального собора протоиерею Петру Катранову — священника Илариона Кошарновского» видно, що цей хрест складав святиню одного з київських монастирів і спочатку був піднесений Протопопову, який служив у Священному Синоді (названий обер-прокурором), бажаючому мати що-небудь з Київських святинь. Потім від Протопопова він перейшов Золотову, який жив на Ігрені і, помираючи, запитував місцевого священика, куди його передати. Той порадив віддати у кафедральний собор, що й було зроблено.
В архіві міститься копія листа священика Іларіона Катарновського настоятелю Преображенського кафедрального собору протоієрею Петру Катранову від 21 червня 1875 р., в якому йде мова про передачу цього хреста. Малюнок хреста додається. Крім свідчень з історії церков В. Д. Машуков приділяє багато уваги церковному життю в цілому, а саме:
- будівництво великих храмів;
- будівництво домових церков;
- про іконостаси;
- дотримання правил відвідування храмів віруючими;
- відвідування храмів дітьми;
- церковні піснеспіви;
- відчинення та закриття царських воріт;
- церковні читання;
- виховання дітей;
- відправа молебнів перед іконами;
- про просфори;
- кольори церковних свічок;
- причастя;
- засвітлювання паникадила, свічок, лампад;
- служіння панахид на цвинтарях;
- зображення на плащаницях та їх використання в церковній службі;
- написи на хрестах та цвинтарних пам’ятниках;
- виконання обов’язків священиками;
- покладання на аналоях святкових ікон та ікон святців;
- прикрашення церков прапорами;
- додаткове освячування храмів при вінчанні;
- прийом поздоровлень в церкві, поклоніння властям;
- введення військ у кафедральні собори на літургії;
- книги для богослужіння.
Щоб уявити собі характер філософських міркувань щодо духовного стану в суспільстві, нами виділено розділ «Про поліпшення церковного питання», якому В.Д. Машуков приділяв дуже велике значення. В.Д. Машуков звертає увагу на те, що читальники не завжди дотримуються правил церковного читання і в цій важливій справі зустрічаються помилки, зроблені самими читцями. В.Д. Машуков підкреслює, що під час церковного читання передаються «священные глаголы божественных писаний», тому необхідно дотримуватись правил читання (розділові знаки, наголос, правильна вимова). Церковний читець повинен пам’ятати, що він віщає не від себе і не своє, а від імені Бога, святих отців. І наводить приклад, коли читець зробив велику паузу, а віруючі думали, що служба закінчилась, і піднялись з колін. Завдання читця полягає в тому, як підкреслює В.Д. Машуков, «чтобы чистота его духовного состояния и благоговейного настроения способствовали раскрытию глубокого таинственного смысла священного писания, чтобы его не исказить, не нарушить, не умалить. Церковный чтец является выразителем общего молитвенного обращения к Богу».
В.Д. Машуков як людина активної життєвої позиції, інтереси якої всебічні, дуже вболіває за духовний стан суспільства і тому радить, щоб кожна людина на своєму місці була до кінця людиною високого професійного обов’язку перед Вітчизною, співвітчизниками та Богом.
Приділено дуже багато уваги необхідності вивчення історії церковної старовини. Автор закликає всіх зберегти те, що є, не допустити її знищення. В.Д. Машуков по крихтах збирав різноманітні свідчення, записував, фотографував, своєрідно аналізував духовний стан суспільства.
Наукова спадщина В.Д. Машукова має велике значення в історії нашого краю, зокрема, в галузі вивчення історії церкви, пам’ятників, їх охорони.
Як авторитетна особа він подає особистий приклад людини, яка палко любить свою батьківщину, її історію, не байдужа до зберігання її славетних сторінок.
Архів В.Д. Машукова потребує подальшого вивчення, і тому попередні свої праці в цій галузі ми розглядаємо як початок і
продовжуватимемо всебічний науковий аналіз багатогранної діяльності вченого.
Діяльність В.Д. Машукова на царині дослідження історії нашого краю заслуговує на популяризацію серед широкого громадського загалу.
Фаримець А.М., зав. сектором ДІМу
Джерело: Музей і майбутнє: Доповіді та повідомлення наукової конференції до Міжнародного дня музеїв, травень 1997 р. — Дніпропетровськ, 1998. — 106 с.
