Село назвали «Комунарівкою» на честь комуни «Маяк», яка у 1926 р. переїхала в Покровський район Запорізького округу і поселилася недалеко від залізничної станції Гайчур.
Довгий та тернистий був шлях комуни. Створена вона у 1920 р. в селі Леванівка Кустанайського повіту Тургайського краю українськими селянами-переселенцями її організаторами були Мусій Герасимович Сташко і його брати Іван та Манойло, Корній Григорович Коломоєць, Яків Іванович Романенко, брати Рудовські — Мусій та Федір та інш. Очолив Раду комуни енергійний, дбайливий господар Семен Несторович Шульга. Це була людина великого досвіду, великої душі. Завжди спокійний, урівноважений, розсудливий, він користувався великим авторитетом і повагою комунарів.
У 1922 р. з дозволу Наркомзему України комуна переселилася в Миргородський район Лубенського округу на Полтавщині.
На протязі декількох років комунари зміцнили своє господарство. Вони стали дотримуватися агротехніки в обробітку ланів, ввели правильну шестипільну сівозміну, стали застосовувати чистосортне насіння, в результаті чого добилися більш стійких, більш високих урожаїв в порівнянні з одноосібними селянськими господарствами і, звичайно, стали одержувати більш високі доходи з десятини посіву. Комунари завели племінну худобу.
У 1924 р. на Нероновецькій сільськогосподарській виставці комуна була удостоєна Диплому і премії в 300 карбованців. У травні 1925 р. IX Всеукраїнський з’їзд Рад за зразкове ведення господарства нагородив комуну «Маяк» Червоним прапором. Ця подія викликала у комунарів почуття великої радості і натхнення. «Комунари берегли цей прапор як святиню — згадувала комунарка Фросина Йосипівна Глушко — його виносили на урочисті свята, під цим прапором проходила реєстрація шлюбу і новонароджених». (Прапор зберігається в Дніпропетровському історичному музеї).
Комуна росла і розвивалась. До її рядів вливалося місцеве населення, молодь. Але всіх бажаючих прийняти комуна не могла: відчувалася нестача землі і приміщень. Тому а дозволу Наркомзему України комуна переселилася в Покровський район, де було багато земельних фондів, як держрезерв, звідки можна було розширити земельне користування. І на новому місці за короткий час комуна «Маяк» досягла значних успіхів у розвитку господарства.
На Всесоюзному огляді сільськогосподарських колективів 1927—1928 рр. комуні було вручено Диплом II ступеня.
З розвитком і зміцненням економіки велику увагу комунари звертали на покращення побутових умов: організували шевську і швейну майстерню, пральню, харчувались у громадській їдальні.
Весною 1929 р. комуна «Маяк» об’єдналась з комуною ім. Фрунзе. У результаті об’єднання збільшились розміри господарства. Населення об’єднаної комуни складало біля 500 чоловік. Комуна мала 2100 га землі, 8 тракторів, 180 коней, 352 гол. великої рогатої худоби, у т.ч. 152 корови, 350 свйцей, біля тисячі птиці.
Цього ж року голову комуни С.Н. Шульгу направили в складі сільськогосподарської делегації, в зарубіжне відрядження до Німеччини, Данії, Голландії вивчати досвід ведення господарства крупних фермерів. Після його повернення в комуні розгорнули велике будівництво: побудували вівчарню, силосну башту, зразковий корівник з автоматичною подачею води і доїльними апаратами, з подвісною дорогою для подачі кормів і вагонетками для вивезення гною. Комуна мала свій цегельний завод. У 1931—32 рр. комунари почали будівництво п’яти типових сви-нарників, телятника, трьох житлових будинків на 36 сімей і двоповерхового «Будинку колективіста» на 400 місць.
За 10 років існування комуни 1920—1930 рр. її баланс збільшився у 18 разів.
У 1930 р. комунари зібрали 24,5 тис. ц зерна. Валовий прибуток склав 270 тис. крб.
Комунари допомагали селянам із навколишніх сіл агрономічними порадами, чистосортним насінням, сільськогосподарським інвентарем, племінною худобою. Майже кожний день в комуну приїздили селяни, щоб познайомитися з її життям, з організацією праці і способом ведення господарству. Зміцнюючи І розвиваючи своє господарство, покращуючи житлові і побутові умови, комуна «Маяк» стала для селян прикладом колективного господарювання.
Виступаючи на І з’їзді землеробських комун і артілей у грудні 1919 р., В. І. Ленін наголошував, що «…впливати на мільйонні дрібні сільські господарства можна лише вдалим практичним прикладом… щоб селянин… у кожній комуні, у кожній артілі
побачив… і знайшов би в ній нові способи землеробства не в книжках і промовах (це дуже дешево), а в практичному житті, ле вони показували б свої переваги перед старими» (ПЗТ. Т. 39, стор. 373, 376—377).
Пізніше Ленін змушений був визнати, що «треба спиратися на одноосібного селянина», бо селянство, незважаючи на підтримку держави, неохоче йшло в колективи.
Проте І. Сталін, задумуючи у 1929 р. «суцільну колективізацію» в умовах надзвичайних заходів по ліквідації «кризи хлібозаготівель» взяв на озброєння попередню ленінську «ідею», бо колгоспи були зручною формою, з допомогою якої можна було легко викачувати ресурси в державний бюджет. Так, у 1929 р. комуна «Маяк» зібрала високий урожай зернових, засипала насіннєві, продовольчі і фуражні фонди, виконала план хлібозаготівель і крім цього здала державі майже 20 000 пудів понадпланового зерна («Красное Запорожье», 1929, 24 серпня). У 1932 р. комуна першою в районі виконала план хлібозаготівель, передавши державі 5876 ц зерна, у т.ч. 2386 ц пшениці («За міцний колгосп», 1932, 10 жовтня).
Але «спритним хлібозаготівельникам» цього було не досить. «Комуну зобов’язали здати в рахунок хлібозаготівель продовольчий та посівний фонди,— згадував тодішній секретар партосередку І.З. Коцар. Треба було рятувати посівний фонд: чистосортне насіння, вирощене в комуні. І комунари відправили делегацію до обласного центру, відстоювати нереальність плану хлібозаготівель».
Тоді Раді комуни були пред’явлені необгрунтовані звинувачення в шкідництві, у свавіллі в питаннях планування в господарстві. В комуну прибула комісія для «глибокої перевірки дійсного стану комуни, вилучення куркульського елементу, очищення з керівних посад класово-ворожого елементу» (Партархів Дніпропетровського обкому КП України, ф. 19, оп. 1, спр. 898, л. 1). Членів правління, у т.ч. його голову С.Н. Шульгу, було виключено із партії і засуджено І. Пономаренкй, М. Сташка, К. Дитюка, Ф. Тонконога, І. Холода — до 10. років кожного зіслано .в далекі табори з поразкою в правах по 5 років. Шульгу С. П., Коцаря І. на 5 років у загальні місцевості з поразкою в правах по 3 роки. М. Сташка — на 5 років в далекі табори, І. Сташка на 5 років в загальних місцевостях з поразкою прав на 3 роки, К. Дитюка і Ю. Никифоренка — по З роки в загальних місцевостях, І. Бондарева і В. Родзієвського по одному року примусової праці.» (Партархів Дніпропетровського обкому КП України, ф. 19, оп. 1, спр. 769, лл. 41, 44; «За міцний колгосп» — орган Покровського РПК, РВК та профради, 1933, 21 лютого).
Незабаром ці комунари були оправдані, та в комуну вони більше не повернулися, виїхали з сім’ями в інші господарства. На протязі наступних двох років змінилось чотири голови правління комуни, що негативно вплинуло на її розвиток.
У зв’язку з організацією МТС 12 тракторів, які раніше належали комуні, у кінці 1932 р. були передані Мечетнянській МТС. Порушення сформованих виробничих зв’язків і послаблення матеріально-технічної бази призвели до погіршення якості виконання сільськогосподарських робіт, до зниження загальної продуктивності господарства.
Після II Всесоюзного з’їзду колгоспників-ударників і прийняття «зразкового статуту — сільськогосподарської артілі» у 1935 р. комуна «Маяк» розпалася на три сільгоспартілі ім. Леніна, «Червоний Маяк», «Комуніст», які жалюгідно животіли до 1958 р.
Монастирна Г.С., заступник директора по науковій роботі ДІМу
Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І. Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.
