Незалежна Україна є державою з багатоетнічним складом населення, на її території, за даними останнього перепису населення, мешкають представники 128 національностей і етносів. Щодо Півдня України, до вирішальне значення для формування його складу населення мали історичні події другої половини XIX ст., коли приєднання південно-українських земель стало одним з основних напрямків зовнішньої політики Російської імперії (до складу якої входили землі сучасної України).
Російська колонізаційна політика зумовлювалась необхідністю безпеки південних кордонів, прагненням зміцнити своє міжнародне становище. З середини XVIII ст. Росія починає вести боротьбу з Османською імперією за південні землі України. Згідно з положеннями Кючук-Кайнарджійського мирного договору (1774 р.) Росія здобула право втручатися у внутрішні справи Туреччини і кримського ханства з метою захисту і допомоги християнському населенню Криму, яке опинилося під жорстоким соціальним, національним і релігійним гнітом Османської Імперії.
Рішучим виразником і подвижником ідеї переселення греків з Криму на Південь України виступив митрополит Готфії і Кафи Ігнатій (Газадінов). За походженням грек з острова Кеос Кикладського архипелагу, Ігнатій служив на посаді великого протосинкела при Константинопольській партіархії. У травні 1771 р. його було обрано на митрополичу кафедру Готфії і Кафії влітку того ж року Ігнатій, якому було понад 60 років, прибув у Бахчисарай для виконання своїх обов’язків. Вже 29 вересня 1771 р. митрополит надіслав імператриці Катерині II листа з проханням приєднати греків Криму до числа підданих Російської держави. Вдруге митрополит Ігнатій звернувся до імператриці в листі від 8 грудня 1772 р., в якому просив «не оставлять по-прежнему под властью агарян-татар» його народ. Таким чином, грецький митрополит у 1771 — 1772 рр. поклав початок справи переселення греків.
З боку російського уряду вперше питання про еміграцію греків з Криму було поставлено у 1778 р. гр. А.П. Рум’янцевим-Задунайським, який мав на меті не тільки підтримку і допомогу грекам, але й передбачав економічний збиток і політичне ослаблення Кримського ханства від цієї акції. Такий проект співпадав з намірами Катерини II щодо колонізації степової України.
Переселення почалося 26 липня 1778 р. Митрополит Ігнатій брав у дьому безпосередню участь як активний організатор, сам виїхав з Криму з останньою партією переселенців і прибув до Катеринослава 24 листопада 1778 р. Становище греків на нових землях зимою 1778—1779 р. було важким і не відповідало сподіванням емігрантів, які були тимчасово розміщені по чужих селянських хатах, в землянках, не мали змоги вести власне господарство, страждали від хвороб.
Митрополит Ігнатій клопотався за свій народ перед російським урядом, влітку 1779 р. здійснив важку подорож до Петербурга. 21 травня 1779 р. була видана «Высочайшая грамота об устройстве христиан, выведенных из Крыма», в ній було надано всі права російських підданих і чимало значних пільг стосовно оподаткування, користування землею, господарства, військової служби і прав самоврядування. Митрополит Ігнатій з депутатами від грецького громадянства звернувся до князя Потьомкіна з «Обязательным свидетельством», в якому заявив бажання на приазовоькі землі «для заведения города и поселения хлебопашцев». У квітні 1780 р. почалося розселення греків на відведених їм землях.
Митрополит Ігнатій, як керівник грецької гром,ади, брав активну участь у рішенні багатьох питань будівництва Маріуполя і сіл навколо нього, піклувався про виділення грецькому селянству придатних для рільництва земель. Місто Маріуполь Катеринославської губернії будувалося на березі Азовського моря, в гирлі р. Кальміус, на місті колишньої запорізької фортеці — Кальміуської паланки, що виникла у XVI ст. і перестала існувати зі скасуванням Запорізького Війська у. 1775 р. Водночас з Маріуполем у 1780—81 рр. грецька громада збудувала 19 сіл. У звіті, який митрополит Ігнатій надіслав С в. Синоду, є відомості, що на кінець 1781 р. на Маріупольщині було 2883 грецьких дворів, побудовано 23 церкви.
Сам митрополит жив разом з найбіднішими переселенцями в землянці, а коли у 1780 р. вона згоріла з усім майном і архівом, Ігнатій відмовився оселитися в митрополичому кам’яному будинку в центрі міста. Останні роки життя організатор грецької еміграції провів в самотній келії в шести верстах від Маріуполя.
Головна справа життя митрополита Ігнатія відіграла помітну економічну і політичну роль в ході історичних подій, які завершилися у 1783 р. приєднанням Криму до Росії. Незважаючи на труднощі, грецька колонія Приазов’я поступово зміцнювалась і брала активну участь у розвитку духовної і матеріальної культури південного регіону України.
Козіна Н.І., інститут історії України НАНУ
Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І.Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.
