Специфіка наукового і художнього мислення рубежу віків вимагала звернення до народної соціальної утопії. Осмислення граничної ситуації, що склалася як в суспільному житті, так і в народному бутті, типологічно передбачало вихід, з одного боку, на міфологічне мислення як первісної форми світосприйняття, з іншого боку, на утопію як високорозвиненений момент соціальної творчості. На шляху від міфу до утопії відбувається формування як історіософських, так і художніх концепцій дійсності. І саме народна соціальна утопія стає наріжним каменем наукових досліджень Д. Яворницького, художніх пошуків М. Коцюбинського.
Яворницький, багато в чому співвідносячись з Бопланом, звертається до певного періоду життя українського народу-козацтва. Існування козацької республіки, за його концепцією, є безпосереднім втіленням утопії в життя. Досягнення народного ідеалу справедливого суспільного устрою реалізується і при- родньо самовичерпуєтсья, не супроводжуючись антагонізмом дійсності ї мрії, а гармонійно поєднуючи їх. На рубежі XIX—XX вв., а саме цей час художнього досліджується М. Коцюбинським, така гармонія вже неможлива. Більше, того, духовний конфлікт реальності та ідеалу породжує апокаліптичні, есхатологічні мотиви та настрої, що стають характерними ознаками саме цього історичного періоду. Дійсністю українського села стає боротьба за виживання. Але якщо в історичному минулому козаччини втілення народної соціальної утопії можливе, то свідомість українського селянства рубежу віків роздвоюється: вкоріненість в традиційності народної утопії не дає нрийняти нові соціальні форми утопічного, і, в той же час, прийняття дійсності теж стає неможливим. Ні есхатологія християнства, ні соціалістична утопія як варіанти досягнення ідеалу не приносять соціальним пошукам народу дійсного наближення до реальності, хоча спільних точок дотику немало. Ідея насильства лежить в основі такого неприйняття, що й призводить до фактичного розчинення народної соціальної утопії в антиутопїчному.
Отже, можна говорити про типологічне звернення до народно-соціальної утопії як до ключового моменту прояснення історичного розвитку народу. Від первісної функції утопії-прогнозування Д. Яворницький в своїй науковій концепції приходить до особливої форми реалізованої утопії, а Коцюбинський, звернувшись до кризової ситуації, знаходить антиутопічне в діалектично ускладнених, історично змінюваних пошуках народного ідеалу справедливості.
Звернення до народно-соціальної утопії природньо передбачало вихід на міфологічне мислення. Вода як одна з основних міфологем утопічного постає і в історіософській концепції Д. Яворницького, і в художній картині світу М. Коцюбинського. Але для історика, що вбачав у козацькій республіці реалізований ідеал, головна функція вода — життєтворча. Ріка, яка оточує Хортицю, перш за все оберіг і іспит — входження в світ обраних. У Коцюбинського міфологема води відповідно до антиутопічних тенденцій наближена до хаосу, а образ ріки — це міраж переходу до ідеального життя, що насправді стає переходом до смерті.
Міхалінчик Л.Г., аспірантка кафедри російської літератури ДДУ
Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І.Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.
