Початок першої світової війни, занепад промисловості ї зменшення постачання селу порушили традиційні ринкові відносини між містом і селом. Держава звернулася до впровадження державної монополії на хліб та продукти харчування.
27 вересня 1914 р. виникають реквізиції робочої сили, продовольства, фуражу. Зростає сітка державних органів з функціями забезпечення армії і населення продуктами харчування. Однією з таких стала Особлива нарада з продовольства (17 травня 1915 р.). 25 жовтня утворені відповідні губернські, обласні і міські, а 6 квітня 1916 р.— районні наради. До лютневої революції 1917 р. протягом усієї імперіалістичної війни заготівля продовольства для армії і населення була зосереджена в руках особливої організації Міністерства землеробства — «Хлібармії»- та її агентів на місцях. Інтендантство відало закупівлями продовольства тільки в районах лінії фронту. Розподілом продуктів серед населення займалися губернські уповноважені по продовольству. Це були, як правило, губернатори чи градоначальники.
У 1916 р. загроза голоду в країні ще більше посилилася.
З листопада до лютневої революції було закуплено лише 53% призначеної для обов’язкової заготівлі кількості хліба. Фактично його надійшло тільки 33%. У деяких містах України було введено карткову систему. Згодом Міністерство внутрішніх справ зобов’язало губернаторів видавати обов’язкові постанови про регулювання цін на предмети першої необхідності. На місцях за ініціативою губернської адміністрації та органів само-врядування було встановлено правила про граничні ціни на товари.
У 1916 р. в селах Катеринославської губернії вже заборонялося приховувати хліб і селян зобов’язували продавати пшеницю, жито, ячмінь за «твердими» цінами. На неплатників складалися списки, і у тих, хто потрапляв до них, хліб реквізовувався зі скидкою у ціні.
Катеринославська повітова земська управа оголосила на початку 1917 р. про продовження з 1 березня реквізицій рогатої худоби, свиней і овець для армії за твердими цінами. До того ж в управі був створений відділ по закупівлі худоби для армії,
який для забезпечення її потреб запроваджував списки наявності великої рогатої худоби, овець та свиней в кожному селянському господарстві.
Таким чином, головним підсумком цього періоду стало фактичне оформлення натуральних, а не ринкових відносин держави з селянством. Село до лютого 1917 р. опинялося під все зростаючим контролем держави, а його господарське життя дедалі піддавалося регламентації з боку державних органів управління. Це певною мірою обумовило напрямок аграрних відносин в українському селі протягом 1917 — початку 20-х років.
Шпекторенко І.В., аспірант істфаку ДДУ
Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І. Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.
